СТРАХОВІ КОМПАНІЇ

Щоденно існує певна можливість настання якихось катастрофічних подій, що призводять до значних фінансових втрат. Подружжя може втратити заробіток через смерть або хворобу; автомобільна пригода вимагатиме дорогого ремонту або виплат потерпілій невинній стороні.

Принципи страхового менеджменту

Страхові компанії, як і банки, функціонують у фінансовому посеред­ницькому бізнесі, що перетворює для суспільства один вид активів на інший. Страхові компанії використовують страхові внески за поліси, щоб інвестувати в такі активи, як облігації, акції, заставні та надання

інших позик. Доходи від цих активів використовуються для виплати страхових відшкодувань з полісів. Страхові компанії фактично пере­творюють такі активи, як облігації, акції і надані позики, в страхові поліси, що забезпечують набір певних послуг (наприклад, страхове відшкодування, заощаджувальні плани тощо). Якщо страхова компанія з перетворення активів уміло забезпечує своїх клієнтів недорогими відповідними страховими послугами і якщо вона може заробити доходи на свої інвестиції, тоді вона отримує прибуток. За інших обставин страхова компанія зазнає збитків.

В розділі 9 економічні поняття несприятливого вибору і морального ризику дали змогу зрозуміти декілька принципів банківського ме­неджменту.

У випадку страхового поліса моральний ризик має місце, коли наявність страхування заохочує застраховану сторону ризикувати, що збільшує ймовірність виплати страхових сум. Наприклад, якщо особа має страховий поліс на випадок крадіжки, то, можливо, вона не буде такою обережною, щоб запобігти крадіжці, бо страхова компанія від­шкодує їй найбільші втрати від пограбування. Несприятливий вибір має місце, коли ті, що найімовірніше отримають великі страхові ви­плати, водночас найбільше хочуть купити страховий поліс. Наприклад, смертельно хвора особа в останній фазі розвитку хвороби хотіла б купити найдорожчий страховий поліс для страхування життя та ме­дичних витрат. Отже, страхова компанія підпадає під потенційно великі втрати. І несприятливий вибір, і моральний ризик водночас можуть завдавати великих збитків страховим компаніям. Вони призводять до виплат найбільших сум страхового відшкодування. Мінімізація неспри­ятливого вибору та морального ризику зменшує ці виплати, що є винятково важливою метою страхових заходів, як з’ясовано нижче.

Добір. Щоб зменшити несприятливий вибір, страхові компанії нама­гаються відділити звичайний страховий ризик від надмірного ризику. Тому важливим принципом страхового менеджменту є ефективна методика збору інформації.

Коли ви подаєте заяву на страхування автомобіля, то страховий агент насамперед запитує вас про обліковий талон (кількість пробитих талонів у зв’язку з перевищенням швидкості та дорожніх аварій), марку машини, яку страхуєте, і лише згодом ваші особисті дані (вік, сімейний стан). Страхуючи життя, ви проходите через подібне опи­тування, але ще більшою мірою цікавляться про стан вашого здоров’я, звичку до куріння, вживання наркотиків або алкоголю. Компанії із страхування життя навіть перевіряють ваші аналізи крові та сечі.

Страхові внески, що враховують ризик. Встановлення страхового внеску на основі ризику, який власник страхового поліса завдає стра­ховій компанії (так званий страховий внесок, що враховує ризик), є незмінним принципом страхового менеджменту. Несприятливий вибір пояснює, чому цей принцип такий важливий для прибутковості стра­хової компанії.

Щоб зрозуміти, чому страхова компанія потребує встановлення стра­хових внесків, що враховують ризик, розгляньмо приклад страхового внеску, що враховує ризик, який на перший погляд здається неспра­ведливим. Гарі і Салі, обоє — студенти коледжу, що не мають порушень правил дорожнього руху, хочуть застрахувати свої автомобілі. Як правило, для Гарі повинні призначити значно більший страховий внесок, ніж для Салі. Страхові компанії так чинять, бо молоді чоловіки потрапляють у середньому в значно більшу кількість дорожніх ви­падків, ніж молоді жінки. Припустімо, що одна із страхових компаній не бере до уваги ризикову групу, встановлюючи свої страхові внески. Ця компанія переважно призначає страхові внески, грунтуючись саме на середньому ризику для чоловіків і жінок. Тоді для Салі буде призначено надто великий внесок, а для Гарі — надто малий. Салі могла б піти до іншої страхової компанії і отримати нижчу ставку, а Гарі підписав би страхову угоду. Оскільки страховий внесок Гарі не дуже високий, якщо врахувати ймовірність дорожньої пригоди, то в середньому компанія понесла б збитки на Гарі. Тільки із страховим внеском, що грунтується на класифікації ризику, Гарі призначають вищий страховий внесок, і страхова компанія може отримувати при­буток ¹.

