Еволюція системи державного регулювання страхової діяльності в Україні

Однією з важливих передумов розвитку страхового ринку країни є створення ефективної системи державного регулювання страхової діяльності.

Постійні структурні зміни на світовому та вітчизняному фінансових ринках свідчать про необхідність впровадження нових зважених та ефективних механізмів державного регулювання страхового сектору економіки як невід’ємної складової фінансової системи країни.

Державне регулювання страхової діяльності являє собою комплекс методів та заходів, що здійснюються державними органами влади для забезпечення стабільного розвитку страхового ринку та прозорої діяльності суб’єктів на ньому.

Найбільш ефективною формою державного регулювання страхової діяльності є розробка та затвердження нормативно-правових актів, що визначають права і обов’язки страховиків та страхувальників, форми страхування та обов’язкові його види, відповідальність, а також регламентують питання стосовно договору та правил страхування, співстрахування, перестрахування, об’єднання страховиків, здійснення посередницької діяльності у сфері страхування, порядку та умов здійснення страхових виплат та страхового відшкодування, забезпечення платоспроможності страховиків та створення страхових резервів.

Державне регулювання страхової діяльності може здійснюватися шляхом проведення політики обмежень та політики стимулювання. Державна політика обмежень у сфері страхування полягає в установленні правил ліцензування, розміщення страхових резервів, у визначенні мінімального розміру статутного капіталу страхової компанії, установленні обґрунтованих тарифів для обов'язкового страхування, контролі уповноваженими державними органами додержання учасниками страхового ринку вимог нормативно-правових актів і накладанні санкцій за їх невиконання.

У цілому процес формування системи державного регулювання страхового ринку України можна поділити на кілька етапів (табл. 6.2).

У 1991 році фінансова система України характеризувалася практично повною відсутністю ринково-орієнтованих законодавчих актів у галузі державного регулювання страхової діяльності. На даному етапі зародження страхового ринку України не існувало вимог до формування статутного капіталу страховиків, укладення договорів страхування, забезпечення достатньої платоспроможності страхових компаній. Відсутність базового законодавчого акту в галузі страхування на той час свідчила про недосконале правове регулювання діяльності страхових компаній загальногосподарськими актами, такими, як Закон України «Про підприємництво» та Закон України «Про господарські товариства».

Таблиця 6.2

Історія розвитку страхової справи в Україні

Формування ринкових відносин в Україні супроводжувалося реформуванням регіональних філій колишнього Укрстраху.

З 1993 року починається зародження системи державного регулювання страхової діяльності в країні, що мало стихійний характер на той час. У 1992 році Укрдержстрах за участі передових страховиків того часу подав до Кабінету Міністрів України проект Закону України «Про страхування». У травні наступного року цей законопроект було прийнято як Декрет Кабінету Міністрів України «Про страхування» № 47-93 від 10.05.1993 р. Новий Декрет став базою здійснення державного регулювання у даній сфері. У цьому законодавчому акті вперше наведені визначення спеціалізованих страхових термінів: страховий ризик та страховий випадок, страховий платіж, страховий тариф, перестрахування та співстрахування; зазначені форми та види страхування, порядок укладення страхового договору, умови забезпечення платоспроможності страховиків та здійснення державного нагляду за страховою справою в Україні.

Г оловний недолік даного проміжного законодавчого акту полягав у тому, що в ньому було зроблено спробу поєднати суперечливі положення: з одного боку, «держстрахові» принципи здійснення страхової діяльності, що ґрунтувалися на планово-адміністративній економіці, а з іншого - принципи страхування в умовах ринку. Наприклад, Декрет передбачав здійснення страхових виплат за рахунок страхових резервів, що відповідало ринковим принципам, не визначаючи фінансового механізму формування цих резервів, і суто адміністративно обмежував перераховування до резервів 50% страхових платежів. Крім того, Декрет надліберально забороняв державі втручатися в діяльність страхових організацій, а водночас визначав державний орган, відповідальний за стан розвитку страхового ринку [36].

У липні 1993 року було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України «Про ліцензування страхової діяльності». У жовтні 1993 року було створено Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагляд). Постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.1994 № 166 затверджено Положення про цей Комітет, яким визначено його цілі, завдання й компетенція. Хоча Укрстрахнагляд був центральним органом державної виконавчої влади, що підпорядковувався Кабінетові Міністрів України, фактично в нього не було ні законодавчих прав, ні дієвих інструментів регулювання процесів як створення компанії, так і її ліквідації. Крім того, поточний контроль за страховою діяльністю супроводжувався значними труднощами з огляду на велику кількість страховиків. Як наслідок, на межі 19941995 років в Україні відбувалася криза страхового ринку, що виявлялося в неплатоспроможності багатьох страхових компаній і невиконанні ними зобов'язань перед страхувальниками [35].

