ПОНЯТТЯ І ЗАВДАННЯ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА КОНТРОЛЮ

Досягнення головних стратегічних і тактичних цілей валютної політи­ки забезпечують через дві ключові форми її практичної реалізації - ва­лютне регулювання та валютний контроль. Самоорганізація та саморегу­лювання ринкових відносин за умови розширення й активізації світової торгівлі, збільшення обсягів спекулятивних операцій з валютами на між­народних ринках може виявитися недостатньо ефективним.

Валютне регулювання - це діяльність держави в особі уповноваже­них нею органів, що передбачає вжиття законодавчих та організаційних заходів, які визначають порядок виконання операцій з валютними цін­ностями на території країни. Воно є невід'ємною складовою валютної політики, оскільки передбачає регламентування поведінки учасників валютного ринку і способів проведення валютних операцій, що дає змо­гу контролювати співвідношення попиту і пропозиції іноземної валюти та обмежувати вплив негативних чинників, які дестабілізують ринок.

Фактично валютне регулювання передбачає комплекс важелів, за допомогою яких держава регламентує всі види операцій з валютними цінностями, що їх проводять суб'єкти ринку.

Головні завдання валютного регулювання такі:

1) захист національної валюти, що передбачає мінімізацію зовніш­ніх і внутрішніх чинників впливу на її купівельну спроможність;

2) визначення оптимального режиму обмінного курсу національної валюти, спроможного збалансувати інтереси експортерів та імпор­терів для ефективної участі країни у міжнародному поділі праці;

3) регламентування порядку використання іноземної валюти суб'єктами валютного ринку країни, що визначає динаміку його кон'юнктури, а відтак і стан обмінного курсу;

4) захист прав власності на валютні цінності, що є необхідною умо­вою ефективного руху валютного капіталу та розвитку валютно­го ринку країни;

5) визначення статусу національної валюти, що передбачає запро­вадження відповідного режиму її конвертованості для забезпе­чення стратегічних завдань розвитку національної економіки та її участі у світовому господарстві.

Отже, валютне регулювання є однією з форм державного впливу на суб'єктів валютних відносин для реалізації відповідних цілей еконо­мічної політики держави, що забезпечене належним валютним зако­нодавством. Відтак валютне регулювання можна розглядати як певний процес, який передбачає комплекс цілеспрямованих заходів держави зі стабілізації або зміни наявних валютних відносин.

Залежно від виду використовуваних державою у процесі валютного регулювання інструментів валютне регулювання може бути прямим або опосередкованим.

Пряме валютне регулювання - це сукупність законодавчих і нормативно-правових актів, а також адміністративних дій органів державної влади, які визначають порядок проведення операцій з ва­лютними цінностями.

Опосередковане валютне регулювання передбачає використання економічних важелів впливу на поведінку суб'єктів валютного ринку шляхом формування в них економічної зацікавленості виконувати ті чи інші валютні операції. Такими важелями передусім є відповідні ін­струменти, використовувані центральним банком.

Переважання прямих чи опосередкованих засобів валютного регу­лювання визначає його характер - адміністративний або ліберальний. Ліберальне валютне регулювання спрямоване на поточну кон'юнктуру валютного ринку і не змінює головних засад валютної системи країни. Ад­міністративне регулювання жорсткіше регламентує діяльність суб'єктів валютних відносин та зміст їхніх операцій з валютними цінностями.

Валютне регулювання може відбуватися і на наднаціональному, тоб­то міждержавному, рівні, що передбачає узгодження і координацію ва­лютної політики окремих країн, спільне вжиття тих чи інших заходів з подолання кризових явищ на валютному ринку, розробку спільних ре­гулятивних важелів впливу на валютні відносини стосовно третіх країн.

В Україні головним виконавчим органом валютного регулювання, що видає нормативні акти у сфері валютної політики держави та ви­користовує сукупність інструментів для впливу на валютні операції суб'єктів ринку, є Національний банк України.

Валютне регулювання є однією з форм державного впливу на учас­ників зовнішньоекономічної діяльності для забезпечення інтересів національної економіки, основа чого - відповідне валютне законодав­ство. З огляду на це основним засобом, що забезпечує ефективність валютного регулювання, є валютний контроль. Тому він нарівні з ва­лютним регулюванням є другою важливою складовою валютної полі­тики держави.

Валютний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на за­безпечення виконання ухвалених державою законів, норм і правил проведення валютних операцій.

