16.4. Інвестиції: сутність, стимули, детермінанти, співвідношення із заощадженням і доходом
Термін «інвестиції» походить від латинського слова «investio», що означає «вкладати».У найбільш широкому тлумаченні інвестиції є вкладенням капіталу з метою подальшого його збільшення. При цьому приріст капіталу має бути достатнім, щоб компенсувати інвестору відмову від використання існуючих засобів на споживання в поточному періоді, щоб винагородити інвестора за ризик, відшкодувати йому втрати від інфляції в майбутньому періоді.
Інвестиції—це «економічні ресурси, що спрямовуються на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення або модернізацію виробничого апарату» (Клас Еклунд. Ефективна економіка). «Інвестувати означає купувати якесь добро заради того доходу, якого ми від нього чекаємо в майбутньому» (Дж. Кейнс. Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей).
І це, безперечно, так. Адже інвестиції є додатковими вкладеннями підприємства у свою діяльність для отримання додаткового доходу. Це, як правило, пов'язано з придбанням нових машин, споруд, будівель, транспортних засобів, а також з будівництвом шляхів, мостів та інших інженерних споруд, підготовкою висококваліфікованих фахівців, перепідготовкою спеціалістів, науковими дослідженнями, науковими розробками тощо. Проте не будьяка купівля є інвестуванням.
Наприклад, купівля акцій є не інвестування, а тільки переміщення грошового капіталу від одного власника до іншого; акціонерний капітал, який корпорація отримала в результаті продажу своїх акцій і вкладає в процес розширення виробництва, є інвестиціями. Слід при цьому розрізняти купівлюпродаж акцій на первинному і на вторинному ринку.Отже, інвестування — це купівля не будьякого добра, а тільки такого, що здатне розширювати і/або модернізувати процес виробництва та входить до складу виробничих витрат. Останні є найперспективнішою формою витрат фірми, оскільки поліпшують її виробничі можливості та приносять додатковий доход. Наприклад, підприємство інвестує, купуючи
414 MAKPOEKOHOMIKA
чинники виробництва (не тільки матеріальноречовий, а й особистий чинник виробництва). Таким чином, інвестиції — це вкладення в капітал як фізичний, так і людський.
Сукупність практичних дій з реалізації інвестицій називають Інвестиційною діяльністю (або інвестуванням), а осіб, котрі здійснюють інвестиції, — інвесторами.
Джерелом інвестицій є неспожита частина доходу, яку заощадили домогосподарства і підприємства. Заощадження — це доход за вирахуванням податків і витрат на особисте споживання. Заощадження ми визначили так званим залишковим методом, тобто подали їх як залишок тієї величини вільного від податків доходу, з якої вирахували витрати на споживанняЩоправда, не в усіх моделях таким методом визначають заощадження. Наприклад, у класичній моделі зазначеним методом визначається споживання, а не заощадження: споживання є залишком тієї суми вільного від податків доходу, з якої були зроблені заощадження.
Заощадження здійснюють одні економічні агенти, а інвестиції можуть робити зовсім інші економічні суб'єкти. Заощадження багатьох домашніх господарств є джерелом інвестицій. Проте домогосподарства, як і окремі люди, не роблять капіталовкладення, або інвестування, що пов'язане з реальним приростом капітального добра суспільства. При цьому «заощаджувач» та «інвестор» не поєднуються в одній особі.
Заощадження домогосподарств використовуються для інвестування в основному через канали банківської системи. Джерелом інвестицій є також накопичення підприємств, які функціонують у різних сферах суспільного виробництва. У цьому разі «заощаджувач» та «інвестор» уже збігаються. Значення заощаджень домашніх господарств, які одночасно не є підприємницькими фірмами, дуже велике, але незбігання процесів заощадження та інвестування призводить національну економіку до нерівноважного стану. Отже, джерелами інвестування є як власні, так і позикові кошти.Мета інвестування полягає в отриманні додаткового доходу. Вона реалізується тільки тоді, коли норма очікуваного доходу перевищує відсоткову ставку (плату за інвестиції).
