ВАЛЮТНИЙ КУРС
Економічні функції валютного курсу. Валютний курс (exchange rate) — вартість валюти однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни чи міжнародних платіжних засобах. Найбільш популярне визначення валютного курсу — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн.
Він є об'єктивним економічним показником, який відображає тенденції внутрішнього економічного розвитку певної країни та стан і перспективи зовнішньоекономічних відносин.Потреба у визначенні валютного курсу зумовлюється тим, що національні гроші за межами внутрішнього ринку не можуть бути законним платіжним засобом. У процесі здійснення зовнішньоекономічних операцій вони мають бути обмінені на валюту іншої країни чи на міжнародні колективні валюти (евро, СПЗ та інші). Правильне визначення валютного курсу має вирішальне значення для забезпечення еквівалентності, взаємної вигоди у взаємовідносинах економічних суб'єктів різних країн. Через концепцію курсу національної валюти центральний банк впливає
на стан платіжного балансу країни, а також використовує його як інструмент монетарної політики.
Теорія грошей визначає такі функції валютного курсу.
По-перше, за його допомогою знімається економічна обмеженість національної грошової одиниці. Відбувається перетворення її локальної цінності на інтернаціональну. Відтак валютний курс є засобом інтернаціоналізації грошових відносин, інструментом утворення світової валютної системи.
По-друге, через валютні курси здійснюється порівнювання вартісних показників, економічних умов і результатів окремих країн — продуктивності праці, заробітної плати, ціноутворення темпів економічного зростання, а також платіжного балансу країни.
По-третє, за допомогою валютних курсів порівнюються національні ціни зі світовими цінами та відбувається реалізація інтернаціональної вартості товарів і послуг.
По-четверте, через механізм валютних курсів перерозподіляється ВНП між країнами-учасницями міжнародних економічних зв’язків.
Валютний курс відображає взаємодію національної та світової економіки. Він використовується для купівлі та продажу валюти у зв’язку з експортом та імпортом товарів чи послуг; надходження в країну або вивезення за кордон капіталів, кредитів, прибутків тощо.
Види та режим валютних курсів. В економічній теорії розглядається два основні види валютних курсів: фіксований та плаваючий.
Фіксований валютний курс (fixed rate) — це обмінний курс двох валют, зафіксований міждержавною угодою на відповідному рівні.
Плаваючий валютний курс (floating rate) — обмінний курс валют, який змінюється в той чи інший бік залежно від зміни попиту і пропозиції на валютному ринку.
Різноманітні варіанти валютних курсів можна класифікувати за табл. 14.1.
Таблиця 14.1
| І Види валютних курсів | Метод фіксації курсу |
| Il. Фіксовані курси | Система, що припускає наявність офіційних валютних паритетів |
| 1,1. Фіксований курс за класичною схемою | Офіційні курси, І що базуються на золотому паритеті І (можливі за умов золотого стандарту) |
| 11.2. Договірні J фіксовані курси | Курси, що базуються на договірній основі І |
| 1.3. Фіксований курс, І що коригується І (adjustable rate) | Фіксація курсів стосовно стійких валют І чи міжнародних валют на рівні, що фактично І склався па валютному ринку. Фіксація І передбачає регулярний перегляд або І встановлення межі можливих відхилень J |
| 1.4. Зміпно-фіксований курс | Курс що змінюється за певного заздалегідь J визначеною схемою, наприклад, І з урахуванням очікуваної зміни індексу і інфляції. Потребує втручання держави | |
| І2. Плаваючі курси | Система, І за якої у валют немає офіційних паритетів | |
| ■ 2.1. Вільно плаваючий курс | Курси, які самостійно формуються на ринку під впливом попиту і пропозиції |
| 2.2. Керований плаваючий курс (managet float) ч | bgcolor=white>Курси валют, які прив’язані безпосередньо чи через “валютні кошики” до провідних валют. Вони коригуються валютними інтервенціями центральних банків з мстою уникнути надто значних коливань |
Моделі валютних курсів
Крім цих двох основних існує ще кілька варіантів, котрі (залежно від конкретних параметрів їх реалізації) можна розглядати як модифікації фіксованого або плаваючого курсу. Йдеться про встановлення так званого діапазону коливань (band) між верхньою і нижньою точками інтервенції, тобто валютного коридору. Крім цього, може бути ще модель змінно-фіксованого (повзучого з прив’язкою до фіксованого) курсу (Crowling rate).
На практиці застосовують також гібридні варіанти фіксованого або плаваючого курсу ~ офіційний, ринковий, біржовий тощо.
Після другої світової війни відповідно до Бреттон-Вудської угоди було запроваджено режим фіксованих паритетів та курсів. Фіксовані курси відігравали вирішальну роль до 1976 р., коли вони визначались на основі золотого паритету чи на договірній основі. Внаслідок краху Бреттон-Вудської валютної системи фіксовані валютні курси та паритети було скасовано та встановлено режим плаваючих курсів валют. Однак вільно “плавають” тільки провідні валюти — долар США, англійський фунт стерлінгів, японська єна та деякі інші. їхня поточна вартість насправді формується на ринку під впливом попиту і пропозиції. Держави можуть за взаємною угодою визначати межі такого “плавання”. Більшість країн встановила керований плаваючий курс з кількома варіантами фіксації: прив’язка до “копійка” валют; прив’язка до однієї провідної валюти; поступова девальвація в межах валютного коридору.
