Сільськогосподарське виробництво: сучасний стан розвитку

Сільське господарство — одна з основних галузей матеріального вироб­ництва. Воно є сировинною базою легкої та харчової промисловості. По­пит на сільськогосподарську продукцію постійно зростає, оскільки збільшується кількість населення, особливо міського.

У сільському господарстві велике значення має фактор часу, зокрема своєчасне й якісне виконання польових робіт. Для отримання високого врожаю, потрібно виконати весь агрономічний комплекс робіт у короткі строки. Це вимагає повного забезпечення відповідним комплексом різної сільськогосподарської техніки.

Іншою особливістю землеробства є нерегулярний характер виробниц­тва. Тут має місце розрив між робочим періодом і кінцевим результатом. Праця використовується з перервами, пов’язаними зі зростанням і визрі­ванням рослин, протягом року.

У сільському господарстві України переважають такі галузі: рослин­ництво і тваринництво, що складаються з численних галузей і підгалузей (рис. 24).

Рослинництво найбільше за всі галузі сільського господарства піддано впливу природно-ресурсних факторів певної території (грунти, клімат, опади, засухи) та значній, дуже вираженій сезонності виробництва і спо­живання. Більшість підгалузей механізовані (заготівля), але слабо розви­нута інфраструктура (сховища, холодильники).

Залежно від призначення продукції, що виробляється та засобів вироб­ництва, що застосовуються у рослинництві, виділяють більш вузькі галузі та їхні групи: зернове виробництво, виробництво технічних культур, кар­топлярство, овочівництво та баштанництво, плодівництво та виноградар­ство, кормовиробництво. Найсприятливішими для розвитку рослинницт­ва є степова та лісостепова зони.

Тваринництво щодо вартості валової продукції є найбільшою галуззю сільськогосподарського виробництва. Воно покликано задовольняти по­треби населення у м’ясомолочних продуктах, а також потреби харчової та фармацевтичної промисловості в багатьох видах сільськогосподарської сировини. Провідне місце в структурі тваринництва посідає скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство. Менше значення має конярство, хутрове звірівництво, бджільництво, ставкове рибальство, шовківництво

квітникарство звірівництво

Рис. 24. Структура сільського господарства.

Основною специфікою сільського господарства як галузі матеріального виробництва є його територіальне розосередження та великі площі.

Крім того, для подальшого розвитку і розміщення сільськогосподарсь­кого виробництва є наявність земельного фонду як основного засобу ви­робництва, а також агрокліматичних характеристик: сонця, тепла, води, живих організмів (рослин і тварин).

Продукція сільського господарства визначається в грошовому виразі (у порівняльних цінах умовно взятого конкретного року) якеума продукції рослинництва і тваринництва. При цьому обсяг продукції рослинництва визначається у порівняльних цінах за обсягом валового збору сільськогос­подарських культур у всіх категоріях господарств та незавершеного вироб­ництва звітного року (витратами на посів озимини та на підготовку грунту під посіви ярих культуру наступному році).

Обсяг продукції тваринництва визначається кількістю одержаного при­плоду та обсягом вирощеного за рік молодняка худоби, приросту дорослої худоби при її відгодівлі, а також кількості основної продукції тваринницт­ва (молока, м’яса, вовни, яєць тощо) у порівняльних цінах. За обсягами валової продукції окремих культур визначається середня урожайність цих культур (на 1 га зібраної площі).

За даними Держкомстату обсяг продукції сільського господарства за січень-листопад 2003 р. в усіх категоріях господарств порівняно з аналогі­чним періодом минулого року зменшився на 12,3 %, утому числі у сільсько­господарських підприємствах - на 28,9, у господарствах населення — на 0,9, хоча за 2000-2002 р. р. обсяг сільськогосподарського виробництва зріс на 23 %.^[VII] Озимі на зерно і зелений корм під урожай майбутнього року по­сіяні на площі 7,1 млн га (85 % рівня минулого року), з них озимі на зерно - на 6,9 млн га (у тому числі сільськогосподарськими підприємствами —

5.7 млн га).

Загальний обсяг реалізації продукціїсільськогосподарськими підприє­мствами за одинадцять місяців 2003 р. скоротився на 16 %, що відбулося за рахунок зменшення обсягів реалізації продукції рослинництва — на 28 %. Водночас обсяги реалізації продукції тваринництва зросли на 5 %.

Сільськогосподарськими підприємствами за минулий рік реалізовано

6.8 млн т зернових культур, що на 55 % менше ніж за 2002 рік, коли було зібрано високий урожай зернових - 38,8 млн т. Високий урожай зернових сприяв збільшенню кормової бази, а, отже, нарощуванню виробництва у тваринництві. У 2002 р. вперше за останні шість років досягнуто зростан­ня реалізації худоби та птиці на 6,7 %.