Обмежувальні умови. Обмежувальні умови є іншим знаряддям стра­хового менеджменту для зниження морального ризику. Такі умови знеохочують власників страхового поліса від участі у ризиковій ді­яльності, яка робить виплату страхового відшкодування імовірнішою. Один із видів обмежувальних умов стримує власника страхового поліса від такої поведінки, що робить виплату страхового відшкодування

¹ Ви вочевидь зрозуміли, що наведений приклад стосується проблеми «непотребу», описаної в розділі 8.

ймовірнішою. Наприклад, компанії із страхування життя мають у своїх полісах умови, які відмовляють у страховій допомозі, що ви­плачується у зв’язку зі смертю застрахованого, якщо застрахована особа покінчила життя самогубством, у межах перших двох років, коли страховий поліс мав юридичну силу. Обмежувальні умови можуть також вимагати певної поведінки від застрахованого, яка зменшує ймовірність виплати страхового відшкодування. В компанії, що надає на прокат моторні скутери, можливо, вимагатимуть забезпечення шо­ломами тих, що беруть на прокат скутери, щоб застрахувати цивільну відповідальність, пов’язану з прокатом. Роль обмежувальних умов тут подібна до обмежувальних умов для боргових угод, що описані в розділі 8: їхнє призначення — зменшити моральний ризик, передба­чаючи небажану поведінку.

Запобігання шахрайству. Страхові компанії також стикаються з монопольним ризиком, бо в застрахованої особи існують стимули обману компанії і вимог виплати страхового відшкодування, навіть якщо претензія необгрунтована. Наприклад, особа, яка не дотримува­лася обмежувальних умов страхової угоди, може все-таки вимагати виплати страхового відшкодування, ба гірше,— особа може подавати вимоги на відшкодування за події, що ніколи не мали місця. Тому важливим принципом управління для страхових компаній є проведення розслідувань з метою запобігти шахрайству: тільки ті, що мають обгрунтовані заяви про виплату страхового відшкодування, отримують компенсацію.

Анулювання страхового договору. Готовність анулювати страхові поліси є ще одним знаряддям страхового менеджменту. Страхові ком­панії можуть уникнути морального ризику, якщо вони попереджають про анулювання поліса, коли застрахована особа здійснює діяльність, що робить виплату страхового відшкодування ймовірнішою. Якщо ваша компанія із страхування автомобілів заявляє, що будь-який водій з надмірною кількістю штрафів за перевищення швидкості буде позбав­лений страхових гаратній (компенсації), то, звісно, ви намагатиметесь не перевищувати швидкість і тим самим зменшите ймовірність до­рожніх пригод.

Вирахування. Вирахування — це фіксована сума, що віднімається від суми збитків для застрахованого при виплаті страхового відшко­дування. Наприклад, вирахування в сумі 250 дол. на автомобільний поліс означає, що коли під час дорожнього випадку ви зазнаєте збитків на 1000 дол., то страхова компанія відшкодує вам всього 750 дол. Вирахування є додатковим інструментом страхового менеджменту, який допомагає страховим компаніям зменшити моральний ризик. Завдяки вирахуванням ви відчуваєте відповідальність за збитки разом зі страховою компанією, коли подаєте заяву про виплату страхового відшкодування. Оскільки ви втрачаєте в разі нещасного випадку, то у вас існує стимул пильнувати за кермом. Отже, вирахування зму­шують власника страхового поліса поводитися в такий спосіб, що відповідає інтересам страхової компанії. А це означає зменшення морального ризику. Оскільки проблему морального ризику пом’якшено, то страхова компанія може знизити розміри страхового внеску, що компенсує власнику поліса зроблені вирахування.

Спільне страхування. Коли власник страхового поліса ділить від­соток збитків зі страховою компанією, то їхню угоду називають спіль­ним страхуванням. Наприклад, деякі системи медичного страхування передбачають, що 80 відсотків на лікування оплачує страхова компанія, а 20 оплачує застрахована особа (беручи до уваги вирахування). Спільне страхування працює у напрямі зменшення морального ризику так само, як і вирахування. Оскільки власник страхового поліса зазнає збитків разом із страховою компанією, то він матиме менше стимулів без особливої потреби відвідувати лікаря, що збільшило б кількість заяв про виплати страхового відшкодування. Отже, спільне страху­вання — це ще одне корисне знаряддя страхових компаній.

