ВИЗНАЧНИКИ СУКУПНОГО ОБСЯГУ ВИРОБНИЦТВА

Кейнс особливо цікавився поясненням динаміки сукупного обсягу ви­робництва, бо хотів з’ясувати, чому мала місце «велика депресія» і як урядову політику можна застосувати для збільшення зайнятості у такій економічній ситуації.

Застосовуючи звичні поняття з інструментарію попиту і пропозиції, Кейнс усвідомлював, що рівновага в економіці досягається, коли сумар­на величина пропозиції продукції (сукупний обсяг виробленої продукції У) дорівнює величині попиту на обсяг продукції (Y^ad), тобто коли:

Коли задовольняється ця рівноважна умова, то виробники здатні продати весь їхній обсяг продукції, і немає підстав змінювати обсяг ви­робництва. Аналіз Кейнса передбачає пояснення того, які чинники впли­вають на кожний компонент сукупного попиту і як сума цих компонен­тів може викликати збільшення обсягу виробництва, що менше за мож­ливості економіки, внаслідок чого встановлюється неповна зайнятість.

Кейнса особливо цікавило пояснення низького рівня виробництва і зайнятості в роки «великої депресії». Оскільки інфляція не була серйозною проблемою в цей період, то Кейнс припускав, що обсяг виробництва може змінюватися за відсутності змін у цінах. Кейнс припускає, що рівень цін незмінний, тому грошова сума таких змінних, як споживчі видатки, інвестиції, сукупний обсяг виробництва тощо, не повинна пристосовуватися до змін у рівні цін, що вказало б нам, наскільки реальні величини цих змінних відхилилися від початкових. Оскільки, за припущенням, рівень цін незмінний, то, говорячи у цьому розділі про зміни у номінальних кількостях, водночас маємо на увазі і зміни у реальних кількостях також.

Наше вивчення підходу Кейнса починаємо з простої аналітичної системи визначення сукупного обсягу виробництва, в якій роль уряду, обсяг чистого експорту і можливі впливи грошей та процентних ставок залишаються поза увагою. Оскільки припускається, що урядові видатки і чистий експорт дорівнюють нулю (G = 0 та NX = 0), то нам потрібно дослідити лише споживчі видатки для розуміння визначення сукупного обсягу виробництва. Ця проста аналітична система нереалістична, бо і урядові видатки, і монетарна політика залишаються поза аналізом, що викликає інші припущення, такі, як незмінний рівень цін. Проте ця модель варта уваги, бо вона забезпечує таке спрощення аналізу, яке допомагає зрозуміти визначальні чинники, що показують, як працює економіка. Така модель чітко передає кейнсіанську ідею, нібито економіка може залишатися на рівні сукупного обсягу виробництва, який нижчий за рівень повної зайнятості. Коли зрозуміємо цю просту аналітичну систему, то перейдемо до складніших, реалістичніших моделей.

Споживчі видатки і функція споживання

Припустімо, що ви запитали себе: що визначає кількість ваших витрат на споживчі товари і послуги? Ви, очевидно, погодитеся, що найважливішим чинником у цьому визначенні є ваш доход. Якщо він зростає, то ви готові витрачати більше. Кейнс вважав так само.

Величина тре, що називається граничною схильністю до споживання, є нахилом функції споживання (ΔC∕ΔDΓ) і відображає зміни у споживчих видатках внаслідок втрачання кожного додаткового долара викорис­товуваного доходу. Кейнс припускав, що тре була постійною між 0 і 1. Якщо, наприклад, збільшення використовуваного доходу на 1 дол. веде до збільшення споживчих видатків на 0,5 дол., тоді тре = 0,5.

Член а позначає автономні споживчі видатки, суму споживчих видатків, що незалежні від використовуваного доходу, і, отже, свідчить, скільки витрачатимуть споживачі, коли використовуваний доход нульо­вий (вони повинні все-таки мати їжу, одяг, житло). Якщо а становить 200 млрд. дол., коли використовуваний доход є 0, то споживчі видатки дорівнюватимуть 200 млрд. дол.^[78].

