Класифікація і типологія регіонів України

У сучасній економічній теорії існують розробки щодо кла­сифікації і типології регіонів за різними критеріям, в залеж­ності від цілі проведення дослідження. Традиційною кла­сифікацією за структурою економіки регіону є поділення їх на індустріальні і аграрні, в залежності від переважання тієї чи іншої галузі у загальній структурі регіонального виробництва.

Загальновизнаною є поділ регіонів на такі, що базуються на старих і нових галузях промисловості. Старі, базових галузі промисловості, як правило характеризуються низькою нор­мою прибутку і частковим занепадом, до них віднесено текс­тильну промисловість, галузі паливно-енергетичного ком­плексу, металургію, хімію, збірку машинобудівних та елек­тронних виробів. Нові галузі характеризуються високок­валіфікованим персоналом, інноваційним змістом і відповідним основним капіталом та включають електроніку, приладобудування, ракетно-космічну галузь, лазерну техніку, виробництво нових спеціальних видів хімічної промисловості.

За критерієм структури економіки, з урахуванням істо­ричного аспекту регіони поділяються на “старопромислові” і “новітнього розвитку”. Виділення першої групи регіонів вра­ховує хронологію їх формування ( період освоєння), яка знач­ною мірою визначила їх сучасну структуру. Старопромисло- вим регіонам притаманна велика частка базових галузей про­мисловості у виробництві, які зберегли своє значення і за су­часних умов.

Науковими дослідженнями регіони України об'єднано у групи за рівнем економічного розвитку, в результаті чого їх поділено на “лідери” і “аутсайдери”, визначено умови та тем­пи росту за яких регіони аутсайдери досягнуть рівня розвитку лідерів. Критерієм даної класифікації визначено обсяги ВДВ на душу населення України. Класифікацію за даним кри­терієм представлено у таблиці 18.1 і на рисунку 18.1.

Існують регіональні моделі соціальної політики, які прак­тикувались на початку — середині 1990-х рр.

Разом з тим для визначених підходів характерне відсутність активного компоненту, тобто в них не розроблені підходи до формування соціальної політики виходячи з пара­метрів, які характеризують соціальну ситуацію в регіоні і які визначають напрямки регіональної адаптації соціальної політики, яка проводиться в країні в цілому. Завдання перш за все полягає в тому щоб відібрати такі параметри. З метою за­безпечення порівнянності даних необхідно використовувати дані Держкомстату України, які публікуються регулярно.

Групування показників соціального розвитку регіонів мо­же здійснюватись на основі галузевої класифікації соціальної політики, яка охоплює чотири сектори життя суспільства: де­мографію, працю, особисті доходи, соціальну інфраструктуру. Орієнтуючись на цю класифікацію можна виділити групи регіонів які потребують різного ступеня і напрямку державно­го втручання у соціальну сферу регіону. Нами запропонована типологія регіонів за критерієм реального виробництва, здійснюваного у регіоні (табл. 18.2, рис. 18.2).

Таблиця 18.1

Класифікація регіонів України за обсягами ВДВ на одну особу (середній рівень по економіці України = 100%)

Поняття реальний сектор економіки не є остаточно визна­ченим у економічній науці.

Рисунок 18.1. Типологія регіонів України за рівнем розвитку

ООН 1993р. і на основі виділення якої, а також сфери з надан­ня послуг розраховувався ВВП.

Більшість вчених, до яких ми приєднуємось, пов’язують визначення даного сектора з матеріально-речовим характером продукту виробництва, ототожнюють з поняттям “сфера ма­теріального виробництва,” або “виробнича сфера”, на основі виділення якої до 1996р. розраховувались сукупний суспільний продукт і національний доход України. Дотримуються цієї дум­ки і російські дослідники, які розглядаючи виробничі відноси­ни виділяють такі, що діють виключно в реальному секторі еко­номіки, тобто у виробничій сфері та на ринках товарів і послуг. Ми приєднуємось до тих учених, які включають транспорт і торгівлю до складу реального сектору економіки.

Проблематичним є віднесення до тієї чи іншої сфери го­телів та ресторанів, які формують окремий вид економічної діяльності у відповідності до статистичного обліку за КВЕД. На нашу думку ці види економічної діяльності також повинні бути віднесені до реального сектору економіки, так як рестора- ни — це громадське харчування, яке має справу з реальним продуктом, додає йому вартості і доводить до споживача. Об­сяги виробництва у ресторанній діяльності становлять левову частку виробництва у цьому виді економічної діяльності.

