ЄВРОПЕЙСЬКА ВАЛЮТНА СИСТЕМА

Європейська валютна система — ЄВС (англ. European Monetary System — EMS) — форма організації валютних відносин між країнами — членами CC_f що діє з березня 1979 р.; створена з метою стимулювання європейських інтеграційних процесів і впорядкування валютного ринку.

Основа ЄВС — ЕКЮ, що стала базою для визначення кур­сових співвідношень між валютами країн — учасниць системи. Складовий елемент ЄВС — Європейський фонд валютного спів­робітництва, кошти якого використовуються для надання цент­ральним банкам країн-учасниць кредитів на покриття тимчасових Дефіцитів платіжного балансу.

У межах ЄВС — встановлено режим вільного курсоутворення національних валют стосовно долара США. Для валют країн — учасниць ЄВС установлено рівень максимальних відхилень курсу однієї національної валюти відносно іншої в розмірі 2,25% (для Іспанії та Італії — 6%), що контролюється відповідно до зміни показника “індикатора відхилень”. Наприклад, якщо падіння кур­су французького франка щодо німецької марки перевищило пев­ний рівень “індикатора відхилень” та близьке до 2,25%, то з метою стабілізації курсу франка Банк Франції починає продавати німецькі марки (тобто купує французькі франки, вилучаючи над­лишкову їх масу з обігу), а Німецький федеральний банк купує французькі франки, тобто купується слабша валюта і прода­ється сильніша.

Після створення ЄВС колективна валюта ЕКЮ служила засо­бом міжнародних розрахунків та існувала тільки у вигляді записів на рахунках центральних банків у Європейському фонді валют­ного співробітництва.

Новий етап європейської валютної інтеграції пов’язаний з реа­лізацією пропозицій, які дістали назву “План Долора”. Він перед­бачав поетапну трансформацію Європейської валютної системи в Європейський валютний союз. Стратегічною метою Союзу визна­чалося запровадження спільного для країн — членів ЄС Євро­пейського центрального банку і заміну в перспективі національ­них грошових одинйць єдиною валютою.

Важливою подією на шляху реалізації “Плану Долора” стало підписання у лютому 1992 р. в м. Маастрихт! (Нідерланди) Мааст­рихтської угоди, яка визначила інституціональні та правові засади фундації ЄВС.

Угодою окреслено основні передумови утворення ЄВС: здійс­нення країнами ЄС повної необмеженої конвертованості націо­нальних валют, повної лібералізації руху капіталів, інтеграції бан­ківських та інших фінансових ринків, жорсткої фіксації (без будь- яких граничних допущень) валютних курсів.

Визначено основні етапи становлення ЄВС.

На першому етапі валютної інтеграції (1990-1994 рр.) країни Європейського Союзу розв’язали важливе завдання — створення самої концепції валютної інтеграції та розробили основні прин­ципи її реалізації. Головним досягненням цього етапу стало під­писання Маастрихтського договору, який, з одного боку, зафік­сував прагнення Європи до валютного та економічного об’єднання, з іншого — закріпив основні вимоги до входження країн до цієї спільноти і визначив основні складові нового європейського економічного устрою.

Згідно з Маастрихтським договором (1993 р.) утворено фі­нансово-економічне об’єднання — Європейський економічний і валютний союз, ЄЕВС (European Economic and Monetary Union, EEMU). Основне завдання ЄЕВС полягає у завершенні єдиного ринку країн ЄЄ, скасуванні всіх перешкод на шляху міграції то­варів, послуг, капіталів і людей, координації основних напрямів економічної та валютної політики.

За концепцією валютної інтеграції, другий етап розпочався у. 1994 р., коли Європейський фонд економічного співробітництва був замінений Європейським валютним інститутом з широкими повноваженнями щодо підготовки створення валютного союзу, координації грошово-кредитної політики центральних банків ЄЄ, здійснення заходів по підготовці чергового етапу, протягом якого передбачалося створити адекватну інституціальну систему та умо­ви для переходу до єдиної валюти.

Головна проблема, яка поставала перед країнами ЄЄ на дру­гому етапі, полягала у виборі країн-претендентів, які стануть учас­никами валютного союзу. За умовами Маастрихтської угоди, пре­тендувати на вступ до Союзу можуть лише ті країни, які дотриму­ються визначених критеріїв за такими параметрами:

-стабільність ціп — рівень інфляції в країні не має перевищувати середнього рівня інфляції в трьох найбільш стабільних країнах ніж па 1,5%;

- дефіцит державного бюджету. Розмір бюджетного дефіциту не по­винен перевищувати 3% внутрішнього валового продукту (ВВП) цієї країни;

- рівень процентних ставок за довгостроковими кредитами може перевищувати рівень трьох найнижчих ставок у країнах ЄС що­найбільше на 2%;

- коливання обмшпих курсів національних валют (за відсутності де­вальвації у попередні два роки) допускаються у межах, встановле­них для ЄС (± 2,25).

Коло країн — учасниць ЄВС було визначено в травні 1998 р. на зборах глав держав і урядів на основі виконання критеріїв конвергенції. Рішення про вступ або невступ в ЄВС на основі виконання цих критеріїв за підсумками 1997 р. прийнято Євро­пейською комісією і Європейським валютним інститутом відпо­відно до рекомендацій Європейського парламенту і національ­них парламентів.

Третій етап валютної інтеграції розпочався у червні 1998 р., коли почали функціонувати Європейський центральний банк (ЄЦБ) і Європейська система центральних банків (ЄСЦБ).

Третій етап завершився введенням єдиної валюти — евро, яка замінила національні валюта країн ЄВС спочатку в безготівковому обігу з 1.01.1999 р.

Запровадження евро прискорило строки банківських операцій, зменшило витрати на конвертацію валют і банківські послуги.

Отже, аналіз інтеграційних процесів у сфері валютних відносин країн ЄС свідчить про утворення міцної колективної валюти, яка посіупово завойовує провідні позиції на міжнародних фінансових ринках і набуває статуту резервної. Ця валюта за моїугністю при- ближається до долара США і водночас стає його противагою.

Щодо України, то сьогодні не йдеться про її приєднання до зони евро, оскільки наш економічний потенціал иски що не дає змоги наблизитися до країн ЄС. Однак, враховуючи той факт, що значна частина зовнішньоторговельного обігу України припадає саме на зону евро, то функціонування евро в якості- міжнарод­ного платіжного засобу, має вже сьогодні важливе значення, як для окремих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, так і для вітчизняної економіки загалом.