Особливості територіальної організації продуктивних сил економічних районів України

Господарські комплекси економічних районів України ха­рактеризуються значними відмінностями. За потужністю вироб­ничого потенціалу вони розміщуються у такій послідовності: Донецький, Придніпровський, Східний, Центральний, Півден­ний, Подільський, Поліський і Карпатський економічні райони.

Донецький економічний район має потужну вугільно-ме­талургійну базу з розвинутим супутнім виробництвом. Цьому сприяв комплекс природних та економічних передумов. У районі, який складає 8,8% території і 15,0 % населення Ук­раїни, обсяг реалізованої продукції промисловості сягає 33,4% в Україні, валової продукції сільського господарства — 8,3% від виробленої в Україні, інвестицій в основний капітал — 13,4% від загальноукраїнських, а обсяг створеної валової дода­ної вартості — відповідно 16,5% від загальнодержавного ви­робництва ВДВ (табл. 18.4).

Тут зосереджений значний природно-ресурсний по­тенціал — 21% потенціалу держави, зокрема: мінерально-сиро­винних ресурсів — 54,5%, водних — 9,1, земельних — 7,4 і рек­реаційних — 10,5% (у грошовому вимірі). Індекс інтегрально­го показника природно-ресурсного потенціалу району найви­щий в країні і становить 2,39 (в Україні — 1,00)1. Трудоресурс- ний потенціал складає 15,3, а виробничий — 16,7% у країні.

Донецький економічний район — це типовий старопромис- ловий район, де співвідношення промисловості й сільського господарства за випуском товарів і послуг складає 10:1. На по­чатку 2000-х років в загальнодержавному поділі праці основні галузі економіки району характеризувалися такими ко­ефіцієнтами локалізації: промисловість — 1,37, сільське госпо­дарство — 0,45, транспорт і зв'язок — 0,71. Коефіцієнт зосеред-

¹ Тут і далі в розділі показники природно-ресурсного потенціалу розра­ховані на основі даних монографії: В.П. Руденко “Географія природно-ре­сурсного потенціалу України”, Львів, Вид. “Світ”, 1993.

Таблиця 18.4

Основні показники соціально-економічного розвитку Донецького економічного району (2004 р.)

*Дані за 2003 р.

За період 1990-2005 рр. відбулись істотні зрушення в галу­зевій і територіальній структурі господарського комплексу еко­номічного району в зв'язку із структурною перебудовою еко­номіки, особливо за рахунок змін в комплексоформуючих галу­зях важкої промисловості, а також суттєві зміни в ефективності функціонування господарського комплексу в 1995-2005 рр.

У промисловості за 1990-2005 рр. зросла частка видобув­них галузей і зменшилась — обробних, що свідчить про появу екстенсивного процесу. При скороченні в галузевій структурі питомої ваги паливної промисловості, хімічного комплексу, комплексу галузей машинобудування і металообробки, дере­вообробної і целюлозно-паперової промисловості, промисло­вості будівельних матеріалів, а також легкої і харчової промис­ловості, зросла частка електроенергетики і металургійного комплексу. Відбулись зрушення і в територіальній структурі промислового виробництва: по виробництву продукції пере­важної більшості галузей промисловості в Україні підвищи­лась частка Донецької області і скоротилась — Луганської.

У Донецькій області сформовані крупні агломерації і про­мислові вузли, зокрема: Донецько-Макіївський, Горлівсько- Єнакієвський (у межах одноіменних промислових районів); Торезо-Сніжнянський, Краматорсько-Костянтинівський, Се- лидово-Курахівський, Новотроїцько-Докучаївський. На фор­мування Донецько-Макіївської і Горлівсько-Єнакієвської аг­ломерації значний вплив має вуглевидобуток. Особливістю цих агломерацій є зосередження промисловості в центрі та не­достатній розвиток виробництва в інших осередках, перева­жання ресурсоємних та екологонебезпечних технологій.

Донецько-Макіївська агломерація у внутрішньообласно- му і республіканському поділі праці виділяється спеціалі­зацією на видобутку і збагаченні вугілля, виплавці металу, коксохімічному виробництві, виробництві труб, продукції хімічної промисловості та машинобудуванні.

Горлівсько-Єнакієвська агломерація характеризується ви­добутком і збагаченням вугілля, виробництвом мінеральних добрив, гірничошахтним та гірничорудним машинобудуван­ням.

Значний вплив на розвиток Торезо-Сніжнянського вузла має вуглевидобуток, також паливна промисловість.

Краматорсько-Костянтинівський промисловий вузол відрізняється багатогалузевою структурою промислового ви­робництва, де переважають металургійне і підйомно-транс­портне машинобудування, розвинуті скляна й фарфоро-фаян- сова промисловість.

У Луганській області сформовані крупні промислові вуз­ли, зокрема: Алчевсько-Стаханівський, Свердловсько-Ро- венківський, Краснолуцько-Антрацитівський, які мають пере­важно паливно-енергетичну спеціалізацію із значним поши­ренням екологонебезпечних гірничо-промислових технологій на перших стадіях переробки палива. Виділяється також Ли- сичансько-Рубежанський промисловий вузол, який характе­ризується багатогалузевою спеціалізацією на виробництві продукції хімічного комплексу.

На території Донецької і Луганської областей сформовані такі агропромислові спеціалізовані комплекси: олійно-жиро­вий, зерно-, плодоовочево-, м'ясо-, молочно- і птахопромисло- вий. Навколо великих міст розвинутий приміський аграрно- промисловий комплекс.

Територіальна організація продуктивних сил Донецького економічного району зумовила формування семи спеціалізо­ваних господарських підрайонів: Донецько-Макіївського і Горлівсько-Єнакієвського промислового; Красноармійського індустріально-аграрного, який охоплює західну частину райо­ну; Північно-Донецького промислового; Приазовського про­мислово-аграрного; Південно-Східного (промислова зона Лу- ганщини); Старобільського аграрного.

У найближчій перспективі з урахуванням комплексної оцінки та існуючих напрямів освоєння території регіонів (об­ластей) Донецького економічного району передбачається та­кий функціональний її розподіл^[XV]: у Донецькій області

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України функціональна зона урбанізації охопить близько 95% тери­торії, у тому числі в підзоні з найбільш високим рівнем місто­будівного освоєння майже 1/3, з високим — 2/5 і середнім — 1/5 частина всієї площі; в Луганській області функціональна зона урбанізації охопить близько 3/5 території, у тому числі відповідно більше, як 1/5, 1/4 і майже 1/10 частина всієї тери­торії. У той же час, досить високу питому вагу (понад 2/5) охо­пить функціональна зона сільського господарства.

У функціональних підзонах урбанізації, особливо з найбільш високим та високим рівнем містобудівного ос­воєння, пропонується обмеження зростання міст і нового про­мислового виробництва, покращення використання науково- виробничого й містобудівного потенціалів, поглиблення приміської спеціалізації сільського господарства. У функціональній зоні сільського господарства рекомендується посилити інтенсивний розвиток сільськогосподарського ви­робництва й агропромислову інтеграцію.

