Макроекономічна теорія: становлення, розвиток, сучасний стан

Макроекономіка в сучасному розумінні її змісту бере свій початок із теорії Дж.Кейнса. Як зазначає В.Д. Лагутін, макроекономіка як наука ви­никла разом із виходом праці Дж. Кейнса “Загальна теорія зайнятості, про­цента і грошей” (1936 р.).

В. М. Тарасевич виділяє три етапи еволюції макроекономічної думки [2, c. 66-75].

Макроекономіка розвивалася згідно з класичною теорією. Але світова економічна криза в 1929-1933 рр. не підтвердила основного постулату кла­сичної теорії — здатності ринкової економіки до швидкого самовидужання, що викликало недовіру до неї. Дж. Кейнс піддав гострій критиці класичну теорію, вперше висунув ідею про те, що розвинена економіка досконалої кон­куренції автоматично не тяжіє до стану повної зайнятості, що в конкурент­ній економіці не існує механізму, який би забезпечував повну зайнятість. Він довів, що макросистема має специфічні особливості, які не дозволяють вико­ристовувати для її дослідження стандартний рівноважний аналіз.

Дж. Кейнс уперше сформулював макроекономічну теорію у формі мо­делей, у яких змінні та зв’язки між ними виражені так, щоб їх можна було математично формалізувати і перевірити.

Центральна ланка теорії Дж. Кейнса - “принцип ефективного попиту” в органічній єдності з проблемою досягнення повної зайнятості. Економічна активність визначається рівнем сукупного попиту в економіці, а зростання попиту здатне привести безробіття до найнижчого рівня. При цьому го­ловним чинником зростання сукупного попиту є експансіоністська макро- економічна політика держави. Держава стимулює попит або збільшенням своїх видатків, або розширенням грошової маси.

Поряд із регулюванням заробітної плати Дж. Кейнс розглядає такі важ­ливі інструменти регулювання сукупного попиту, як фіскальна і монетарна політика.

Розділ 5. Макроекономічні знання в структурі наукових економічних знань питом є, на думку вченого, державний бюджет. Під час економічної кризи держава має скорочувати податки і збільшувати державні видатки навіть за рахунок зростання державного дефіциту, тобто посилюючи сукупний по­пит. За економічного зростання держава, навпаки, має збільшувати податки і обмежувати видатки [1, с.96].

Позитивні аспекти вчення Дж. Кейнса розвинули посткейнсіанці На­самперед, це здійснено у працях Е. Хансена, Е. Домара, Н. Калдора, Дж. Робінсон, П. Сраффи та ін.

Подальший розвиток кейнсіанської макроекономіки пов’язаний з іде­ями неокласичного синтезу. Найвідомішими представниками неокласич­ного синтезу є американські економісти П. Самуельсон і Дж. Хікс. Вони намагалися поєднати кейнсіанство з неокласичним напрямом. Держава, на їхню думку, має спорямовувати свої дії, насамперед, проти монополізації економіки (недосконалої конкуренції), проводити антициклічне регулю­вання шляхом стимулювання економічного зростання, пом’якшення еконо­мічного спаду, опосередкованого впливу на ринковий механізм конкуренції за допомогою податків, боротьби із стагфляцією тощо.

На підставі оновлення кейнсіанства виникають різні його модифікації (неокейнсіанство). Як зазначає В.Д. Лагутін, незважаючи на всю проблем­ність нових ідей, у цілому вони виявилися досить плідними.

Отже, сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спи­рається на ряд теорій, котрі взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору. Сьогодні загальновизнаним стало сприйняття синтезу мо­делей економічного розвитку (монетаризму, кейнсіанства і його модернізацій- них варіантів), пристосування до умов конкретної країни, до її специфіки.

Примітки

1. Лагутін В.Д. Теорія макроекономіки і макроекономічної політики // Еко­номічна теорія.

2. Тарасевич В. М. Предмет макроекономіки // Економічна теорія. - 2006. — №3. - С. 66-88. Змістом І етапу (IV тис. до н. є. — XVII ст. н. є.) є зародження, становлення і нагромадження окремих, переважно не систематизованих макрое- кономічних ідей, понять, узагальнень, поява перших концепцій, а також форму­лювання відповідних практичних рекомендацій правителям. На ІІ етапі еволюції (XVIII — перша третина XX ст.) макроекономічна думка стає невід’ємною складо­вою класичної політичної економії, марксизму, неокласики та інституціоналізму. Притаманні І етапу тенденції закріплюються, з’являються нові концепції, перші теорії. На ІІІ етапі еволюції (перша третина XX ст. — теперішній час) макрое- кономіка виділяється в самостійну науку, бурхливо розвивається, а її досягнення використовуються для розробки державної економічної політики.

5.2.