Обмеження на страхову суму. Ще одним важливим принципом страхового менеджменту є встановлення обмежень на страхові суми, навіть коли клієнт готовий платити за більшу загальну суму страху­вання. Що більша страхова сума, то більшу вигоду може отримати застрахована особа від ризикових видів діяльності, які збільшують ймовірність страхових виплат, завдяки чому зростає і моральний ризик. Наприклад, якби особа мала поліс на страхування життя на 100 млн. дол., то вона б поводилася за кермом необачно, знаючи, що її сім’я отримає величезну суму страхового відшкодування в разі нещасного випадку зі смертельним наслідком. Якби особа мала поліс на 10 тис. дол., то вона поводилася б обачніше, знаючи, що в разі її смерті сім’я не забагатіє. Страхові компанії повинні завжди бути впевнені, що розмір їхніх страхових сум не є аж таким високим, щоб моральний ризик призвів до великих збитків.

Всі ці принципи страхового менеджменту — обмеження розміру стра­хової суми, спільне страхування, вирахування, анулювання страхового договору, запобігання шахрайству, обмежувальні умови — допомагають страховим компаніям зменшити несприятливий вибір, а отже, мораль­ний ризик. Як ми бачили, ці знаряддя страхового менеджменту утруд­нюють власникам страхового поліса можливість отримати вигоду від тих видів діяльності, які збільшують суми та ймовірність виплат страхових відшкодувань. При менших страхових вигодах і виплатах надмірний страховий ризик (пов’язаний насамперед з тими, хто здій­снює ризикову діяльність) принесе меншу вигоду від страхування, і, отже, буде менше бажаючих страхуватися. Наприклад, особа з неви­ліковною хворобою не поспішатиме застрахувати своє життя, якщо страхова сума обмежена незначною величиною. З іншого боку, ми напружено працюватимемо, щоб отримати поліс, якщо його сума ве­лика. Знаряддя страхового менеджменту, що зменшують моральний ризик і, отже, несприятливий вибір, допомагають збільшувати при­бутковість страхових компаній двома шляхами.

Підсумки. Ефективний страховий менеджмент вимагає дотримання декількох принципів: збір інформації та добір потенційних клієнтів, страхові внески, що враховують ризик, обмежувальні умови, запобі­гання шахрайству, анулювання страхового договору, вирахування, спільне страхування і обмеження на страхові суми. Усі ці принципи є знаряддями зменшення морального ризику і несприятливого вибору.

Тепер, коли ми маємо загальне розуміння діяльності страхової ком­панії, розглянемо два її різновиди детальніше. Йдеться про компанії із страхування життя і компанії із страхування майна від нещасних випадків. ⅛

Компанії із страхування життя

Перша компанія із страхування життя у США (Presbyterian Ministers’ Fund in Philadelphia) була заснована в 1759 p. й існує дотепер. Нині нараховується близько 2000 компаній із страхування життя, що існують у двох формах: у вигляді акціонерних компаній або взаємних. Влас­никами акціонерних компаній є акціонери, в той час як власниками взаємних є власники страхових полісів. Хоча більше 90 % компаній із страхування життя організовані як акціонерні товариства, найбільші компанії (включаючи «Prudential Insurance Company» і «Metropolitan Life») організовані як взаємні. Понад половину активів страхової галузі перебуває у власності взаємних компаній.

Компанії із страхування життя ще ніколи не зазнавали таких масш­табів банкрутства, як комерційні банки. Тому федеральний уряд ніколи не вбачав потреби регулювати цю галузь. Натомість регулювання по­кладено на штати, в яких функціонують компанії. Регулювання штатів спрямоване на практику продажу, забезпечення відповідних ліквідних активів для покриття збитків та обмеження суми ризикових активів (таких, як звичайні акції), якими можуть володіти такі компанії. Ре­гулятивною інстанцією звичайно є комісар штату з питань страхування.

Оскільки коефіцієнт смертності населення в цілому можна прогно­зувати з високим ступенем визначеності, то страхові компанії можуть також точно прогнозувати, якими будуть їхні виплати власникам полісів у майбутньому. Тому вони володіють довгостроковими, а не надто ліквідними активами — облігаціями корпорацій, комерційними заставними, а також акціями корпорацій.