Удосконалення галузевої і територіальної структури гос­подарського комплексу Донецького економічного району доцільно здійснювати в напрямі обмеження спеціалізації на екоємних підгалузях важкої промисловості, зокрема важкого машинобудування, подальшої реструктуризації і технічного переоснащення вугільної, металургійної та нафтохімічної га­лузей промисловості, зниження їх територіальної концент­рації і техногенного навантаження на територію, нарощування потужностей високотехнологічних виробництв; перепрофілю- вання екологічно небезпечних виробництв шляхом удоскона­лення технологій та їх оптимального поєднання; покращення територіальної структури виробництва з урахуванням вирі­шення проблем зайнятості населення і зростання ролі соціаль­ної сфери; підвищення рівня самозабезпеченості району про­дуктами харчування.

Придніпровський економічний район. Територіальна ор­ганізація продуктивних сил Придніпров’я обумовлена ком­плексом сприятливих природно-економічних передумов. Найбільш розвинута в районі багатогалузева важка промис-

ловість. Агрокліматичні чинники сприяли розвитку багатога­лузевого сільського господарства. Тут зосереджено 13,9% те­риторії і населення держави, 17,9% природно-ресурсного по­тенціалу країни (в грошовому еквіваленті), в тому числі: міне­рально-сировинних ресурсів — 30,6%, водних — 12,7, земель­них — 14,4 і рекреаційних — 9,8%. Структура ресурсів характе­ризується значною перевагою мінерально-сировинних і зе­мельних ресурсів. Індекс загального природно-ресурсного по­тенціалу становить 1,29 (в Україні — 1,00). Виробничий по­тенціал району складає 17,9, трудові ресурси — 13,9% загаль­нодержавного рівня. Обсяг реалізованої продукції промисло­вості сягає 25,6% в Україні, валової продукції сільського гос­подарства — 13,8% від виробленої в Україні, інвестицій в ос­новний капітал — 13,2% від загальноукраїнських, а обсяг ство­реної валової доданої вартості — відповідно 14,5% від загаль­нодержавного виробництва ВДВ (табл. 18.5).

Таблиця 18.5

Основні показники соціально-економічного розвитку Придніпровського економічного району (2004 р.)

Продовження табл. 18.5

* Дані за 2003р.

Придніпровський економічний район — це промислово- аграрний район, де промисловість значно переважає над сільським господарством (6:1). На початку 2000-х років у за­гальнодержавному поділі праці основні галузі економіки рай­ону характеризувалися такими коефіцієнтами локалізації: промисловість — 1,29, сільське господарство — 0,70, транспорт і зв'язок — 0,70. Коефіцієнт зосередження випуску товарів і послуг основних господарськоформуючих галузей економіки району складав 0,445.

За 1990-2005 рр. відбулися зміни в територіальній та істотні зрушення в галузевій структурі господарського ком­плексу району, особливо в господарськоформуючих галузях промисловості та сільського господарства, а також у про­порціях між основними галузями господарського комплексу. Зокрема, зросла частка видобувних галузей з 8,5 до 14,3% і скоротилась обробна — з 91,5 до 85,7%, що свідчить про по­глиблення процесу екстенсивного розвитку промисловості.

При збільшенні частки галузей електроенергетики, палив­ної промисловості і металургії в галузевій структурі промис­лового комплексу скоротилась питома вага хімічної та наф­тохімічної промисловості, машинобудування й металооброб­ки, деревообробної і целюлозно-паперової, промисловості будівельних матеріалів, харчової і легкої промисловості. Істот­них змін зазнала територіально-галузева структура сільського господарства: зменшилась питома вага традиційних галузей при значному абсолютному скороченні обсягів виробництва основних видів сільськогосподарської продукції.

Ці загальні тенденції з деякими відмінностями характерні і для регіонів (областей) Придніпровського економічного рай­ону.

Щодо локальних комплексів промисловості в Дніпропет­ровській області, то висока концентрація виробництва в містах Дніпропетровську, Дніпродзержинську і Кривому Розі сприяли формуванню Дніпропетровсько-Дніпродзержинсь- кого і Криворізького промислових вузлів. Перший розташова­ний у досить сприятливих природно-економічних умовах між Донецьким вугільним і Криворізьким залізорудним басейна­ми. В загальнодержавному поділі праці він виділяється вироб­ництвом продукції чорної металургії, хімічної промисловості та машинобудування. Базою для формування Криворізького промвузла стали залізорудні родовища Криворізького басей­ну. Галузі його спеціалізації — чорна металургія і машинобу­дування.

У Запорізькій області сформований Запорізький промис­ловий вузол (м. Запоріжжя), де переважає виробництво про­дукції чорної і кольорової металургії, важкого машинобуду­вання та харчової промисловості.

У Кіровоградській області утворено Кіровоградський (м. Кіровоград) і Олександрійський (м. Олександрія) промислові вузли, які характеризуються спеціалізацією на машинобуду­ванні, харчовій і легкій промисловості. Особливістю Олек­сандрійського вузла є також розвинута паливна промис­ловість.

На території Придніпровського економічного району сформувалися такі агропромислові спеціалізовані комплекси: зерно-, плодоовоче-, м'ясо-, молоко- і птахопромисловий та олійно-жировий. Навколо великих міст розвинутий приміський аграрно-промисловий комплекс.

Регіони (області) цього економічного району мають внутрішні відмінності щодо територіальної організації госпо­дарського комплексу. Так, у Дніпропетровській області виділяються спеціалізовані господарські підрайони: Цент­ральний промисловий, Південно-Західний промислово-аграр­ний і Північний аграрно-промисловий; у Запорізькій: Північний (Запорізький) індустріальний і Південний — про­мислово-аграрний; у Кіровоградській: Північно-Західний аг­рарно-промисловий, Центральний промислово-аграрний і Південно-Східний аграрно-промисловий.

У найближчій перспективі передбачається такий функціональний розподіл території регіонів (областей): функціональна зона урбанізації у Дніпропетровській області охопить близько 88% території, у тому числі з найбільш висо­ким рівнем містобудівного освоєння — 1/5 частина, середнім — понад 2/3; функціональна зона сільського господарства зай­ме майже 12% площі області; в Запорізькій області — відповідно понад 2/5, близько 1/12, понад 1/3 та 50%, а при­родно-рекреаційні ландшафти, що охороняються, — понад 3%; у Кіровоградській області функціональна зона урбанізації охо­пить більше, як 1/3 території, в тому числі з високим рівнем містобудівного освоєння — близько 1/15, середнім — понад 1/4, функціональна зона сільського господарства займе майже 64% території області, а зона природно-рекреаційних ланд­шафтів, що охороняються, — близько 2%.

