Прогноз територіальної організації продуктивних сил регіонів України

Цільова функція перспективної територіальної організації господарства на засадах комплексного (пропорційно-збалан- сованого розвитку) має за мету отримання максимального ефекту від оптимального сполучення в часі та просторі учас­ників економічного циклу.

Тому надзвичайно важливою є при цьому роль виробни­чих відносин, через які й організується (тобто, впорядко­вується та спрямовується в бажане русло) економічний цикл. Ці відносини створюють так зване “поле” економічної діяль­ності (іноді його називають “економічним простором”, вклада­ючи в це визначення аналогічний зміст), градієнт якого з фор­мально-математичної точки зору великою мірою визначає для кожного учасника економічного циклу можливості й ступінь участі у суспільно-економічних відносинах. Штучне відриван­ня територіальної організації господарства від організації

відповідних до конкретно-регіональних передумов виробни­чих відносин є не тільки недоцільним, але й досить шкідли­вим. Тобто, однією з основних компонент територіальної ор­ганізації господарства є й організація відповідних до певного моменту й специфічних територіальних передумов господа­рювання виробничих відносин. Звісно, вони мають відповіда­ти загальноекономічним передумовам господарювання в країні, визначеним державною внутрішньою політикою й су­часними світовими загальноекономічними передумовами ве­дення господарювання.

При цьому, необхідно виходити з того, що сучасний стан національного господарського комплексу України поки що структурно відповідає все тій же самій індустріальній моделі розвитку суспільного виробництва.

Його відмінність від існуючих моделей як “індустріально­го”, так і т.з. “постіндустріального”, або “інформаційного” чи “екологічного” суспільства визначається наступним рядом об’єктивних причин:

• перш за все — це унікальна наявність ресурсів розвитку важкої індустрії, кваліфікованого промислово-виробничого персоналу, високий загальний рівень середньої й вищої спеціальної освіти населення;

• потужний науково-технічний потенціал розвитку національної економіки здатний до швидкого впровадження високих технологій у виробництво;

• безупинні процеси урбанізації з вираженою концент­рацією суспільно-виробничої активності в містах — регіональ­них центрах зростання;

• чітко визначене розмежування спеціалізації між про­мислово-аграрними і аграрно-промисловими регіонами з відповідним превалюванням ділової й виробничої активності перших та наявності застійних явищ в економіці других, за якої індустріальні території (міста, області й економічні райо­ни) створюють основну частку продукції й послуг суспільного виробництва в країні;

• відносна недорозвиненість інфраструктурних складо­вих національної економіки по всіх її сферах — виробничій, ринкові та соціальній;

• особливе, (транзитне, “буферне”) економіко-політичне положення України на політичній карті світу, з одного боку — “моста” між Сходом і Заходом, Балтією та Чорноморським регіоном, а з іншого боку — невід’ємною часткою Східно­Європейсько-Азійського культурно-політичного та еко­номічного простору.

Спираючись на це, основою перспективної моделі розвит­ку національної економіки має стати новий шлях, доволі не­безпідставно, хоча й з певною недосконалістю названий “інно­ваційним”. Скоріше за все, парадигма суспільно-економічного розвитку України несе в собі мультиплікативний зміст, в яко­му прискорене впровадження інновацій є лише однією із скла­дових. Найбільш вдалим з точки зору прискорення еко­номічного зростання за рахунок нововведень, соціалізації й екологізації суспільного виробництва може бути визначення майбутнього національного шляху, як “паритетного розвитку” (тобто стійкого, пропорційно-збалансованого індустріально- інфраструктурного розвитку, відповідного до світових вимог до науково-технічного та технологічного озброєння госпо­дарської діяльності з акцентом на соціальних та екологічних пріоритетах). Дана модель не є принципово новою, а в ній по- новому розставляються акценти на пріоритетах розвитку.

В новій парадигмі розвитку в прогнозований період на ба­зовій основі сучасної індустріально-аграрної структури еко-

номіки перш за все має бути створено потужне інфраструктур- не підґрунтя для динамічних процесів інтенсифікації еко­номічної діяльності на інноваційній основі, глобальне підви­щення ролі виробництв, що виготовляють кінцеву продукцію, а серед них — тих, які зорієнтовані на задоволення потреб ши­роких верств населення у високоякісних товарах і послугах. Кінцевим ефектом мають стати соціально-екологічні ефекти підвищення добробуту населення й досягнення природно-гос­подарської збалансованості, одночасна “соціалізація природи” та “екологізація суспільства”.

