Організаційне забезпечення реалізації фінансової політики

3.2.1. Фінансова система країни, її основні підсистеми та ланки. Система управління фінансами в Україні

Фінансову систему розуміють з точки зору її внутрішньої будови та за організаційною структурою.

За внутрішньою (структурною) будовою фінансова система є сукупністю відокремлених і взаємопов'язаних сфер та ланок фінан­сових відносин, які відображають специфічні форми й методи розпо­ділу і перерозподілу валового внутрішнього продукту та мають особ­ливості в мобілізації та використанні фінансових ресурсів, а також відповідний апарат управління та нормативно-правове забезпечення (рис. 3.1). У цьому розумінні фінансова система однакова для всіх країн.

Сфера фінансової системи — узагальнена за певними ознаками сукупність фінансових відносин. В основі виділення сфер покладено рівень економічної системи, зокрема, сферами фінансової системи є:

- на рівні мікроекономіки — фінанси суб'єктів господарювання та фінанси населення;

- на рівні макроекономіки — державні фінанси;

- на рівні світового господарства — міжнародні фінанси;

- на узагальнюючому рівні (забезпечуюча сфера) — фінансовий ринок.

Рис. 3.1. Внутрішня будова фінансової системи

Кожна з цих сфер має відповідне організаційне забезпечення, властиві лише їй форми та методи формування і використання фі­нансових ресурсів, специфічні схеми організації фінансової діяльнос­ті та ін.

Сфера складається з ланок, які у свою чергу, утворюють сферу.

Ланка фінансової системи — відособлена частина фінансових від­носин. Її виокремлення проводиться за ознакою наявності відокрем­лених фондів грошових коштів, специфічних методів і форм створен­ня та використання цих фондів.

За організаційною структурою фінансова система — сукупність фінансових органів та інституцій, яка характеризує систему управ­ління фінансами:

- органи, які функціонують у бюджетній сфері, зокрема Міністер­ство фінансів України, Державне казначейство, Державна конт­рольно-ревізійна служба та галузеві міністерства й відомства;

- контрольно-регулюючі органи, до яких відносять Рахункову палату України, Державну податкову службу, Державну комі­сію з цінних паперів та фондового ринку, Аудиторську палату та аудиторські фірми;

- інституції фінансового ринку, до яких, по-перше, відносять органи, що регулюються діяльність на ньому, — Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондово­го ринку, Державна комісія з нагляду за ринком фінансових послуг, по-друге, фінансових посередників, які здійснюють операції на фінансовому ринку, — комерційні банки, міжбан- ківська валютна біржа, фондові біржі, інституційні інвестори, страхові компанії та аудиторські фірми;

- органи управління цільовими фондами — Пенсійний фонд України та фонди загальнообов'язкового соціального страху­вання.

Побудова фінансової системи виходить з необхідності вирішення таких завдань:

1) формування, концентрація та оптимальне розміщення достат­ніх для виробництва певного обсягу ВВП фінансових ресур­сів;

2) досягнення максимальної ефективності використання наяв­них фінансових ресурсів — максимізація обсягів виробленого ВВП на основі вибору раціональної структури форм фінансо­вого забезпечення;

3) установлення оптимальних пропорцій розподілу та перероз­поділу виробленого ВВП з метою повного забезпечення по­треб громадян, підприємств, держави;

4) сприяння залученню усіх тимчасово вільних коштів та отри­маних доходів через інституції фінансового ринку на потреби фінансового забезпечення виробництва ВВП;

5) формування страхових фондів з метою забезпечення відшко­дування втрат фінансових ресурсів і доходів та встановлення максимальних передумов для використання коштів даних фондів у кругообігу ресурсів.

Система управління фінансами включає:

1. Органи управління — сукупність організаційних структур, які здійснюють управління фінансами, утворюють фінансовий апарат;

Рівні фінансового апарату:

- організаційні структури, які здійснюють загальне (стратегіч­не) управління фінансами — Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк Укра­їни, Міністерство фінансів України;

- організаційні структури, які здійснюють оперативне управлін­ня фінансами — Міністерство фінансів України, дирекції по­забюджетних фондів, Державна податкова служба, Державна контрольно-ревізійна служба, інші органи державної влади, а також фінансові служби підприємств, установ та організацій.

2. Форми і методи управління — у світовій теорії і практиці ши­рокого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управління фінансами;

Об'єктом управління виступають форми та види фінансових від­носин.