У всіх функціональних підзонах урбанізації, особливо з найбільш високим і високим рівнем містобудівного освоєння, пропонується обмеження містобудівного розвитку, зменшен­ня антропогенного навантаження на територію; в зоні сільського господарства — інтенсифікація сільськогосподарсь­кого виробництва і підвищення рівня агропромислової інтег­рації; в зоні природно-рекреаційних ландшафтів, що охороня­ються, — введення законодавчо обумовленого жорсткого ре­жиму охорони території.

Основні проблеми щодо територіальної організації про­дуктивних сил у Придніпровському економічному районі пов'язані з удосконаленням галузевої і територіальної струк­тури виробництва. Необхідно здійснити науково обґрунтоване обмеження спеціалізації на ресурсоємних галузях чорної мета­лургії, хімічної та нафтохімічної промисловості. Повинні роз­виватися наукоємні галузі машинобудування, легка і харчова промисловість. Назріла необхідність прискорити комплекс­ний розвиток малих і середніх міст; використання сприятли­вих природних особливостей регіону в напрямі розвитку рек­реаційного комплексу не лише для власних потреб, а й інших регіонів України.

Східний економічний район. Комплекс природно-еко­номічних передумов сприяє розвитку багатогалузевої промис­ловості, особливо машинобудування, а також сільськогоспо­дарського виробництва.

Східний район займає 13,9% території України, тут зосе­реджено 10,5% природно-ресурсного потенціалу (в грошовому еквіваленті) країни, в тому числі: на мінеральні ресурси при­падає 3,9%, водні — 10,0, земельні — 14,6, лісові — 11,3 і рекре­аційні — 10,7%. Наявність земельних ресурсів обумовлює спеціалізацію області на сільськогосподарському виробництві (1,09 при 1,00 в Україні). Виробничий потенціал території за

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України повною вартістю основних фондів становить 12,0% загального обсягу України, а трудоресурсний потенціал — 12,3%. Обсяг реалізованої продукції промисловості сягає 12,2% в Україні, валової продукції сільського господарства — 14,0% від вироб­леної в Україні, інвестицій в основний капітал — 11,9% від за­гальноукраїнських, а обсяг створеної валової доданої вартості — відповідно 11,5% від загальнодержавного виробництва ВДВ (табл. 18.6).

Таблиця 18.6

Основні показники соціально-економічного розвитку Східного економічного району (2004 р.)

Продовження табл. 18.6

*Дані за 2003р.

Східний економічний район — це промислово-аграрний район, де співвідношення промисловості й сільського госпо­дарства становить 5,4:1,0. На початок 2000-х років в загально­державному поділі праці основні галузі економіки району ха­рактеризувалися такими коефіцієнтами локалізації: промис­ловість — 1,64, сільське господарство — 1,03, транспорт і зв'язок — 0,85. Коефіцієнт зосередження випуску товарів і по­слуг основних господарськоформуючих галузей економіки району склав 0,395.

Аналіз динаміки територіальної і галузевої структури еко­номіки за 1990-2005 рр. свідчить про значні зміни її в усіх об­ластях району. Необхідно наголосити на тенденції зміни за цей період співвідношення видобувних і обробних галузей в напрямі значного підвищення частки видобувних. При збільшенні частки електроенергетики, паливної промисло­вості, металургії і харчової промисловості в галузевій струк­турі промисловості, скоротилась питома вага хімічної та наф­тохімічної промисловості, машинобудування й металооброб­ки, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості, промисловості будівельних матеріалів і легкої промисловості.

Відносно висока концентрація промислового виробництва в Полтавській області, зокрема містах Полтаві, Кременчуці і Комсомольську, стала основною для формування Полтавсько­го і Кременчуцького промислових вузлів. У внутріобласному і республіканському поділі праці Полтавський вузол виділяється спеціалізацією на виробництві продукції машино­будування і металообробки, легкої та харчової промисловості, Кременчуцький — на продукції машинобудування, нафтопе­реробної промисловості, видобутку і збагаченні залізної руди, а також на виробництві продукції галузей легкої і харчової промисловості.

У Сумській області сформовано два великих промислових вузли — Сумський і Шосткинсько-Глухівський. У внутріоб- ласному і республіканському поділі праці Сумський вузол виділяється виробництвом продукції машинобудування і хімічної промисловості, Шосткинсько-Глухівський — про­дукції хімічної промисловості та машинобудування.

У Харківській області утворено: Харківський і Перво- майсько-Балаклійський промисловий вузол. До першого вхо­дить м. Харків і навколишні населені пункти (Деркачі, Буди, Мерефа, Люботки, Пісочин, Чугуїв). Він спеціалізується на виробництві продукції машинобудування, скляної, фарфоро­вої, фаянсової, легкої і харчової промисловості. Базою Перво- майсько-Балаклійського промислового вузла є паливна про­мисловість (видобуток природного газу), хімічна промис­ловість і промисловість будівельних матеріалів.

На основі галузей спеціалізації тваринницького і рослин­ницького напрямів у областях Східного економічного району сформований лісостеповий аграрно-промисловий комплекс. Найбільш поширені бурякоцукровий, плодоовочеконсервний, зернопромисловий, олійно-жировий, спиртовий, льоно-, м'ясо-, молоко- та птахопромисловий спеціалізовані галузеві агропромислові комплекси. Навколо промислових центрів сформовані агропромислові приміські комплекси.

Внутрішні особливості територіальної організації продук­тивних сил у спеціалізованих господарських підрайонах на­ступні: у Полтавській області виділяється Східний промисло­во-аграрний, Західний аграрно-промисловий; в Сумській об­ласті — Північний (Полісся) і Південний (Лісостеп) промис­лово-аграрні комплекси; у Харківській — Центральний про­мисловий, Південний промислово-аграрний і Східний аграр­но-промисловий комплекси.

У найближчій перспективі передбачається наступний функціональний розподіл території регіонів (областей) Східного економічного району: в Полтавській області понад 4/5 території охопить функціональна зона сільського госпо­дарства, функціональна зона урбанізації — 14% всієї площі (у тому числі з середнім рівнем містобудівного освоєння — 9, з високим — 5% площі області), 2% території складатиме зона природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються; в Сумській області — відповідно 3/5, 29% території (21 і 8%) та 8% території; у Харківській області — близько 1/3, майже 2/3 (56 і 7%) та 5% всієї території.

У перспективі територіальну організацію продуктивних сил району необхідно спрямувати на: покращення тери­торіально-галузевої структури виробництва в напрямі вдоско­налення спеціалізації на основних експортоорієнтованих галу­зях машинобудування, а також харчової і легкої промисло­вості у великих містах. Розвиватимуться міжгалузеві зв'язки машинобудування, створюватимуться технопарки на базі на­уково-технічного потенціалу міст Харкова, Полтави і Сум; раціоналізацію розміщення виробництв з метою оптимально­го використання природних, матеріальних і трудових ре­сурсів, удосконалення внутрірайонних територіальних про­порцій шляхом активізації економічної діяльності в середніх і малих містах; підвищення комплексності використання при­родних ресурсів, забезпечення екобезпечного функціонування виробництва, покращення рівня використання рекреаційних територій, вирішення проблем розселення.

