Тема 2.6. Державне регулювання природоохоронної діяльності

1. Необхідність охорони навколишнього природного середовища.

2. Принципи й об’єкти охорони навколишнього природного середовища.

3. Державне екологічне регулювання.

4. Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.

5. Економічний механізм забезпечення природоохоронної діяльності.

1. Сучасні екологічні проблеми породжені певною мірою відста­ванням економічної думки. До 70—80-х років XX ст. основна увага в економічній теорії і практиці приділялася двом факторам економічного зростання — праці й капіталу. Природні ресурси вважалися невичерпними. Поза розглядом залишалися і наслідки економічної діяльності у вигляді забруднень і деградації навко­лишнього середовища і ресурсів.

Усі екологічні проблеми можна поділити на дві групи. Перша об'єднує проблеми, викликані природним ходом змін умов жит­тя, — клімату, ґрунтів, водного режиму та інших природних явищ. Другу групу проблем складають наслідки, що виникають у природі в результаті господарської діяльності людини — нера­ціонального використання природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища. Отже деградація навко­лишнього середовища — негативна екстерналія економічної дія­льності. Друга група проблем є особливо актуальною, розв'я­зання їх є предметом державної політики у сфері охорони навко­лишнього природного середовища.

З погляду на роль і місце природних ресурсів і природного се­редовища в розвитку економіки розрізняють два типи економічно­го розвитку: техногенний і сталий. Характерними рисами техно­генного типу економічного розвитку є викорис­тання видів природних ресурсів, що не відновлюються (передовсім ко­рисних копалин), надмірна експлуатація відновлюваних ресурсів (ґрунту, лісів і т. п.) з швидкістю, що перевищує можливості їх відтворення та відновлення. Стратегія сталого типу економічного розвитку забезпечує задоволення не тільки потреб сьогодення, але й не ставить під загрозу здатність задовольняти потреби майбутніх поколінь.

Розрізняють два типи екологічної політики: політика пасивна і активна. Пасивна політика виходить з ідеології стримування зростання забруднення. Вона ґрунтується на використанні пере­важно адміністративно-розпорядчих (регламентаційних) інстру­ментів, екологічних стандартів і норм, дозвільних процедур. Активна політика орієнтована на послідовне скорочення забруд­нення. Для цього застосовуються економічні регулятори — емі­сійні нормативи поетапного зниження забруднення, тимчасові дозволи на викиди і т. п. В Україні екологічне регулювання здійснюється через відпо­відні нормативно-правові акти. Упродовж 1991—1995 рр. ухва­лено низку екологічних законів. Одним з основних нормативних актів є Закон України «Про охорону навколишнього середовища» (1991 р.). Цей закон визначає засади та рамки діяльності щодо захис­ту довкілля, передбачає реалізацію державних екологічних про­грам, стверджує право власності на природні ресурси. Законом визначено такі цілі: регулювання захисту довкілля, використання природних ресурсів і підтримання екологічної безпеки; запобі­гання можливій шкоді довкіллю від економічної та іншої діяль­ності; збереження природних ресурсів, різноманіття живої при­роди, ландшафтів, унікальних територій і природних об'єктів, які є частиною історичної та культурної спадщини України.

Іншими нормативно-правовими актами у цій сфері є: Земель­ний кодекс України (1992 р.), Закони України «Про природно-заповідний фонд» (1992 р.), «Про охорону атмосферного повіт­ря» (1992 р.), «Про тваринний світ» (1993 р.), Лісовий кодекс України (1994 р.), Кодекс України про надра (1994 р.), Закони України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпе­ку» (1995 р.), «Про екологічну експертизу» (1995 р.), «Про ви­ключну (морську) економічну зону України» (1995 р.), Водний кодекс України (1995 р.), Закони України «Про утилізацію радіо­активних відходів» (1995 р.), «Про відходи» (1998 р.) тощо.

Верховною Радою України ратифіковано значну кількість між­народних екологічних угод. Ці угоди стосуються не тільки глобаль­них питань захисту довкілля, а й питань захисту і збереження біо­логічного та генетичного різноманіття і природних екосистем.

