2. Теоретико-методологічні засади охорони індивідуального і громадського здоров’я
Здоров’я, будуючи абсолютною людською цінністю, найвищим благом людини, родини, країни, водночас є одним з найважливіших інтегрованих показників рівня соціально-економічного і екологічного благополуччя суспільства, його демографічного, культурного та оборонного потенціалу.
В останні десятиліття світова наука прирахувала проблему здоров’я в широкому розумінні до кола глобальних проблем, вирішення яких обумовлює не тільки кількісні та якісні характеристики майбутнього розвитку людства, а й навіть сам факт його подальшого існування як біологічного виду.
Сьогодні проблема загрози здоров’ю розглядається світовою спільнотою як сьома, додаткова до шести раніш визначених загроз планетарного масштабу (загроза світової війни, екологічні катаклізми, контрасти в економічних рівнях країн, демографічна загроза, нестача ресурсів планети, наслідки науково-технічної революції).
Таким чином, здоров’я людини є складним феноменом глобального значення, котрий може розглядатися як філософська, соціальна, економічна, біологічна, медична категорії, як об’єкт споживання, внесення капіталу, як індивідуальна і суспільна цінність, явище системного характеру, динамічне, постійно взаємодіюче з оточуючим середовищем, що, у свою чергу, постійно змінюється. Виходячи з цього, зрозуміло, як складно визначати здоров’я в повному обсязі, якщо це взагалі можливо – історія розвитку науки про здоров’я налічує близько восьми десятків різноманітних визначень.
Загальноприйнятим у міжнародному обігу є визначення здоров’я, викладене у преамбулі Статуту ВООЗ (1948 р.): "Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад".
У світовій науці здоров’я розглядається як феномен, що інтегрує принаймні чотири його сфери, або складові: фізичну, психічну, (розумову), соціальну (суспільну) і духовну.
Усі вони є невід’ємними одна від одної, тісно взаємопов’язані і саме разом, у сукупності, визначають стан здоров’я людини.Піднесення проблематики здоров'я до загальнопланетарного значення зумовлює виділення шести рівнів здоров’я світової спільноти, структурованих за кількісною ознакою – від окремого індивіда до людства в цілому.
Перший рівень – індивідуальний, тобто – здоров’я окремої людини.
Другий рівень визначається як рівень здоров’я певної групи людей. Мається на увазі найближче, відносно постійне оточення людини – її сім’я, родичі, друзі, знайомі, з якими вона повсякденно спілкується. Тобто це коло спілкування, де людина майже щоденно перебуває, постійно на нього впливає своєю поведінкою. І навпаки, своєю поведінкою, спілкуванням, ставленням до життєвих виявів члени цього оточення впливають на людину у зворотному напрямі. Саме тут, у найближчому оточенні, передусім відбувається позитивний і негативний вплив на здоров’я як у прямому, так і в переносному значенні, в усіх сферах здоров’я – фізичній, психічній, духовній, соціальній. Сума впливів через особистості з найближчого оточення людини значною мірою формують спосіб її життя, створюють певне психічне середовище, визначають духовні цінності, рівень соціальної відповідальності. В свою чергу, людина як член мікросоціуму має можливість позитивно або негативно впливати на цю певну групу людей у такий спосіб: особистим прикладом, наданням інформації чи ставленням до дії процесів, що відбуваються в її оточенні. Комплекс впливів, чинників і умов життя в найближчому оточенні визначає рівень здоров’я певної групи людей.
Третій рівень – рівень організації – це здоров’я формально визначених організацій. Зважаючи на те, що переважна більшість людей взаємодіє з різними організаціями суспільства (сфери виробництва, послуг, науки, культури, релігії, правові і соціальні інструкції тощо) і тим самим впливає на здоров’я працівників (як і в зворотному напрямі організація впливає на здоров’я окремої людини), цей рівень структурований окремо.
Особливістю взаємовпливів на цьому рівні є те, що вагомість впливу суттєво детермінована авторитетом і владою людини, її місцем в організації. Зрозуміло, наприклад, який вплив на психічне здоров’я працівників справляє стиль керівництва перших осіб в організаціях або, як здоровий (чи нездоровий) спосіб життя керівників, їх особисті звички і схильності впливають на спосіб життя підлеглих, відбиваються на їхньому фізичному здоров’ї.Четвертий рівень здоров’я – здоров’я громади (переважно за територіальною ознакою – село, селище, район, мікрорайон, містечко, місто, тобто той найближчий соціум, де людина перебуває тривалий час свого життя). Громада також може складатися за етнічними або професійними ознаками, політичними чи релігійними переконаннями тощо. Кожній громаді притаманні свої особливості стосовно культурних цінностей, звичок, традицій, спілкування, побуту, праці, відпочинку і, природно, ці особливості визначають стан здоров’я людей.