Центральний економічний район. Природно-кліматичні й соціально-економічні передумови Центрального економічно­го району сприяють розвитку багатогалузевого промислового і сільськогосподарського виробництва. Район займає 18,8% те­риторії, тут зосереджено 12,3% населення, 13,2% — трудових ресурсів і 15,6% виробничого потенціалу. Обсяг реалізованої продукції промисловості сягає 8,9% в Україні, валової про­дукції сільського господарства — 11,1% від виробленої в Ук­раїні, інвестицій в основний капітал — 26,2% від загальноук­раїнських, а обсяг створеної валової доданої вартості — відповідно 23,1% від загальнодержавного виробництва ВДВ (табл. 18.7).

Таблиця 18.7

Основні показники соціально-економічного розвитку Центрального економічного району (2004р.)

Продовження табл. 18.7

В районі зосереджено 7% природно-ресурсного по­тенціалу країни, в тому числі мінеральних ресурсів — 1,1, вод­них — 6,6, земельних — 9,9, лісових — 8,6, фауністичних — 10,0 і природно-рекреаційних — 9,6%. У регіональній компо­нентній структурі переважають земельні й природно-рекре­аційні ресурси.

На початок 2000-х років Центральний економічний район сформувався, як промислово-аграрний, де співвідношення промисловості й сільського господарства склало 3,4:1,0. В за­гальнодержавному поділі праці основні галузі економіки рай­ону характеризувалися такими коефіцієнтами локалізації: промисловість — 0,67, сільське господарство — 0,69, транспорт і зв'язок — 1,25. Коефіцієнт зосередження випуску товарів і послуг основних господарськоформуючих галузей економіки району склав 0,349.

Аналіз динаміки територіальної і галузевої структури еко­номіки за 1990- 2005 рр. свідчить про значні зміни її в усіх регіонах. При збільшенні в галузевій структурі частки елект­роенергетики, хімічної та нафтохімічної промисловості, дере­вообробної і целюлозно-паперової промисловості та харчової промисловості, зменшилась паливна промисловість, мета­лургія, машинобудування і металообробка, промисловість будівельних матеріалів, легка промисловість.

Так, концентрація промислового виробництва у Білій Церкві сприяла розвитку промислового вузла, який у внутрішньообласному і республіканському поділі праці виділяється виробництвом продукції машинобудування та хімічної промисловості.

Промисловий комплекс м. Києва спеціалізується на хімічній і нафтохімічній промисловості, машинобудуванні (зокрема електронній промисловості) і металообробці, вироб­ництві паперової та картонної тари, легкій і харчовій промис­ловості, особливо високий рівень розвитку хіміко-фармацев- тичної промисловості.

Агрокліматичні умови Київської області сприятливі для розвитку агропромислового комплексу. Разом з тим, внаслідок аварії на ЧАЕС, значна частина території області за­бруднена радіонуклідами, що обмежує сільськогосподарську діяльність, особливо в північних і північно-західних районах.

Сільське господарство області спеціалізується на рослин­ництві буряківничо-зерново-льонарського напряму, молочно- м'ясному тваринництві та птахівництві. Розвинута також ба­гатогалузева харчова промисловість.

На території Київської області виділяється три спеціалізо­вані господарські підрайони: Київський приміський (або Цен­тральний) промислово-аграрний; Північний (Поліський) аг­рарно-промисловий; Південний (лісостеповий) індустріаль­но-аграрний.

У Черкаській області розвинутий Черкаський промисло­вий вузол, який спеціалізується на хімічній і нафтохімічній промисловості (особливо промисловості хімічних волокон і ниток), приладобудуванні, машинобудуванні для тварин­ництва й кормовиробництва, виробництві швейних і елек­тронних машин, легкій та харчовій промисловості. Фор­мується Звенигородсько-Ватутінський промисловий вузол по виробництву вогнетривів, бентонітових глин для чорної мета­лургії, паливній і харчовій промисловості та Смілянський, Кам'янський і Уманський багатогалузеві промислові центри (галузі спеціалізації — машинобудування і металообробка).

В області сформувалися такі агропромислові спеціалізо­вані комплекси: бурякоцукровий, плодоовочеконсервний, олійно-жировий, м'ясопромисловий і молокопромисловий, а навколо м. Черкас — сільське господарство приміського типу.

На території Черкаської області виділяються два госпо­дарські промислово-аграрні підрайони: Північно-Східний, ос­новою якого є Черкаський промисловий вузол, та Південно- Західний, що формується на базі Звенигородсько-Ва- тутінського промислового вузла та Уманського промислового центру.

В найближчій перспективі передбачається такий функціональний розподіл території регіонів Центрального економічного району: функціональна зона урбанізації Київської області разом з м. Києвом охопить понад 3/5 тери­торії, де будуть переважати території з середнім рівнем вироб­ничо-містобудівного освоєння (1/3) і найбільш високим (4% території); функціональна зона сільського і лісового господар­ства складатиме понад 1/3 земельної площі. Невисоку питому вагу (близько 3%) займе функціональна зона природно-рекре­аційних ландшафтів регіонального значення, що охороняють­ся. Функціональна зона урбанізації Черкаської області охо­пить близько 1/5 її території, зокрема підзона з середнім рівнем містобудівельного освоєння до 12 і з високим — понад 8%; високу питому вагу (близько 3/4 території) складатиме функціональна зона сільського і лісового господарства; функціональна зона природно-рекреаційних ландшафтів регіонального значення, що охороняються, становитиме понад 6% території області.

Удосконалення територіальної організації продуктивних сил в Центральному регіоні необхідно здійснювати шляхом розширення в м. Києві і створення у м. Черкасах та прилеглих до них територій технопарків із спеціалізацією на точному, сільськогосподарському машинобудуванні (м. Черкаси) на базі машинобудівельних підприємств, науково-технічних ор­ганізацій та галузевих учбових закладів, а також харчової і лег­кої промисловості; подальшого розвитку сільського господар­ства з поглибленням на спеціалізації приміського типу; фор­мування розвинутих туристичного і рекреаційного комплек­сів, зокрема відновлення раніше існуючих і створення нових районів короткострокового відпочинку населення.

