5.4. Сучасний стан розвитку санаторно-курортних закладів

Однією з актуальніших проблем у санаторно-курортній сфері, яка загострилась з початку перебудови економічної системи України, є значне зменшення державного фінансування та зниження ефективності управління спеціалізованими лікувально-оздоровчими закладами, що негативно вплинуло на рівень їх конкурентоспроможності в порівнянні з іншими колективними засобами розміщення.

Санаторно-курортна діяльність за своєю специфікою стала предметом дослідження багатьох українських вчених - О. О. Любіцевої [33], В. Ф. Семенова, В. Г. Герасименко, Г. П. Горбаня [34], Т. І. Ткаченко [35]. Видову палітру туризму, до складу якої входить санаторно-курортне та оздоровче обслуговування, досліджували такі науковці, як: М. П. Кляп та Ф. Ф. Шандор [36], Н. В. Чорненька [37], П. Р. Пуцентейло [38] та інші. Крім того, різні економічні та організаційні питання, пов’язані з діяльністю у сфері лікувально-оздоровчого туризму, висвітлені у монографіях та наукових статтях українських авторів [39-42].

З метою виявлення та обліку природних лікувальних ресурсів, забезпечення їх раціонального видобутку, регулювання підприємницької діяльності, пов’язаної з організацією лікування та оздоровлення людей, розроблені нормативно-правові документі України про курорти, згідно з якими визначені підстави для надання статусу курорту певним місцевостям [43]. Згідно загальноприйнятим класифікаціям, курорти поділяються на бальнеологічні (основний лікувальний чинник - мінеральні води різного фізико-хімічного складу), грязьові (лікувальні грязі - мулові й торф’яні), бальнеогрязьові (мінеральні води й лікувальні грязі), кліматичні (клімат), бальнеокліматичні (мінеральні води й клімат) та кліматобальнеогрязьові (клімат, мінеральні води й лікувальні грязі). Завдяки географічному розташуванню, геологічній будові та гідрогеологічним умовам у країні існують всі види курортів [44, с.

В Україні налічується 241 населений пункт, віднесений до курортних, серед яких переважна більшість знаходиться в АР Крим (131), Одеській (22), Львівській (18) та Херсонській (12) областях. Решта регіонів України має від 1 до 9 курортних місцевостей [45].

За українським законодавством, на Одещині існують 22 курорти, розташовані переважно на чорноморському узбережжі у межах таких адміністративно-територіальних одиниць [45]:

- обласний центр - м. Одеса;

— Білгород-Дністровський район - 7 селищ: Затока, Сергіївка, Косівка, Курортне, Миколаївка, Попаздра, Приморське;

— Комінтернівський район - 6 селищ: Гвардійське, Ліски, Вапнярка, Крижанівка, Нова Дофінівка, Сичавка;

— Овідіопольський район - 5 селищ: Грибівка, Дальник, Кароліно- Бугаз, Санжійка, Іллічівка;

— Татарбунарський район - 3 селища: Лебедівка, Приморське, Тузли.

Характеристика санаторно-курортного комплексу регіону має враховувати туристичні потоки (у тому числі осіб, які прибувають з метою лікування та оздоровлення), структуру та динаміку санаторно-курортних і оздоровчих закладів, розподіл ліжко-місць, характеристику персоналу закладів тощо.

Динаміка чисельності туристів до Одеського регіону за 2000-2014рр. має тенденцію до зниження, що пов’язано як з внутрішньополітичною нестабільністю, так і з погіршенням соціально-економічної ситуації, низькими темпами удосконалення та модернізації інфраструктури туризму (рис. 5.7).

Рис.5.7. Динаміка туристичного потоку до Одеської області за 2000-2014 рр. [46]

У статистичних даних за 2014 рік відсутні показники діяльності санаторно-курортних закладів АР Крим та м. Севастополь, що наразі є тимчасово окупованими територіями, а також частини Донецької та Луганської областей, що знаходяться у зоні проведення АТО. Такі внутрішньо- та зовнішньополітичні чинники вплинули і на показники і на місце Одеського регіону в сфері санаторно-курортних та оздоровчих послуг [4; 5; 6; 46] (табл.