Паритетний розвиток може і має стати тим особливим шляхом для України, який дозволить їй, не втрачаючи національної специфіки розвитку, скоректувати загально цивілізаційні пріоритети та принципи соціально-економічної поведінки щодо національної специфіки господарювання.

Саме таке визначення, концептуально відмінне від пропо­нованих досі доволі однобічних засад державного розвитку дозволяє, не відкидаючи загальноцивілізаційних пріоритетів суспільної демократії, сталого розвитку та міжнародної інтег­рації, глибше змістити акценти державної політики в спе­цифіку національного простору, охопити найбільш життєво- важливі проблеми української економіки, а саме:

• впорядкування господарських пропорцій як на регіональному, так і на галузевому й секторному рівнях, дієві, а головне — довгостроково-ефективні структурні зрушення в економіці, відповідні до наявних природно-економічних та соціально-економічних передумов регіонального й загально­національного розвитку, формування відповідної раціональ­ної спеціалізації регіональної економіки;

• досягнення за рахунок цього оптимального балансу між виробництвом і споживанням у цілому, виробництвом засобів виробництва та предметів споживання, між сировинними і пе­реробними галузями матеріального виробництва, між цим сектором та інфраструктурою;

• оптимізацію циклу економічного відтворення, забезпе­чення стійкого накопичення та примноження національного

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України багатства, підняття на новий, відповідний до світових стан­дартів рівень добробуту народу;

• всебічне підвищення техніко-технологічного рівня ви­робництв та технічного озброєння галузей інфраструктури, паритетне впровадження інновацій в усі галузі господарської діяльності, подолання структурної кризи із забезпеченням відповідного оновлення основних фондів;

• соціально та екологічно ефективне розмежування полів діяльності економічних ринкових законів та адміністративно- правових механізмів державного розвитку (податкової систе­ми тощо), захисту населення й навколишнього природного се­редовища, впорядкування нормативно-юридичної бази госпо­дарської діяльності;

• подальшу інтеграцію в світове співтовариство, заняття Україною чільного місця на світовій арені як політичного та торгового партнера, входження в європейське співтовариство зі збереженням стратегічного партнерства із країнами СНД, багатополюсну участь у військовому співробітництві на міжнародному рівні.

Звідси можна зробити висновок й про особливе місце ком­плексного розвитку продуктивних сил (на засадах вказаної па­радигми) в територіальній організації господарства національ­ної економіки в сучасний період активних суспільно-еко­номічних трансформацій та подальший час динамічних відтворювальних зрушень. Такий комплексний (пропорційно- збалансований, паритетний) розвиток має стати рушійною, системоутворюючою й багато в чому самоорганізуючою силою суспільного виробництва, яка й забезпечує через властивості системності, всеохоплення, збалансованості й пропорційності та ефективні ринкові механізми функціонування продуктив­них сил максимізацію всіх складових соціально-економічного ефекту суспільно-економічної діяльності — економічної, на­уково-технічної, соціальної й екологічної з піднесенням мо­гутності держави у цілому.

На основі аналізу сучасного стану територіальної ор­ганізації продуктивних сил та концептуальних положень щодо

розвитку економіки країни в цілому та концепції регіональної політики держави попередньо визначено основні пріоритети розвитку і розміщення продуктивних сил районів і областей на тривалу перспективу. При цьому враховані тенденції еко­номічного росту, призупинення спаду виробництва у пере­важній більшості галузей та активізація економічної діяль­ності в регіонах в умовах подальшого динамічного розвитку ринкового середовища. З урахуванням тенденцій і ресурсів визначено зміни пропорцій у довготривалій перспективі між різними областями та економічними районами, тобто зміну те­риторіальної організації продуктивних сил у майбутньому в регіональних вимірах. Нова прогнозована територіальна структура господарства свідчить про подальший розвиток те­риторіальних виробничих комплексів областей і районів та інших їх типів як просторових елементів територіальної ор­ганізації продуктивних сил на основі тенденцій попереднього періоду, сучасного стану, бажаних і таких, що є продовженням існуючих тенденцій соціально-економічних процесів.