З 1996 року відбувається формування системного державного регулювання страхової справи в Україні. Оскільки в Радянському Союзі не було вузькоспеціалізованого нормативно-правового акту для регулювання саме страхової діяльності, то головною подією в цей період було прийняття у 1996 році Закону України «Про страхування» № 86/96-ВР від 07.03.1996 р., однією з найважливіших норм якого було підвищення вимог до формування статутних фондів страховиків. Згідно з новим Законом статутний фонд страхової компанії мав становити не менш ніж 100 тис. екю. Після проведення обов’язкової перереєстрації страховиків чисельність останніх скоротилася з 800 до близько 250 компаній. Сьогодні мінімальний розмір статутного фонду страхової компанії, яка займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн євро.

У грудні цього самого року Кабінетом Міністрів України було затверджено Постанову «Про порядок провадження діяльності страховими посередниками» № 1523 від 18 грудня 1996 р., що визначила види посередницької діяльності у страховій галузі, особливі вимоги до порядку провадження агентської та брокерської діяльності та обмеження їх діяльності. Так, сьогодні страховий брокер може укладати договори страхування з одним страховиком на суму страхових платежів, що не перевищує 35 відсотків загальної суми страхових платежів за всіма договорами страхування, укладеними цим брокером протягом року. Розмір платежів, отримуваних страховим брокером - фізичною особою протягом кожного кварталу, не повинен перевищувати 625 мінімальних заробітних плат.

Після прийняття Закону України «Про страхування» починається активне створення та затвердження урядових законодавчих актів стосовно більш детального регулювання страхової галузі в Україні.

З виданням Указу Президента України «Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р.

№ 1573/99 виконання функцій Укрстрахнагляду було покладено на Департамент фінансових установ та ринків, створений у складі Міністерства фінансів України.

У квітні 2000 року Постановою Правління Національного банку України «Про застосування іноземної валюти в страховій діяльності» від 27 квітня 2000 р. № 254/4475 встановлені умови купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України.

Наступною важливою подією стало прийняття Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» № 2664-Ш від 12 липня 2001 р. та Указу Президента України «Про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України» № 1153/2002 від 11 грудня 2002 р. Цими нормативно- правовими актами було створено Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг). Указом Президента України «Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України» від 4 квітня 2003 р. № 292/2003 визначено, що головним державним органом, що здійснює нагляд за страховою діяльністю в Україні є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг. Організаційна структура Держфінпослуг наведена на рис. 6.5.

Держфінпослуг є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України [37].

Основними завданнями Держфінпослуг є:

• участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері надання фінансових послуг;

• розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг та вирішення системних питань їх функціонування;

• забезпечення розроблення та координації єдиної державної політики щодо функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування;

• здійснення в межах своїх повноважень державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і дотриманням законодавства у відповідній сфері;

• захист відповідно до законодавства прав споживачів фінансових послуг;

• сприяння інтеграції ринків фінансових послуг в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

337

Рис. 6.5. Організаційна структура Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України

Держфінпослуг у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає розпорядження, організовує і контролює їх виконання. Основною формою роботи Держфінпослуг як колегіального органу є засідання, які проводяться в разі потреби, але не рідше ніж один раз на місяць.

Досить важливим аспектом страхової справи є державне регулювання ліцензійних умов здійснення страхової діяльності, що керується нормами права, зазначеними у Розпорядженні Держфінпослуг «Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності» від 15 вересня 2003 р. № 805/8126. Цим законодавчим актом затверджені основні вимоги до провадження страхової діяльності, перелік документів, які подаються для отримання ліцензії, порядок переоформлення, видачі дублікату та анулювання ліцензії.

Наступним підзаконним актом, спрямованим на деталізацію законодавчих аспектів регулювання страхової справи, стала Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та вимог щодо здійснення перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента» № 124 від 4 лютого 2004 р. Цим законодавчим актом затверджено порядок та вимоги щодо здійснення перестрахування в страховика (перестраховика) нерезидента, спрямовані на посилення захисту інтересів страхувальників, забезпечення платоспроможності страховиків, надійності, безпечності та диверсифікованості розміщення страхових резервів. Основною вимогою є інформування Держфін- послуг про укладення договорів перестрахування зі страховиками (пе- рестраховиками) нерезидентами протягом 10 днів після укладення даних договорів.