Таблиця 5.21

Місце Одеської області серед інших адміністративно-територіальних одиниць

України за показниками діяльності закладів санаторно-курортного комплексу [46]

Таким чином, Одеській області належить стабільно високий рейтинг практично за всіма показниками розвитку санаторно-курортного комплексу. У 2014 р. кількість спеціалізованих лікувально-оздоровчих закладів Одещини становила 22,8% (проти 8,1% в 2011 р.) в їх загальному обсязі, що надало можливість регіону посісти 1 місце. За кількістю ліжок у місяць максимального

розгортання Одеська область стабільно займала треті місця протягом 2011­2013 рр. (з часткою 10,1%-12,6%), а у 2014 р. зайняла перше місце (17,8%).

Однак, якщо за показниками матеріально-технічної бази санаторно­курортного комплексу Одеський регіон зараз знаходиться на перших місцях, то потужність туристичного потоку, який прибуває з метою лікування та оздоровлення, навіть зменшився.

За прибутками від діяльності спеціалізованих засобів розміщування у 2011р. Одеська область посідала п’яте місце (частка 4,4%) після Київської області. У 2014р. питома вага Одещини збільшилась до 12,3%, що вивело цей регіон на друге місце після Львівщини. Відповідні тенденції простежуються й за всіма показниками чисельності працівників (штатних робітників, лікарів та середнього медичного персоналу).

Одеська область може стати провідним регіоном України з надання санаторно-курортних та оздоровчих послуг. Крім Дніпропетровщини та Львівщини, найближчими конкурентами Одеської області щодо розвитку лікувально-оздоровчого туризму можна вважати регіони Півдня України, розташовані на узбережжі Азовського та Чорного морів, які мають схожі рекреаційні ресурси, - Запорізьку (особливо курорт Кирилівка), Миколаївську (курорти Очаків, Коблеве) та Херсонську (курорти Гопри та Скадовськ) області. Однак ці регіони значно поступаються кількістю закладів та рівнем обслуговування на спеціалізованих курортах.

Аналізуючи темпи приросту санаторно-курортних та оздоровчих засобів розміщення Одеської області, необхідно зазначити, що заклади лікувального спрямування мають тенденцію до скорочення (табл. 5.22).

Таблиця 5.22

Динаміка кількості закладів санаторно-курортного комплексу Одеської області

(у % до базового року) [46]

Так, кількість санаторіїв та пансіонатів з лікуванням скоротилась, санаторіїв-профілакторіїв стало удвічі менше. Будинків та пансіонатів відпочинку зараз тільки 60% від кількості закладів у 1990 р.

Натомість, оздоровчі заклади - бази відпочинку, дитячі оздоровчі табори мають позитивні темпи приросту. Починаючи з середини 2000-х років, кількість баз відпочинку почала зростати і становить 107,9% від кількості закладів у 1990 р., що може бути пов’язано з перепрофілюванням частини санаторно-курортних закладів на оздоровчі. Найбільші темпи приросту мають дитячі оздоровчі табори. Позитивна динаміка зростання закладів спостерігається з 2000 року, склавши у 2013 р. темп приросту у 252% відносно показника 1990 р.

Динаміка кількості місць у спеціалізованих засобах розміщування Одеської області має тенденцію до зростання: у 2011 р. - питома вага Одещини складала 10,1%, у 2014 році - 17,8% (табл. 5.23).

Таблиця 5.23

Динаміка кількості місць у закладах санаторно-курортного комплексу Одеської області [46]

Закінчення таблиці 5.23

Одночасно, загальна кількість місць у санаторно-курортних закладах України скоротилась майже в два рази, що пов’язано з військово-політичною ситуацією. Найбільш вагоме зменшення кількості місць спостерігається в будинках відпочинку Одещини - у 4 рази за 2011-2014рр.

Кількість місць у пансіонатах відпочинку зменшилась на 15%, а в дитячих закладах оздоровлення та дитячих санаторіях - практично не змінилась.

За кількістю осіб, розміщених у спеціалізованих засобах розміщення у 2011- 2014 рр., в Україні спостерігається зниження приблизно у 2 рази (табл. 5.24). В Одеській області простежується аналогічна ситуація.

Варто відмітити, що середня кількість ліжко-місць санаторно- курортних закладів у місяць максимального розгортання відрізняється в залежності від типу закладу (табл. 5.25).