ТАБЛИЦЯ 24.1

Приклад функції споживання

(схема видатків споживачів (C), коли тре = 0,5 і а = 200 млрд. дол.)

Числовий приклад функції споживання, в якому використовується значення тре = 0,5 і а — 200, внесе ясність у дане поняття. 200 млрд. дол. споживчих видатків за використовуваного доходу, що дорівнює 0, записано у першому рядку таблиці 24.1 і зображено як точку E на графіку 24.1. (Пам’ятайте, що у цьому розділі сума в доларах для всіх змінних (номінальне значення) відповідає реальному значенню, бо Кейнс припускав, що рівень цін незмінний). Оскільки тре = 0,5, то коли використовуваний доход зростає до 400 млрд. дол., зміна у спо­живчих видатках (AC) у стовпці (3) таблиці 24.1 дорівнює 200 млрд. дол.

(вихідна сума 200 млрд. дол., коли доход є нуль, плюс 200 млрд. дол. зміни в споживчих видатках). Поєднання споживчих видатків і вико­ристовуваного доходу подається у другому рядку таблиці 24.1 і зо­бражається як точка F на графіку 24.1. Так само у точці G, в якій використовуваний доход збільшився ще на 400 млрд. дол. (до 800 млрд. дол.), видатки на споживання збільшаться на 200 млрд. дол. (до 600 млрд. дол.). За цим же міркуванням у точці Н, в якій викорис­товуваний доход дорівнює 1200 млрд. дол., видатки на споживання будуть 800 млрд. дол. Лінія, що з’єднує ці точки на графіку 24.1, є функцією споживання.

ПОРАДА

Функція споживання є інтуїтивним поняттям, яке можна легко сприй­няти, якщо подумати про зміну власної поведінки у споживанні, коли отримуємо більший використовуваний доход. Одним із способів полег­шення розуміння цього поняття є оцінка вашої власної граничної схильності до споживання (наприклад, вона може становити 0,8) і вашого обсягу споживчих видатків, коли ваш використовуваний доход дорівнює нулю (можливо, 2000 дол.). Тоді побудуйте функцію спожи­вання, подібну до тої, що на графіку 24.1.

Інвестиційні видатки

Важливо зрозуміти, що існує два види інвестицій. Перший вид — це вкладання в основний капітал, тобто видатки ділових фірм на устат­кування (верстати, комп’ютери, літаки) та будівлі (фабрики, примі­щення контор, торгові центри) і планові видатки на житлові будинки. Другий вид — це інвестиції у товарно-матеріальні запаси, тобто видатки ділових фірм на додаткові запаси сировини, деталей та кін­цевих товарів, що обчислюються як зміна запасів цих статей протягом певного періоду часу, скажімо, за рік. (У вставці 24.1 пояснюється, як використання економістами поняття інвестиції відрізняється від по­всякденного застосування цього слова).

Припустімо, «Texas Instruments», компанія, що виробляє персональні комп’ютери, має 100 000 комп’ютерів на складах на 31 грудня 1991 року. Ці комп’ютери готові для відвантаження оптовим посередникам. Якщо оптова ціна кожного комп’ютера 1000 дол., тоді «Texas Instruments» має запаси вартістю 100 млн. дол. Якщо до 31 грудня 1992 р. кількість її персональних комп’ютерів на складах зросла до 150 млн. дол., тоді її інвестиції в товарно-матеріальні запаси у 1992 р. станов­лять 50 млн. дол., що дорівнює зміні обсягу її запасів протягом року (150 млн. дол. мінус 100 млн. дол.). З іншого боку, припустімо, що має

Вставка 24.1

Вживання слова «інвестиції»

Застосування слова «інвестиції» еко­номістами дещо відрізняється від загальновживаного. Коли хтось ка­же, що здійснює інвестиції, то це, як правило, стосується купівлі зви­чайних акцій або облігацій. Таке вживання даного слова відрізняєть­ся від його застосування економіс­тами у терміні інвестиційні видат­ки. Купівля цінних паперів не пе­

редбачає збільшення попиту на нові вироблені товари і послуги. Коли економісти говорять про інвестицій­ні видатки, то мають на увазі ку­півлю нового реального основного капіталу, такого, як новий верстат або новий будинок. Ці акти купівлі справді збільшують сукупний по­пит.

