8.2. Форми та методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності виз­начає зовнішньоекономічна політика держави на тому чи іншому етапі. Як звичайно та країна, яка провадить ЗЕД, дотримується або політики вільної торгівлі, або протекціоністської політики.

У разі протекціоністської політики - внутрішній ринок за­хищають від іноземної конкуренції за допомогою митних бар'єрів та інших економічних і політичних важелів.

У разі недосконалої конкуренції на світовому ринку вміло проведена протекціоністська політика є обгрунтованою. Протек­ціонізм у міжнародній торгівлі допомагає: дещо зменшити вплив на національну економіку негативних тенденцій, що є на світово­му ринку; захистити від іноземної конкуренції національні галузі економіки, які ще не зміцніли; сприяє збільшенню зайнятості на­селення; дає змогу реалізувати внутрішні програми економічного розвитку, збільшувати доходи уряду. Водночас, протекціонізм, створюючи різні перешкоди на шляху міжнародного товарообмі­ну, може завдати значної шкоди національній економіці, зменши­ти її ефективність і конкурентоспроможність. Тому уряди країн, регулюючи ЗЕД, найчастіше дотримуються політики поміркова­ної. Це дає змогу значно зменшити негативний вплив протекціо­нізму. Порівняно відкритим вважають торговельний режим, якщо середній рівень митного оподаткування імпорту менше 25%. Заз­начимо, що уразі високих, протекціоністських бар'єрів партнери по торгівлі можуть застосувати такі самі заходи й ефективність захисної політики може бути зведена нанівець.

Державне регулювання ЗЕД в Україні повинне забезпечува­ти таке: захист економічних інтересів країни та інтересів суб'єктів цієї діяльності; створення однакових можливостей для суб'єктів

222

ЗЕД у розвитку всіх видів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та самостійному визначенні напрямів викори­стання доходів та вкладення інвестицій; заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері ЗЕД.

Регулюючи зовнішньоекономічне .співробітництво, держава та її органи не можуть безпосередньо втручатися у зовнішньоеко­номічну діяльність суб'єктів, що діють у цій сфері, за винятком випадків, коли таке втручання передбачене законами.

Методи регулювання зовнішньої торгівлі можна розділити на такі:

тарифні (митні), що грунтуються на використанні митних та­рифів;

нетарифні - квоти, ліцензії, субсидії, демпінг та ін. Тарифні методи за суттю є економічними і діють через рин­ковий механізм, вони спрямовані на здешевлення експорту, подо­рожчання імпорту і впливають на фінансові результати діяльності учасників ЗЕД.

У галузі імпорту до тарифних методів належать не лише митні тарифи, а й податки і збори з товарів, які ввозять, імпортні депо­зити та ін. У галузі експорту - це податкові кредити експортерам, гарантії, субсидії, звільнення від податків, надання фінансової до­помоги тощо.

Адміністративними важелями є ембарго (повна заборона зов­нішньоекономічних операцій), ліцензування, квотування, спе­цифічні вимоги до товарів (упакування, маркування, добровільні обмеження експорту, бюрократичні ускладнення митних проце­дур (запровадження підвищених вимог до якості, санітарних та інших стандартів). Серед нетарифних важелів регулювання ЗЕД важливу роль відіграють валютні обмеження, тобто регламента­ція операцій резидентів і нерезидентів з валютними цінностями,

223

яка може обмежувати зовнішньоекономічну діяльність або її сти­мулювати.

Важливим напрямом державного регулювання ЗЕД є регу­лювання ввезень і вивезень капіталу. Воно спрямоване на ефек­тивне використання іноземного капіталу для розвитку національ­ної економіки. Регулювання ввезень капіталу з-за кордону має двоякий характер.

Іноземні інвестиції в Україну можна робити у вигляді:

іноземної валюти, яку НБУ визначає конвертованою;

валюти України - у разі реінвестицій в об'єкт первинного інвестування або в інші об'єкти інвестування:

будь-якого рухомого або нерухомого майна і пов'язаних з ним майнових прав;

акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоратив­них прав, виражених у конвертованій валюті України;

грошових вимог і права на вимоги виконання договірних зо­бов'язань, гарантованих першокласними банками;

будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країни інве­стора і міжнародними торговельними звичаями та експертною оцінкою в Україні;

прав на ведення господарської діяльності, у тім числі прав на використання природних ресурсів, поданих відповідно до за­конодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країни інвестора або міжнарод­ними торговельними звичаями.

