Сучасний стан розвитку національної економіки

Розвиток економіки України протягом 1991-2005 рр. виз­начався характером внутрішньої економічної політики, яка принципово відрізнялась у періоди 1991-1998 і 1999-2003 років. У першому періоді були відсутні довгострокові цілі роз­витку, які базувалися не на засадах загальної стратегії суспільно-економічних перетворень, а в основному на тактич­них заходах з метою одержання нагального ефекту.

Головним напрямом внутрішньої політики 1991-1998 років були монетарні та антиінфляційні заходи. Метою ціно-

вої політики кінця цього періоду стало формування такої сис­теми ціноутворення, яка б відповідала загальним ринковим перетворенням і створювала умови для зменшення втручання держави у регулювання економіки в цілому і цін зокрема. Так, до 1991р. регульовані державою ціни становили 80%, тепер їх 12% і переважно в галузях-монополістах: житлово-комуналь­ному господарстві, транспорті та зв'язку.

Лібералізація стосувалась закупівельних цін на сільсько- госпо-дарську продукцію, промислові та продовольчі товари. Кроком у цьому процесі стала відмова від використання пря­мих дотацій для всіх без винятку виробників сільгосппро­дукції, що залучило їх до реальних ринкових процесів.

Проведена уніфікація у визначенні курсу гривні до іно­земних валют наблизила ціни на куплені енергоносії до рівня світових.

Зростання цін на енергоносії позначилось на собівартості, ціні та конкурентоспроможності енергоємних галузей промис­ловості, а значить, на попиті і обсягах виробництва. Крім цін на енергоносії, обсяги виробництва залежали від насиченості внутрішнього ринку аналогічною продукцією, платоспромож­ності споживачів, зовнішнього попиту, змін у цінах вироб- ників-монополістів.

Антиінфляційні заходи досліджуваного періоду включали обмеження обігових коштів, що реалізовувалось через стриму­вання доходів населення (відмова від проведення індексації заробітної плати відповідно до інфляційних процесів, затрим­ки заробітної плати, зменшення державних витрат, зокрема на фінансування бюджетних організацій — науки, освіти тощо).

Результатом цих заходів стало скорочення внутрішнього попиту, що не стимулювало розвиток вітчизняного вироб­ництва споживчого попиту. У 1999 р. прийнято низку норма­тивних документів, покликаних сприяти розвитку національ-

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України ного виробництва, а саме: додаткові пільги для нових підприємств малого бізнесу, відміна картотеки №2, списання частини штрафів та пені по податкових платежах, введення до 2001р. податкових канікул для сільськогосподарських підприємств, удосконалення і спрощення механізму створен­ня фінансово-промислових груп. Внаслідок цих заходів зміни­лася динаміка макроекономічних показників.

Так, з 1999 року постійно спостерігається реальне зростання ВВП на душу населення, темп якого склав 100,6%, у 2000 — 106,7, у 2001 році — 111,1, а у 2002 році — 106,3%. Зростання ВВП в цілому і на 1 особу у 2003 р. становили, за даними Держ- комстату, відповідно на 9,6 та 10,5% відносно попереднього року.

Головними чинниками, які сприяли зростанню обсягів ви­робництва майже в усіх галузях економіки, стали: підвищення завантаження обладнання й устаткування, що підтверджує ди­наміка фондовіддачі; збільшення обсягу інвестицій та онов­лення матеріально-технічної бази підприємств; широке впро­вадження енергозберігаючих технологій. Під дією цих чин­ників знизився рівень витрат енергоносіїв на виробництво одиниці продукції, що зменшило залежність економіки Ук­раїни від коливань ринку енергоносіїв.

Умови господарювання у період 1991-1998 рр. можна оха­рактеризувати як вкрай незадовільні, такі, що не сприяли фор­муванню ефективної структури виробництва і відповідно темпів розвитку економіки. Реальний ВВП зменшився за ці роки майже на 75%. Руйнівних змін зазнала галузева структу­ра економічного виробництва. Питома вага галузей, що вироб­ляють товари, у загальному обсязі валової доданої вартості зменшилася з 70,7 до 48,9%, у тому числі: промисловості — з 36,1 до 28,0%, сільського господарства — з 18,3 до 13,7%, будівництва — з 8,5 до 5,9%. Зростала за питомою вагою дода­на вартість у сфері послуг, особливо у галузях транспорту і

зв'язку, сфері обігу, переважно в торгівлі. Внаслідок цього відбувся відтік ресурсів з реального сектора економіки.