Територіальна організація продуктивних сил району в найближчій перспективі матиме такі пріоритетні напрями розвитку: поліпшення економічної ситуації в цілому і, зокре­ма, в м. Києві, Черкасах і промислових центрах; ефективне ви­користання всіх позитивних чинників геополітичного стано­вища м. Києва, підвищення його структуроформуючої ролі як центру розвитку ринкової інфраструктури, транспорту і торгівлі, а також наукоємних галузей промисловості; удоско­налення територіальної структури господарського комплексу в напрямі скорочення екоємних виробництв, формування раціонального розселення в межах Київської агломерації, підвищення економічної діяльності в середніх і малих містах, особливо периферійних поселеннях; реабілітація і введення в обіг забруднених радіонуклідами територій, рекультивація те­риторій, порушених промисловою діяльністю; посилення соціальної орієнтації економіки, прискорення розвитку харчо­вої промисловості не лише у виробничо-територіальних цент­рах, але і в малих та середніх містах; реконструкція і технічне переоснащення промислових підприємств машинобудування й хімічної промисловості з метою розвитку наукоємних та ек- спортоорієнтованих галузей промисловості із залученням місцевого науково-технічного потенціалу, розвиток техно­логічного прогресу за рахунок пріоритету розвитку галузей по виробництву кінцевої продукції високої наукоємності, а також створення нових прогресивних форм господарювання.

Південний економічний район. На розміщення продук­тивних сил району, їх територіальну організацію значний вплив має його вигідне географічне положення, зокрема вихід до Чорного моря, наявність комплексу корисних копалин, ро­дючих земель.

Південний економічний район займає 18,8% території, тут проживає 15,5% населення країни. У районі зосереджено 15,5% природно-ресурсного потенціалу країни (в грошовому обчис­ленні), зокрема мінерально-сировинні ресурси становлять 2,8%, водні — 22,2, земельні — 20, лісові — 4,7, фауністичні — 20,5 і природно-рекреаційні — 27,4%. У їх компонентному складі пе­реважають земельні, водні та природно-рекреаційні ресурси. Індекс інтегрального показника природно-ресурсного по­тенціалу становить відносно до України — 1,33. Виробничий потенціал території становить 10,5% від загального в України, а трудоресурсний потенціал — 15,4%. Обсяг реалізованої про­дукції промисловості сягає 6,9% в Україні, валової продукції сільського господарства — 15,9% від виробленої в Україні, інве­стицій в основний капітал — 14,7% від загальноукраїнських, об­сяг створеної валової доданої вартості — відповідно 12,7% від загальнодержавного виробництва ВДВ (табл. 18.8).

На початок поточного десятиліття Південний еко­номічний район склався, як промислово-аграрний район, де співвідношення промисловості й сільського господарства складало 2,1:1,0. В загальнодержавному поділі праці основні галузі економіки району характеризувалися такими ко­ефіцієнтами локалізації: промисловість — 0,75, сільське госпо­дарство — 1,22, транспорт і зв'язок — 1,60. Коефіцієнт зосере­дження випуску товарів і послуг основних господарськофор- муючих галузей економіки району складає 0,340.

Аналіз динаміки територіально-галузевої структури про­мисловості за 1990-2005 рр. свідчить про значні зміни її в усіх

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України регіонах. При збільшенні в галузевій структурі частки елект­роенергетики, металургії, хімічної та нафтохімічної промисло­вості, скорочується частка паливної промисловості, машино­будування та металообробки, деревообробної і целюлозно-па­перової промисловості, промисловості будівельних ма­теріалів, легкої і харчової промисловості.

Основою агропромислового комплексу Автономної Рес­публіки Крим є сільське господарство. Рослинництво спеціалізується на виноградарстві і зерновому господарстві, тваринництво — переважно на молочно-м'ясному напрямі. В регіоні сформувалися: плодоовочепромисловий, ефіро­олійний, тютюнопромисловий, зернопромисловий, м'ясо-, мо­локо- і птахопромисловий спеціалізовані агропромислові ком­плекси.

В АРК сформовано шість промислових вузлів, зокрема ба­гатогалузеві: Сімферопольський (машинобудування, харчова, легка, промисловість будівельних матеріалів), Севастопольсь­кий (судно- і приладобудування, рибообробна, виноробна, промисловість будівельних матеріалів), а також Керченський (гірничо-металургійна, рибообробна, суднобудування, про­мисловість будівельних матеріалів) і Краснопереконський (виробництва основної хімії). Крім того, утворюється Джан- койський промисловий вузол (машинобудування, харчова промисловість).

На території АРК функціонує вісім спеціалізованих гос­подарських підрайонів: Центральний промислово-аграрний з промисловим центром — м. Сімферополь; Південно-Західний промислово-аграрний, який включає територію підпорядку­вання Севастопольській міській раді; Південнобережний підрайон — рекреаційний, промислово-аграрний з промисло­вими центрами — м. Ялта і м. Алушта; Південно-Східний про­мислово-аграрний, рекреаційний підрайон з промисловим центром — м. Феодосія; Західний рекреаційний, аграрно-про­мисловий підрайон, який займає в основному Тарханкутський півострів з промисловим центром — м. Євпаторія; Північно- Західний промислово-аграрний підрайон з промисловим цен-

Основні показники соціально-економічного розвитку

Південного економічного району (2004 р.)

Таблиця 18.8

Д.В. Клиновий,Т.В.Пепа

[I] Дані за 2003р.

Продовження табл. 18.8

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України

тром — м. Красноперекопськ; Північний аграрно-промисло­вий, що займає північну і центральну частину північного Кри­му з головним промисловим центром — м. Джанкой; Східний промислово-аграрний, розташований на Керченському півос­трові з промисловим центром — м. Керч.

У межах Кримського півострова розташований Кримсь­кий рекреаційний регіон з Євпаторійським, Феодосійським і Ялтинським рекреаційними районами та курортними місце­востями і зонами короткотермінового відпочинку.

В області сформований Миколаївський промисловий ву­зол, який у внутріобласному поділі праці виділяється вироб­ництвом продукції машинобудування (суднобудування і підйомно-транспортне машинобудування), кольорової мета­лургії, харчової і легкої промисловості.

У Миколаївській області функціонує два спеціалізованих господарських підрайони: Північний і Південний промисло­во-аграрний з розвинутим портовим і рекреаційним господар­ством.

В Одеській області виділяється Одеський промислово- транспортний вузол (Одеса, Іллічівськ, Південний), який має багатогалузеву спеціалізацію. Зокрема, тут розвинуті окремі галузі морегосподарського комплексу, а також машинобуду­вання і металообробка, харчова й легка промисловість. Функціонують також п'ять спеціалізованих господарських підрайонів: Північний, Центральний, Приміський, Південно- Західний, Придунайський.

У Херсонській області сформувався Херсонський промис­ловий вузол (суднобудування і судноремонт, харчова й текс­тильна промисловість) та формується Каховсько-Бериславсь- кий промисловий вузол (машинобудування і металообробка, харчова промисловість та промисловість будівельних ма­теріалів). Основні промислові багатогалузеві центри — м. Бе- рислав, Нова Каховка і Каховка. На території області виділя­ються чотири спеціалізовані господарські підрайони: Півден­но-Західний (Нижньодніпровський) промислово-аграрний, основою господарського комплексу якого є Херсонський про­мисловий вузол; Східний промислово-аграрний з головними промисловими центрами — Нова Каховка і Каховка; Північний агропромисловий, що включає промислові центри Берислав, Нововоронцовка і Високопілля; Приморський про­мислово-аграрний підрайон з промисловими центрами Генічеськ, Скадовськ, Новоолексіївка.