За час проведення земельної реформи з національного земельного фон­ду у приватну власність передано 67 % сільськогосподарських угідь; 6,7 млн селян стали власниками земельних паїв, що відповідає загальній площі близь­ко 25,7 млн га сільськогосподарських угідь; 5,7 млн газе мель передано у при­ватну власність та користування для ведення фермерських, особистих підсоб­них та присадибних господарств — це в сумі складає 79,4 % земель сіл ьсько- господарського призначення. Крім того, проведено реформування 11,2 тис. колективних сільськогосподарських підприємств, на базі яких створено 15,6 тис. агроформувань нового типу.

Важливим чинником розвитку АПК стало запровадження ринкових механізмів кредитування сільськогосподарського виробництва.

Основою розвитку рослинництва є земельні ресурси, що використо­вуються як окремі угіддя для певних виробничих цілей, а найважливішою організаційною ознакою - сезонність виробництва. Україна має значний земельний фонд, що перебуває у розпорядженні сільськогосподарських підприємств і господарств. Площа цих земель становить 43,022 млн га при загальній території України 60,3 млн га. Земельний фонд -- це вся земель­на площа кожної держави, яка ділиться на:

✓ землі несільськогосподарського призначення (дороги, міста, ліси);

✓ землі сільськогосподарського призначення (сільськогосподарські угіддя).

Своєю чергою сільськогосподарські угіддя поділяють на: ріллю (32,544 млн га), сіножаті (2,41 млн га), пасовища (5,528 млн га), багаторічні насад­ження (0, 912 млн га), перелоги (0,404 млн га).

У державі зосереджені великі (41,8 млн га) масиви сільськогосподарсь­ких угідь, які знаходяться у відані сільськогосподарських підприємств і гос­подарств. В цілому Україна характеризується великою розораністю (пито­ма вага ріллі становить понад половину її території), відносно низькою питомою вагою природних кормових угідь, певною просторовою різни­цею структури земляних угідь. Найвищу питому вагу мають орні угіддя в степовій частині (68,8 % площі).

Активне проведення реформ в аграрному секторі, докорінна перебу­дова земельних та майнових відносив створили умови для розвитку при­ватного бізнесу та нарощування виробництва продукції. На недержавній основі нині виробляється практично вся аграрна продукція. √

У найближчі роки важливо прискорити розвиток цукрової, спиртової, масложирової, плодоовочеконсервної, м’ясної, молочної та інших підга- лузей — этим, щоб повністю забезпечити потреби населення відповідно до науково обгрунтованих норм і створити необхідні резерви продовольства для експорту до зарубіжних країн.

В Україні є всі природно-економічні передумови для успішного роз­витку цукрової промисловості та збільшення виробництва цукру, але спер­шу для цього потрібно впровадити високоврожайні сорти цукрових буряків, поліпшити агротехніку їх вирощування, скоротити непродуктивні витра­ти сировини в процесі збирання, транспортування та переробки.

На реконструкцію потрібно спрямовувати не менше двох третіх обсягу капіталовкладень із тим, щоб одержати в цукровій, масложировій, спир­товій і консервній промисловості приблизно 70 % загального приросту потужностей.

Важливим напрямом інтенсифікації виробництва в харчовій промис­ловості є підвищення комплексності переробки сировини на основі роз­витку комбінування і особливих його форм, які пов’язані з утилізацією відходів і використання побічних продуктів. Перспективи і темпи розвит­ку підгалузей харчової промисловості мають визначатися з урахуванням обсягів нарощування сировинних ресурсів, наявних виробничих потуж­ностей підприємств, рівня рентабельності виробництва, конкурентоспро­можності та ефективності продукції.

Досвід високорозвинутих в економічному відношенні країн заходу по­казує, що до найбільш ефективних та актуальних для України напрямів державного регулювання сільськогосподарського виробництва належать:

✓ виділення державних субсидій;

✓ формування законодавчої основи, яка б гарантувала право власності товаровиробника на створений ними продукт;

Z реалізація соціальних програм і програм підготовки кадрів;

✓ валютно-фінансове регулювання і захист від інфляційних наслідків;

✓ аграрний протекціонізм і захист вітчизняних товаровиробників на світовому ринку, стимулювання надходження на нього товарів власного виробництва і обмеження надходження до України ідентичної продукції ззовні;

✓ підтримка цінового паритету;

z формування і стимулювання діяльності установ щодо кредитування виробництва, маркетинга, сервісного обслуговування тощо;

z регламентація стандартів і якості продукції;

z стимулювання впровадження досягнень НТП;

z контроль за раціональним природокористуванням і екологізація виробництва.

Практика вимагає й інших напрямів державного регулювання сільсько­господарського виробництва, зокрема при врахуванні специфіки його роз­витку в тих чи інших регіонах України (зоні впливу катастрофи на ЧАЕС, селенебезбечних зонах, районах з високою концентрацією зрошувальних і осушувальних мереж та ін.).

7.3.