Скорочення питомої ваги галузей з виробництва товарів у випуску було меншим ( з 76,7% у 1990 р. до 61,9% у 1998 р.), що свідчило про зростання витратоємності економічного ви­робництва, обсягів тіньової економіки, а також послаблення орієнтації виробництва на кінцевий попит. Особливо це сто­сується сільського господарства: частка галузі у випуску за 1991-1998рр. скоротилася на 4,1, а у валовій доданій вартості — на 12 процентних пунктів.

За цей період помітно змінилось значення галузей у фор­муванні фонду оплати найманої праці.

Стосовно валового прибутку, то тут зміни були більш помітними: питома вага галузей, які виробляють товари, змен­шилась з 80,1 до 43,7%, промисловості — з 38,8 до 21,9%, сільського господарства — з 36,3 до 18,5%, будівництва — з 4,3 до 2,4%.

Частка галузей, що надають послуги, у прибутку зросла з 20,3 до 56,3%. Таким чином, через оплату найманої праці та при­буток відбувся стрімкий перерозподіл ресурсів на користь галу­зей, що надають послуги. Зросла роль цієї сфери і у формуванні доходів держави, надходжень до державного бюджету. Частка чистих податків, пов'язаних з виробництвом, сплачених галузя­ми, що надають послуги, зросла за 1991-1998 рр. у 2,8 рази.

Динаміка структурних елементів у створенні ВВП за кате­горіями доходу під час соціально-економічної кризи 90-х років характеризувалась тенденціями, які повною мірою відповіда­ли внутрішній ситуації та економічній політиці в державі і відображали протиріччя процесу відтворення ВВП. Частка оплати найманої праці зменшилась за досліджувані роки з 53,1 до 45,6%, при цьому у найбільш критичний період (1993 р.) — до 38,5%. Питома вага валового прибутку в цілому зменши­лась з 38,5 до 34,2%. По роках спостерігалось значне коливан­ня обсягу і частки прибутку у ВВП. Так, у 1993 р. її питома ва­га зросла до 53,9%, а у 1996 р. — зменшилась до 30,3%.

Щодо чистих податків на виробництво та імпорт, то їх ко­ливання були ще більш різкими. Якщо в цілому за період ча­стка податків у ВВП зросла з 8,4 до 20,2%, то у 1991 р. їх пито­ма вага становила 3,4, а у 1996 р. — 21,9%. Такі значні зміни ка­тегорій утворення доходу відображали загальну не­стабільність соціально-економічних процесів, відсутність ке­рованості та загальної стратегії в економічній і соціальній сфері та у бюджетному процесі.

Негативні перетворення і трансформаційні процеси в еко­номічному виробництві позначилися на частці секторів еко­номіки у створенні ВВП. Протягом 1991-1998 рр. значення сек­тора нефінансових корпорацій, який об'єднує основну частину виробників товарів і послуг, неухильно зменшувалось, що відповідає тенденції падіння валової доданої вартості, створеної у галузях, які виробляють товари. Разом з тим, різке зниження виробництва у нефінансовому секторі було меншим, ніж у ви­робництві товарів за рахунок галузей транспорту і зв'язку, а та­кож галузей сфери обігу. Частка сектора нефінансових корпо­рацій зменшилась за 1993-1998рр. з 78,5 до 67,5%.

Цей період характеризувався зростанням у валовій до­даній вартості сектора загального державного управління — з 9,1 до 14,2%. Це пов'язане з наданням неринкових послуг суспільству, а саме: армії, органів внутрішніх справ, науки, освіти, охорони здоров'я, апарату управління.

Збільшення ролі сектора домашніх господарств у ВДВ обумовлена негативними тенденціями — скороченням доходів населення від зайнятості та соціальних трансфертів. Внаслідок цього значно розвинулося особисте підсобне госпо­дарство, вартість продукту якого складає основну частину вар­тості сектора домашніх господарств. Додана вартість фінансо­вого сектора змінювалася залежно від коливань у фінансовій сфері — процентної ставки за кредит, кількості наданих кре- дитів, обсягу страхових операцій тощо. В цілому частка секто­ра у ВДВ економіки зменшилась з 10,2% у 1990р. до 2,3% у 1998р., що пов'язане з упорядкуванням фінансової сфери, зни­женням рівня інфляційних процесів тощо.

