Сучасний стан аграрного виробництва в Україні

У сільському господарстві постійно розвиваються продуктивні сили та відносини економічної власності. Найшвидшими темпами ці зміни відбувалися в останні два століття. Так, у середині XVIII ст.

Жодна галузь народного господарства не залежить так від природно- кліматичних умов, як сільське господарство. Це зумовлено насамперед використанням землі як специфічного, значною мірою не відтворювано­го засобу виробництва, її родючістю, місце розташуванням.

Специфічний характер землі як знаряддя праці також полягає в тому, що вона водночас є й предметом праці. До специфічних основних вироб­ничих фондів сільського господарства належать: продуктивна худоба, де­ревинні, плодоягідні та інші культури; своєрідними оборотними фонда­ми є насіння, молодняк на відгодівлі, корми тощо. Виробничим фондам також властива їх повільніша оборотність (внаслідок нетривалого вико­ристання), висока фондомісткість сільськогосподарського виробництва.

Велика залежність сільського господарства від природних умов ви­магає створення страхових фондів від посухи, надмірних опадів тощо.

Значний розрив між робочим періодом і кінцевим результатом від­чутно впливає на формування доходів працівників села, оскільки оста­точний розмір таких доходів відомий після реалізації сільськогосподар­ської продукції.

Отже, головними особливостями розвитку сільського господарства є:

1) тісне переплетіння і взаємодія економічних, природних та біологіч­них законів;

2) безпосередня взаємодія людини з природою, від способу та культури якої залежать здоров'я людини, її психічний, нервовий, емоційний стан тощо;

3) менш інтенсивний характер дії економічних законів порівняно з ін­шими сферами, що зумовлено специфікою землі, сільськогосподар­ського виробництва;

4) надзвичайна різноманітність природнокліматичних умов та місце розташування ділянок землі не тільки в масштабі планети, а й усе­редині багатьох окремих країн;

5) наявність, крім суспільних факторів підвищення продуктивності праці, природних (наприклад, хімічний, механічний склад ґрунту) та біологічних;

6) значний розрив між робочим періодом і кінцевим результатом;

7) найбільша відповідність біологічній (природній) стороні сутності людини трудової приватної власності на частину землі, певний жит­тєвий простір.

Причини кризи в сільському господарстві поділяються на об’єктивні, суб’єктивні та об’єктивно-суб’єктивні.

Об’єктивні причини - це наслідки, спричинені розвалом Радянського Союзу до яких відносять, об”єктивно-суб”єктивні та суб”єктивні причи­ни.

Об’єктивно-суб’єктивні причини - це ті причини, які виникли внаслі­док теоретично неправильного наукового підходу до застосування прин­ципів ринкової економіки. Це призвело до:

1) відсторонення держави від процесів регулювання найважливішої га­лузі народного господарства України;

2) відсутність теоретичних розробок як технологічного, так і економіч­ного характеру щодо розвитку сільського господарства за регіонами України.

Суб’єктивні причини - це причини, які виникли внаслідок прорахун- ків та помилок осіб, які були при владі. До них відносять:

1) відсутність чітко визначеної аграрної політики держави, що призвело до невизначеності під час вибору шляхів розвитку;

2) відсутність політичного лобіювання в законодавчому органі;

3) відсутність чітко визначеної суспільної ідеології бачення майбутньо­го сільського господарства;

4) відсутність чітко сформованої громадської думки щодо аграрного ре­формування.

11.2.