СУТЬ ТА ВИДИ ІНФЛЯЦІЇ

Інфляція — процес знецінення грошей внаслідок надмірної емісії та переповнення каналів обігу грошовою масою. Зовні вона проявляється у зростанні загального рівня цін та зниженні купі­вельної спроможності грошей.

Інфляція призводить до стихійного перерозподілу доходів та багатства між соціальними групами населення, зниження мате-

^^Розділ І. ГРОШІ та ГРОШОВІ СИСТЕМИ

ріального стимулювання праці, до спаду виробництва, скорочення інвестицій, гальмування науково-технічного прогресу, послаб­лення зовнішньоекономічних позицій країни, зменшення конку­рентних можливостей на світовому ринку.

Форми вияву інфляції:

≠ знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці;

≠ поглиблення розриву між рівнями цін па внутрішньому ринку країни, па ринках інших країн і світовому ринку в цілому;

≠ знецінення національних грошей щодо іноземної валюти;

≠ зниження валютного курсу національних грошей.

Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на три етапи:

- па першому етапі темпи зростання ціп (інфляції) відстають від темпів збільшення грошової маси в обігу;

- на другому етапі темпи зростання цін значно випереджають темпи зростання грошової маси в обігу;

- на третьому етапі зростання цін набирає нерівномірного стриб­коподібного характеру, коли темпи зростання цін то виперед­жають темпи зростання грошової маси, то відстають від них.

Види інфляції. У міжнародній практиці (відповідно до темпів інфляційного процесу) виокремлюють три різновиди інфляції: повзучу, галопуючу, гіперінфляцію. Ясна річ, що межі і форми інфляційного процесу досить мінливі, і в кожній країні він роз­вивається по-своєму.

Повзуча інфляція відбувається тоді, коли темпи зростання цін не перевищують 10% на рік. Вона характеризується надмірною емісією та прискореним накопиченням грошової маси в каналах обігу без помітного підвищення чи за незначного зростання цін.

Тобто на початку інфляційного процесу ще не існує тісного зв'язку між зростанням грошової маси та інфляцією. Суб'єкти рин­ку певний час не відчувають надмірного випуску грошей в обіг і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тим­часово вилучає надмірно емітовані гроші з каналів обігу, послаб­лює інфляційний тиск на ціни. Одночасно сповільнюється швид­кість обігу грошей, що теж має певний антиінфляційний ефект.

Ці процеси стимулюють підприємницьку активність, збільшу­ють попит на інвестиції, що приводить до розширення виробницт­ва, товарообігу і збільшення пропозиції товарів і послуг. Отже, за умов неповної зайнятості (наявності незавантажених вироб­ничих потужностей і безробіггя) відставання темпів зростання цін від темпів зростання грошової маси може зберігатися протягом тривалого періоду, що й надає інфляції повзучого характеру. Така інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна для економічних агентів. Тому економіці більшості розвинених країн нині притаманна повзуча інфляція, якою часто користуються як засобом стимулювання та регулювання економічного розвитку.

Водночас, за повзучої інфляції відбувається поступове нарощу­вання інфляційного потенціалу у вигляді незадоволеного додат­кового попиту, який постійно тисне на товарні ціни і загрожує їх “вибухом”. За умов повної зайнятості додатковий попит стає суто інфляційним. Створюється особлива економічна ситуація, коли зростає (за рахунок емісії грошей) попит на “інфляційне фінансування” за обмеженої пропозиції, що порушує симетрію товарного обміну — MV = PQ. Виникає ситуація, за якої дальше зростання платоспроможного попиту не сприяє зростанню вироб­ництва й ефективному використанню його ресурсів, а призводить до безпосереднього зростання цін, внаслідок чого інфляція пере­ходить на вищий щабель і перетворюється на гальмо економіч­ного розвитку.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін сягають до 100% на рік. На цій стадії відбувається стрімке зрос­тання цін, тобто прискорена, або галопуюча інфляція. Вона спри­чиняє випереджальні темпи зростання споживчого попиту порів­няно з товарною пропозицією, що призводить до зростання цін. За цих умов формується інфляційний мультиплікатор, який прискорює деструктивні процеси в економіці.

На стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообігу, втрачається стимул до інвестицій, стримується процес суспільного нагромадження. Інфляція про­вокує відтік капіталу з виробничої сфери до сфери обігу, тобто розбалансування економічної рівноваги.

Галопуюча інфляція посилює руйнівний вплив на грошовий обіг. За таких темпів інфляції економічним агентам не вигідно тримати свої активи у грошовій формі. Гроші зі сфери нагромад­ження чи заощадження переходять у сферу обігу. Виникають так звані “гарячі гроші” — гроші, що втрачають свою вартість і не затримуються надовго на руках. Кожен прагне найшвидше позбутися грошей, довіра до яких втрачається. Прагнення еко-

номічних агентів швидше позбутися “гарячих грощей” прискорює їх обіг, що зменшує необхідну для його обслуговування грошову масу. Прискорення обігу грошей стає додатковим стимулятором інфляційного процесу. Агенти ринку втрачають бажання реалі­зовувати товари за гроші, які постійно втрачають купівельну спро­можність, і переходять на бартерні операції або на продаж за іноземну валюту. Як бачимо, гроші не тільки перестають бути засобом нагромадження, а й частково втрачають навіть свою робочу функцію — засобу обігу.

За умов галопуючої інфляції особливо на фінальній стадії настає платіжна криза — “грошовий голод”. Держава намагаєть­ся припинити емісію грошей, однак поглиблення економічної та фінансової кризи ставить її перед необхідністю вдаватись до нових і нових емісій, настають “емісійні шоки”. Держава втрачає головні важелі управління емісійним процесом, інфляція стає неконтрольованою.

Гіперінфляція. Особливо виразно деформація економічних та соціальних процесів проявляється за гіперінфляції. МВФ вважає, що інфляція переходить у гіперстадію, коли темпи приросту цін зростають більше 100% на рік (у рамках гіперінфляції виокрем­люють і вужче поняття — суперінфляцію, за якої темпи зростання цін сягають 1000 і більше процентів за рік).

Гіперінфляція часто пов'язана з політичним хаосом, наслід­ками війн та соціальних революцій. Такі ситуації виникали в перші десятиріччя XX століття, після другої світової війни та після розвалу CPCP. На початку 90-х років не було жодної пост- соціалістичної країни, яка б не потрапила в “інфляційний полон” і не відчула його руйнівного впливу.

На стадії гіперінфляції домінує нестабільність цін у всіх секто­рах економіки, яка спричиняє хаос на ринку та несправедливий (нееквівалентний) перерозподіл доходів і багатства у суспільстві.

За умов гіперінфляції гроші продовжують втрачати свої Функції, поширюються бартерні операції, порушується фінансово-кредитний механізм, розвиваються неорганізовані стихійні проце­си в економіці, що призводять до зростання загальної економіч­ної, соціальної та політичної нестабільності.

У період гіперінфляції реальний попит на гроші спадає, що значно знижує їхню купівельну спроможність. Водночас збільшу­ється попит на товари, а це призводить до дальшого зростання цін, оскільки великій кількості грошей протистоїть надто обмеже­на кількість товарів. Агенти ринку намагаються якомога скоріше “отоварити” гроші, що буквально на очах втрачають свою вар­тість. Відбувається “втеча” від грошей. Хоч як парадоксально, але не зникає і “голод” на гроші, оскільки емісія грошей не всти­гає за їхнім знеціненням. Особливо бракує банкнот великих номі­налів, оскільки дрібні купюри зовсім втрачають свою вартість і виходять із каналів обігу. Через це держава випускає в обіг нові купюри все вищих номіналів, тобто ще більше “розкручує” спі­раль цін і грошей.

Інфляція негативно впливає на якість активів. Вона принци­пово змінює розподіл доходів і майна. Ті, хто має тверді заро­бітки, відчувають зменшення їхньої купівельної спроможності. Ті, хто має заощадження, також відчувають вплив інфляції -- їхні заощадження постійно знецінюються. Особи, що змогли вкласти свої гроші в реальні цінності (нерухомість, коштовності), бачать, що вартість їх зростає швидше, ніж інфляція. Високий темп зростання цін робить грошові заощадження настільки неза- хищеними, що ті, хто може це собі дозволити, переключаються на “безпечні” об'єкти вкладання грошей.