2. Основними принципами охорони навколишнього природного середовища, проголошеними в Законі України «Про охорону нав­колишнього середовища», є:

· пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість до­ держання екологічних стандартів, нормативів і лімітів використання природних ресурсів під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності;

· гарантування екологічно безпечного середовища для життя та здоров'я людей;

· запобіжний характер заходів з охорони навколишнього природного середовища;

· екологізація матеріального виробництва на засаді комплексності рішень з питань охорони навколишнього середовища, ви­користання і відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

· збереження просторової і видової різноманітності й цілісності природних об'єктів і комплексів;

· науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства на підставі поєднання міждисциплінарних знань екологічних і технічних наук і прогнозування стану навколишнього природного середовища;

· обов'язковість екологічної експертизи;

· гласність і демократизм у прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, форму­вання в населення екологічного світогляду;

· науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

· безплатність загального і платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

· стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища і псування якості природних ресурсів, компенсація шкоди заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

· вирішення питань охорони навколишнього природного сере­довища та використання природних ресурсів з урахуванням міри антропогенної змінності території, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;

· поєднання заходів щодо стимулювання охорони й відповідальності за псування навколишнього середовища;

· вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на засадах широкого міжнародного співробітництва.

Об'єктами правової охорони навколишнього природного се­редовища в Україні є:

· навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів;

· природні ресурси як залучені в господарський обіг, так і не використані в економічному процесі в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ);

· ландшафти та інші природні комплекси;

· території і об'єкти природно-заповідного фонду;

· здоров'я і життя людей.

У процесі розроблення і впровадження екологічної політики варто згадати профільне Міністерство екології й природних ресурсів, Міністерства охорони здо­ров'я, економіки, фінансів, з питань надзвичайних ситуацій та ін.

В Україні існують і громадські органі­зації, діяльність яких пов'язана із захистом навколишнього при­родного середовища. Створена і функціонує політична партія — Партія зелених, серед найбільш ві­домих громадських організацій — «Еко-право», «Зелений світ», МАМА-86, Національний екологічний центр. Діє національне представництво «Gгееп-Реасе».

Для запобігання шкоді навколишньому середовищу, а також нераціональному використанню природних ресурсів за­стосовуються такі екологічні процедури: екологічна експертиза, екологічний моніторинг та екологічна інспекція.

В Україні здійснюється державна, громадська та інші види екологічної експертизи. Проведення екологічної експертизи є обо­в'язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності.

Екологічній експертизі підлягають: проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей економіки, ге­неральних планів населених пунктів, схем районного планування та інша передпланова і передпроектна документація; техніко-економічні обґрунтування і розрахунки, проекти будівництва і ре­конструкції підприємств та інших об'єктів; проекти інструктив­но-методичних і нормативно-технічних актів і документів, які ре­гламентують господарську діяльність; документація зі створення нової техніки, технології, матеріалів і речовин, в тому числі та, що купується за кордоном; матеріали, речовини, системи і об'єк­ти, впровадження та реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навко­лишнє природне середовище.

3. У межах екологічного моніторингу здійснюються: нагляд за якістю повітря, води, ґрунту; радіаційний моніторинг; нагляд за біологічними ресурсами і т. п.

Державна екологічна інспекція здійснює контроль за впрова­дженням законодавчих актів, що регулюють питання захисту і довкілля, раціонального використання природних ресурсів та ядерної безпеки. До обов'язків інспекції віднесено: контроль за використанням землі, наземних і ґрунтових водних ресурсів; захист біологічних видів і морських екосистем; контроль за дотриманням норм ядерної та радіаційної безпеки, лімітів на викиди та інших екологічних нормативів.

Одним з інструментів охорони навколишнього середовища є стандартизація і нормування. Державні стандарти у сфері охо­рони навколишнього природного середовища є обов'язковими для виконання. Вони містять: поняття і терміни, режим викорис­тання та охорони природних ресурсів; методи контролю за ста­ном навколишнього природного середовища; вимоги щодо запо­бігання шкідливому впливу забруднення навколишнього природного середовища на здоров'я людей; інші питання, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища і використанням природних ресурсів.