Чинники, що зумовлюють передбачувані інвестиції. Розміри передбачуваних інвестицій залежать від багатьох чинників, серед яких доцільно виділити такі:
очікувана норма доходу від планованих інвестицій. Очікувана норма доходу — це відношення чистого доходу до інвестованого капіталу, помножене на 100 відсотків. Якщо, на думку інвестора, очікувана норма доходу занадто низька, то інвестування не буде;
відсоткова ставка. Інвестор при прийнятті рішення завжди виходить з існуючих альтернативних можливостей капіталовкладень, серед яких вирішальним практично завжди є і буде рівень відсоткової ставки. Інвестор
Макроекономічний аналіз, сукупний попит І сукупна пропозиція 415
може вкласти свій капітал у розширення виробництва або розмістити його в банку. Якщо ставка відсотка виявиться вищою за очікувану норму доходу, то інвестиції не будуть здійснені, а якщо відсоткова ставка буде нижчою за норму очікуваного доходу, то підприємці будуть реалізувати інвестиційні проекти. Відсоткова ставка здебільшого висока. Висока ставка відсотка робить інвестиції дорогими і непривабливими, а отже, зменшує їхні розміри, скорочує виробництво, зменшує зайнятість, доходи і сукупний попит; низька ставка — навпаки;
податки і податковий клімат у країні. Інвестування залежить від рівня податків.
Занадто високий рівень оподаткування не стимулює інвестування. Високі податкові ставки, зменшуючи очікуваний доход, знижують норму очікуваного доходу;рівень інфляції на рік. Інвестиційні процеси дуже сильно реагують на темпи інфляції. В умовах галопуючої інфляції інвестиційні проекти не викликають інтересу. У цьому разі перевага буде на боці спекулятивних операцій.
Взаемообумовленість і взаємодія заощадження 3, інвестицій /та доходу Д. Відомо, що інвестиції 1 — функція відсоткової ставки В„.
/ = /(*„)•
При цьому важливо зазначити^що відсоткова ставка має бути скоригована на річний рівень інфляції. Йдеться про реальну відсоткову ставку РВ„, що кількісно визначається як різниця між номінальною відсотковою ставкою НВ„ та рівнем інфляції на рік Рш$.
РВсг = НВ„ Ршф.
Зазначена функція є спадною, адже чим вищий рівень реальної відсоткової ставки РВ„, тим нижчий рівень інвестицій /.
Заощадження за класичною моделлю також залежать від ставки відсотка.
3 = 3(РВСТ).
Рівновага між інвестиціями і заощадженнями визначається завдяки гнучкій ставці відсотка. Проте за кейнсіанською моделлю заощадження — це функція доходу, а не реальної відсоткової ставки.
3 = 3(Д).
Отже, інвестиції є функцією відсоткової ставки, а заощадження—функцією доходу. Цим, власне, кейнсіанська модель і підкреслює, що динаміка інвестицій і заощаджень визначається різними чинниками.
Абстрагуючись від державних витрат і чистого експорту, взаємодію інвестицій, заощадження і доходу можна подати у вигляді такої формули:
416 MAKPOEKOHOMIKA
Це можна пояснити на основі структури використовуваного і створеного національного доходу Д:
використовуваний національний доход визначають як суму витрат на споживання С„ та інвестицій /.
Д=СП + /,
де споживання є функцією доходу С„ = С„ (Д);
створений національний доход — це сума споживання С„ і заощадження З
Д=СП + 3,
де заощадження також є функцією доходу 3 = З (Д). З двох останніх формул випливає:
Якщо 1 = 3, рівність / (РВ„) = З (Д) є справедливою. Це ще раз свідчить про важливість дотримання певних пропорцій в економіці для рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Адже головна складність полягає в тому, що заощадження та інвестиції залежать від різних чинників.