До головних завдань валютного контролю належать:

1) визначення відповідності валютних операцій чинному законо­давству та наявності необхідних для цього ліцензій;

2) перевірка виконання резидентами зобов'язань в іноземній валюті перед державою, а також зобов'язань із продажу валюти на внутрішньому валютному ринку;

3) перевірка обґрунтованості платежів, що їх проводять в іноземній валюті;

4) перевірка повноти й об'єктивності обліку та звітності за валют­ними операціями суб'єктів господарювання;

5) перевірка виконання зобов'язань декларувати валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами країни;

6) визначення відповідальності за порушення норм валютного за­конодавства.

Згідно з чинним законодавством України, всі валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Органи, що провадять валютний контроль, мають право вимагати й одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здій­снення ними валютних операцій та стан банківських рахунків в іно­земній валюті у межах повноважень.

Зазначимо, що до об’єктів валютного контролю належать такі опе­рації: регулювання переказів та платежів за кордон, вивезення капіталу, репатріація прибутків, золота, грошових знаків та цінних паперів, а також обмеження вільної купівлі та продажу іноземної валюти; обов’язковий продаж державі частини одержаної іноземної валюти в обмін на націо­нальну за офіційним курсом та зосередження валютних операцій у цент­ральних або уповноважених банках; контроль за створенням і ліквідаці­єю авуарів резидентів та нерезидентів - учасників валютних операцій у країні; обмеження увезення-вивезення валюти та валютних цінностей через митний кордон України; контроль за отриманням суб’єктами під­приємницької діяльності кредитів в іноземній валюті та ін.

Головні сфери застосування валютного контролю визначені таки­ми напрямами:

- наявність необхідних дозволів на валютні операції та 'їхня відповідність нормам чинного валютного законодавства;

- організація платежів в іноземній валюті, умови і порядок проведення розрахунків між резидентами і нерезидентами;

- повнота й об’єктивність обліку, звітності та документації за валютними операціями.

Санкції за порушення норм валютного законодавства можуть пе­редбачати накладення штрафу, позбавлення ліцензій на право здійс­нення валютних операцій, а також притягнення до адміністративної відповідальності.

Валютний контроль, як елемент валютної політики, передбачає на­явність певного механізму, здатного створити умови для дієвого мо­ніторингу дотримання чинного законодавства в процесі виконання валютних операцій, а в разі виявлення порушень - забезпечити від­повідальність суб’єктів валютних відносин, які вчинили неправомірні дії. Тому для ефективного провадження валютного контролю зако­нодавством мають бути чітко визначені: принципи й умови, на яких ґрунтується проведення валютних операцій у країні; повноваження та функції органів валютного регулювання і валютного контролю; права й обов’язки юридичних та фізичних осіб щодо володіння, користуван­ня і розпорядження валютними цінностями; відповідальність за по­рушення валютного законодавства.

Посилення жорсткості заходів валютного регулювання і валютно­го контролю або їхня лібералізація залежать від тих цілей, які стоять перед валютною політикою держави в той чи інший період розвитку.

Наприклад, у періоди, пов’язані з потребою відновлення господарст­ва країни у післявоєнні роки або в час лібералізації економічних від­носин у разі переходу від адміністративно-командної до ринкової системи, заходи валютного регулювання і валютного контролю жор­сткіші. Це зумовлено необхідністю забезпечення захисту фінансової самостійності країни, стабільності грошової системи, зміцнення курсу національної валюти, мобілізації валютних ресурсів держави і підпри­ємств, зменшення відтоку капіталів за кордон. Саме такі механізми активно використовували країни Західної Європи після Другої світо­вої війни, а також колишні соціалістичні країни Центральної і Східної Європи під час переходу на ринкові засади господарювання.

У періоди стабілізації ринкової економічної системи та активної інтеграції національних господарств у світовий економічний про­стір заходи валютного регулювання і валютного контролю зазнають поступової лібералізації. Це зумовлено необхідністю уніфікувати ор­ганізацію валютних операцій у різних країнах, полегшити умови пе­реміщення капіталів між ними для ефективнішого їх застосування, скоротити трансакційні витрати у процесі валютно-обмінних опера­цій, забезпечити рівновагу в зовнішньоторговельних відносинах між країнами. Водночас жодна держава повністю не відмовляється від валютного регулювання і валютного контролю як комплексу заходів щодо регламентації і нагляду за станом валютного ринку.

17.2.