5.1. Суть державного програмування і види програм

Програмування національної економіки як явище в системі державного регулювання з'явилось у світовій практиці в середині XX ст. Першими на цей шлях стали США, Канада, Франція і Япо­нія.

Суть програмування полягає в аналізі стану національної еко­номіки, виявленні проблем, які не можуть вирішити ринкові ме­ханізми, розробці та реалізації окремих економічних програм.

Програмування може бути успішним лише за умови дотри­мання централізованого підходу до розробки, управління та реа­лізації масштабних народногосподарських програм.

Головними завданнями програмування є підтримка економі­чної рівноваги, вплив на якісне перетворення економіки, стиму­лювання її розвитку.

Мета державного програмування - досягнення прийнятного для держави варіанта розвитку економіки.

Програмування, як форма державного регулювання, має такі специфічні особливості:

1) втручання держави в економіку не ліквідує стихійність у ринкових перетвореннях, а лише коректує цей процес;

2) програмування є елементом сучасної ринкової організації

91

економіки, оскільки держава не керує агентами ринку, а лише спря­мовує їхню діяльність;

3) основою програмування є структурне регулювання;

4) програмування, як форма впливу на економіку, є систем­ним і комплексним.

Основа державного програмування - це розробка і виконан­ня довго- (10-15-20 років), середньо- (4-5 років) і короткотерміно­вих (1 рік) програм.

У державних програмах можна виділити:

спеціальні програми розвитку окремих галузей, секторів або районів. Прикладом таких програм в Україні є Державна програ­ма розвитку вугільної промисловості.

програми, що стосуються певних загальнонаціональних про­блем: Державна програма зайнятості. Державна програма соціаль­ного захисту населення, програми діяльності державних еконо­мічних органів. Державна програма приватизації, урядова про­грама Кабінету Міністрів "Україна-2010";

програми для досягнення економічної рівноваги: програ­ми стабілізації економіки та виходу її з кризового стану; фінан­сові програми; регіональні, програми з господарського освоєн­ня нових районів, перетворення економіки регіонів, які вже сфор­мовані, формування нових територіально-виробничих комплексів тощо.

За рівнем масштабу порушених проблем розрізняють:

великомасштабні комплексні програми. До них можна відне­сти комплексну програму НТП в національній економіці, програ­му вирішення найважливіших соціальних проблем;

програми соціально-економічного розвитку, наприклад, жит­лова програма;

вузькі науково-технічні програми.

Вивчення конкретних програм свідчить, що є суттєві відмінності у формах виконання їхнього втілення. Ці відмінності

92

залежать від масштабу і сфери дії програм, ступеня залучення дер­жавного і приватного секторів, характеру економічних та адміні­стративно-правових зв'язків. Методи формування структури і змісту програм, особливо їхнього організаційно-економічного ме­ханізму, залежать від їхнього правового статусу (індикативного чи директивного).

Особливе місце в системі державних програм посідають цільові комплексні програми.

Комплексно-цільова народногосподарська програма - недер­жавний, адресний плановий документ, у якому визначений за ре­сурсами, виконавцями та строками комплекс економічних, техніко-виробничих, науково-дослідних, організаційно-господарських заходів до яких, як звичайно, залучено багато галузей, господар­ських органів, регіонів.

За змістом комплексні цільові програми є такі:

соціально-економічні, спрямовані на вирішення проблем роз­витку й удосконалення способу життя, підвищення матеріально­го і культурного рівня життя населення, поліпшення соціальних умов праці та відпочинку;

виробничі, спрямовані на збільшення обсягу виробництва певних видів продукції (послуг), розвиток нових видів виробниц­тва, підвищення якісних характеристик продукції, зростання ефек­тивності використання ресурсів;

науково-технічні, спрямовані на розвиток наукових дослід­жень, вирішення проблем розробки і впровадження в практику нових видів техніки і технологій;

екологічні, спрямовані на виконання природоохоронних і при­родоперетворювальних проектів;

інституційні, спрямовані на удосконалення організації управ­ління господарськими системами;

регіональні, спрямовані на господарське освоєння нових ра­йонів, реструктуризацію економіки розвинутих районів України, формування територіально-виробничих комплексів.

За структурою цільова комплексна програма має такі головні елементи (блоки):

93

цільовий, де з'ясовані головна ціль і підцілі програми, бажа­на послідовність їхньої реалізації;

структурний, формування якого дає змогу визначити набір та контури цілереалізаційних систем, тобто об'єктів національ­ної економіки та їхніх елементів, які об'єднані за ознакою цільо­вого призначення;

блок техніко-економічного обгрунтування;

ресурсний, який характеризує обсяг і структуру розподілу ресурсів, потрібних для виконання програми;

організаційний, у якому по всіх елементах програми перед­бачені відповідальні виконавці, джерела і строки виділення ресурсів, а також терміни вжиття заходів.

Показники цільових комплексних програм є в індикатив­ному плані (Державній програмі економічного і соціального розвитку). До таких показників належать: виробництво найваж­ливіших видів продукції для потреб програми; ліміти капіталь­них вкладень і обсяги будівельно-монтажних робіт на її реалі­зацію; державні замовлення на виробництво (поставку) про­дукції, робіт, послуг, потрібних для виконання програми; дер­жавні замовлення на введення в дію виробничих потужностей і основних фондів; перелік найважливіших будов; витрати з дер­жавного бюджету на реалізацію цільових програм; затрати ва­лютних ресурсів і найважливіші заходи у сфері зовнішньоеко­номічних зв'язків.