Існує дві основні форми полісів на страхування життя: безперервне страхування життя (на все життя) та строкове (на певний час). Поліси на постійне страхування життя мають сталий страховий внесок про­тягом усього строку чинності поліса. Початковий розмір страхового внеску перевищує суму, яка потрібна для страхування на випадок смерті, позаяк ймовірність смерті є невисока. Таким чином, поліс нагромаджує грошову вартість протягом перших двох років, хоча надалі вона зменшується, адже постійний страховий внесок падає нижче вартості, потрібної для страхування на випадок смерті, ймо­вірність якої стає вищою. Власник поліса може брати в позичку під грошову вартість поліса на страхування життя або може вимагати її, анулювавши поліс.

З іншого боку, строкове страхування має строкові внески, які щороку відповідають потрібній сумі, щоб застрахуватися на випадок смерті протягом певного часу (один чи п’ять років). Як наслідок, строкові поліси мають страхові внески, що зростають з часом, адже ймовірність смерті зростає. Строкові поліси не мають грошової вартості і, отже, на відміну від безперервних полісів страхування життя, є чистим страхуванням без жодної можливості заощадження.

Компанії із страхування майна та від нещасних випадків

Компаній із страхування майна та від нещасних випадків у CIIIA налічується понад 3000, серед яких дві є найбільшими: «State Farm Insurance» і «Allstate Insurance». Компанії із страхування майна та від нещасних випадків організовані і як акціонерні, і як взаємні компанії, що регулюються штатами, в яких вони діють у той же спосіб, що і компанії із страхування життя. В останні роки компанії із страхування майна та від нещасних випадків не почували себе зовсім добре, і, як наслідок, страхові ставки різко зросли. Ця «страхова криза», яку часто обговорюють в засобах масової інформації, аналі­зується у вставці 12.1.

На інвестиційну політику цих компаній впливають дві основні об­ставини. По-перше, оскільки ці компанії підпадають під федеральний подоходний податок, то найбільша частка їхніх активів нагромаджена у вільних від оподаткування муніципальних облігаціях. По-друге, май­нові втрати менш визначені, ніж коефіцієнт смертності населення, а відтак вони менш прогнозовані. Тому компанії із страхування майна та від нещасних випадків не можуть з такою ж точністю прогнозувати майбутні виплати власникам полісів, як компанії із страхування життя. Тому ці компанії тримають ліквідніші активи, ніж компанії із стра­хування життя; муніципальні облігації і цінні папери уряду СІЛА становлять понад половину їхніх активів, і більша частина решти активів вкладена в облігації та акції корпорацій.

Вставка 12.1

Криза страхування

У 70-і роки при високих процент­них ставках страхові компанії мали високі доходи від інвестицій, що давало їм змогу утримувати стра­хові ставки на низькому рівні. Про­те в середині 80-х років доходи з інвестицій впали одночасно із зни­женням процентних ставок, в той час як зростання кількості позовів, включаючи страхування майна та від нещасних випадків і різке збіль­шення страхових сум, що сплачу­ються в таких випадках, завдали суттєвих збитків компаніям. Щоб забезпечити попередній рівень при­бутковості, страхові компанії різко збільшили страхові ставки, інколи подвоюючи, а то навіть і потроюю­чи страхові внески,— і нерідко від­мовляли у страхових гарантіях. Це призвело до негативної реакції ви­борців. Наприклад, окремі штати, такі, як Каліфорнія, провели рефе­рендум щодо зниження страхових ставок. Внаслідок зниження при­бутковості страхові компанії повели активну кампанію за обмеження на страхові виплати, зокрема за про­тизаконні дії в медицині. В пошуках прибутку страхові компанії розши­ряють сферу своєї діяльності, стра­хуючи сплату процентів на муні­ципальні облігації та облігації кор­порацій, а також цінні папери, за­безпечені заставними. Основна три­вога була викликана тим, що стра­хові компанії в гонитві за прибут­ками надмірно ризикують. Ця три­вога має вагомі підстави, бо кіль­кість випадків неплатоспроможнос­ті страхових компаній постійно зрос­тала від п’яти за рік на початку 80-х років до майже 50 за рік у 1990 р. Чи не простежується тут ще одна криза, що нагадує кризу ощадно-позичкових асоціацій?

Компанії із страхування майна та від нещасних випадків страхують втрати від будь-якої події, включаючи пожежу, крадіжку, неуважність, протизаконні дії, землетруси, автомобільні аварії тощо. Якщо можлива застрахована втрата надто велика для однієї фірми, то здебільшого декілька фірм виписують страховий поліс одночасно, щоб поділити ризик. Найвідомішим напрямом поділу ризику є Лондонський Ллойд, асоціація, в якій різні страхові компанії можуть страхувати частину поліса. Лондонський Ллойд заявляє, що за відповідну ціну він застрахує від будь-якої додаткової непередбаченої обставини.