§ 2. Безробіття, його економічні та соціальні наслідки

Безробіття є однією з найважтивішихта найскладніших проблем ринкової економіки. Безробіття означає, що певна кількість бажаючих і здатних працювати людей з незалежних від них причин не може отримати роботу.

Щодо причин безробіття, то, як і у випадку з економічними кризами, існує кілька точокзору надану проблему, що відбивають погляди прихильників різних шкіл та напрямків в економічній теорії.

Прихильники класичних підходів до пояснення механізмів функціонування ринкової економіки проблему безробіття на пряму пов’язують з дією факторів, що заважають вільному ціноутворенню на ринках послуг праці. З цього погляду, на ринках праці, як і на будь-яких інших, попит і пропозиція повинні врівноважуватись за допомогою вільних ринкових цін. Якщо попит на послуги праці буде дорівнювати їх пропозиції, це означатиме відсутність безробіття. Такий стан в умовах ринку досягається за рахунок вільного коливання цін на послуги праці і встановлення їх на рівноважному рівні. Так, при перевищенні попиту над пропозицією ціни на послуги праці повинні зростати, а при перевищенні пропозиції над попитом—падати. Наявність надмірного безробіття, з цієїточки зору, пояснюється саме негнучкістю заробітної платні (що розглядається як ціна послуги праці) у бік її зменшення. Отже, винуватцями загострення проблеми безробіття представники класичної школи вважають профспілки і державу, діяльність яких веде до встановлення мінімальної заробітної плати на рівні, що перевищує рівноважну ціну послуг праці. В умовах завищеної заробітної плати пропозиція робочої сили перевищує попит на неї з боку підприємців, що й викликає безробіття в краші.

Дана теорія безробіття дає достатньо підстав для критики. Річ утому, що ринки послуг праці взагалі не можна ототожнювати з ринками «звичайних» товарів. Не слід забувати, що заробітна плата — це не лише ціна послуги праці найманого робітника, ай засіб його існування і відтворення. Вона не може впасти нижче рівня, що відповідає умовам виживання робітника як біологічної та соціальної істоти. Отже, існує природна нижня межа заробітної плати, а, відповідно, розв’язання проблеми безробіття виключно на основі вільного ціноутворення на ринках праці неможливе.

Саме тому, ще за часів повного панування класичних підходів у економічній теорії, виникла мальтузіанська школа, яка спростовувала можтивістьдосягнен-ня рівноваги попиту і пропозиції послуг праці в умовах ринкової економіки. Т.Мальтус пов’язував проблему хронічного безробіття з проблемою перенаселення. Він вважав, що населення має тенденцію зростати у геометричній прогресії, втойчас як промисловий потенціал країни зростає упрогресіїарифметичній. Отже, наявність «зайвих людей» у ринковій економіці Мальтус пояснював з позицій свого «об’єктивного закону народонаселення». Історичний досвід частково спростував, а частково підтвердив теорію Мальтуса—для сучасних розвинутих країн проблеми перенаселення не існує, а для значної кількості країн зі слабко розвинутою економікою ця проблема є небажаною реальністю.

Найбільш нищівної критики мальтузіанство зазнало з боку марксистської теорії. У Маркса був свій погляд на проблему безробіття в умовах ринкової економіки. Свій закон «капіталістичного народонаселення» він пов’язував з дією закону нагромадження капіталу в ринковій системі господарювання. На його думку, зростання органічної будови капіталу (вартісне відношення засобів виробництва до живої робочої сили) є безпосередньою причиною зростання «резервної армії праці» з розвитком капіталізму. Дія закону капіталістичного нагромадження, що пов’язувався з пануванням відносин приватної власності на засоби виробництва, на думку Маркса, наближала капіталістичну систему до її повного руйнування шляхом загострення суперечностей між інтересами робітничого класу (який через загострення проблеми безробіття зазнавав дедалі більшої експлуатації і зубожіїгня) та іїгтересами правлячого класу власників.

Одне з центральних місць проблема безробіття посідає і в теорії Кейнса. Як уже зазначалося у попередньому параграфі, причину неповної завантаженості економиш (а, відповідно, неповної зайнятості працездатного населення) Кейнс вбачав у недостатньому сукупному попиті. Тож, розв’язання проблеми безробіття слід шукати на шляхах стимулювання зростання сктадових сукупного попиту: приватних інвестицій, державних та споживчих витрат, експорту країни. У зв'язку зі сказаним, слід звернути увагу на прямо протилежні пояснення наслідків підвищення заробітної плати у класичній та кейнсіанській теоріях. Якщо класична школа бачить у зростанні оплати праці загрозу загострення проблеми безробіття, то в кейнсіанській теорії заробітна плата є елементом сукупного попиту і її підвищення стимулює зростання обсягів виробництва та зайнятості населення. Отже, сьогоднішній високий рівень заробітної плати у країнах з розвинутою економікою є результатом як боротьби найманих робітників за свої права, так і усвідомлення правлячим класом необ-244

хідності розв’язання проблеми реалізації товарів і послуг для нормального функціонування ринкової системи господарювання.