Суб'єктами управління є держава в особі законодавчих та вико­навчих органів, а також фінансові служби підприємств, установ і ор­ганізацій.

Існує складна схема взаємозв'язку органів управління фінансо­вою системою з її окремими сферами та ланками (табл. 3.1).

Управління фінансами визначається наступними функціями:

1) фінансове планування — діяльність зі складання планів щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх об'єднань, га­лузевих структур, територіально-адміністративних одиниць і країни в цілому;

2) оперативне управління — комплекс заходів, що розробляються на основі оперативного аналізу поточної фінансової ситуації;

3) фінансовий контроль — здійснюється на всіх стадіях управлін­ської діяльності, дозволяє порівняти фінансові результати із запланованими показниками, виявити резерви їх зростання, усунути порушення і т.д.

Таблиця 3.1

ТЕМА 3.

Завдання органів управління фінансової системою відповідно до сфер і ланок фінансової системи

Кремень О. I., Кремень В. М. «Фінанси»

3.2.2. Фінансовий механізм як сукупність форм і методів організації суспільних відносин

Завдання фінансової політики реалізуються через фінансовий механізм.

Фінансовий механізм — сукупність форм, методів та важелів, за допомогою яких забезпечується процес суспільного відтворення, здійснюються розподільчі і перерозподільчі фінансові відносини, здійснюється вплив на соціально-економічний розвиток суспільства.

Складовими елементами фінансового механізму є:

1. Фінансове забезпечення — реалізується на основі відповідної системи фінансування — самофінансування, зовнішнє фінан­сування (як різновид бюджетне), кредитування;

2. Фінансове регулювання — регламентування розподільчих від­носин в суспільстві, що включає:

- фінансові методи — способи впливу фінансових відносин на господарський процес;

Фінансові методи діють у двох напрямах: управління рухом фі­нансових ресурсів (планування, прогнозування, координація, облік, контроль) та відносини з приводу створення і використання фондів фінансових ресурсів (фінансування, інвестування, оподаткування, страхування, лізинг, факторинг, оренда та ін.).

- фінансові інструменти — вказують на зміст фінансових від­носин (податки, внески, відрахування, дотації, субсидії, до­ходи, витрати, прибуток і т.ін.);

- фінансові важелі — спосіб прояву дії фінансового інстру­мента, залежно від напряму дії поділяються на стимули і санкції;

3. Правове забезпечення — реалізується на основі системи фінан­сового законодавства.

4. Нормативне забезпечення — включає інструкції, нормативи, норми, тарифні ставки, методичні вказівки, ліміти та резерви;

5. Інформаційне забезпечення — складається зі статистичної, еко­номічної, комерційної, фінансової та іншої інформації.

На загальнодержавному рівні фінансовий механізм проявля­ється як:

1. Директивний фінансовий механізм — розробляється для фінан­сових взаємин, де безпосереднім учасником є держава, до цієї

сфери належать податки, державний кредит, витрати бюджету, бюджетне фінансування тощо;

2. Регулюючий фінансовий механізм — визначає «правили гри» в конкретному сегменті фінансів, до цієї сфери належить ор­ганізація внутрішньогосподарських фінансових відносин на підприємствах: державою встановлюється загальний порядок використання фінансових ресурсів, що залишаються на під­приємстві після сплати податків та інших обов'язкових плате­жів, а форми, види та напрями використання грошових фондів визначаються суб'єктом господарювання самостійно.

3.2.3. Фінансове планування і фінансовий контроль

Важливе місце в системі фінансового регулювання посідають фі­нансове планування і фінансовий контроль.

Фінансове планування — це діяльність зі складання планів фор­мування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні су­б'єктів господарювання, їх об'єднань, галузевих структур, територі­ально-адміністративних об'єднань та країни в цілому.

Об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси, що утво­рюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а результатом — різні види фінансових планів і прогнозів.

Фінансовий план — це документ, який відображає формування і використання фінансових ресурсів на певний період.

Метою фінансового планування є пошук оптимального варіанту розподілу і використання ВВП з метою підвищення ефективності суспільного виробництва, конкретні завдання визначаються фінан­совою політикою.

У процесі фінансового планування вирішуються загальні завдання:

- визначення реальних обсягів доходів, оцінка їх достатності та пошук резервів його зростання;

- оптимізація витрат і оцінка того, наскільки вони забезпечують виконання завдань фінансової політики;

- збалансування доходів та витрат на основі вибору найбільш оптимального варіанту.