Так, середня ємність санаторіїв збільшилась. Знизилась середня кількість місць на 1 підприємство серед баз та інших закладів відпочинку. Найнижчу частку мають дитячі оздоровчі табори, середня місткість яких на 1 підприємство становила 14 у 2014 р. з максимальним значенням у 1999 році - 38 (цей тип закладів практикує кількатижневе проживання дітей у таборах та часту ротацію, сприяючи підвищенню показника завантаженості підприємств).

Одним з показників діяльності санаторно-курортних та оздоровчих підприємств є рівень їх завантаженості, який залежить від тривалості перебування осіб, які проживають у спеціалізованих засобах розміщення, а також від ліжкового фонду закладів.

Таблиця 5.24

Динаміка кількості осіб, що перебували у закладах санаторно-курортного комплексу Одещини у 2011-2014 роках, за типами закладів, осіб [46]

Середня місткість закладів санаторно-курортного комплексу Одеської області за 1990-2014 рр. [46]

В Одеській області спостерігається зниження рівня завантаженості закладів санаторно-курортного комплексу (табл. 5.26), що може бути викликано як інфраструктурними, так і фінансовими причинами: незадоволеність споживачів санаторно-курортних послуг якістю матеріально- технічної бази, високим рівнем цін на лікування та проживання тощо.

Динаміка доходів спеціалізованих засобів розміщення мала позитивні тенденції зростання (рис. 5.8.). Найбільшу частку доходів складають прибутки від реалізації путівок та від надання додаткових послуг.

Таблиця 5.26

Рівень завантаження закладів санаторно-курортного комплексу

Одеської області [46]

Рис. 5.8. Динаміка доходів закладів санаторно-курортного комплексу

Одеської області (у тис. грн.) [46]

Частину прибутків спеціалізовані засоби розміщення отримують від продажу номерів, які реалізуються для відпочиваючих, що розміщуються без придбання путівок.

У структурі прибутків спеціалізованих засобів розміщення існують певні відмінності. У закладах лікувального напрямку більшу частину складають прибутки від реалізації путівок, тоді, як для оздоровчих закладів розміщення частка прибутків від продажу номерів складає до 40-80%.

Будинки відпочинку майже 62% прибутків отримують від продажу номерів, майже 38% - від надання додаткових послуг. Пансіонати відпочинку у структурі прибутків більшу частину отримують від продажу номерів (майже 80%), майже 20% - від реалізації путівок. Бази та інші заклади відпочинку (крім турбаз) майже 40% прибутків отримують від продажу номерів, майже 55% - від реалізації путівок, майже 3% - від надання додаткових послуг.

У структурі операційних витрат спеціалізованих засобів розміщення виділяють матеріальні витрати, витрати на оплату праці, витрати, пов’язані з відрахуваннями на соціальні виплати та амортизацію, інші операційні витрати та інші витрати. У 2011-2014рр. витрати зростали (рис. 5.9).

За період з 2011 по 2014 рр. спостерігалися тенденції скорочення середньооблікової кількості штатних працівників санаторно-курортних та оздоровчих закладів. Розподіл лікарів за спеціалізованими засобами

розміщення характеризується переважанням їх загальної кількості у закладах лікувального профілю (санаторії, у т. ч. дитячі, санаторії-профілакторії).

Рис. 5.9. Динаміка витрат закладів санаторно-курортного комплексу

Одеської області (тис. грн.) [46]

Фахівці вважають, що важливим аспектом є вивчення ринку споживацького попиту у сфері санаторно-курортних послуг. Так, у структурі мотивації споживача під час вибору санаторно-курортного закладу 51% складають рекомендації лікаря, 20% - інформація в Інтернеті, 22,5% - попередній особистий досвід відпочиваючого, 4,2% - порада друзів та 2% - реклама закладів [47].

Варто відмітити, що існують певні розбіжності щодо тривалості перебування в санаторно-курортних закладах. Відпочинок та лікування за рахунок бюджетних коштів та коштів соціальних фондів обирали відпочиваючі з терміном понад 18 днів (71,8%), від 12 до 18 днів - 22,9%, менше 12 днів - 5,3%.

Важливою складовою є задоволення якістю санаторно-курортних послуг, які мають таку структуру:

— за рахунок бюджетних коштів та коштів соціальних фондів: задроволені організацією лікування - 86,4%, харчування - 68,6%, дозвілля - 86,3%;

— за власний рахунок: задоволені організацією лікування - 51,4%, ораганізацією харчування - 36,6%, дозвілля - 55,6% [47].

