Фінансова політика як складова економічної політики держави

Фінансова політика — самостійна сфера діяльності держави в області фінансових відносин з метою виконання своїх функцій.

У вузькому розумінні фінансова політика включає політику в сфері державних і недержавних фінансів.

У широкому розумінні фінансову політику розглядають як ме­ханізм державного регулювання соціально-економічних процесів та явищ на основі арсеналу фінансових інструментів, засобів, форм і ме­тодів розподілу та перерозподілу ВВП і національного доходу через фінансову систему країни.

Фінансова політика є складовою соціально-економічної політики держави і виявляється у фінансовому законодавстві, системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів, найважливішими з яких є податки, перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верства­ми населення, галузями і регіонами, структурі доходів та витрат бюд­жетів та ін.

Головною метою фінансової політики є забезпечення фінансо­вими ресурсами реалізації державних програм, економічного і соці­ального розвитку.

Реалізація головної мети фінансової політики відбувається через вирішення низки завдань:

1) формування максимального обсягу фінансових ресурсів для забезпечення соціально-економічного зростання;

2) виявлення джерел фінансових ресурсів, їх складу, структури та резервів збільшення;

3) встановлення раціонального розподілу та використання фі­нансових ресурсів з метою підвищення життєвого рівня насе­лення, фінансової підтримки окремих сфер та галузей;

4) організація регулювання та стимулювання соціально-еконо­мічних процесів на основі фінансових методів;

5) розробка фінансового механізму та його адаптація відповідно до цілей і завдань стратегії, що змінюються;

6) створення ефективної системи управління фінансами з метою структурної перебудови економіки та забезпечення фінансо­вої стабільності у суспільстві.

Фінансова політика розглядається в змістовному, функціональ­ному і управлінському аспектах.

З позиції змістовного аспекту фінансова політика розглядається з точки зору етапів її реалізації:

- розробка теоретичних концепцій розвитку фінансів і фінансо­вої системи;

- визначення основних напрямів використання фінансів в еконо­мічній політиці держави;

- розробка конкретних методів фінансового механізму з метою реалізації концепцій та програм.

Функціональний аспект фінансової політики виявляється в тому, що він включає систему елементів — податкову, бюджетну, грошово- кредитну (монетарну), амортизаційну і митну політики.

Податкова політика — це діяльність держави у сфері встановлен­ня і справляння податків. Основними інструментами податкової по­літики є податкове законодавство, види, кількість податків, принци­пи оподаткування, ставки податків, податкові пільги та санкції.

Бюджетна політика — це діяльність держави у сфері формування доходів і витрат держави та місцевих утворень. Основними інстру-

ментами реалізації цієї політики є бюджетне законодавство, бюджет­ний процес, обсяги доходів, напрями видатків, межі розбалансова- ності бюджету, джерела фінансування дефіциту, дотації, субвенції, граничний розмір державного боргу та ін.

Враховуючи взаємопов'язаність і взаємний вплив податкової і бюджетної політики, часто використовують поняття бюджетно-по­даткової (фіскальної) політики.

Грошово-кредитна (монетарна) політика — це комплекс дій та заходів держави у сфері грошового та кредитного ринку, при цьому інструментами виступають норма обов'язкових резервів, процентна політика, рефінансування комерційних банків, операції з цінними па­перами на відкритому ринку, курсова політика, регулювання імпорту та експорту капіталу.

Амортизаційна політика — це діяльність держави у сфері регулю­вання відновлення основних засобів. До основних інструментів амор­тизаційної політики відносять поділ основних засобів на групи, вста­новлення норм амортизаційних відрахувань, методи нарахування амортизації, напрями використання коштів амортизаційного фонду.

Валютна політика — це комплекс дій і заходів держави у сфері валютного контролю та регулювання. Основними інструментами ре­алізації цієї політики є механізм встановлення валютного курсу, ва­лютні обмеження, валютні інтервенції.

Митна політика — це діяльність держави у сфері регулювання пе­ресування товарів через митний кордон. До інструментів митної по­літики відносяться види та ставки мита, квотування та ін.

З позиції управлінського аспекту фінансова політика здійснюєть­ся органами фінансового апарату.

Фінансова політика відображає суб'єктивну сторону функціону­вання фінансів: фінанси як специфічна форма виробничих відносин належить до базису, а фінансова політика — до надбудови. Фінансові відносини як елемент базису об'єктивні та не залежні від свідомої ді­яльності людини, у той час як фінансова політика являє собою форму свідомої діяльності людей.

Виділяють різні види та типи фінансової політики:

1) за тривалістю періоду і характером завдань:

- фінансова стратегія — довготривалий курс фінансової по­

літики, розрахований на перспективу, який передбачає

вирішення масштабних завдань, визначених соціально-еко­номічною стратегією;

- фінансова тактика — спрямована на вирішення завдань окремого етапу розвитку суспільства за допомогою пере­групування фінансових ресурсів і зміни способів організації фінансових зв'язків;

2) за напрямом:

- регламентування фінансових відносин — це базовий елемент фінансової політики, характеризує фінансову стратегію, здійснюється державою в законодавчій та адміністративній формах;

- фінансова діяльність — характеризує фінансову тактику фі­нансової політики, основним інструментом виступає бюд­жет;

3) за ступенем адміністративного чи законодавчого регламенту­вання:

- жорстка регламентація — передбачає, що переважна части­на фінансових відносин регулюється державою;

- помірна регламентація — здійснюється в законодавчій фор­мі та охоплює обмежену частину фінансових відносин — взаємини з державою, окремі аспекти фінансових відносин на кредитному, фондовому, валютному, страховому ринках, дозволяє врівноважити інтереси держави, суспільства зага­лом та інтереси окремих суб'єктів;

- політика мінімальних обмежень — передбачає, що переважна частина фінансових відносин регламентується на договірних засадах, жорстко регламентуються тільки взаємовідносини з державою, спрямована на забезпечення максимальної зацікав­леності економічних суб'єктів в ефективному господарюванні;

4) за завданнями, на розв'язання яких спрямована:

- політика стабілізації — спрямована на підтримання макро- економічної рівноваги на основі сталих обсягів виробництва при стабільності цін на основі забезпечення стабільних об­сягів фінансових ресурсів при сталих пропорціях розподілу та перерозподілу отриманих доходів;

- політика економічного зростання — спрямована на досяг­нення необхідного для країни рівня збільшення ВВП з

урахування її потенціалу, націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів та забезпечення їх доступності за ціна­ми та умовами залучення (збільшення державних видатків, зниження податків);

5) за характером реалізації:

- дискреційна політика — передбачає застосування активних заходів;

- недискреційна (автоматична, пасивна) політика — базуєть­ся на дії «вмонтованих стабілізаторів», які автоматично ре­гулюють ситуацію в країні (податки, державні виплати, суб­сидії).

3.2.