місце падіння обсягу запасів. Тоді інвестиції у товарно-матеріальні запаси будуть від’ємними.

«Texas Instruments» має додаткові інвестиції, якщо обсяг сировини і комплектуючих, що нагромаджуються для виробництва цих комп’ю­терів, збільшується протягом року. Якщо на 31 грудня 1991 року компанія мала на 20 млн. дол. комп’ютерних чипів, що використо­вуються для виробництва комп’ютерів, а на 31 грудня 1992 р.— на ЗО млн. дол., то вона мала ще 10 млн. дол. інвестицій у товарно-ма­теріальні запаси.

Важлива риса інвестицій у товарно-матеріальні запаси полягає в тому, що, на відміну від інвестицій в устаткування, які завжди є плановими, ряд інвестицій у товарно-матеріальні запаси можуть бути незаплановани- ми. Припустімо, що «Texas Instruments» виявляє, що у неї є на 50 млн. дол. додаткових комп’ютерів на 31 грудня 1992 р., бо було продано ком­п’ютерів на 50 млн. дол. менше, ніж сподівалися. Ці 50 млн. дол. ін­вестицій у товарно-матеріальні запаси у 1992 р. були незапланованими. За такої ситуації «Texas Instruments» виробляє більше комп’ютерів, ніж може продати. Тому компанія скоротить виробництво. Справді, саме це трапилося з «Texas Instruments» у 1983 p., коли нагромадилися величезні незаплановані запаси персональних комп’ютерів ТІ-99 і компанія вирішила відмовитися від їх виробництва.

Планові інвестиційні видатки як компонент сукупного попиту (Y^ad) дорівнюють плановим інвестиціям в основний капітал плюс сума ін­вестицій у товарно-матеріальні запаси, що заплановані фірмами. Кейнс виділив два чинники, що впливають на планові інвестиційні видатки: процентні ставки і прогнози фірм щодо майбутнього. Як саме ці чинники впливають на інвестиційні видатки, буде проаналізовано далі у цьому розділі. Тепер планові інвестиційні видатки розглядатимуться як відома величина. На цій стадії аналізу ми хочемо з’ясувати, яким

чином визначається сукупний обсяг виробництва за даного рівня пла­нових інвестиційних видатків. Якщо ми це зрозуміємо, то зможемо дослідити, як процентні ставки і сподівання фірм впливають на су­купний обсяг виробництва через вплив на планові інвестиційні видатки.

Рівновага

Тепер, коли складено «будівельні блоки» (споживчі видатки і планові інвестиційні видатки), то, абстрагуючись від урядових видатків, можна зрозуміти, як визначається сукупний обсяг виробництва. Хоча таке абстрагування нереалістичне, все ж цей спрощений, оголений підхід вирізняє основні принципи визначення обсягу виробництва. У наступ­ному параграфі врахуємо урядові видатки, що зробить нашу модель реалістичнішою. _i...