В результаті проведених розрахунків, було виділено три групи регіонів, які відрізняються за структурою регіонального економічного виробництва. Для цього були розраховані ко­ефіцієнти, як відношення частки реального сектору у регіональному виробництві до середньої по Україні частки ре­ального виробництва в економіці:

де RR — коефіцієнт потужності реального сектора регіонального виробництва;

QR reg -частка реального сектора у регіональному вироб­ництві;

QR _st _ частка реального сектора в структурі економіки України.

Перша група — це такі регіони, частка реального сектору в яких менше за середню по Україні і, відповідно коефіцієнт, менше одиниці.

Друга група — це регіони, частка реального сектору в еко­номічній структурі яких знаходиться у межах 1-1,1.

Третя група — це такі регіони, частка реального вироб­ництва в яких значно перевищує середній по економіці Ук­раїни показник і, відповідно, коефіцієнт перевищує 1,1.

До першої групи увійшли Автономна Республіка Крим, Львівська, Харківська, Чернівецька області і м. Київ та м. Сева­стополь. Виділення даної групи областей дозволяє охарактери­зувати їх як регіони спеціалізації на виробництві послуг. Галуз­зю, яка переважає у сфері послуг виступають у Автономній ре­спубліці Крим — охорона здоров'я, що обумовлене рекре­аційним значенням даного регіону; у Львівській і Чернівецькій областях — освіта; у Харківській області, м. Києві і м. Севасто­полі — операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України юридичним особам. Друга група включає 18 областей, і третя — три області: Вінницьку, Донецьку і Полтавську.

Можливе застосування іншого критерію до класифікації регіонів, переважанням в структурі реального виробництва первинних галузей, до яких відносяться сільське господарст­во, мисливство, рибальство і добувна промисловість; вторин­ного — обробної промисловості, виробництва та розподілення електроенергії, води і газу, а також будівництво, і третинного — сфери послуг ( табл. 17.3, рис. 17.3).

Таблиця 18.2

Класифікація областей за часткою реального сектору в структурі економіки (Україна — 1,00)

Рисунок 18.2. Типологія регіонів України за часткою реального виробництва (Україна — 1,00)

Таблиця 18.3

Класифікація регіонів за сферами економічного виробництва, %

Продовження табл. 18.3

Рисунок 18.3. Структура виробництва у регіонах України за сферами діяльності

В результаті проведеної класифікації встановлено, що більшість регіонів приєднались до загальноцивілізаційних тенденцій, коли третинна сфера розвивається швидше первин­ної і вторинної, перейшли межу, коли третинна сфера перева­жає вторинної, перейшли межу, коли третинна сфера починає переважати окремо первинну і вторинну сферу. Однак сумар­ний обсяг ВДВ виробленої у первинній і вторинній сфері пе­реважає лише сфера послуг Автономної Республіки Крим, Во­линської, Львівської, Одеської областей.

Переважання у регіональному виробництві І і ІІ сфер обу­мовлене природно-ресурсними особливостями областей і не­достатніми можливостями сучасного економічного стану для перелому тенденції до збереження таких пропорцій регіональ­ного виробництва. Так, насамперед, значний розвиток добув­ної промисловості у Полтавській області, обумовлений на­явністю значних родовищ природного газу, запаси якого ста­новлять 40% загальнодержавних, запаси нафтових родовищ досягають 30% усіх запасів України. В даному регіоні у Кре­менчуцькому залізорудному басейні зосереджені значні по­клади залізних руд. У Сумській області розвідано 38 родовищ нафти і газового конденсату, запаси яких становлять одну п'яту частину усіх запасів України. Наявність на території да­них регіонів таких стратегічно важливих для України корис­них копалин зумовила специфічність структури економічного виробництва. Домінування у Донецькій Дніпропетровській і Запорізькій областях ІІ сфери зумовлене значним розвитком обробної промисловості, яку на сучасному етапі визначає ме­талургійний комплекс, що є основною експортною галуззю України.

Приведені типології регіонів України дають наукове обґрунтування для прийняття управлінських рішень, їх не­обхідно враховувати в процесі здійснення регіональної і галу­зевої політики, формування міжгалузевих зв'язків, реалізації інноваційних напрямів розвитку економіки регіонів, прий­нятті рішень про створення вільних економічних зон та тери­торій пріоритетного розвитку при розробці концептуальних підходів та стратегій регіонального розвитку.

18.2.