Специфічні особливості має Причорноморський регіон Південного економічного району, зокрема: приморсько-фасад­ний тип територіальної організації продуктивних сил, а також портово-промислові комплекси, промислові вузли, курортне господарство, які складають основу його економічних центрів. У регіоні виділяються такі функціональні комплекси: морего- сподарський, рекреаційний, інноваційний, машинобудівний, агропромисловий, виробництво товарів народного споживан­ня, будівельно-інвестиційний, оборонний, комплекс галузей соціально-культурної сфери.

У найближчій перспективі в регіонах Південного еко­номічного району передбачається такий функціональний роз­поділ території: в Автономній Республіці Крим функціональ­на зона урбанізації охопить майже одну третю частину тери­торії, з якої до 70% займуть території з середнім рівнем місто­будівного освоєння і лише 1/3 — з найбільш високим; функціональна зона сільського господарства займе майже 1/3 території, більше як 1/5 охопить функціональна зона природ­но-рекреаційних ландшафтів, що охороняються. У Мико­лаївській області функціональна зона урбанізації охопить більше 1/3 території, де будуть переважати масиви з середнім рівнем містобудівного освоєння, незначну питому вагу займа­ють території з найбільш високим рівнем урбанізації; близько 2/3 території становитиме функціональна зона сільського гос­подарства, незначну — природно-рекреаційні ландшафти, що охороняються. В Одеській області функціональна зона ур­банізації займе 1/3 території, причому переважно з середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння, і тільки територія м. Одеси матиме найбільш високий рівень містобудівного ос­воєння; близько 2/3 території області займе функціональна зона сільського господарства і лише 2% — зона природно-рек­реаційних ландшафтів регіонального значення, що охороня­ються. В Херсонській області функціональна зона урбанізації охопить 1/3 території, близько 3/5 якої становитимуть тери­торії середнього рівня містобудівного освоєння і 1/3 — найбільш високого рівня; понад 1/2 території області охопить функціональна зона сільського господарства та близько 13% — природно-рекреаційні ландшафти регіонального значення.

Основні напрями розвитку і територіальної організації гос­подарського комплексу Південного економічного району на­ступні: в Автономній Республіці Крим нова демографічна і трудоресурсна ситуація повинна використовуватись для поси­лення всього потенціалу сервісу і рекреаційної сфери; в Одеській області необхідно перепрофілювати екоємні вироб­ництва, в першу чергу хімічної і нафтохімічної промисловості, залучати до використання всі рекреаційні ресурси. Особливої уваги потребує розвиток виробничої інфраструктури Одесько­го транспортно-промислового вузла і всієї рекреаційної зони; в Миколаївській області доцільно обмежити нарощування по­тужностей Південноукраїнської АЕС; в Херсонській області необхідно удосконалити галузеву і територіальну структуру промислового виробництва за рахунок поглиблення спеціалізації області на екофільних галузях машинобудування.

Подільський економічний район має комплекс природно- економічних передумов, який найбільш сприятливий для роз­витку агропромислового виробництва. Разом з тим, розвиток промисловості, зокрема важкої, обмежений недостатньою мінерально-сировинною базою (крім природно-будівельних матеріалів та сировини для їх виробництва), первинною відсутністю паливної сировини. Розвиток електроенергетики (Хмельницька АЕС) сприяв економічному зростанню району. Подільський район займає 10,1% території України, тут зосе­реджено 8,4% природно-ресурсного потенціалу (в грошовому еквіваленті), зокрема: мінеральні ресурси — 0,7, водні — 7,7, зе­мельні (ґрунтові) — 14,3, лісові — 7,8 і рекреаційні ресурси — 4,8% країни. Як видно з наведених даних, особливо виділяють-

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України ся за питомою вагою земельні ресурси, що обумовлює високий ступінь спеціалізації району на сільськогосподарському ви­робництві (індекс 2,06 при 1,00 в Україні). Виробничий по­тенціал території за вартістю основних фондів становить 5,7% загального обсягу їх в Україні, а трудоресурсний потенціал — 8,4% при такій же концентрації населення. Обсяг реалізованої продукції промисловості сягає 3,2% в Україні, валової про­дукції сільського господарства — 12,7% від виробленої в Ук­раїні, інвестицій в основний капітал — 4,7% від загальноук­раїнських, обсяг створеної валової доданої вартості — відповідно 5,7% від загальнодержавного виробництва ВДВ (табл. 18.9).

На початок 2000-х років Подільський економічний район мав сталу аграрно-промислову спеціалізацію. В загальнодер­жавному поділі праці основні галузі економіки району харак­теризувалися такими коефіцієнтами локалізації: промис­ловість — 0,73, сільське господарство — 2,15, транспорт і зв'язок — 0,95. Коефіцієнт зосередження випуску товарів і по­слуг основних господарськоформуючих галузей економіки становив 0,376.

Аналіз динаміки територіальної і галузевої структури еко­номіки за 1990-2005 роки свідчить про значні зміни її в усіх об­ластях Подільського економічного району. Відбулося підви­щення питомої ваги обробних галузей порівняно з видобувни­ми в промисловості регіону, що свідчить про зміни її виробни­чої спеціалізації в напрямі інтенсивних виробництв. В галу­зевій структурі відбулись зміни в напрямі збільшення питомої ваги електроенергетики, металургії, харчової промисловості при зменшенні частки хімічної та нафтохімічної промисло­вості, машинобудування і металообробки, деревообробної і це­люлозно-паперової промисловості, промисловості будівель­них матеріалів і легкої промисловості.

Відносно висока концентрація промислового виробництва в межах обласного центру сприяла формуванню Вінницького промислового вузла (в складі Вінниці, Гнівані, Сутисків, Ка­линівки, Турбова), який у внутріобласному і республікансько-

Таблиця 18.9

Основні показники соціально-економічного розвитку Подільського економічного району (2004 р.)

* Дані за 2003 рік.

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України му поділі праці спеціалізується на виробництві продукції ма­шинобудування, хімічної, харчової, легкої промисловості і промисловості будівельних матеріалів. Невеликі промислові вузли формуються на базі Ладижинської ГРЕС і промисло­вості м. Могилів-Подільського, галузями спеціалізації яких є електроенергетика, машинобудування, промисловість будма­теріалів, харчова і мікробіологічна промисловість.

У Тернопільській області понад 2/3 промислової про­дукції виробляється у м. Тернополі, де сформувався промис­ловий вузол, переважно по виробництву продукції машинобу­дування, легкої і харчової промисловості.