Теорією і практикою доведено, що жоден із режимів валютних курсів — фіксований чи “плаваючий” — не можна абсолютизувати, кожен із них має як позитивні, так і негативні аспекти.
Головна проблема, яку створює для уряду фіксований валютний курс — це звуження рамок або навіть повна відсутність маневру і самостійності у проведенні економічної політики. Так, якщо уряд намагається вирішити, наприклад, проблему бюджетного дефіциту або стимулювання економічного зростання за допомогою збільшення пропозиції грошей і як наслідок, — більш високого темпу інфляції, то паралельно постає інша проблема — конкурентоспроможність продукції даної країни на світовому ринку. При цьому, якщо темпи інфляції в країні в середньому вищі, ніж у країнах — торговельних партнерах, то з часом ця різниця акумулюється і призводить до зростання реального обмінного курсу. Останній вимірюється кількістю аналогічних товарів та послуг іноземної країни, які та пропонує в обмін на одиницю відповідних національних товарів та послуг. Негативним наслідком зростання реального курсу є скорочення експорту і зростання імпорту, що спричиняє кризу платіжного балансу і призводить до дефіциту
торговельного балансу. Товари національного виробництва витісняються як з ринків інших країн, так і з внутрішнього ринку.
Плаваючий валютний курс дає змогу практично вирішувати проблеми можливої переоцінки реального курсу, оскільки урів- нює ціни на товари та послуги всередині країни з відповідними цінами на світових ринках, автоматично реагуючи на приплив і відплив капіталу за рахунок підвищення або зниження номінального курсу валюти. Однак, недоліком плаваючого валютного курсу є, перш за все, його нестабільний характер. Цей фактор розглядається багатьма економістами як перепона на шляху розвитку торгівлі та інвестування.
Валютний коридор, або повзуча прив’язка обмінного курсу, були створені для того, щоб поєднати переваги фіксованого і плаваючого курсів і уникнути недоліків кожного зокрема.
Сутність валютного коридору полягає в тому, що з часом для підтримки еквівалента купівельної спроможності партнерів відбувається коригування номінального курсу національної валюти на величину зміни її реального курсу. Це завдання вирішується використанням певних методик, за якими визначаються зміни валютного коридору на майбутній період часу. Найбільш поширеною є методика, яка розраховується виходячи з очікуваної величини інфляції на майбутній період у країні та в інших регіонах світу.
За сучасних умов режими фіксованого та вільно плаваючого курсів у чистому вигляді практично не застосовуються, діють їх модифікації: фіксований курс, що коригується та курс керованого плавання. Але й ці суто операційні відмінності поступово стираються, оскільки країнам усе частіше доводиться вдаватися до різноманітних коригувань офіційно встановлених валютних паритетів.
Режим валютного курсу в Україні. Питання про визначення оптимального режиму валютного курсу національної грошової одиниці — складне і надзвичайно відповідальне для будь-якого центрального банку, але особливо воно ускладнюється в країнах з перехідною економікою у зв’язку з економічною нестабільністю та нестійкою грошово-кредитною системою.
В Україні система курсоутворення у своєму розвитку пройшла кілька стадій: від плаваючого курсу до фіксованого з подальшим переходом до регульованого плаваючого курсу. Декретом Кабінету Міністрів від 19.02.1993 р. був введений режим ринкового механізму встановлення курсу українського карбованця відносно іноземних валют. На практиці така система означала фактичне введення режиму конвертованості валюти без попереднього забезпечення відповідних економічних умов: конкурентоспроможності структури економіки, гнучкої системи цін, розвинутої банківської інфраструктури та ін. Результатом такого підходу стала хронічна нерівновага на валютному ринку (дефіцит пропозиції) доларизація грошового обігу та бартеризація економіки.
Враховуючи ситуацію, що склалася на фінансовому ринку урядом України у серпні 1993 р. було прийнято рішення про фіксацію (прив’язку) обмінного курсу українського карбованця щодо долара США, німецької марки та російського рубля, яка супроводжувалася новими умовами використання валютних надходжень. Зокрема, 40% надходжень іноземної валюти на користь резидентів підлягало продажу державі через тендерний комітет за офіційним обмінним курсом; 10% — Національному банку України.
Друга половина валютних надходжень залишалась у розпорядженні резидентів, які у разі потреби, могли продати на валютному ринку за вільним курсом, який був вищий від офіційного у 2-3 рази. Такий режим множинних валютних курсів проіснував лише до жовтня 1994 р. Він призвів до зниження ефективності експорту, а значить зменшення надходжень іноземної валюти на внутрішній ринок, збільшення частки бартерних операцій, “втечі” капіталів за кордон.
З 1994 р. офіційний валютний курс долара США встановлювався за результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ). Протягом 1996 р. та першого півріччя 1997 р. курс національної валюти фактично коливався у межах 1,7-1,9 грн. за один долар США. З другого півріччя 1997 р; в Україні встановлюються межі граничних коливань (межі валют
ного коридору) валютного курсу гривні щодо долара США. Згодом було переглянуто валютний коридор і введено новий у межах: 1 долар США =1,80-2,25 грн. без визначення часових обмежень. Однак події липня 1998 р. змусили НБУ розширити валютний коридор у межах 1 долара США =2,5-3,5 грн. На 1999 р. параметри валютного коридору НБУ встановив у межах 1 долара США= 3,4-4,6 грн. З березня 1999 р. НБУ встановлює офіційний обмінний курс гривні щодо іноземних валют як середньозваженого курсу за операціями комерційних банків на міжбанківському валютному ринку.
14.2.