Так, ретроспектива і нинішній стан економіки характери­зується нерівномірністю розміщення та розвитку продуктив­них сил. На території України сформувались високо індустріалізовані гіперурбанізовані регіони південного Донба­су і промислового нижнього Придніпров’я, промислові агло­мерації — вузли з центрами у Києві, Харкові, Львові та інших великих містах, а також промислові центри різних рангів.

Виробнича спеціалізація економічних районів, як найбільшої за масштабом форми територіальної організації продуктивних сил складалася протягом значного історичного періоду на основі природно-ресурсної складової, трудового і ви­робничого потенціалів. Галузі спеціалізації як профілюючі ви­робничі системи разом з допоміжними й обслуговуючими галу­зями утворюють індустріально-аграрно-інфраструктурну гос­подарську систему, зміна якої відбувається досить повільно. Виробнича переорієнтація вимагає великих коштів і значного періоду часу. Вона охоплює не лише виробничі, але й соціальні, екологічні та розселенські проблеми, які не можна вирішити за

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України короткий історичний період. Найбільш активно змінюються власне не форми територіальної організації продуктивній сил, а насамперед їхня спеціалізація та рівень економічного розвитку. Це обумовлене ринковою кон’юнктурою, втратою місцевими ресурсами конкурентних переваг або їх вичерпанням, обме­женістю власних коштів для розвитку капіталомістких галузей виробництва і концентрацією їх у галузях зі швидким обігом капіталу, що разом характерно для перехідної економіки. Тому і в прогнозованому періоді не відбудеться суттєвих змін форми територіальної організації продуктивних сил, тобто в основно­му не буде створено нових значних територіальних форм розміщення виробництва, лише відбуватиметься певна пере­орієнтація їхньої виробничої спеціалізації.

Згідно із сучасною тенденцією найпоширенішою галуззю спеціалізації багатьох регіонів у майбутньому стане харчова промисловість, яка уже зараз є профілюючою у більшості регіонів обласного рангу. Це ж саме стосується промисловості будівельних матеріалів, легкої та лісової і деревообробної галу­зей промисловості. На даний момент (2005 р.) менш, ніж у по­ловині областей галузями спеціалізації є електроенергетика та хімічна промисловість, у шести — паливна промисловість у трьох — металургія. Ці базові галузі економіки є загальнона­ціональними виробничими комплексами, які основною мірою визначають територіальну структуру господарства країни, отож, можна зробити висновок про високі рівні територіальної концентрації (локалізації) даних галузей господарства.

В сучасних умовах в економіці більшості районів і облас­тей галузями спеціалізації є такі галузі промисловості, які суттєво не впливають на розвиток науково-технічного прогре­су в інших галузях економіки та їхнє технічне переоснащення. Зокрема, це харчова промисловість і промисловість будівель­них матеріалів. Лише у двох економічних районах та окремих промислових агломераціях і центрах галузями спеціалізації є машинобудування, хімія, металургія, які є за сутністю інно­ваційними та наукомісткими і мають суттєвий вплив на розви­ток продуктивних сил різних галузей економіки. Насамперед

це стосується таких промислових центрів, як Дніпропет­ровськ, Донецьк, Запоріжжя, Київ, Луганськ, Львів, Харків то­що. Названі центри і в довгостроковій перспективі будуть ба­зою розвитку наукомістких виробництв і технічного переосна­щення галузей господарства країни, що позитивно позначить­ся на розвитку продуктивних сил у різних галузях економіки.

За оцінкою Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, обсяги промислової продукції до 2015 року при збереженні нинішніх темпів і структури виробництва щорічно зростатимуть не менше, ніж на 3-5%. Можливим є досягнення темпів промислового росту з рівнем 8% річних за умов інтен­сифікації інноваційних перетворень у базових галузях. Однак, найвищі темпи приросту при цьому будуть у легкій, харчовій і деревообробній галузях промисловості та промисловості будівельних матеріалів, а не у високотехнологічних: машино­будівному, хімічному та металургійному комплексі. В регіональ­ному вимірі активізується розвиток промисловості у нинішніх регіонах з аграрно-промисловою та аграрно-інфраструктурною спеціалізацією. Це призведе до того, що територіальна ор­ганізація продуктивних сил на кінець прогнозованого періоду відображатиме її нинішні форми, але при цьому дещо знизиться рівень концентрації промисловості в Донбасі і Придніпров’ї та зросте у західних і центральних регіонах України.