В області сформовано два вузли: Хмельницький із спеціалізацією на машинобудуванні, легкій і харчовій промис­ловості та Кам'янець-Подільський, який спеціалізується на машинобудуванні, промисловості будівельних матеріалів, легкій і харчовій промисловості.

В Подільському економічному районі утворився досить потужний лісостеповий аграрний територіальний комплекс, поширені агропромислові спеціалізовані комплекси: буряко- цукровий, зернопромисловий, плодоовочеконсервний, олійно-жировий, м'ясо- і молокопромисловий. Навколо об­ласних центрів і великих міст розвивається приміський аграр­но-промисловий комплекс.

Подільський економічний район має внутрішні відмінності щодо територіальної організації продуктивних сил. Так, у Вінницькій області виділяється три спеціалізованих госпо­дарських підрайони: Північний промислово-аграрний, Півден­но-східний аграрно-промисловий, Південний (Придністровсь­кий) аграрно-промисловий; в Тернопільській: Центральний промислово-аграрний, Південний і Північний аграрно-промис­лові; в Хмельницькій — Центральний і Північний промислові та Південний аграрно-промисловий підрайон.

У найближчій перспективі передбачається наступний функціональний розподіл території Подільського економічно­го району: у Вінницькій області функціональна зона сільсько­го господарства охопить понад 4/5, зона урбанізації переваж-

но високого і середнього рівня містобудівного освоєння — 9% і природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються, — понад 9% території; в Тернопільській області — функціональ­на зона сільського господарства разом з лісовим — 3/4 тери­торії, урбанізована територія середнього рівня містобудівного освоєння — близько 6%, функціональна зона природно-рекре­аційних ландшафтів, що охороняються, — понад 1/5 території; в Хмельницькій — функціональна зона сільського господарст­ва — 3/4 площі, урбанізовані території з середнім рівнем місто­будівного освоєння — 15%, територія природно-рекреаційних ландшафтів, що охороняються, — займе близько 12%.

У Подільському економічному районі у функціональній підзоні сільського господарства рекомендується посилити інтенсивний розвиток галузей сільськогосподарського вироб­ництва, які визначають його спеціалізацію в республікансько­му поділі праці та агропромислову інтеграцію. В районі перед­бачається випереджуючий розвиток територій природно-рек­реаційних ландшафтів, що охороняються. В підзонах ур­банізації рекомендується обмеження зростання великих міст і нового промислового виробництва.

Територіальна організація продуктивних сил в районі у най­ближчій перспективі матиме такі пріоритети: досягнення тери­торіальної збалансованості сировинних та переробних галузей агропромислового комплексу, покращення розселення населен­ня і розвитку соціальної сфери, удосконалення природокористу­вання, нарощування виробництва екологічно чистої сільського­сподарської продукції, надання пріоритетного розвитку агро­промисловому, рекреаційному і туристичному комплексам.

Поліський економічний район. В Поліському районі зосе­реджено 16,9% території, 10% населення, 9,5% трудових ре­сурсів і 7,4% виробничого потенціалу України. Тут вироб­ляється 13,6% сільськогосподарської і 4,5% промислової про­дукції країни. Обсяг інвестицій в основний капітал сягає 6,4% від загального показника по країні, а обсяг створення валової доданої вартості складає 6,7% від загальнодержавного вироб­ництва ВДВ (табл. 18.10).

Таблиця 18.10

Основні показники соціально-економічного розвитку

Поліського економічного району (2004 р.)

Продовження табл. 18.10

* Дані за 2003 рік

У Поліському районі зосереджено 10% природно-ресурс­ного потенціалу держави (в грошовому обчисленні), в тому числі: мінеральних ресурсів — 2,3%, водних — 11,7, земельних — 13,2, лісових — 28,1, фауністичних — 15,7 і природно-рекре­аційних — 8,2%. У регіональній компонентній структурі найбільшу питому вагу складають земельні, водні та лісові ре­сурси, що є одним із визначальних чинників напряму спеціалізації господарського комплексу регіону.

Аналіз територіальної диференціації природно-ресурсно­го потенціалу України (індекси, грн/га) свідчить, що в Поліському економічному районі показник інтегрального ре­сурсного потенціалу найнижчий — 0,59 (в Україні — 1,00), особливо мінерально-сировинних ресурсів — 0,19.

На початок 2000-х років Поліський економічний район сформувався, як аграрно-промисловий. У загальнодержавно­му поділі праці основні галузі економіки району характеризу­валися на цей період такими коефіцієнтами локалізації: про­мисловість — 0,73, сільське господарство — 1,99, транспорт і зв'язок — 0,99. Коефіцієнт зосередження випуску товарів і по­слуг основних господарськоформуючих галузей економіки району склав 0,340.

У Поліському районі в розрізі областей є суттєві відмінності щодо функціонального розподілу території, спеціалізації та локалізації промислового й сільськогоспо­дарського виробництва, а також внутрішніх територіальних особливостей.

За 1990-2005 рр. відбулись зрушення в територіально-га­лузевій структурі промисловості району. При збільшенні ча­стки в галузевій структурі електроенергетики, паливної, мета­лургійної, хімічної та нафтохімічної промисловості, деревооб­робної і целюлозно-паперової та харчової промисловості, ско­ротилась питома вага машинобудування і металообробки, про­мисловості будівельних матеріалів і легкої промисловості.

Висока концентрація промислового виробництва спосте­рігається у м. Луцьку, де сформований Луцький промисловий вузол, який у внутріобласному поділі праці спеціалізується на хімічній, легкій, харчовій промисловості, машинобудуванні, промисловості будівельних матеріалів. Невеликі промислові вузли формуються в районі Нововолинська на базі паливної промисловості (видобуток вугілля), машинобудування, легкої і харчової галузей та Ковеля на основі розвитку транспортно­го господарства, сільськогосподарського машинобудування, харчової та легкої промисловості.

На території Волинської області утворюються агропро­мислові комплекси рослинницького (бурякоцукровий, плодо- овочеконсервний та льонопромисловий) і тваринницького на­прямів (молоко-, м'ясо- та птахопромисловий).

Щодо внутрішніх відмінностей господарської організації території, то в області сформувалися два спеціалізовані госпо­дарські підрайони: Південний і Північний промислово-аг­рарні.

У Житомирській області сформувався Житомирсько-Бер­дичівський промисловий вузол, основою галузевої спеціалізації якого є машинобудування, легка і харчова про­мисловість.

В області розвинутий агропромисловий комплекс рослин­ницького напряму — льонопромисловий, бурякоцукровий, зерновокартопляноспиртовий, плодоовочеконсервний і хме- лепромисловий та тваринницького напряму — м'ясо- і моло- копромисловий. Розвинуте також сільське господарство приміського типу овочево-молочно-м'ясного напряму.