Також 2004 рік ознаменувався прийняттям кількох законодавчих актів щодо регулювання правил формування та розміщення страхових резервів. У січні 2004 року Держфінпослуг затвердила Розпорядження «Про затвердження Методики формування резервів із страхування життя» від 16 лютого 2004 р. № 198/8797, що замінило однойменний наказ Укрстрахнагляду від 17 липня 1997 р., яким були визначені лише загальні вимоги до умов укладання договорів страхування життя. Розпорядженням Держфінпослуг визначені вимоги до розрахунку математичних резервів (резерви довгострокових зобов’язань) та викупних сум, вимоги до розрахунку резерву належних виплат страхових сум.

Після затвердження методики формування резервів зі страхування життя Держфінпослуг видає нове розпорядження «Про затвердження Правил розміщення страхових резервів із страхування життя» від 22 грудня 2004 р. № 1626/10225, яким визначає структуру дозволених активів для вкладення сформованих резервів зі страхування життя. Згідно з цим розпорядженням структура активів, тобто коштів страхових резервів зі страхування життя, мають бути представлені активами таких категорій:

• грошові кошти на поточних рахунках (за винятком розміщених на поточних рахунках грошових коштів резерву належних виплат страхових сум) - не більше 20% страхових резервів;

• банківські вклади (депозити), валютні вкладення згідно з валютою страхування - разом сума грошових коштів не більше 70% страхових резервів;

• нерухоме майно - не більше 30% страхових резервів, при цьому вкладення в один об’єкт нерухомого майна - не більше 10% страхових резервів;

• акції, облігації підприємств (крім цільових облігацій), іпотечні сертифікати, іпотечні облігації - разом не більше 50% страхових резервів;

• цінні папери, що емітуються державою, а саме: державні облігації України - разом не більше 80% страхових резервів;

• права вимоги до перестраховиків - разом не більше 40% страхових резервів;

• довгострокове фінансування (кредитування) житлового будівництва - не більше 10% страхових резервів;

• інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України - разом не більше 20% страхових резервів. При цьому в окремий об’єкт інвестування - не більше 5% страхових резервів. Інвестиції в економіку України за напрямом інвестування в розвиток ринку іпотечного кредитування шляхом придбання цінних паперів, емітованих Державною іпотечною установою, - разом не більше 40% страхових резервів (з державною гарантією) та не більше 20% страхових резервів (без державної гарантії);

• банківські метали, у тому числі поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банківських металах, - разом не більше 15% страхових резервів;

• кредити страхувальникам - громадянам, що уклали договори страхування життя, у межах викупної суми на момент надання кредиту та під заставу викупної суми - разом не більше 20% страхових резервів;

• готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, установлених Національним банком України.

Акції, облігації іноземних емітентів та цінні папери іноземних держав-емітентів включаються до суми прийнятних активів за умови

відповідності вимогам щодо допуску таких цінних паперів до обігу їх на території України, встановленим Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, а також відповідності таким вимогам:

• суверенні рейтинги в національній валюті, в іноземній валюті, за короткостроковими зобов’язаннями, за довгостроковими зобов’язаннями країни, у якій державою здійснено випуск цінних паперів, мають бути не нижчі, ніж один із таких: «A3» - Moody’s Investors Service (США), «А» - Standard & Poor's (США), «А» - FitchRatings (Великобританія);

• іноземний емітент акцій має провадити свою діяльність не менше ніж два роки;

• акції, облігації іноземних емітентів мають перебувати в обігу протягом останніх 12 місяців до дати розрахунку величини активів, що приймаються для представлення коштів страхових резервів, на організованих фондових ринках та пройти лістинг на одній із таких фондових бірж: Нью-Йоркська фондова біржа (New York Stock Exchange Inc.), Лондонська фондова біржа (London Stock Exchange), Токійська фондова біржа (Tokyo Stock Exchange), Німецька біржа /Франкфуртська фондова біржа/ (Deutsche Borse AG) або на фондовій біржі НАСДАК (National Association of Securities Dealers Inc.).

Кредитний рейтинг банківської установи, в якій розміщені кошти страхових резервів, повинен відповідати інвестиційному рівню за національною шкалою, визначеною законодавством України. У разі зниження рівня кредитного рейтингу банківської установи, в якій розміщено активи страховика, нижче інвестиційного рівня зазначені активи можуть прийматися для представлення коштів страхових резервів у розмірі 75% їх вартості.