Якщо / = 3, це означає, що заощадження та інвестиції перебувають у стані рівноваги. За яких же умов досягається їхній рівноважний стан? Основною умовою є досягнення рівноважного доходу. Отже, слід визначити рівноважний рівень доходу, за якого заощадження та інвестиції врівноважуються, тобто збігаються.
З рис. 28 видно, що в міру зростання доходу заощадження збільшуються. Розмір національного доходу Дь який відповідає точці перетину кривої заощадження 3 і кривої інвестицій /, і є тим рівнем, на якому сфор
3,1
Товарноматеріальні запаси
мувалася рівновага між заощадженнями і передбачуваними автономними інвестиціями / (інвестиціями, що не залежать від рівня доходу і є за будьякого його рівня постійною величиною). Зазначе
Д
ний рівень доходу вищий за Д0 (коли автономні інвестиції не розглядаються як складова сукупних витрат).
Рис. 28. Заощадження, інвестиції і рівноважний рівень доходу
Макроекономічний аналіз: сукупний попит і сукупна пропозиція 417
Пряма К відповідає природному (потенційному) рівню доходу Д*. Вона проходить правіше точки Е\. Це підтверджує положення Дж. Кейнса про те, що рівноважний рівень доходу Д можливий і за неповної зайнятості.
Проте заощадження та передбачувані інвестиції не завжди збігаються. Якщо за якогось певного рівня доходу Д заощадження 3 перевищують інвестиції /, це означає, що масштаби заощадження в країні перевищують масштаби інвестування. Йдеться про те, що частина товарів перестала знаходити збут, і збільшуються товарноматеріальні запаси (або непередбачувані інвестиції). Якщо заощадження 3 виявляться меншими за інвестиції /, то зросте споживання. Адже низькі заощадження зумовлюють високе споживання. Це означає, що наміри бізнесу не збігаються з рівнем Заощадження, що склався на певний період. Якщо непередбачувані інвестиції в товарноматеріальні запаси почнуть зменшуватися — це означає, що формуватимуться сприятливі умови для бізнесу щодо розширення виробництва.
Отже, можна зробити такі висновки. Величина товарноматеріальних запасів відрізняє передбачувані інвестиції від фактичних інвестицій (заощаджень). Товарноматеріальні запаси виступають балансуючим елементом, зміни якого зумовлюють рівноважний рівень доходу. Тільки за таких умов заощадження збігаються з інвестиціями.
Інвестиції завжди перебувають у взаємообумовленості та взаємодії із Споживанням, заощадженням і доходом. У цьому ланцюгу важливе значення має взаємозв'язок інвестування і заощадження. Цій проблемі приділялась велика увага в різні періоди розвитку економічної теорії, про що свідчать дослідження різних економічних школ та економічних моделей: класичної, кейнсіанської, неокласичної тощо.
Коротко зупинимося на головних відмінностях класичної та кейнсіанської моделей щодо визначення макроекономічної рівноваги.
Поперше. В класичній моделі тривале безробіття уявлялось неможливим. Гнучке регулювання цін і відсоткової ставки відновлювало порушену рівновагу. В кейнсіанській моделі рівність інвестицій і заощадження може досягатися і за умови неповної зайнятості.
Подруге. Класична модель передбачає існування гнучкого цінового механізму, що органічно властивий ринку. Дж. Кейнс визнав зазначений постулат сумнівним. Адже підприємці при падінні попиту не знижують ціни, а скорочують виробництво. Звідси — безробіття, соціальні конфлікти тощо.
Потретє. За кейнсіанською моделлю заощадження є передусім функцією доходу, а не тільки рівня відсоткової ставки, як стверджують представники класичної теорії.
Отже, рівновага в масштабі суспільства, рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією потребує дотримання рівноваги обсягів 14м"
418 MAKPOEKOHOMIKA
заощадження та інвестицій. Проте позитивне вирішення цієї проблеми ускладнює та обставина, що інвестиції є функцією відсотка, а заощадження — функцією доходу. Зазначену проблему можна вирішити за допомогою мультиплікаційного ефекту, тобто ефекту, отриманого від державного регулювання економіки