В Житомирській області сформовані два спеціалізовані господарські підрайони: Лісостеповий агропромисловий (Лісостеповий південь), з промисловим центром м. Бердичів та Поліський промислово-аграрний (Лісова північ), основни­ми промисловими центрами якого є м. Житомир і Новоград- Волинський.

Відносно висока концентрація промислового виробництва у Рівненській області сприяла формуванню Рівненсько-Здол- бунівського промислового вузла, який у внутрішньообласно- му і загальнодержавному поділі праці спеціалізується на ви­робництві продукції хімічної та нафтохімічної промисловості, машинобудуванні, промисловості будівельних матеріалів, хар­човій і легкій промисловості.

В області розвивається новий промисловий вузол в зоні Рівненської АЕС — Кузнецовсько-Сарненський, галузями спеціалізації якого є електроенергетика і машинобудування, металообробка, харчова промисловість, розвинуті легка і дере­вообробна промисловість.

В області розвинутий агропромисловий комплекс. Провідне місце в ньому займає льонопромисловий комплекс (у поліській частині області), бурякоцукровий, хмелепивовар- ний (на півдні) і картоплепромисловий (на півночі), а також зернопромисловий і картоплепромисловий комплекси.

Щодо внутрішньообласних територіальних відмінностей господарського комплексу Рівненської області, то на її тери­торії виділяється два спеціалізовані господарські промислово- аграрні підрайони: Північний (Поліський) і Південний (Лісо­степовий).

У Чернігівській області спостерігається нерівномірність розміщення промислового виробництва. Промисловий по­тенціал зосереджений переважно в містах Чернігові, Прилу­ках і Ніжині. В той же час, такі міста як Ічня, Новгород-

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України Сіверський, Щорс, Семенівка мають слабку базу для індустріального розвитку.

На території Чернігівської області виділяються три про­мислові вузли: Чернігівський, який спеціалізується на вироб­ництві продукції хімічної, легкої і харчової промисловості та Прилуцький і Ніжинський промислові, які формуються. При­луцький створюється на базі родовищ нафти і природного га­зу, а також переробки сільськогосподарської сировини, Ніжинський спеціалізується на машинобудуванні, харчовій і легкій промисловості.

На території області виділяється два спеціалізованих гос­подарських промислово-аграрних підрайони — Північно- західний і Південний. Основний промисловий центр їх є міста Чернігів, Ніжин і Прилуки.

У найближчій перспективі передбачається наступний функціональний розподіл території регіонів (областей) Поліського економічного району.

Функціональна зона урбанізації Волинської області охо­пить близько 1/3 її площі (території з середнім рівнем вироб­ничо-містобудівного освоєння); сільського господарства ра­зом з лісовим господарством — понад 2/3 загальної земельної площі області; природно-рекреаційних ландшафтів, що охоро­няються, — близько 4% території.

Функціональна зона урбанізації Житомирської області охопить 12% її території, у тому числі по 6% з високим і се­реднім рівнем містобудівного освоєння. Високу питому вагу — понад 82% території — займе зона сільського і лісового госпо­дарства. Зона природно-рекреаційних ландшафтів, що охоро­няються, охопить близько 6% площі області.

У Рівненській області функціональна зона урбанізації ста­новитиме понад 1/3 (з середнім рівнем виробничо-місто­будівного освоєння), сільського господарства — більше, як 1/2, зона природно-рекреаційних ландшафтів, що охороня­ються, — 12% території області.

У Чернігівській області функціональна зона урбанізації охопить майже 1/3 території, в тому числі 6% з високим і близь-

ко 1/4 з середнім рівнем містобудівного освоєння; сільського господарства — понад 3/5 території області. Найбільш перспек­тивною в області є функціональна зона природно-рекреаційних ландшафтів регіонального значення, що охороняються. Вона охопить понад 8% території Чернігівської області.

Основними завданнями територіальної організації про­дуктивних сил Поліського економічного району у перспективі будуть: здійснення територіальної регламентації господарсь­кої діяльності з урахуванням радіаційного забруднення тери­торії, реабілітація частини цих земель і залучення їх до госпо­дарської діяльності; покращення територіально-галузевої структури господарства, яка відповідатиме екологічній без­пеці праці та проживання на забруднених територіях; обме­ження розміщення еконебезпечних виробництв, підвищення в структурі виробництва частки наукоємних підприємств, зрос­тання зайнятості в екобезпечній сфері.

Карпатський економічний район має комплекс природно- економічних передумов, які найбільш сприятливі для розвит­ку рекреаційного господарства, агропромислового вироб­ництва, особливо плодоовочевого і виноградарськопромисло- вого напрямів, а також деревообробної, гірничовидобувної та хімічної промисловості, окремих галузей машинобудування.

Карпатський район займає 9,4% території України, зосере­джує 12% населення. Виробничий потенціал території за вартістю основних фондів становить 9,6% загального обсягу їх в Україні, а трудоресурсний потенціал — 12,1% відповідно. Обсяг реалізованої продукції промисловості сягає 4,9% в Ук­раїні, валової продукції сільського господарства — 10,8% від виробленої в Україні, інвестицій в основний капітал — 9,2% від загальноукраїнських, обсяг створеної валової доданої вар­тості — відповідно 9,2% від загальнодержавного виробництва ВДВ (табл. 18.11).

Тут зосереджено 9,7% природно-ресурсного потенціалу держави (в грошовому обчисленні), зокрема: мінеральних ре­сурсів — 4,1%, водних — 20, земельних — 6,2, лісових — 33,7, рекреаційних — 18,9 і фауністичних — 3%. Щодо територіаль-

Таблиця 18.11

Основні показники соціально-економічного розвитку

Карпатського економічного району (2004 р.) border=0> Показники Україна Кар­патсь­кий район Закар- пат ська Івано- Франкі вська Львів­ська Черні­вецька Територія,тис.KM² 603,5 56,6 12,8 13,9 21,8 8,1 Чисельність на­явного населення, тис.чол. 47280,8 6141,6 1248,5 1393,6 2588,0 911,5 Щільність насе­лення чол./км² 78 109 98 100 119 113 Питома вага міського населення, % 67,7 48,4 37,0 42,4 59,9 40,9 Трудові ресурси, зайняті в усіх сферах економіч­ної діяльності, тис.чол. 20295,7 2461,7 537,8 513,5 1057,0 353,4 Валова додана вартість (у факт. цінах), млн.грн. 244497 22646 4016 5544 10510547 2539 ВДВ у розрізі на душу населення, грн. 5114 3675 3207 3958 4049 2771 Інвестиції в ос­новний капітал, млн. грн. 75714 6992 1113 1589 3634 656 Обсяги реалізо­ваної промисло­вої продукції (робіт, послуг),у відпускних цінах виробника, млн.грн. 326543,9 16002,0 2352,8 4938,2 7605,7 1105,3 Валова продукція сільського госпо­дарства у порів­няних цінах 2000р. млн.грн. 66257 7136 1415 1643 2811 1267