Сутність та еволюція валютних систем.

У секторі міжнародних валютних відносин основне місце займає валютна система. Розрізняють національні, регіональні та світові валютні системи. Вони взаємодіють між собою, утворюючи єдину цілісну систему міжнародних валютних відносин.

Національна валютна система — це форма організації економічних відносин держави, за допомогою якої реалізовуються міжнародні розрахунки, формуються та використовуються валютні ресурси держави. До основних елементів національної валютної системи відносять такі:

У національна валюта — грошова одиниця країни;

У органи, що регулюють валютний сектор економіки;

У режим курсу національної валюти;

У конвертованість валюти;

У принципи організації валютного ринку.

Національною валютою України є гривня. Органами валютного регулювання і контролю є Національний банк України, Кабінет Міністрів України, уповноважені банки (тобто банки, що мають ліцензію НБУ щодо діяльності на території України), Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері надання послуг поштового зв’язку, Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи.

У міжнародній практиці використовують фіксовані та плаваючі (гнучкі) режими валютних курсів, а також їх комбінації. Фіксований валютний курс (fixed exchange rate) передбачає наявність певного офіційного співвідношення, який підтримують органи державного валютного контролю. Плаваючий валютний курс (floating exchange rate) це курс, який визначається на ринку під впливом попиту та пропозиції.

Конвертованість валюти (convertibility) - здатність національної валюти обмінюватися на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби Розрізняють повну та часткову конвертованість валюти. При повній конвертованості відсутні обмеження на використання грошової одиниці та її обмін на іноземні валюти як для резидентів, так і для нерезидентів.При частковій конвертованості на деякі обмінні операції існують певні обмеження (за видами операцій, сумами, термінами, категоріями суб’єктів валютного ринку тощо).

Важливою складовою регулювання національної валютної системи є аналіз платіжного балансу країни. Платіжний баланс - це співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону, та сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду. Розробка і складання платіжного балансу є обов’язковою умовою для всіх країн - членів Міжнародного валютного фонду і базується на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації.

Світова валютна система — це форма організації міжнародних валютних відносин, що історично склалася і закріплена міждержавними домовленостями. Це сукупність інструментів і міждержавних інституцій, за допомогою яких здійснюється платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства.

Першою в історії світовою валютною системою була система, що спиралася на єдині правила обігу золотого грошового товару і відома під назвою системи золотого стандарту.

Паризька валютна система - система золотого стандарту, або золотого монометалізму була започаткована на Міжнародній конференції в Парижі в 1867 р. Згідно з умовами золотого стандарту роль загального еквівалента закріплюється за золотом, в обігу функціонують золоті монети або грошові знаки, розмінні на золото. Ера класичного золотого стандарту розпочалася в 1821 p., коли після завершення наполеонівських війн Велика Британія зробила фунт стерлінгів конвертованою в золото валютою. Протягом XIX ст. і початку XX ст. золото відігравало головну роль у міжнародній грошово-валютній системі.

Існувало три форми золотого стандарту — золотомонетна, золотозливкова та золотовалютна. Розглянемо переваги і недоліки кожної з них.

Золотомонетний стандарт як класична форма золотого монометалізму передбачав вільний обіг золотих монет і виконання золотом усіх функцій грошей. При золотому стандарті в його класичній золотомонетній формі не існувало будь- яких валютних обмежень.

Система золотомонетного стандарту забезпечувала надзвичайну валютну стабільність. Однак у рамках даної системи обсяги грошової емісії держав були обмежені їх золотими резервами, що позбавляло держави можливості вирішувати свої бюджетні проблеми шляхом додаткової емісії. Безпосередньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів паперової емісії й інфляційне знецінення національних грошей були відплив золота за кордон і зменшення золотих запасів. Тому низка держав були змушені відмовлятися від золотого стандарту, що найбільш часто траплялося з державами у стані війни, що потребували додаткового фінансування військових витрат. Тому Перша світова війна фактично поклала кінець золотому стандарту у його класичному вигляді.