Спеціалізація економічних районів і регіонів як їх основна народногосподарська функція, що склалася протягом тривалого часу, охоплює основні виробництва, обслуговуючі та допоміжні. Стрижнем їх є основні — а саме ті виробництва, продукція яких бере участь у міжрегіональному обміні і при цьому має загально­національне значення. Аналіз розвитку галузей спеціалізації по економічних районах у ретроспективі та визначення основних тенденцій їх зміни дає підстави стверджувати, що у довгостро­ковій перспективі формування спеціалізації економічних рай­онів матиме певні особливості (табл. 18.12).

Галузі спеціалізації є вирішальними в територіальній ло­калізації промислового комплексу країни, оскільки їхня діяльність зумовлює територіальну концентрацію допоміжних

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України та інших виробництв, створюючи таким чином великі тери­торіальні промислові комплекси. До того ж їхній розвиток пов’язаний з використанням місцевих виробничих, природних і трудових ресурсів як матеріальної бази розвитку виробництва.

Якщо ж розглядати виробничу спеціалізацію регіонів об­ласного рангу, то найбільш характерним для багатьох з них (табл. 18.13) буде зростання ролі харчової промисловості. Ця галузь разом з промисловістю будівельних матеріалів і легкою є провідною вже у більшості областей України та має вирішальний вплив на територіальну організацію вироб­ництва та її основні форми.

У перспективі це призведе до певної зміни кількісних па­раметрів, які характеризують галузі спеціалізації і їх частину в створенні валової доданої вартості. Аналіз свідчить про те, що ВДВ у фактичних цінах найбільше зросла в останні роки в об­ластях з високою часткою аграрного сектору — Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській областях. Значно нижчим був цей приріст у високоіндустріальних областях — Дніпропе­тровській, Донецькій, Харківській. Винятком є лише м. Київ, де приріст валової доданої вартості уже довготривалий період є найвищим.

Індекси продукції по окремих галузях промисловості за 1990-2005 рр. показують, що темпи росту знижуються у таких галузях, як електроенергетика й паливна промисловість і дещо зростають у хімічній промисловості й машинобудуванні. Індекси промислової продукції по регіонах за цей же період найвищі в Запорізькій, Одеській областях та м. Києві.

За той самий період індекси продукції сільського госпо­дарства були найвищими у Закарпатській, Івано- Франківській і Чернівецькій областях.

Отже, в довготривалій перспективі за умов збереження нинішніх тенденцій економічного розвитку відбудеться підви­щення ролі харчової і легкої промисловості як галузей спеціалізації економічних районів України і розвитку на їхній базі певних територіальних форм організації. В цілому тери­торіальна експозиція господарської діяльності та її просторові

σ∖ чо 04

Територіальна структура господарського комплексу України

та галузі спеціалізації регіонів

Таблиця 18.12

Д.В. Клиновий,Т.В.Пепа

Таблиця 18.13

Галузі спеціалізації економічних районів України

форми збережуться, відбудуться зміни лише територіальних пропорцій за рахунок зниження частки високоіндустріальних регіонів у суспільному виробництві завдяки прискоренню відтворювальних процесів у поки що відсталих агропромисло­вих регіонах. На період до 2015 року територіальна ор­ганізація продуктивних сил України загалом включатиме рай­они з різною інтенсивністю і результативністю функціонуван­ня продуктивних сил. Зокрема, на тлі загального зростання виробництва валового внутрішнього продукту найменша інтенсивність такого зростання очікується у Поліському, Подільському та Причорноморському економічних районах. Тут індекси динаміки та коефіцієнти інтенсивності динаміки матимуть найнижчі значення, причому найбільш низькі — у Поліському районі (як за песимістичним, так і оптимістичним варіантами). Лише у Волинській області коефіцієнти інтен­сивності динаміки будуть дещо вищі. Цей економічний район матиме в цілому пасивний тип економічного зростання.