Іноземні інвестиції в Україні є в таких формах:

часткова участь у підприємствах, створених спільно з укра­їнськими юридичними і фізичними особами, або придбання час­тки діючих підприємств;

224

створення підприємств, які повністю належать іноземним інвесторам, а також філій та інших відособлених підрозділів іно­земних юридичних осіб або придбання ними у повну власність уже діючих підприємств;

придбання нерухомого і рухомого майна, зокрема, будинків, квартир, приміщень, устаткування, транспортних засобів та інших об'єктів власності, шляхом одержання майна або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів:

придбання самостійно або за участю українських юридич­них і фізичних осіб прав на користування землею і використання природних ресурсів на території України.

Крім того, іноземні інвестиції можуть бути і в інших фор­мах, не заборонених законодавством України.

Для іноземних інвесторів на території України запровадже­но національний режим інвестиційної і господарської діяльності. Він визначений як режим економічних відносин між держава­ми, за якого одна держава створює фізичним і юридичним осо­бам інших держав економічні умови для їхньої діяльності не гірші, ніж умови в яких діють національні фізичні та юридичні особи.

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" не пе­редбачає іноземним інвесторам пільгових умов для господар­ської діяльності. В ньому не визначені податкові пільги або по­даткові канікули чи пільги і для підприємців, які мають велику частку іноземних інвестицій. Це одна з причин того; що іноземні інвестиції повільно надходять в економіку України.

Згідно з законодавством на території України можна створю­вати вільні (спеціальні) економічні зони. У таких зонах запровад­жено спеціальний правовий режим економічної діяльності і по­рядок застосування законів України.

З огляду на багатогранність зовнішньоекономічної діяльності та її важливість в Україні створена ціла система державного регу­лювання цієї сфери. Його проводить Україна як держава в особі органів у межах їхньої компетенції, недержавні органи управлін­ня економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні па-

225

лати тощо), які діють на підставі статутних документів, а також самі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на засадах відпо­відних координаційних угод, укладених між ними.

ЗЕД в Україні регулюють за допомогою:

Законів України і передбачених ними актів митного (тариф­ного) і немитного регулювання, які видають державні органи Ук­раїни в межах їхньої компетенції;

економічних методів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та інших) у межах законів України;

рішень недержавних органів управління, які приймають згідно з їхніми статутними документами у межах законів Украї­ни;

договорів, укладених суб'єктами ЗЕД. які не суперечать за­конам України.

Органи державного регулювання ЗЕД:

1. Верховна Рада України. У її компетенцію входить:

прийняття, зміна, анулювання законів;

затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної по­літики;

затвердження структури органів державного регулювання ЗЕД;

укладання міжнародних договорів;

запровадження спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України;

затвердження списку товарів, експорт та імпорт яких підля­гає ліцензуванню або заборонений.

2. Кабінет Міністрів України:

визначає методи зовнішньоекономічної політики України:

координує діяльність міністерств, державних комітетів і

відомств щодо регулювання ЗЕД;

координує роботу торговельних представників України в

інших державах;

приймає нормативні акти з питань ЗЕД;

веде переговори й укладає міжнародні договори;

виносить на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо орга-

226

нізації міністерств, державних комітетів і відомств - органів опе­ративного державного регулювання ЗЕД;

забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валют­ного плану України;

вживає заходів щодо раціонального використання грошей Державного валютного фонду України.

3. Національний банк України:

зберігає і використовує золотовалютний резерв України;

відстоює інтереси України у відносинах з центральними бан­ками та іншими фінансово-кредитними установами інших дер­жав і укладає з ними банківські угоди;

регулює курс національної валюти щодо грошових одиниць інших держав;

веде облік і розрахунок за наданими та одержаними держав­ними кредитами і боргами, проводить операції з централізовани­ми валютними ресурсами, які виділяють з Державного валютно­го фонду України в розпорядження НБУ та ін.

4. Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі Ук­раїни:

забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політи­ки у разі виходу суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на зовнішній ринок, координує їхню діяльність;

проводить контроль за дотриманням усіма суб'єктами зовніш­ньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжна­родних договорів України;

вживає заходів нетарифного регулювання ЗЕД, реєструє ок­ремі види контрактів та ін.

5. Державне управління митного контролю України прова­дить митний контроль в Україні.

6. Антимонопольний комітет України контролює дотриман­ня суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства.

Органи місцевого управління та територіальні підрозділи органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України провадять регулювання ЗЕД у межах своєї компетенції,

227

передбаченої законами "Про зовнішньоекономічну діяльність" та "Про місцеві Ради народних депутатів України та місцеве само­врядування".

Державні органи, які регулюють ЗЕД, керуються законами і нормативними актами, прийнятими Верховною Радою України, Указами Президента і Декретами Кабінету Міністрів. Серед них основоположними є Закони України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про режим іноземного інвестування". Декрети Ка­бінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і контролю", "Про єдиний митний тариф" та ін.

Важливим засобом регулювання ЗЕД є оподаткування. Згідно із законодавством України, зокрема Законом "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 p., ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язко­вих платежів) і пільги щодо оподаткування не можуть бути за­проваджені або змінені іншими законами України, крім законів про оподаткування. Мета та напрями регулювання експортно-імпортних операцій обумовлені переважно в законодавстві про податок на додаткову вартість, акцизний збір, мито.

Зокрема, Законом України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 p. № 168/97-ВР визначено об'єктом оподатку­вання операції платників податку з: продажу товарів (робіт, по­слуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичаль­нику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця; ввезення (пересилання) товарів на митну терито­рію України та отримання робіт (послуг), що надаються нерези­дентами для їх використання або споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки; вивезення (пе­ресилання) товарів за межі митної території України та надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України.

Загальна ставка податку запроваджена в розмірі 20%. Однак

228

податок за операції з продажу товарів, що були вивезені (експор­товані) платником податку за межі митної території України, об­числюють за нульовою ставкою (ст. 6.2). У тім числі за нульовою ставкою оподатковують операції з:

• поставки для заправлення або постачання морських (оке­анських) суден, які:

використовують для навігаційної діяльності, перевезення па­сажирів або вантажів за плату, іншої комерційної, промислової або риболовецької діяльності провадженої за межами територі­альних вод України;

застосовують для рятування або надання допомоги у нейт­ральних або територіальних водах інших країн;

входять до складу Військово-Морських Сил України і їх відправляють за межі територіальних вод України, у тому числі на якірні стоянки;

• поставки для заправлення або постачання повітряних су­ден, що:

виконують міжнародні рейси для навігаційної діяльності чи перевезення пасажирів або вантажів за плату;

входять до складу Військово-Повітряних Сил України і їх відправляють за межі повітряного кордону України, у тому числі у місця тимчасового базування;

• поставки для заправлення (дозаправлення) та постачання космічних кораблів, а також супутників.

За нульовою ставкою, відповідно до п. 6.2.2 Закону оподат­ковують продаж робіт (послуг), призначених для використання та споживання за межами митної території України. У тому числі за нульовою ставкою оподатковуються операції з:

надання нерезидентам в оренду, чартер, фрахт морських або повітряних суден, які використовують на міжнародних маршру­тах або лініях, а також космічних кораблів або супутників чи їхніх частин або окремих функцій;

надання послуг персоналу з обслуговування морських, по­вітряних та космічних об'єктів;

надання послуг з передавання авторських прав, ліцензій, па-

229

тентів, прав на використання торгових марок та юридичних або економічних знань, а також опрацювання даних та інформатики для нерезидентів;

надання послуг з організації реклами і публічних зв'язків за межами України, забезпечення персоналом нерезидентів Украї­ни, культурної, спортивної, освітньої діяльності за межами Ук­раїни;

надання послуг з туризму на території України в разі їх про­дажу безпосередньо або з посередництвом нерезидентів, із засто­суванням безготівкових розрахунків.

За нульовою ставкою, відповідно до п. 6.2.4 Закону, оподатко­вують надання транспортних послуг з перевезення пасажирів та вантажів за межами митного кордону України, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту проведення мит­них процедур з випуску пасажирів або вантажів з під митного кон­тролю на митну територію України (включаючи внутрішні митниці);

від пункту проведення митних процедур з випуску пасажирів або вантажів за межі митного кордону України (включаючи внутрішні митниці) до пункту поза межами державного кордону України; між пунктами поза межами митного кордону України.