Кінцеве використання ВВП України, яке підсумовує усі зміни в економічному обороті держави, змінювалось у бік зро­стання кінцевих споживчих витрат, зменшення валового на­громадження основного капіталу і збільшення від'ємного саль­до експортно-імпортних операцій. Зростання частки кінцевого споживання відбувалось в усіх економічних секторах, які не­суть кінцеві споживчі витрати — домашніх господарств, неко- мерційних організацій, що обслуговують домашні господарст­ва, та сектора загального державного управління. Характерною ознакою цього процесу було значне зростання державних заку­пок товарів і послуг, що супроводжувалось збільшенням част­ки ВВП, яка перерозподілялась через бюджет.

Стабілізація позитивних тенденцій у 1999-2003 роках при­вела до зміни загальної соціально-економічної ситуації, зокре­ма: реального зростання ВВП, промислового і сільськогоспо­дарського виробництва; посилення соціальної орієнтації про­мислового комплексу. Так, найбільша активізація діяльності спостерігалась у галузях, які працюють на внутрішній ринок і задовольняють кінцевий споживчий попит населення; ак­тивізації зовнішньої торгівлі, яка сприяла приросту вироб­ництва в експортних галузях (чорна і кольорова металургія, хімічна й нафтохімічна, машинобудування); зниження частки паливно-сировинних галузей у структурі промислового вироб­ництва; посилення інноваційної активності на промислових підприємствах; подальшого розвитку у тенденції нарощування обсягів інвестицій в основний капітал; зростання обсягів робо­ти залізничного, автомобільного та річкового транспорту; зменшення темпів приросту дебіторської і кредиторської за­боргованості по всіх суб'єктах господарювання; збільшення до­ходів зведеного бюджету; зниження рівня безробіття.

До негативних змін слід віднести: нижчі, ніж у попередні роки, темпи росту номінальної і, як наслідок цього та

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України інфляційного процесу, реальної заробітної плати, що знизило рівень життя населення; зростання цін і тарифів на споживчо­му ринку; скорочення виробництва сільськогосподарської продукції на підприємствах усіх форм власності; погіршення демографічної ситуації — скорочення кількості населення за рахунок природного зменшення та міграційного відтоку.

Внаслідок цих чинників і прояви нових тенденцій у 1999­2003 рр. відбулись зміни в структурі ВВП, розрахованого за різними критеріями і різними методами. Так, за категоріями доходу зменшилась частка оплати праці найманих працівників — з 48,1 до 45,3%, а частка валового прибутку збільшилась з 32,7 до 42,6%. При цьому абсолютні обсяги фон­ду оплати найманої праці зросли на 37,4, а валового прибутку і змішаного доходу — на 50,7%.

Зрушення в структурі ВВП за категоріями кінцевого ви­користання були дещо протилежними. Так, зменшилась пито­ма вага кінцевих споживчих витрат — з 81,5 до 77,1% і частка валового нагромадження основного капіталу; динаміка запасів матеріальних оборотних коштів набула від’ємного характеру. У 1999р. вперше за останні сім років експорт товарів і послуг перевищив імпорт і частка сальдо експорту-імпорту зросла з - 2,3 до 5,5, а у 2003р. становило 2,6% ВВП. В абсолютному ви­разі обсяги кінцевих споживчих витрат збільшилися на 34,1%, у тому числі: домогосподарств та сектора загального держав­ного управління — на 33,4%; обсяги валового нагромадження основного капіталу збільшились на 33,3%.

Галузева структура валової доданої вартості зазнала пере­розподілу економічних ресурсів на користь галузей, які вироб­ляють товари, а в структурі останніх — на користь промисло­вості.

Зміни в секторній структурі валової доданої вартості відоб­ражують тенденцію до активізації діяльності в реальному сек­торі економіки, збільшення питомої ваги валової доданої вар­тості сектора нефінансових корпорацій і домашніх господарств.

Загалом період 1999-2003 років дає підстави для прогно­зування стабільно позитивної динаміки макроекономічних по­казників у коротко-, середньо- і довгостроковій перспективі.