Слід зазначити, що в сучасних умовах саме ринок стає провідним інструментом перерозподілу ресурсів, в основі якого мають бути інтереси споживачів (з боку попиту) та господарюючих суб’єктів (з боку пропозиції). Для розвитку санаторно-курортної галузі потрібно оптимізувати управління регіональними рекреаційними комплексами, санаторно-курортними та оздоровчими закладами, забезпечити підтримку в належному стані матеріально-технічної бази галузі та конкретних закладів, сприяти упровадженню нових технологій, підвищенню якості медичної допомоги та організації харчування, дозвілля, розміщення, раціонального використання матеріальних, фінансових та кадрових ресурсів.

Для санаторно-курортних закладів важливим аспектом є вирішення питань цінової політики, яка повинна залежати від адекватного вираження вартості санаторно-курортних послуг, що має враховувати платоспроможність населення, підприємств та організацій.

Перспективним вважається вивчення досвіду використання скорочених курсів лікування та оздоровлення (12-14 діб проти 21-24 діб). Отримання максимального ефекту від реалізації нових підходів до надання санаторно- курортних послуг вимагає впровадження новітніх методів інтенсивної терапії, оновлення переліку лікувальних та оздоровчих процедур, розрахунку вартості послуг та їх сегментації відповідно до статевих, вікових та інших особливостей.

Необхідним є перегляд критеріїв та умов акредитації санаторно- курортних та оздоровчих закладів, які на даний час відображають якість роботи кабінетів або відділень фізіотерапії, проте не стосуються рівня лікування в санаторно-курортних закладах та послуг, що безпосередньо пов’язані в процесі надання послуг (розміщення, харчування, дозвілля тощо).

В Україні, згідно «Концепції розвитку санаторно-курортної галузі» основні проблеми розвитку зумовлені відсутністю досконалого економічного механізму діяльності санаторно-курортного господарства; відсутністю забезпечення комплексного розвитку курортних територій; зношеністю основних фондів; практичною відсутністю інвестицій у галузь; неефективним маркетингом; низьким рівнем менеджменту; низькою якістю обслуговування у санаторно-курортних закладах [48].

Необхідно зазначити, що зараз існують негативні соціально-економічні та політичні чинники, які впливають на функціонування ринку санаторно- курортних та оздоровчих послуг. Вплив проявляється як на рівні держави, так і на рівні Одеського регіону, створюючи перепони в динамічному розвитку санаторно-курортних та оздоровчих закладів. З іншого боку, з 2014 р. склались передумови перегрупування регіонів України щодо надання послуг лікувально-оздоровчого туризму у зв’язку з втратою конкурентного статусу АРК, що сприятиме заміщенню його Одеським регіоном (табл. 5.27.).

Таблиця 5.27

Визначення сильних та слабких сторін санаторно-курортного комплексу Одеської області [46]

Важливою складовою залишається модернізація матеріально-технічної бази закладів та приведення їх до сучасних світових стандартів санаторно­курортного та оздоровчого профілю (табл. 5.28).

Таблиця 5.28

Можливості та загрози для розвитку санаторно-курортного комплексу Одеської області [46]

Матеріально-технічна база закладів вдосконалюється дуже повільно, тому споживачі можуть обрати інші регіони України або інші країни, де послуги є більш якісними.

Негативно впливає на розвиток курортів хаотична забудова, захоплення земель рекреаційного призначення, що стає проблемою подальшого розвитку та викликає проблему створення перспективних планів забудови рекреаційних територій.

На підставі проведеного SWOT-аналізу запропоновано кілька варіантів стратегій для розвитку санаторно-курортного комплексу Одеської області (табл. 5.29).

Етапи розробки та впровадження стратегії розвитку санаторно­курортного комплексу представлені на рис. 5.10. Важливою складовою розробки стратегії є визначення місця області на національному рівні та рівнях Чорноморського регіону.

Створення продукту лікувально-оздоровчого туризму має визначатись, виходячи з наявних ресурсів - природних лікувальних, кадрових, фінансових, інституційних тощо. Основним завданням є пошук переваг галузі відносно інших країн та регіонів України і використання цієї можливості як однієї із складових розвитку.