Також, у грудні 2004 року Держфінпослуг видала розпорядження «Про затвердження Правил формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя» від 17 червня 1997 р. № 221/2025, що замінило Наказ Укрстрахна- гляду «Про затвердження Положення про порядок формування, розміщення та обліку страхових резервів з видів страхування, інших, ніж страхування життя» від 17 червня 1997 р. № 221/2025. Прийнятим Розпорядженням Держфінпослуг регулюються правила формування технічних резервів (резерв незароблених премій; резерв заявлених, але не виплачених збитків; резерв збитків, які виникли, але не заявлені; резерв катастроф; резерв коливань збитковості).

У грудні 2004 року Держфінпослуг затверджено Розпорядження «Про затвердження Методики визначення звичайної ціни страхового тарифу» від 30.12.2004 № 3259. При укладанні договорів з обов’язкових видів страхування, крім обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховики-резиденти застосовують страхові тарифи в межах максимальних розмірів страхових тарифів або відповідно до методики актуарних розрахунків, встановлених Кабінетом Міністрів України для відповідного виду обов’язкового страхування.

У жовтні 2009 року Держфінпослуг з метою забезпечення стабільного фінансового стану страховика затвердила розпорядження «Про затвердження Положення про обов’язкові критерії та нормативи достатності, диверсифікованості та якості активів, якими представлені страхові резерви з видів страхування, інших, ніж страхування життя» від 18 листопада 2009 р. № 1099/17115. Цим законодавчим актом затверджені нормативи стосовно активів страховика з видів страхування, інших, ніж страхування життя, які категоріально та якісно практично повністю збігаються з видами активів, які приймаються для представлення коштів страхових резервів зі страхування життя (розпорядження Держфінпослуг «Про затвердження Правил розміщення страхових резервів із страхування життя» від 22 грудня 2004 р. № 1626/10225) та дещо відрізняються структурно.

Одним з останніх нормативно-правових актів, від якого значною мірою буде залежати майбутній розвиток вітчизняного страхового ринку, є новий Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. № 2755- VI. Після вступу в дію положень даного Податкового кодексу, які стосуються страхової справи, очікуються значні зміни в проведенні операцій перестрахування, здійсненні інвестиційної діяльності страховиками, веденні посередницької діяльності на страховому ринку.

Перш за все ці положення Податкового кодексу України вплинуть на розмір оподаткування діяльності страховиків. Так, податок на страхову діяльність, до набуття чинності положень кодексу, становитиме 3% чистих валових платежів, тобто різниці валових страхових платежів та платежів за договорами перестрахування. Ставка податку на інвестиційну діяльність страховиків становить 25%. Із введенням в дію Податкового кодексу пропонується перевести страхові компанії (за винятком страховиків зі страхування життя) на загальну систему оподаткування, відповідно до якої всі прибутки страхових компаній будуть оподатковуватися за ставкою 23% [38]. Оскільки третина від страхових премій належить перестрахуванню, очікується збільшення податкових надходжень від страхового сектору на 30%. Також стане неефективним використання тіньових схем для зменшення бази оподаткування за допомогою операцій перестрахування, які до введення нового кодексу не оподатковувалися. Частка таких операцій, за оцінками експертів «Astrum Investment Management», у 2009 році становила близько 41% отриманих страхових платежів [39].

Загалом, усе буде залежати від конкретного страховика та його частки в перестрахуванні. Якщо в страхової компанії перестрахування займатиме 10-15%, то на стільки ж зростуть його податкові виплати, якщо ж дана частка становитиме 99%, то сума сплачених податків буде в 100 разів більшою [40]. У компаній, які займатимуться таким ква- зістрахуванням, значно знизяться розміри страхових премій, що призведе до їх банкрутства.