Розрізняють наступні види фінансових планів:

1) за економічним змістом:

- звеДені — включають загальнодержавні плани, плани госпо­дарських об'єднань (промислово-фінансових груп, концер­нів, асоціацій та ін.) і територіальні плани;

- індивідуальні -плани суб'єктів господарювання;

2) за структурою фінансів:

- централізовані — включають плани централізованих фінан­сових ресурсів;

- децентралізовані — плани децентралізованих фінансових ресурсів;

3) за терміном складання:

- перспективні — складаються на період понад один рік;

- поточні — складаються на один рік;

- оперативні — складаються на квартал, місяць.

У процесі фінансового планування використовують методи:

- балансовий метод — передбачає відповідність видатків джере­лам їх покриття, а також взаємозв'язок виробничих і фінансо­вих планів;

- нормативний метод — під час розрахунку фінансових показни­ків використовуються норми і нормативи;

- розрахунково-аналітичний метод (екстраполяції) — ґрунтуєть­ся на фактичних показниках діяльності у попередні періоди, на їх основі встановлюється вихідна база планування, яка індексу­ється з урахуванням факторів, що можуть вплинути на діяль­ність та процеси планового періоду;

- метод економіко-математичного моделювання — базується на розробленні математичної моделі діяльності економічного суб'єкта в плановому періоді, складається декілька варіантів плану за допомогою змінних вхідних показників.

Найбільш оптимальним при фінансовому плануванні вважається поєднання балансового і нормативного методів.

Фінансове планування базується на принципах:

- комплексного підходу — фінансові плани складаються з ураху­ванням балансів матеріальних і трудових ресурсів;

- наукового обґрунтування — обґрунтованість фінансово-еконо­мічних показників на основі відображення реальних процесів соціально-економічного розвитку;

- безперервності — взаємозв'язок перспективних, поточних і оперативних фінансових планів.

Фінансовий контроль — це діяльність щодо перевірки законнос­ті та доцільності здійснення фінансових операцій.

Об'єктом фінансового контролю виступає фінансова діяльність суб'єктів господарювання, організацій, бюджетних установ.

Предметом фінансового контролю є фінансові операції зі створен­ня і використання фондів фінансових ресурсів.

Фінансовий контроль спрямований на вирішення наступних зав­дань:

- пошук резервів зростання фінансових ресурсів;

- правильність відображення господарських операцій;

- запобігання прийняттю управлінських рішень, що можуть мати негативні наслідки;

- аналіз виконання управлінських рішень, їх впливу на об'єкт контролю;

- виявлення і попередження порушень та непродуктивних вит­рат.

Фінансовий контроль здійснюється на основі системи його інструментів:

1. Види фінансового контролю — перш за все, визначають співвід­ношення між контролюючим і підконтрольним суб'єктом:

1) за взаємозв'язком між суб'єктом і об'єктом контролю:

- внутрішній — передбачає, що фінансова діяльність суб'єкта контролюється ним самим через спеціальні контрольно-ре­візійні та інші підрозділи;

- зовнішній — перевірка фінансової діяльності суб'єкта здій­снюється відповідними уповноваженими органами конт­ролю;

2) за суб'єктом здійснення контролю:

- державний — контроль з боку держави за фінансовою діяль­ністю юридичних і фізичних осіб, а також власними фінан­сами, покладається на спеціальні органи фінансового контр­олю;

- відомчий та внутрішньо-корпоративний — передбачає пере­вірку фінансової діяльності суб'єктів, що підпорядковані міністерствам і відомствам або входять до складу корпора­тивних об'єднань;

- незалежний — фінансовий контроль, який здійснюється ау­диторськими фірмами;

- суспільний — означає контроль з боку суспільства за фінан­совою діяльністю держави, не має організованих форм і ре­алізується на основі відкритості, гласності й прозорості фі­нансової діяльності держави.