Варіанти стратегій розвитку санаторно-курортного комплексу Одеської області

Стратегія має спиратись на часовий лаг впровадження етапів. На нашу думку, необхідно окремими блоками виділити лікувальний та оздоровчий сегменти, що мають відмінності в організації закладу, формі відпочинку та оздоровлення.

Наступною складовою є визначення спектру споживачів санаторно- курортних та оздоровчих послуг та відповідна їх сегментація. Традиційна сфера санаторно-курортних послуг є однією зі складових, що опирається на тривалий досвід функціонування, залучення фахівців у галузі медицини. Цей сегмент ринку є одним із консервативних.

Необхідною складовою є подальша державна підтримка соціального сегменту лікувально-оздоровчого туризму: оздоровлення дітей та соціально незахищених осіб тощо. Новим напрямком має стати активний розвиток SPA/Wellness-туризму, що має опиратись на розробки санаторно-курортного

лікування та сучасні послуги у галузі косметології як для місцевих рекреантів, так і для туристів.

Рис. 5.10. Структура стратегічних напрямків розвитку лікувально-оздоровчого туризму Одеської області

Забезпечення функціонування цих складових передбачаємо у рамках кластеру лікувально-оздоровчого туризму, що має залучити усі сторони, які приймають безпосередню участь у створенні продукту даного виду туризму (рис. 5.11).

Рис. 5.11. Кластер лікувально-оздоровчого туризму Одеської області

Основними учасниками кластеру мають бути заклади санаторно- курортної сфери, значна частина яких знаходиться у власності ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» (санаторії та інші заклади лікувального сегменту туризму), приватні та державні спеціалізовані засоби розміщування, а також державні органи влади, що мають створювати умови для сприятливого ведення санаторно-курортної діяльності, бути посередником між приватним капіталом та державними закладами санаторно-курортної сфери.

Для підготовки та перекваліфікації фахівців необхідне залучення регіональних підрозділів Міністерства охорони здоров’я, оновлення та технологічний прогрес у методах лікування з можливим залученням наукових та науково-дослідних установ, а також фахівців у галузі управління, маркетингу і курортної діяльності. Також важливими є учасники, що надають додаткові та супутні послуги для осіб, що прибувають для оздоровлення та лікування (рис. 5.12).

Нормативно-правове забезпечення галузі: стандартизація санітарних правил та вимог, які мають також відповідати критеріям акредитації закладів. На сьогоднішній день акредитація закладів стосується переважно наявності лікувальних корпусів та їх стану. Наразі необхідно аналізувати якість

медичних послуг, послуг з розміщення, харчування тощо. Необхідно створити чіткі критерії класифікації закладів розміщення, особливо оздоровчого спрямування та врахування їх класу при наданні послуг споживачам.

Рис. 5.12. Стратегічні напрямки розвитку лікувально-оздоровчого комплексу Одеської області

Створені у період планової економіки, заклади мають тенденції продовження організації діяльності у безконкурентному середовищі, що є неефективним у сучасних умовах ринку. Для цього необхідно підготувати або перепідготувати персонал закладів для організації обслуговування з урахуванням нових підходів.

Пілотними проектами для регіону мають стати грязьові курорти Сергіївка та Куяльник як лікувальний сегмент та база для розвитку 214

SPA/Wellness-туризму. Курорти Татарбунарського та Кілійського районів мають переважно оздоровчу спеціалізацію, тому необхідна модернізація транспортної, інженерної інфраструктури. Також оздоровче спрямування мають курорти Овідіопольського та Комінтернівського, частково - Білгород- Дністровського району. Для Одеси є перспективним розвиток санаторно- курортних закладів для надання SPA-послуг.

Вважаємо за необхідне створити сайт з наповненням інформації відносно переваг природних лікувальних чинників та ресурсів області, бази закладів з можливістю замовлення проживання або отримання санаторно- курортних послуг через завчасне бронювання.

Якість послуг має забезпечуватись як відповідними державними органами, так і контролем якості учасниками кластеру. Для лікувально- оздоровчого комплексу такими показниками є результати діяльності засобів розміщування: зростання кількості розміщуваних; прибутки та показник завантаженості закладів; показники підвищення кваліфікації робітників, лікарів та середнього медичного персоналу; модернізація матеріально- технічної бази; якість послуг розміщування, харчування, дозвілля.