Регулювання охорони навколишнього природного середовища забезпечується системою екологічних нормативів, що включає:

- нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі кон­центрації забруднювальних речовин у навколишньому природ­ному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, елект­ромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування);

- гранично допустимі норми викидів і скидів у навколишнє і природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів.

Екологічні нормативи мають відповідати вимогам охорони навколишнього природного середовища і здоров'я людей від негативного впливу його забруднення. У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть установлюватися жорсткіші нормати­ви гранично допустимих концентрацій забруднювальних речо­вин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне се­редовище. Екологічні нормативи розробляються й запроваджуються в дію Міністерством екології та природних ресурсів, Міністерст­вом охорони здоров'я України та іншими вповноваженими на це державними органами.

Найважливішим засобом розв'язання екологічних проблем є програмно-цільове планування, розроблення та реалізація еколо­гічних ЦКП.

4. До засобів обліку природних ресурсів належать кадастри природних ресурсів — документи, що містять відомості про стан природних ресурсів. В Україні діє Кадастр земельних ресурсів, який містить документи про правовий режим земель, розподіл їх між власниками та землекористувачами за категорія­ми земель, відомості про якісну характеристику й цінність зе­мель. Запровадження земельного кадастру забезпечується прове­денням топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, гео­ботанічних та інших обстежень і розвідок, реєстрацією землево­лодінь, землекористування і договорів на оренду землі, обліком кількості та якості землі, бонітуванням та економічною оцінкою земель. Державний земельний кадастр ведеться за рахунок кош­тів державного і місцевих бюджетів.

Державному обліку підлягають об'єкти, які шкідливо вплива­ють або можуть впливати на стан навколишнього природного се­редовища, види й кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри шкідливих фізичних впливів на нього.

Підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно подають відповідну інформацію органам, які ведуть державний облік у цій галузі.

Фінансування заходів з охорони навколишнього природного середовища здійснюється за рахунок державного бюджету, бю­джету АР Крим, місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій охорони навколишнього природного середовища, добровільних внесків та інших коштів.

5. Основним джерелом надходжень до бюджетів є плата за вико­ристання природних ресурсів. Ця плата установлюється на основі нормативів плати і лімітів використання ресурсів. Нормативи плати за використан­ня природних ресурсів визначаються з урахуванням їх поширення, якості, можливості відтворення, доступності, комплексності, продуктивності, місцезнаходження, можливості переробки та ути­лізації відходів та інших факторів. Платежі за використання природних ресурсів у межах встановлених лімітів відносять на витрати виробництва, а за понадлімітне використання та псування їхньої якості стягують з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств (установ, організації) чи громадян. Плата за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі лімітів викидів і скидів забруднених речовин у навколишнє природне середовище, захоронення (складування) відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництв. Платежі підприємств (установ, організацій), а також громадян за викиди й скиди забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище, захоронення (скла­дування) відходів та за інші види шкідливого впливу в межах лі­мітів стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств чи окремих громадян.

Платежі за погіршання характеристик природних ресурсів (зниження родючості ґрунту, продуктивності лісів, продуктивно­сті водойм) у результаті володіння і користування ними встанов­люються також на основі відповідних нормативів.

Платежі за використання природних ресурсів надходять до державного і місцевих бюджетів і спрямовуються на виконання робіт з відтворення цих ресурсів, підтримання їх у належному стані. Платежі за забруднення навколишнього природного середовища надходять до місцевих, обласних і державного фонду охорони навколишнього природного середовища у співвідно­шенні: 70, 20 і 10%.

Кошти місцевих і державного позабюджетного фондів охоро­ни навколишнього природного середовища мають використову­ватися тільки для цільового фінансування природоохоронних і ре­сурсозберігаючих заходів, а також заходів, спрямованих на зме­ншення негативного впливу навколишнього природного середо­вища на здоров'я людей.