П’ятий рівень – рівень країни, і останній шостий – рівень усього світу.
Таке структурування рівнів здоров’я має підкреслити уявлення світової спільноти щодо зв’язку між індивідуальним і громадським здоров’ям, яке визначає наскрізну залежність і взаємодетермінованість усіх рівнів.
Саме наскрізна залежність і взаємообумовленість всіх рівнів здоров’я визначає основоположні принципи, у відповідності з якими:
– кожна людина, окрім обов’язків стосовно власного здоров’я, несе певну частку особистої відповідальності за здоров’я всього людства;
– усе людство певною мірою відповідальне за здоров’я кожної людини.
До глобальних передумов реалізації людиною свого потенціалу здоров’я світова спільнота відносить такі вісім чинників, визначених Оттавською Хартією – мир, дах над головою, соціальну справедливість, освіту, харчування, прибуток, сталу екосистему та сталі ресурси.
Мир. Вищевикладений розподіл здоров'я на шість рівнів (обумовлює доцільність розуміння поняття миру ширше, ніж відсутність стану війни на державному рівні.
Очевидно, відсутність мирних стосунків в сім’ї, конфлікти із найближчим оточенням, на роботі або в іншій організації, де працює людина, наявність конфліктів у громаді або поміж громадами (міжетнічних, конфесійних) суттєво шкодять усім складовим здоров'я – фізичній, психічній, духовній, соціальній.Дах над головою. Доцільно розуміти це поняття ширше, ніж наявність будь-якої домівки. Потрібен певний рівень побутових умов, усталеність майнових правовідносин, наявність інших чинників, що створюють відчуття впевненості у майбутньому щодо захисту власного майна від можливих негараздів природного або суспільного походження. Також має значення рівень розвитку соціальних інституцій, діяльність яких забезпечує відчуття захищеності особистості та її майна (правопорядку, аварій, надзвичайних ситуацій тощо).
Соціальна справедливість, рівність, неупередженість. Наявність передумов здоров'я гарантує всім громадянам однакові можливості доступу до послуг соціальних інституцій, рівні громадянські, майнові, соціальні права, неможливість обмежень законних прав і інтересів людини з боку будь-яких силових або владних структур наявність цих передумов створює у людини відчуття захищеності та впевненості у майбутньому, а також надає рівні (у межах законодавства) потенційні можливості для реалізації потреб і здібностей, набуття відповідного соціального статусу незалежно від расових, національних, релігійних, майнових, статевих, вікових ознак. Незалежно від ступеня використання цих можливостей конкретними особистостями, сам факт їх наявності у суспільстві позитивно впливає на стан індивідуального і громадського здоров'я.
Освіта. Дослідженнями доведено, що у розвиненому суспільстві рівень здоров'я значною мірою пов'язаний із рівнем освіти. Чим вище освітній рівень певного соціального середовища, тим кращі, як правило, в ньому узагальнені показники здоров'я. Природно, що піклування про власне і громадське здоров'я неможливе без знання того, чому це необхідно і як це робити. Притому доцільно розуміти поняття освіти у даному контексті не тільки як освіту суто валеологічну, а ширше – як загальну освіту в цілому. Чим ширше знання основних природознавчих, філософських, гуманітарних положень, тим більше можливостей створювати у суспільстві системне уявлення про проблему здоров'я взагалі. Крім того, поняття освіти потрібно розуміти комплексно: і як надання інформації, і як навчання методам, прийомам і навичкам здорового способу життя, і як виховання в дусі безумовного пріоритету цінностей індивідуального і громадського здоров'я в усіх його проявах, сферах, рівнях.
Харчування. Це поняття розглядається не тільки утилітарне, як засіб ліквідації почуття голоду або мінімальної підтримки життєдіяльності організму. Воно передбачає забезпечення якісною питною водою, необхідною кількістю вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, продуктів підвищеної біологічної цінності, фітопродуктів, спеціальних продуктів і харчових добавок тощо, що мають поліпшувати стан здоров'я і протидіяти природному процесу старіння.
Прибуток. Це поняття передбачає наявність фінансових можливостей для забезпечення не тільки мінімальних потреб існування, а й для створення в суспільстві послуг і товарів, необхідних для здорового способу життя, забезпечення можливостей їх споживати.
Стабільна екосистема. Мається на увазі не тільки стабілізація нормальних екоумов там, де вони не зазнали шкоди від попередньої виробничої діяльності, а й відновлення пошкоджених екоутворень з метою запобігання подальшому порушенню екобалансу планети. Лише активна відновлювальна діяльність може забезпечити досягнення в майбутньому стабільної планетарної екосистеми з оптимальними фізико-хімічними параметрами для існування людства.