Кейнсіанський хрест. Графік 24.2 називають кейнсіанським хрестом, який показує, як визначається сукупний обсяг виробництва. По вер­тикальній осі вимірюється сукупний попит, а по горизонтальній — обсяг сукупного виробництва. Лінія 45° показує всі точки, за яких сукупний обсяг виробництва (У) дорівнює сукупному попитові (Y^αd), тобто вона показує всі точки, в яких задовольняється умова рівноваги у = yad Оскільки урядові видатки становлять нуль (G = 0), то сукупний попит дорівнює:

За нашим припущенням, урядова діяльність відсутня, і тому в такій спрощеній економіці не стягуються податки. Використовуваний доход тоді дорівнює сукупному обсягу виробництва (DI = Y). Пам’ятайте при цьому, що сукупний доход і сукупний обсяг виробництва рівнозначні (див. додаток до розділу 1). Отже, функцію споживання за а = 200 і mps = 0,5, що зображена на графіку 24.1, можна записати як C — 200 + 0,5Y і зобразити на графіку 24.2. Взявши планові інвестиційні ви­датки у сумі 300 млрд. дол., сукупний попит можна виразити як:

Як ми дізналися з розділу 6, поняття рівноваги корисне тільки тоді, коли в економіці існує тенденція до її досягнення. Щоб зрозуміти, чи економіка прямує до рівноважного обсягу виробництва 1000 млрд. дол., погляньмо спочатку, що станеться, коли обсяг виробленої економікою продукції становить 1200 млрд. дол., тобто є більшим за рівноваж­ний рівень. За цього обсягу виробництва сукупний попит становить 1100 млрд. дол. (точка К), на 100 млрд. дол. менше від обсягу вироб­ництва у 1200 млрд. дол. (точка L на лінії 45°). Оскільки обсяг вироб­ництва перевищує сукупний попит на 100 млрд. дол., фірми обтяжені непроданими запасами на суму 100 млрд. дол. Щоб не збільшувати кількість непроданих товарів, ділові фірми скорочуватимуть вироб­ництво, як це зробила «Texas Instruments», коли не могла продати модель ТІ-99 персонального комп’ютера. Поки обсяг виробництва вищий за рівноважний рівень і перевищує сукупний попит, фірми скорочу­ватимуть виробництво, спрямовуючи сукупний обсяг виробництва у напрямі рівноважного рівня.

Іншим способом розгляду існування в економіці тенденції прямувати у напрямі рівноваги в точці J, є підхід з позиції інвестицій у товар­но-матеріальні запаси. Коли фірми не продають всього обсягу вироб­леної продукції, то вони додають непродану продукцію до суми запасів, і інвестиції у товарно-матеріальні запаси зростають. За обсягу вироб­ництва 1200 млрд. дол., наприклад, 100 млрд. дол. з непроданих то-

варів веде до збільшення на 100 млрд. дол. незапланованих інвестицій у товарно-матеріальні запаси, яких фірми не бажали. Компанії ско­рочуватимуть виробництво для зменшення запасів до бажаного рівня, і сукупний обсяг виробництва зменшиться (позначено стрілкою). Цей підхід означає, що незаплановані інвестиційні видатки для всієї еко­номіки (I^u) дорівнюють надлишку обсягу виробництва над сукупним попитом. У нашому прикладі, за обсягу виробництва 1200 млрд. дол., I^й = 100 млрд. дол. Якщо I^й додатне, то фірми скоротять виробництво, і обсяг продукції зменшиться. Падіння виробництва продукції припи­ниться тільки тоді, коли обсяг виробництва повернеться до рівноваж­ного рівня у ТОЧЦІ J, в якій I^й = 0.

Що станеться, коли обсяг виробництва менший за рівноважний? Нехай обсяг виробництва становить 800 млрд. дол. За цього обсягу виробництва сукупний попит в точці І становить 900 млрд. дол., тобто на 100 млрд. дол. більший, ніж обсяг виробництва (точка H на лінії 45°). За такого обсягу виробництва фірми продадуть товарів на 100 млрд. дол. більше, ніж виробляють, тому запаси впадуть нижче від бажаного рівня. Від’ємні незаплановані інвестиції (I^й = -100 млрд. дол.) спонука­тимуть фірми збільшувати їхнє виробництво, що збільшить запаси до бажаних рівнів. Як результат, обсяг виробництва зростає у напрямі до рівноважного рівня, що показано стрілкою на графіку 24.2. Доки обсяг виробництва менший за рівноважний, доти незаплановані інвес­тиції у товарно-матеріальні запаси залишаються від’ємними, тож фірми збільшуватимуть виробництво, і обсяг продукції зростатиме. Ми знову побачимо тенденцію в економіці до зрівноваження у точці J, в якій сукупний попит дорівнює обсягу виробництва (Y = Y^ad) і незаплановані інвестиції у товарно-матеріальні запаси дорівнюють нулю (I^й = 0).