Нульова ставка оподаткування означає, що ПДВ з оборотів щодо продажу вказаних товарів, робіт, послуг не нараховують, і водночас платник податку має право ввести до складу податково­го кредиту (відшкодовувати) суми податку, отримані в ціні прид­баних товарів, сировини, матеріалів, робіт, послуг, які викорис­тані для виготовлення і продажу товарів, робіт, послуг, оподатко­ваних за нульовою ставкою.

У разі проведення товарообмінних (бартерних) операцій за зовнішньоекономічними контрактами ПДВ з оборотів щодо про­дажу товарів, робіт, послуг не нараховують, однак суми ПДВ, отримані в ціні придбаних товарів, сировини, матеріалів, робіт, послуг, які використані для виготовлення і продажу товарів, робіт, послуг, експортованих за товарообмінними (бартерними) контрак­тами до складу податкового кредиту не вводять, а вводять їх до складу валових витрат платника податку (тобто збільшують

230

вартість отриманих (придбаних) товарів, сировини, матеріалів, робіт, послуг),

Вартість імпортних товарів, робіт, послуг, включаючи мито, митні збори та акцизні збори, нараховані на ці товари, за винятка­ми, прямо наведеними в Законі та вказаними в переліку товарів критичного імпорту, розробленому Кабінетом Міністрів України, є об'єктом оподаткування.

Отже Закон "Про податок на додану вартість" має на меті стимулювати експорт (особливо в розрахунках за валюту) та зро­бити дорожчим імпорт.

Таку ж мету має і законодавство зі справляння акцизного збо­ру. У Декреті Кабінету Міністрів України "Про акцизний збір" від 26 грудня 1992 p. №18-92 зазначено, що акцизний збір - це непрямий податок на високорентабельні монопольні товари (про­дукцію), який входить до ціни цих товарів (продукції). Платника­ми акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності - ви­робники підакцизних товарів (продукції), а також суб'єкти підприємницької діяльності, що імпортують підакцизні товари (продукцію), громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на митну територію України відповідно до законодавства.

Водночас згідно зі ст. 5 Декрету акцизний збір не справля­ють у разі реалізації підакцизних товарів (продукції) на експорт за іноземну валюту.

Декретом Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 p. №4-93 "Про Єдиний митний тариф України" виконавчій владі в особі уряду надано змогу оперативно реагувати на імпортні пото­ки товарів шляхом регулювання ставок ввізного мита. У разі експорту товарів мито не справляють.

Законодавство України передбачає усунення подвійного опо­даткування для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Сума доходу або прибутку, одержана юридичними особами, їх філіями, відділеннями за кордоном, входить до загальної суми доходу (прибутку), що підлягає оподаткуванню в Україні, і враховується під час визначення розміру податку.

231

Суми податку на дохід (прибуток), одержані за межами те­риторії України, її континентального шельфу та виняткової (морсь­кої) економічної зони, сплачені юридичними особами, їхніми філіями, відділеннями за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав, зараховують під час сплати ними податку з до­ходів (прибутку) в Україні. У цьому випадку розмір зарахованих сум не може перевищувати суми податку з доходів (прибутку), що підлягає сплаті в Україні, стосовно доходу (прибутку), одержано­го за кордоном.

Доходи, одержані за межами України фізичними особами з постійним місцем проживання в Україні, входять до складу су­купного доходу, що підлягає оподаткуванню в Україні.

Суми податку з доходів фізичних осіб, сплачені за кордо­ном відповідно до законодавства іноземних держав громадяна­ми з постійним місцем проживання в Україні, зараховують під час сплати ними податку з доходів фізичних осіб в Україні. У цьому випадку розмір зарахованих сум податку з доходів, спла­чених за межами України, не може перевищувати суми податку з доходів фізичних осіб, що підлягає сплаті цими особами в Ук­раїні.