Перша світова війна фактично поклала кінець золотому стандарту у його класичному вигляді. У1922 році на Генуезькій економічній конференції було визначено підвалини нової світової валютної системи, яка реанімувала золотий стандарт у дещо зміненому вигляді. Умови, у яких формувалася нова форма золотого стандарту відрізнялися від умов формування Паризької системи золотого стандарту. У 1867 році (коли було визначено основи цього стандарту) більшість золотих запасів світу належали Британській імперії. Після першої світової війни Британія не змогла відновити золотий стандарт, а США, навпаки, накопичили суттєві золоті запаси. США мали всі підстави щоб диктувати світовій фінансовій спільноті умови, вигідні перш за все для американських банкірів. Однак у 1922 році у Генуї на основній післявоєнній міжнародній економічній конференції Банк Англії провів вдалий дипломатичний хід. Банк Англії більше не тримав більшу частину світового запасу золотих зливків, і тому британська сторона запропонувала певну модифікацію старого стандарту.

В дійсності ця нова схема дозволяла Британії вибудовувати піраміду із своєї валюти (стерлінга) і своїх кредитів на основі доларів, а не золота, якого їй не вистачало. Залежні від Британії держави могли, в свою чергу, вибудовувати свої валютні піраміди, стираючись на стерлінг. Це фактично означало, що після 1925 року лише США залишаються на строгому золотому стандарті, а решта держав світу переходять на національні паперові гроші. Це дозволило Британії відновлювати свою домінуючу роль у Європі і у всьому світі як світового банкіра, спираючись на очевидну чи неочевидну підтримку долара і американського золота [24, c.40].

Фінансова криза, що розпочалася у 1929 році у США, підірвала підвалини цієї системи і відтоді потреба регулювання міжнародних валютних відносин частково вирішувалася шляхом створення валютних блоків і зон, сформованих переважно за регіональним чи колоніальним принципом.

Після завершення Другої світової війни потреба у упорядкуванні світової валютної системи знову постала, тим більше, що на світовій фінансовій арені відбувся суттєвий перерозподіл сил на користь США. У 1944 р. у американському містечку Бреттон-Вудс відбулася конференція, що поклала початок існуванню третьої світової валютної системи - Бреттон-Вудської валютної системи. Офіційно система вважалася золотовалютною, неофіційно іменувалася золотодоларовою. Тут же було започатковано створення Міжнародного валютного фонду і Міжнародного Банку Реконструкції і Розвитку.

Згідно з Бреттон-Вудським договором основними інструментами міжнародних розрахунків ставали золото і резервні валюти, статус яких отримали американський долар і англійський фунт стерлінгів. Встановлювався офіційний золотий вміст цих валют. Однак внаслідок обмежених золотих запасів Великобританії фунт стерлінгів використовувався у ролі резервної валюти зі значними обмеженнями.

Основні принципи Бреттон-Вудської валютної системи:

J золото виконувало роль платіжного засобу та розрахункової одиниці у міжнародному обігу. Єдиною конвертованою у золото валютою став долар США;

J валютні курси офіційно закріплювали золотий вміст валют за посередництвом долара США. Золотий вміст долара становив 0,888671 грама чистого золота, тобто ціна однієї унції золота дорівнювала 35 дол;

J купівля-продаж золота були дозволені лише центральним банкам держав;

Дефолт США на початку 70-років ХХ століття ознаменував завершення існування Бреттон-Вудської валютної системи. Потреба у впорядкуванні світової валютної системи призвела до Ямайської конференції, що відбулася у 1976 році у м.Кінгстон. Саме там, було підписано угоду про формування Ямайської валютної системи.

На відміну від своїх попередниць, це була система плаваючих валютних курсів, не прив’язана до золота.

Головні положення Кінгстонської валютної системи були наступними:

J кожна країна — член МВФ отримувала право обирати режим валютного курсу;

J золото перестало бути еталоном вартості і була відмінена його офіційна ціна. Золото перетворювалося на товар, були зняті обмеження на операції з золотом, які складали основу Бреттон-Вудської системи.

J кожна валюта отримувала право бути резервною валютою.

J розширювалися наглядові повноваження Міжнародного валютного фонду;

J одним з основних елементів нової системи стали Спеціальні права запозичення (СПЗ, Special Drawing Rights - SDR) - міжнародні платіжні засоби, вартість яких розраховувалася на основі вартості кошика валют провідних держав світу. Нині СПЗ розраховуються на основі вартості чотирьох валют - долара США, євро, британського фунта стерлінгів та японської єни.

2.