В інших районах очікується більш активний тип зростан­ня. У них динаміка виробництва ВВП до 2015 року збільшить­ся таким чином, що індекси динаміки на кінець прогнозовано­го періоду будуть вищі, ніж у середньому в Україні. Серед них найбільшою інтенсивністю динаміки відзначатиметься Кар­патський район. У ньому не лише за оптимістичним, але й за песимістичним варіантом коефіцієнти інтенсивності переви­щуватимуть середні значення в Україні. У решті економічних районів індекси динаміки матимуть дещо нижчі значення.

Отже, в перспективі до 2015 року територіальна ор­ганізація продуктивних сил характеризуватиметься наявністю районів пасивного й активного розвитку, з різним темпом роз­витку і станом депресивності. Цим буде визначатись також особливість територіальної структури господарства, функціонування ринку праці й капіталів.

У межах економічних районів деякі регіони (обласні гос­подарські комплекси) відзначатимуться дещо вищою ак­тивністю економічного розвитку. Це стосуватиметься Київською регіону (Центральний район), Донецького (До­нецький район) і Запорізької області (Придніпровський рай­он), у межах яких виділяються центри територіального роз­витку — обласні центри і великі міста.

Такий характер територіальної організації продуктивних сил на кінець 2015 р. свідчить про те, що активізація еко­номічного розвитку в регіонах фундуватиметься в прогнозова­ному періоді переважно на ресурсномістких індустріальних виробництвах, які включають агропромислові, енергонаф- тохімічні, металургійно-енергохімічні, металургійно-машино­будівні поєднання виробництв.

Все це вимагає оптимізації політики розвитку і розміщен­ня продуктивних сил, визначення головних пріоритетів, роз­робки механізмів і важелів її практичного досягнення у пер­спективі по кожному економічному району.

Особливістю державної політики у перспективі є нагальна необхідність конструктивних змін в існуючій структурі госпо­дарського комплексу України і територіальних формувань, які входять до його складу, зокрема регіональних промислових еко­номічних вузлів, в напрямі здійснення соціальної орієнтації економіки, прискореного розвитку обробних і переробних ви­робництв, які випускають кінцеву продукцію — продовольчі та непродовольчі товари для населення. Це дасть можливість по­кращити баланс територіальної організації продуктивних сил держави, її різнорівневих територіальних формувань.

Підвищення ефективності територіальної організації про­дуктивних сил необхідно здійснювати шляхом комплексного соціально-економічного розвитку всіх територіальних форму­вань, тобто господарський комплекс їх має бути строго збалан­сований відповідно до можливостей оптимального природо­користування, за соціальними критеріями та інфраструкту­рою. Пріоритет слід надавати комплексному розвитку тери­торії при раціональній спеціалізації в загальнодержавному і внутрірегіональному поділі праці. Управління розвитком те­риторії необхідно здійснювати на основі державного регулю­вання і ринкових відносин. Підвищенню ефективності функ­ціонування територіальних формувань буде сприяти створен­ня завершеної ефективної системи управління.

Розвиток господарського комплексу України та її регіонів неможливий без радикальних змін у галузевих і територіаль­них пропорціях з урахуванням ринкових відносин виробників та споживачів, оптимальних зрушень у територіальному ви­робництві й територіальній структурі.

Удосконалення територіальної організації продуктивних сил усіх без винятку економічних районів України необхідно здійснювати у таких основних напрямах:

• забезпечити розвиток і розміщення продуктивних сил різних рівнів територіальних формувань шляхом мобілізацій­них важелів економіки, зокрема досягнень науково-технічного прогресу і підвищення на його основі ефективності суспільно­го виробництва;

• сприяти комплексному розвитку господарства регіональних формувань різних таксономічних рівнів. Здійснювати комплексування продуктивних сил регіонів, по­будову їх раціональної структури, що передбачає найбільш ефективний розподіл суспільної праці на території, який в конкретних умовах забезпечує раціональну спеціалізацію, ко­оперування і територіальну організацію виробництва;

• прискорити розвиток регіонів аутсайдерів, середніх і ма­лих міст;

• підвищити рівень ефективності територіальної ор­ганізації продуктивних сил шляхом прискорення і поглиблен­ня процесу наближення виробництва до джерел сировини, па­лива і споживання продукції;

• забезпечити вирівнювання соціально-економічного роз­витку регіонів різних таксономічних рангів, які мають природ­ні й економічні передумови для наближення рівнів розвитку;

• забезпечити розміщення виробництва з урахуванням оп­тимальної інтеграції та розподілу праці в світовій системі гос­подарства.