Мультиплікатор видатків

Коли тепер ми уже розуміємо, як визначається рівноважний обсяг виробництва, через вигляд функції сукупного попиту, можна дослідити, як різні чинники переміщують цю функцію і, отже, змінюють сукупний обсяг виробництва. Ми знайдемо, що (1) зростання планових інвести­ційних видатків або (2) зростання автономних споживчих видатків переміщуватиме вгору функцію попиту і вестиме до збільшення су­купного обсягу виробництва.

Реагування обсягу виробництва на зміну планових інвестицій­них видатків. Припустімо, що винайдено новий електродвигун, що робить усі фабричні машини втричі ефективнішими. Оскільки ділові фірми раптом стали більшими оптимістами щодо прибутковості інвес­тування у нові машини, в яких використовується цей новий двигун, то планові інвестиційні видатки збільшуються на 100 млрд. дол.: з

Сукупний обсяг виробництва, Y

Графік 24.3. Реагування сукупного обсягу виробництва на зміну планових інвес­тицій.

можна плутати з мультиплікатором пропозиції грошей, що розглянутий у розділі 15. Грошовий мультиплікатор вимірюється як відношення зміни у пропозиції грошей до зміни у грошовій масі. На графіку 24.3 видатковий мультиплікатор становить 2.

Чому зміна у планових інвестиційних видатках веде до ще більшої зміни у сукупному обсязі виробництва, через що видатковий муль­типлікатор є більшим за одиницю? Видатковий мультиплікатор біль­ший за одиницю, бо збільшення планових інвестиційних видатків, яке збільшує обсяг виробництва, також веде до додаткового розширення споживчих видатків (тре X ΔY). Збільшення споживчих видатків, у свою чергу, розширює сукупний попит і далі збільшує обсяг вироб­ництва, що результується у мультиплікованій зміні обсягу виробництва від даної зміни планових інвестиційних видатків. Цей висновок можна алгебраїчно вивести, знаходячи невідоме значення Y за допомогою а, тре та І, що подаються у посиланні¹:

в якому А дорівнює автономним видаткам, що становлять а + І.

Це переписане рівняння доводить нам, що будь-яка зміна в автоном­них видатках, нехай вона походить зі зміни в а, чи зі зміни в І, чи зі

Інший спосіб досягнення цього висновку (будь-яка зміна в ав­тономних видатках вестиме до мультиплікованих змін в обсязі ви­робництва) — це усвідомити, що переміщення функції сукупного по­питу на графіку 24.3 не обов’язково є наслідком збільшення І. Це переміщення також може викликатися збільшенням а, яке прямо збільшує споживчі видатки і, отже, сукупний попит. Воно так са­мо може бути наслідком збільшення і а, і І. Зміни у ставленні спо­живачів і ділових фірм до майбутнього, що викликають зміни у їхніх видатках, результуватимуться у мультиплікованих змінах су­купного обсягу виробництва.

Кейнс вважав, що зміни в автономних видатках визначаються не­стабільними коливаннями у планових інвестиційних видатках, на які впливають емоційні хвилі оптимізму і песимізму — чинники, що сто­суються «життєсприйняття». Його точка зору підсилилася обвалом інвестиційних видатків у роки «великої депресії». Саме психологічний стан він розглядав як основну причину погіршення ділової активності та економічних спадів. Ми з’ясуємо наслідки падіння інвестиційних видатків у роки «великої депресії» у наступному пункті, присвяченому застосуванню викладеного.