Суми податку на нерухоме майно (нерухомість), сплачені за кордоном відповідно до законодавства іноземних держав фізич­ними особами, які постійно проживають в Україні, за об'єкти, що перебувають за її межами, зараховують під час сплати ними по­датку на об'єкти в Україні. У цьому випадку розмір зарахованих сум податку, сплачених за межами України, не може перевищува­ти суми, що підлягає сплаті цими особами в Україні.

Зарахування сплачених за межами України сум податків, заз­начених у частинах першій-третій цієї статті, провадять за умови письмового підтвердження податкового органу відповідної іно­земної держави щодо факту сплати податку та наявності міжна­родних договорів про уникнення подвійного оподаткування до­ходів і майна й запобігання ухиленням від сплати податку.

Найважливішим засобом економічного регулювання зовніш­ньої торгівлі є митний тариф - систематизований перелік ставок

232

митних тарифів, якими обкладають товари у разі імпорту або ек­спорту з країни.

В Україні діє єдиний митний тариф, визначений відповідним законом.

Ставки митного тарифу - це податки, які збирають у випад­ку перетину товарами митного кордону. Це зумовлює підвищен­ня ціни імпортованих (або експортованих) товарів, а отже дає змогу впливати на обсяг і структуру зовнішньої торгівлі країни.

Головні функції митного тарифу такі:

захист національних виробників від іноземної конкуренції;

забезпечення надходження коштів у державний бюджет;

поліпшення умов доступу національних товарів на зовнішні ринки;

поліпшення стану платіжного балансу.

В Україні застосовують такі види мит:

ввізні. Вони є найпоширенішим методом обмеження імпор­ту. Ними обкладають усі товари, які ввозять в Україну;

транзитні.

Вивізні мита в Україні сьогодні не застосовуються.

Ставки митного тарифу поділяють на такі:

преференційні - застосовують до товарів, імпортованих з дер­жав, що утворюють з Україною економічні інтеграційні угрупо­вання - зони вільної торгівлі, митний союз та ін.;

пільгові - застосовують до товарів країн, які користуються в Україні режимом найбільшого сприяння;

повні - застосовують до товарів із решти країн.

За способом нарахування мита бувають:

адвалерні, які нараховують у відсотках до митної вартості товару (митна вартість товару включає ціну товару за рахунком-фактурою, а також такі фактичні витрати, як транспортування, страхування та інше до перетину митного кордону. Визначають за офіційним курсом іноземної валюти, запровадженим НБУ);

специфічні, які нараховують у визначеному розмірі до оди­ниці вимірювання товару (маси, площі, об'єму та ін.);

комбіновані, які об'єднують специфічні й адвалерні мита.

233

За характером походження мита поділяють так:

автономні, які вводять постановами державної влади країни незалежно від будь-яких угод з іншими державами;

конвенційні, які запроваджують у процесі укладання дого­вору з іншою країною і фіксують у цьому договорі.

Є також і специфічні види мит, зокрема такі:

спеціальні. Застосовують для захисту вітчизняних виробників від імпортних конкурентних товарів, для попередження недобро­совісної конкуренції або у відповідь на дискримінаційні дії з боку інших держав;

антидемпінгові. Відповідно до правил ГАТТ/ВТО вводять з метою захисту від демпінгу. Їх застосовують у випадку виявлен­ня фактів демпінгу, тобто імпорту на територію України за ціною, яка є суттєво нижчою від їхніх конкурентних цін у країні-експор­тері. Ставка антидемпінгового мита не може перевищувати різни­цю між конкурентною оптовою ціною об'єкта демпінгу в країні експорту і заявленою ціною у разі його ввезення на територію України або різницю між ціною об'єкта демпінгу з України і се­редньою ціною українського експорту подібних товарів;

компенсаційні. Застосовують у випадку ввезення на терито­рію України товарів, для виробництва й експорту яких викорис­тано субсидії, якщо такий імпорт завдає шкоди вітчизняним ви­робникам подібних товарів. Ставка компенсаційного мита не може перевищувати розмір субсидії.

Спеціальні, антидемпінгові і компенсаційні мита вводять лише після спеціального розслідування, яке провадить Міністер­ство зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України.

Практикують також сезонні мита, які запроваджують на ок­ремі товари на період не більше чотирьох місяців.