Після набуття чинності відповідних положень Кодексу відбудуться важливі зміни в формуванні страховими компаніями своєї інвестиційної політики. Сьогодні вітчизняні страхові компанії не зацікавлені у веденні реальної інвестиційної діяльності, яка б сприяла підвищенню рентабельності їх резервів [39]. Це пов’язано з різницею у ставках оподаткування валових страхових платежів (3%) та прибутку від інвестиційної діяльності (25%), а також із домовленостями між страховиками та банками про взаємовигідні умови співпраці, такі, як розміщення страховою компанією резервів на депозитному рахунку в банку за заниженою ставкою та зустрічна вигода для страховика від укладення страхового договору з комерційним банком на страхування, наприклад, фінансових ризиків. Наприклад, за максимально зафіксованої депозитної ставки НБУ 17,2% у лютому 2011 року [41] страховій компанії до набуття чинності положень Кодексу більш вигідно розмістити резервні кошти на депозит у банку за заниженою ставкою, наприклад 7%, та отримати гарантований страховий платіж на страхування фінансових ризиків банку в розмірі 10% суми розміщеного в цьому банку депозиту страховика. У разі інвестування в реальну ставку прибуток від інвестиційної діяльності компанії після оподаткування становитиме 12,9%. Однак у разі використання даної схеми оптимі- зації прибуток страховика становитиме 15,15%, що фактично є причиною застосування «схемного» розміщення страхових резервів за заниженими ставками. До того ж страхова компанія в такому разі отримує додатковий канал продажу страхових продуктів.

Таким чином, на відміну від розвинених країн, де найбільшими інвесторами є страхові компанії та пенсійні фонди, внески до яких становлять різновид страхових операцій, в Україні інвестиційна діяльність страхових компаній є примітивною.

Дія положень нового Податкового кодексу України, що стосуються страхового сектору, позитивно вплине на активізацію інвестиційного потенціалу страхових компаній, який сьогодні оцінюється в більше ніж 5 млрд грн.

Поряд з позитивними аспектами впровадження положень Кодексу для страхових компаній існують певні обмеження, які, перш за все, можуть негативно вплинути на діяльність страхових посередників. За даними, які наводить Ліга страхових організацій України, станом на березень 2011 року у країні працює близько 20 тис. страхових агентів, з яких 27 тис. спеціалізуються на страхуванні життя. Загалом 67% усіх страхових посередників знаходяться на спрощеній системі оподаткування, річний дохід яких становить від 35 до 350 тис. грн. На спрощеній системі можуть залишитися страхові агенти, брокери, сюрвеєри, аджастери, аварійні комісари, які є фізичними особами СПД з річним доходом, що не перевищує 300 тис. грн [42].

Наступний 2011 рік ознаменувався прийняттям Держфінпослуг кількох важливих розпоряджень, зокрема розпорядження Держфінпо- слуг «Про затвердження Порядку реєстрації договорів перестрахування» від 31 травня 2011 р. № 642/19380. Відповідно до даного розпорядження страховики, цеденти та перестрахувальники - резиденти зобов’язані реєструвати договори перестрахування в Держфінпослуг, якщо:

• договори перестрахування укладені зі страховиками (перестрахо- виками)-нерезидентами;

• договір перестрахування укладений з одним і тим самим страховиком (перестраховиком)-резидентом, у разі якщо сума перестрахо- вого платежу за ним дорівнює або перевищує протягом календарного року сумарно 150 тис. грн.

Також у 2011 році затверджено розпорядження Держфінпослуг про затвердження змін до Методики формування резервів зі страхування життя та не менш важливе розпорядження Держфінпослуг про затвердження Кваліфікаційних вимог до осіб, які здійснюють діяльність з визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків (аварійних комісарів).

Таким чином, сьогодні відбувається активний розвиток та впровадження інструментів державного регулювання страхової справи в Україні. Поряд з цим існують певні недоліки у законодавчому регламентуванні діяльності на страховому ринку країни та дискусійні моменти стосовно впровадження деяких законодавчих актів у галузі страхування.

Перш за все необхідно прийняти Закон України «Про регулювання діяльності страхових посередників», діяльність яких сьогодні керується різними законодавчими актами, що потребують удосконалення. Доцільно розробити та прийняти спеціалізований Закон України «Про страхування зовнішньоекономічної діяльності» [43].

Також, необхідно прийняти Закон України «Про фонд гарантування страхових виплат» хоча б у сфері страхування життя. У лютому 2007 року було подано проект про внесення змін до Закону України «Про страхування», у 49-й статті якого зазначалося, що страховики, які здійснюють страхування життя, зобов'язані створити Фонд гарантування страхових виплат за договорами страхування життя (довгострокового страхування життя) [44]. Незважаючи на те що даний проект не набув чинності, його прийняття, або розробка нового законопроекту стосовно фонду гарантування страхових виплат сприятиме додатковому забезпеченню страхових зобов'язань з боку страховиків, загальному розвитку страхового ринку та переходу вітчизняного страхового сектору економіки на новий, більш якісний рівень.