Стабільність соціально-економічного розвитку регіонів значною мірою залежить від результативності взаємодії різних елементів продуктивних сил, насамперед у сфері матеріального виробництва. Збалансована і ефективна взаємодія людини як

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України головної продуктивної сили, засобів виробництва та природних продуктивних сил у сукупності з суспільними відносинами виз­начає їх як системну цілісність. Цілеспрямоване і раціонально орієнтоване їх функціонування забезпечує самовідтворення — соціально-економічної системи. Врахування особливостей кож­ного елемента продуктивних сил, розробка механізму їх ор­ганізації і функціонування забезпечує формування просторо­вих та галузевих соціально-економічних систем з певним харак­тером взаємодії усіх її елементів. Внутрішній взаємозв’язок і взаємообумовленість складових елементів і є тією засадничою умовою, яка впливає на територіальну організацію виробництва і комплексний розвиток регіонів. Для стабільного функціону­вання системи продуктивних сил регіону її елементи повинні бути певним чином визначені і раціонально територіальне ор­ганізовані, структурно і функціонально упорядковані. Регіональні соціально-економічні системи характеризуються специфічністю зв’язків і відношень між елементами продуктив­них сил, їх розвиток — це динамічний і багатоплановий процес, який залежить від сукупності факторів. Кожен з них характери­зується особливостями і масштабами впливу на розвиток і функціонування продуктивних сил.

Сучасний стан соціально-економічного розвитку різних регіонів вимагає адекватної новим умовам організації функціонування продуктивних сил. Виявлені та визначені за­кономірності, принципи та фактори розвитку і розміщення про­дуктивних сил і формування економіки регіонів, уточнення сут­ності комплексного розвитку і територіальної організації ви­робництва удосконалюють методологічну основу для розробки конкретних заходів щодо соціально-економічного розвитку регіонів у майбутньому. Конкретними складниками, які впли­вають на розвиток продуктивних сил регіонів і займають провідне місце у відтворювальному процесі, є науково- технічний процес та фінансово-кредитне забезпечення їх роз­витку в умовах дії ефективної системи суспільних відносин. Во­ни повинні бути покладені в основу розробки державної регіональної політики соціально-економічного розвитку. Голо-

вною метою цієї політики має бути забезпечення стабільного розвитку регіонів та територіальних громад на базі місцевого природно-ресурсного та соціально-економічного потенціалів. Це повинно сприяти зростанню життєвого рівня населення, за­безпечити екологічно сприятливі умови його проживання.

Саме аналіз регіональної економіки, визначення тен­денцій розвитку економічних і соціальних процесів, наявного природно-ресурсного та соціального потенціалів може склас­ти ту передпроектну базу, яка послужить науковою основою складання та виконання програм і проектів регіонального і місцевого розвитку.

Запорукою реалізації регіональної соціально-економічної політики має стати створення ефективної системи управління, яка повинна забезпечити оптимальне поєднання загальнодер­жавних, регіональних та місцевих інтересів. Змістом уп­равлінської діяльності на різних територіальних рівнях є кон­центрація зусиль суб'єктів господарювання шляхом залучення в господарський обіг наявного потенціалу регіону, мобілізації продуктивних сил на ефективну діяльність з урахуванням су­часної економічної ситуації та територіального поділу праці в країні і за її межами, впливу глобальних процесів на регіональ­ний розвиток. Це стосується вирішення найбільш гострих соціальних, економічних та екологічних проблем, зменшення значної територіальної диференціації соціально-економічного розвитку, надвисокої територіальної концентрації виробництва і населення в окремих регіонах. Наявні регіональні відмінності у рівні життя населення та співвідношенні між доходами на ду­шу населення, негативні соціальні тенденції, що мають місце в регіонах вимагають запровадження політики гарантованих за­гальнодержавних стандартів та нормативів.

Для здійснення ефективної регіональної політики держа­ви надзвичайно важливе значення мають достовірні знання сучасного стану соціально-економічного розвитку регіонів. Моніторинг розвитку регіонів, проведений на державному й регіональному рівнях дозволяє визначити основні напрями регіональної політики та забезпечити цілеспрямоване уп­равління її реалізації.

Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України