Сталі ресурси. Поняття включає не тількі запобігання вичерпанню енергоресурсів, корисних копалин, виробничої сировини. Мається на увазі зважене господарювання з урахуванням фінансових і матеріальних ресурсів країн, громад, окремих людей, незадіяних ресурсів виробництва, матеріалів та інструментів, інтелектуальних ресурсів, потенціалу громадських і приватних ініціатив. Вихідна теза така – чим більше будь-яких ресурсів є в активі певного структурного утворення (людини, громади, організації, регіону), тим більші потенційні можливості спрямування цих ресурсів на заходи щодо здоров’я.
Окрім наведених передумов, наука про індивідуальне та громадське здоров’я виділяє 4 групи чинників, комбінація яких зумовлює рівень здоров’я чи нездоров’я конкретної людини, людської спільноти.
Наукові дослідження та практичний досвід засвідчують, що 50 % здоров’я детерміновані умовами та способом життя, 20 % – екологією, 20 % – спадковістю,і лише 10 % станом системи охорони здоров’я (таблиця):
Таблиця
Вплив факторів ризику на здоров'я населення
| Група факторів ризику | Частка впливу, % |
| 1. Спосіб життя: паління, неправильне харчування, зловживання алкоголем, шкідлива праця, стреси, гіподинамія, поганий побут, наркотики, неповна чи багатодітна сім'я, гіперурбанізація | 51 – 52 |
| 2. Навколишнє середовище: забруднені повітря, вода, їжа, грунт, рівень радіації, електромагнітні поля | 20 – 21 |
| 3. Біологічні чинники спадковість, конституція, стать, вік | 19 – 20 |
| 4. Медичні чинники: щеплення проти інфекцій, медичні обстеження, якість лікування | 8 – 9 |
Таким чином, феномен здоров’я виходить далеко за межі медичного поняття і ставить його у залежність від ефективності заходів міжсекторіальної взаємодії.
У формуванні рівня здоров’я населення велику роль відіграють так звані фактори ризику.
Відповідно до визначення ВООЗ, фактор ризику (Risk factor) це:
* соціально-економічне положення;
* біологічний статус;
* стереотики поведінки;
* умови навколишнього середовища, які сприяють виникненню або асоціюються з підвищеною частотою виникнення конкретних захворювань, травм чи погіршення здоров’я.
Ці фактори досить численні, умовно їх можна поділити на ендо- та екзогенні, керовані (модифіковані) та некеровані (немодифіковані) – рисунок
Рисунок Фактори ризику
Коли мова йде про популяційне здоров’я, тобто здоров’я населення та окремих його груп, треба мати на увазі, що єдиного критерію, за яким можна визначити стан здоров’я населення, наприклад регіону, країни, міста, району, області, немає. В цьому разі в світовій статистиці прийнято використовувати комплексний підхід до визначення поняття "здоров’я населення". Під цим розуміють умовне статистичне поняття, яке досить повно характеризується комплексом показників:
· демографічних (народжуваність, смертність, середня очікувана тривалість життя);
· фізичного розвитку;
· захворюваності;
· інвалідності.
Починаючи з середини 60-х років, розвинуті країни світу почали застосовувати комплексний показник – коефіцієнт життєстійкості населення, який визначається з урахуванням:
* середньої очікуваної тривалості життя;
* смертності немовлят;
* якості продуктів харчування;
* бюджетних витрат на соціальні, медичні та екологічні програми.
Критичне значення цього коефіцієнта знаходиться на рівні 1 бала, максимальне – 5 балів. Країн, які мали б максимальний коефіцієнт життєстійкості за даними 90-х років виявлено не було, коефіцієнт на рівні чотирьох балів мали Швеція, Бельгія, Нідерландии, Люксембург, на рівні трьох балів – США, Японія.
Коефіцієнт життєстійкості населення нових незалежних держав, що утворилися на території СРСР, у тому числі України, становить 1,4.
Вивчення популяційного здоров’я населення грунтується на численних джерелах, основним з яких є:
Офіційні звіти лікувально-профілактичних закладів і органів охорони здоров’я, соціального забезпечення, ЗАГСу і статистичних органів;
Спеціально організований облік випадків захворювань і смертей в лікувально-профілактичних закладах виділених зон спостереження – проспективні дослідження;
Ретроспективна інформація облікових документів лікувально-профілактичних закладів за минулий період часу;
Дані анкетування населення;
Дані лікарських органів;
Дані лабораторних і інструментальних досліджень;
Результати математичного моделювання.
3.