Від обкладання ввізними митами в Україні звільнені товари, які ввозять: за договорами про вільну торгівлю; у межах вироб­ничої кооперації країн СНД; за угодами щодо надання Україні міжнародної технічної і гуманітарної допомоги; за угодами між Україною і США про гуманітарне і техніко-економічне співробіт­ництво; за угодою між Україною і ЄС щодо реалізації проектів

234

технічної допомоги за програмою TACIS; за програмою техніч­ної допомоги, яку надає Україні уряд Канади.

Згідно із Законом України "Про єдиний митний тариф" від обкладання імпортним митом також звільнено транспортні засо­би, які виконують міжнародні валютні перевезення; валюту Ук­раїни, іноземну валюту; цінні папери; товари, які імпортують всеукраїнські та міжнародні об'єднання громадян, що постраж­дали від Чорнобильської катастрофи та ін. Перелік решти товарів, які у разі імпорту в Україну не обкладають митами, наведено у Класифікаторі звільнень від обкладання ввізним митом.

До економічних методів регулювання зовнішньоторговель­них операцій належить і зміна валютного курсу національної грошової одиниці. Зокрема, девальвація національної валюти сприяє збільшенню експорту і гальмує імпорт товарів. Реваль­вація валюти, навпаки, стримує експорт товарів і стимулює їхній імпорт.

Поряд з економічними методами регулювання зовнішньотор­говельних операцій застосовують методи адміністративні, пере­дусім ліцензування і квотування експорту та імпорту у випадках, коли погіршений стан платіжного балансу, порушена рівновага щодо окремих товарів на внутрішньому ринку, потрібно забезпе­чити певну пропорцію між імпортною та вітчизняною продук­цією тощо.

Ліцензування ЗЕД ведуть у таких формах:

дозвіл на те, щоб займатися зовнішньоекономічною діяльні­стю;

дозвіл на проведення певної експортно-імпортної операції.

В Україні застосовують такі види ліцензій: генеральну; разо­ву (індивідуальну); відкриту (індивідуальну).

Генеральна ліцензія - це відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції щодо певного товару і/або з певною країною (групою країн) упродовж періоду дії режиму ліцензування щодо цього товару.

Разова ліцензія (індивідуальна) - це разовий дозвіл, який має іменний характер. Його видають для виконання кожної окремої

235

операції конкретним суб'єктом зовнішньоторговельної діяльності на період, потрібний для виконання цієї операції.

Відкрита ліцензія (індивідуальна) - це дозвіл на експорт (імпорт) товару впродовж певного періоду часу (однак не менше одного місяця) з зазначенням його загального обсягу.

Ліцензії на експорт (імпорт) товарів видає Міністерство зов­нішньоекономічних зв'язків і торгівлі України, а ліцензії на опе­рації з переміщення валютних цінностей з метою інвестицій або надання кредитів суб'єктам ЗЕД - Національний банк України.

Ліцензування зовнішньоторговельних операцій тісно пов'я­зане з кількісним обмеженням цих операцій - квотами на імпорт та експорт окремих товарів. Квотування є гнучким методом регу­лювання зовнішньоторговельної діяльності, оскільки його прова­дить Кабінет Міністрів і воно не потребує прийняття відповідних законів. Квоти - це граничний обсяг певних товарів, які дозволе­но експортувати або імпортувати.

В Україні застосовують такі квоти: глобальні, групові, інди­відуальні.

Глобальні квоти - це квоти, запроваджені для товару (товарів) без визначення конкретних країн, куди товар (товари) експорту­ють або із яких його імпортують.

Групові квоти - це квоти, запроваджені для товару (товарів) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортують або із яких його імпортують.

Індивідуальні квоти - це квоти, запроваджені для товару (то­варів) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) мож­на експортувати або з якої його можна імпортувати.

Одним із важливих завдань регулювання ЗЕД є диверсифі­кація зовнішньоторговельних зв'язків, яка дасть змогу ліквідува­ти надмірну (від 20 до 90%) залежність економіки України від монопольного імпорту стратегічно важливих товарних позицій (енергоносіїв, сировинних та інших матеріальних ресурсів) для життєво важливих галузей національного виробництва.

236

Додаток до теми 8

Зовнішньоторговельний баланс України на 1999 p.1, млн дол. США

_____

1 Проект Кабінету Міністрів України.

237