Інфляція “роз'їдає” реальну вартість активів, бо знецінюються не тільки гроші, а й цінні папери, страхові поліси, депозити тощо. За інфляції відбувається перерозподіл доходів між кредиторами і дебіторами. Боржники, котрі раніше отримали позику, розплачу­ються за неї грішми, які в процесі інфляції помітно втратили свою вартість (купівельну спроможність). Відбувається перерозподіл багатства за рахунок кредиторів чи власників грошових активів на користь боржників, серед яких основним боржником є дер-

жава, пасиви котрої (гроші, державні облігації, скарбницькі век­селі) втратили вартість. Отже, програють кредитори, а виграють позичальники (дебітори), передувсім держава, оскільки інфляція значно зменшує реальну величину державного боргу. Усе це дестабілізує суспільство, знижуючи реальні доходи широких верств населення. Інфляція також звужує внутрішній ринок, спотворює структуру попиту, посилює спекуляцію, породжує “тіньовий бізнес”.

Інфляція неодмінно призводить до кризи державних фінансів внаслідок швидкого знецінення податків та інших надходжень у державну скарбницю та одночасного зростання видаткової частини бюджету. Через інфляцію реальна вартість доходів бюд­жету постійно зменшується. Тому держава змушена весь час вдаватись до друкарського верстата, іцоб компенсувати фінансові втрати від інфляції. Оскільки зробити це практично неможливо, то державі доводиться зменшувати свої витрати, передусім на соціальні потреби, що додатково загострює соціально-політичну нестабільність у суспільстві. На останній стадії інфляції зростання емісії стає вже не тільки фінансове невигідним, а й соціально небезпечним.

Взагалі, на хвилях інфляції часто виринають украй небажані соціальні явища. Найбільш яскравим прикладом є гіперінфляція в Німеччині на початку 20-х років XX ст., коли розмір інфля­ції вимірювався цифрою з трьома і більше нулями. У результаті заощадження середніх верств населення перетворилися на ніщо. І це, на думку багатьох істориків, значно полегшило Гітлеру прихід до влади. У 80-х роках XX ст. навіть такі економічно міцні країни, як Ізраїль, Югославія, не кажучи вже про більшість латиноамериканських країн, потрапили в полон глибокої інфляції. На жаль, на початку 90-х років це негативне явище не обминуло й Україну.

Показники вимірювання інфляції. Інфляція не лише відобра­жає у своєму розвитку динаміку цін, а й вимірюється останньою. Розміри інфляції можна визначити за допомогою таких показ-

ників: індексу вартості життя, індексу купівельної спроможності та індексів інфляції.

Розрахунок динаміки цін (вартості життя) у звітному році визначається за формулою Ласпейреса:

. Індекс вартості життя враховує основні втрати населення від підвищення цін і достатньо широко характеризує динаміку цін, а значить, купівельну спроможність грошей. Справді, якщо Ip = 2, то це означає, що в цілому ціни зросли за певний період у два рази, отже, у два рази знизилась купівельна спроможність грошової одиниці. Показник купівельної спроможності — величина, обер­нена до індексу вартості життя, — розраховується за формулою:

J рівень ціп зростає — купівельна спроможність падає;

✓ рівень цін падає — купівельна спроможність збільшується.

Наприклад, коли індекс вартості життя за п’ять років збіль­шиться на 120,7%, то динаміка купівельної спроможності ста­новитиме:

Це означає, що вартість 100 доларів базисного року через п’ять років становитиме лише 82,85 долара, тобто купівельна спро­можність долара внаслідок зростання цін знизиться за 5 років на 17,15%.

Для вимірювання інфляції обчислюють темп інфляції — при­ріст цін у процентах. Динаміку індексу цін можна обчислити за формулою:

де Ip₀ - рівень індексу цін у базисному році; Ipj - рівень індексу цін у звітному році.

а динаміка купівельної спроможності:

Збільшення індексу цін (вартості життя) на 10% чи на 12 пунк­тів означає, що купівельна спроможність грошей зменшилася на 9,1%.

Щоб не втратити своїх клієнтів, банк, визначаючи процентні ставки, повинен враховувати річний темп інфляції.

6.3.