Окрім того, можна виділити наступні види фінансового конт­ролю:

- за підставою проведення — обов'язковий (в силу вимог нор­мативних актів, за рішенням компетентних органів держави) та ініціативний (на підставі власних рішень господарюючих суб'єктів);

- за сферами фінансової діяльності — податковий, бюджетний, страховий та ін.;

- за ступенем охоплення — комплексний і тематичний (повний і частковий або суцільний і вибірковий);

- за джерелами інформації — документальний (перевірка істин­ності звітних і бухгалтерських документів) і фактичний (пере­вірка не тільки документів, а й наявності грошових коштів та матеріальних цінностей);

- за періодом діяльності — вибірковий (перевірка фінансової діяльності за певний короткий проміжок часу) і фронталь­ний (перевіряється вся фінансова діяльність підконтрольного суб'єкта за значний період часу);

- за джерелами фінансування — бюджетний і комерційний.

2. Форми фінансового контролю — відображають стадію його здійснення відносно руху грошових потоків, залежно від форм фінансовий контроль поділяється на:

- попередній — проводиться до початку руху грошових пото­ків, метою є перевірка доцільності фінансово-господарської операції, відповідності її чинному законодавству, виявлення рівня ризику та ін.;

- поточний — здійснюється в процесі руху грошових потоків, метою є забезпечення надходження грошових коштів, цільо­ве призначення їх використання;

- наступний — проводиться після здійснення фінансових опе­рацій та за підсумками фінансової діяльності за певний пе­ріод, його метою є на рівні економічного суб'єкта перевірка реалізації стратегії і тактики, а на рівні суспільства — про­цесу реалізації фінансової політики;

3. Методи фінансового контролю — сукупність прийомів і спосо­бів здійснення фінансового контролю, до яких відносять: реві­зію, перевірку, обстеження, спостереження і аналіз.

Ревізія — це метод найглибшого i найбільш всебічного обстеження фінансово-господарської діяльності підприємств з метою з'ясування її доцільності та законності. На практиці застосовують різні види ре­візій: фактичні та документальні, вибіркова і фронтальна, комплексні та тематичні.

Перевірка — це обстеження i вивчення окремих ділянок фінансово- господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх­ніх підрозділів на підставі звітних документів.

Обстеження, як i перевірка, охоплює окремі сторони діяльності підприємств, але, на відміну від перевірки, проводиться по значно ширшому колу показників і виявляє фінансовий стан господарюю­чих суб'єктів, перспективи їх розвитку, необхідність реорганізації чи переорієнтації виробництва.

Спостереження зводиться переважно до загального ознайомлен­ня зі станом фінансової діяльності бюджетної установи, підприємства, відомства.

Аналіз проводиться на підставі поточної та річної звітності, його характерною рисою є системний і факторний підхід, а також вико­ристання таких аналітичних прийомів, як середні та відносні вели­чини, групування тощо. Його основною метою є виявлення резервів зростання доходів, скорочення витрат і поліпшення фінансового ста­ну та фінансової ситуації.

За результатами перевірок і ревізій складається акт, а за резуль­татами обстеження і спостереження — довідка.

Фінансовий контроль базується на наступних принципах:

1) незалежності — виключення зацікавленості перевіряючого;

2) гласності — результати перевірок мають бути доступні для широкого загалу;

3) превентивності — попереджувальний характер фінансового контролю;

4) дієвість — результати контролю зумовлюють конкретні заходи;

5) регулярності — проводиться з певною періодичністю;

6) об'єктивності — контроль проводиться відповідно до вимог чинного законодавства;

7) всеохоплюючий характер — по можливості охоплює всі сторо­ни фінансово-господарської діяльності.

Загальнодержавний фінансовий контроль здійснюють Верховна Рада України та її органи (Комітет Верховної Ради України з питань бюджету, Комітет із питань фінансів і банківської діяльності), Ра­хункова палата Верховної Ради України, Президент України, Кабі­нет Міністрів України, спеціалізовані органи державної виконавчої влади по управлінню фінансами (Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Державна контрольно-ревізійна служба України, Національний банк України, Державна податкова адміністрація України).

Відомчий фінансовий контроль здійснюють самостійні струк­турні контрольно-ревізійні підрозділи міністерств і відомств, підпо­рядковані безпосередньо керівникам цих органів.

Позавідомчий фінансовий контроль здійснюють Міністерство зв'язку України (контролює дотримання правил поштових переказів і пересилки валютних цінностей через митний кордон України) та Державний митний комітет України (контроль за дотриманням пра­вил переміщення валютних цінностей через митний кордон України).

Аудиторський фінансовий контроль здійснюється аудиторськи­ми фірмами, засади діяльності яких визначені в Законі України «Про аудиторську діяльність».

3.3.