9.1. Суть і види інвестицій

Інвестиції - це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об'єкти підприємницької та інших видів діяль­ності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери, па­тенти, ліцензії тощо).

Інвестиції відіграють важливу роль у розвитку і функціону­ванні підприємства. Розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції (ВІ) - це сукупний обсяг інвестицій за кон­кретний період, спрямованих на нове будівництво, придбання за­собів праці і приріст товарно-матеріальних цінностей.

Чисті інвестиції (ЧІ) - це сума нових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань (А) за деякий період часу

Динаміка показника чистих інвестицій відображає економіч­не становище підприємства. Наприклад, якщо сума ЧІ < 0, тобто ВІ < А, то це свідчить про зменшення випуску продукції на підприємстві, оскільки його виробничий потенціал скорочується. Якщо сума ЧІ = 0, тобто ВІ = А, то це означає, що випуск про­дукції на підприємстві є сталим. Інакше кажучи, для підприєм­ства характерна стагнація. Якщо ж сума ЧІ > 0, тобто ВІ > А, то випуск продукції на фірмі зростає, оскільки виробничий потен­ціал підприємства розширюється. У цьому випадку підприємство розвивається.

За об'єктами вкладання засобів інвестиції поділяють на ре­альні та фінансові.

238

Реальні інвестиції - це вкладання грошових коштів у реальні активи (матеріальні і нематеріальні). Вкладання засобів у немате­ріальні активи, пов'язані з НТП, називають інноваційними інвес­тиціями.

Фінансові інвестиції - це вкладання грошових коштів у різні фінансові активи, передусім у цінні папери для придбання прав на участь у діяльності інших фірм, боргових прав тощо.

За характером участі в інвестуванні бувають прямі та непрямі інвестиції.

Прямі інвестиції - це безпосередня участь інвестора у ви­борі об'єкта інвестування і вкладанні коштів.

Непрямі інвестиції - це опосередкована участь інвестора у виборі об'єкта інвестування і вкладанні коштів іншими особами (фінансовими посередниками). Інвестор купує цінні папери фінан­сових посередників, наприклад, інвестиційні сертифікати інвес­тиційних компаній.

Крім того, є також короткотермінові і довготермінові інвес­тиції.

Короткотермінові інвестиції- це вкладення капіталу на пе­ріод не більше одного року.

Довготермінові інвестиції - це вкладання капіталу на пері­од понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довготермінові інвестиції деталізують так:

а) до двох років;

б) від двох до трьох років;

в) від трьох до п'яти років;

г) понад п'ять років.

За формою власності інвестиції поділяють на приватні, дер­жавні, іноземні та спільні.

Приватні інвестиції - це вкладання коштів, які роблять гро­мадяни і приватні підприємства.

Державні інвестиції- це вкладання капіталу, яке провадять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних, по­забюджетних фондів і позичених коштів.

Іноземні інвестиції - це вкладання капіталу іноземних гро­мадян, юридичних осіб і держав.

239

Спільні інвестиції - це вкладання юридичних осіб та грома­дян країни та іноземних держав.

Розрізняють також поняття "пряме інвестиційне підприєм­ство" та "іноземна пряма інвестиція".

Пряме інвестиційне підприємство - це акціонерне або неакціонерне підприємство, у якому іноземний інвестор є власником не менше 10% звичайних акцій або їхнього еквівалента в неакціонерному підприємстві, або ж має право голосу в акціонерному підприємстві.

Іноземна пряма інвестиція - вкладення капіталу, яке перед­бачає контроль інвестора над закордонними підприємствами чи компаніями.

Економісти розділяють також інвестиції з огляду на спрямо­ваність дій, виділяючи чотири їхні види: нетто-інвестиції, екстен­сивні інвестиції, реінвестиції, брутто-інвестиції.

Нетто-інвестиції- це інвестиції на заснування проекту (по­чаткові інвестиції).

Екстенсивні інвестиції - це інвестиції на розширення (збільшення) виробничого потенціалу.

Реінвестиції - повторні інвестиції за рахунок використання прибутку, отриманого від первинного вкладення капіталу.

Брутто-інвестіщії - це нетто-інвестиції плюс реінвестиції.

Модель організації інвестиційного проекту в умовах ринко­вої економіки показана на рис. 9.1.1

На обсяги інвестицій підприємств впливають такі чинники.

1. Співвідношення, в якому дохід розподіляють на спожи­вання і заощадження. Джерелом інвестиційних ресурсів є зао­щадження підприємств. Зростання частки заощаджень викликає відповідне зростання обсягу інвестицій. Сьогодні для України цей чинник є несприятливим.

2. Норма чистого прибутку. Прибуток - це головний мотив інвестицій. Чим вища норма прибутку; тим більший обсяг інвес­тицій.

_____

1 Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні: Автореф. дис. д-ра екон. наук. К. 1998.

240

Рис. 9.1. Ринкова модель організації інвестиційного проекту.

3. Ставка позичкового відсотка. В процесі інвестування ви­користовують не тільки власний, а й позичковий капітал. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку позичково­го відсотка, то інвестування за інших однакових умов виявиться ефективно доцільним. Отже, зростання ставки позичкового відсот­ка зумовлює зменшення обсягу інвестицій. Розмір відсоткової ставки значно зумовлений розміром ставки рефінансування, яку запроваджує НБУ. Її динаміка (станом на 8 липня кожного року) є такою: 1992 p.- 30%, 1993-240, 1994- 190, 1995-75, 1996-40,

241

1997 - 18, 1998 - 88. На початок 1999 року її рівень перевищував 60%.1

4. Темпи інфляції. Чим вищі темпи інфляції, тим меншим буде майбутній прибуток від інвестицій. Особливе значення цей фак­тор має у процесі довготермінового інвестування.

Отже, інвестиції - це процес взаємодії двох сторін: підприєм­ця та інвестора. Для інвестора важливою є діяльність ринкових інституцій (особливо в сфері законодавства), чинник ризику, рівень корумпованості. Щодо цього в Україні поки що інвестиційний клімат є несприятливий. Поліпшення його дасть змогу збільшити як внутрішні, так і іноземні інвестиції, що зумовить економічне зростання в Україні в середньо- та довготерміновому періоді. Проте в короткотерміновому періоді в країнах з перехідною еко­номікою, де наявні потужності використовують незадовільно, ін­вестування в нове виробництво є менш ефективним.