Розглянувши основні погляди на причини безробіття, перейдемо до характеристики його основних типів. У сучасній економічній теорії прийнято розрізняти три основних типи безробіття: фрикційне, структурне та циклічне. Відразу ж слід відзначити, що не всі з них розглядаються як негативні явища. Наявність певної кількості безробітних в умовах ринкової економічної системи вважається нормальним станом справ.

Так, цілком природним вважається наявність в економіці фрикційного безробіття Під фрикційним безробіттям розуміють наявність певної кількості людей, що тимчасово (як правило, на невеликий проміжок часу) опиняються без роботи, шукаючи чи очікуючи її.

Іншим типом безробіття є структурне. Структурне безробіття чимось схоже на фрикційне, бо тут теж йдеться про невідповідність структури робочих місць фаху робітників. Проте є і істотна різниця — структурне безробіття виникає внаслідок зникнення потреби у фахівцях певного профілю. Воно пов’язане зі змінами, що відбуваються у самій структурі суспільного виробництва в цілому. Одні галузі розширюються, а інші скорочуються в ході модернізації суспільного господарства на основі появи нових технологій та запровадження у промисловості досягнень науково-технічного прогресу. Отже, без роботи опиняються представники традиціїїних спеціальностей, в той час, як додаткові робочі місця з’являються у нових сферах діяльності. Це означає, що «структурному» безробітному значно важче отримати нову роботу ніж «фрикційному».

Структурно безробітні можуть працевлаштуватись тільки за умови перекваліфікації чи зміни фаху, що потребує від них значно більших зусиль і часу порівняно з фрикційним безробіттям. Через це структурне безробіття розглядається як більш важка, але така ж неминуча для суспільного виробництва форма безробіття, як і фрикційне. Розв’язання проблем пов’язаних з даним типом безробіття, відбувається головним чином за допомогою створення державних та приватних центрів перекваліфікації кадрів в яких люди, що втратили роботу через структурні зміни в економиц, отримують можливість оволодіти спеціальностями, потрібними у нових умовах.

Нарешті, циклічне безробіття — це безробіття, пов’язане з уже розглянутим нами ранипе економічним циклом. Його причиною є періодичні спади ділової активності, що спричиняють скорочення попиту на робочу силу взагалі, внаслідок падіння загального обсягу виробництва. Цей тип безробіття вважається найважчим, бо люди, що втратили роботу підчас економічної кризи, практично не мають шансів отримати іншу, доки економіка не вийде зі стану депресії. Скорочення робочих місць у країні в цілому означає, що ті, хто залишився без роботи, вкращому разі, змушені деякий час існувати за рахунокдопомоги по безробіттю (яка не завжди є достатньою для задоволення усіх нагальних по -треб людини). Боротьба з циклічним безробіттям — це, по суті, боротьба з економічними кризами. Проте, якщо вже країна опинилась у кризовому стані, уряд може подбати про безробітних не лише збільшуючи витрати на соціальну допомогу, а й штучно створюючи додаткові робочі місця (організація суспільних робіт та ін.).

Отже, з усіх розглянутих типів безробіття, тільки циклічне безробіття виступає як безумовно не бажане і не обов’язкове, відповідно виникає питання про «нормальний» або «природний» рівень безробіття. Вважається, що природний рівень безробіття відповідає умовам «повної зайнятості» населення. Рівень безробіття за умов повної зайнятості дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Іншими словами, він існує в умовах, коли циклічне безробіття дорівнює нулю. У зв’язку з цим важливо відзначити, що реальний обсяг національного виробництва при природному рівні безробіття, називається виробничим потенціалом економіки. Інакше кажучи, виробничий потенціал економіки краши — це реальний обсяг сукупного виробництва в умовах повної зайнятості населення.

Природний рівень безробіття не є чітко визначеною величиною. Віїг може змінюватись залежно від національних особливостей різних країн та цілей, що вирішуються ними на певних етапах економічного розвитку. Головною об’єднуючою ознакою стану природного безробіття для усіх країн є наявність рівноваги між кількістю шукаючих роботу та кількістю вільних робочих місць. В сучас -нихумовахвкраїнахзрозвинугоюекономікоюзанормальнийвважаєтьсярівень безробіття у 4-6%. 246

Розрахунок рівня безробіття у відсотках відбувається за такою формулою:

РБ = (КБ/РС)х100,

Де

РБ—рівень безробіття;

КБ — кількість безробітних;

PC — робоча сила.

Тобто рівень безробіття — це процент безробітної частини робочої сили.

У зв’язку зі сказаним треба зробити деякі уточнення. По-перше, до складу

робочої сили включаються тільки працюючі та безробітні. Отже, все інше населення країни не розглядається як робоча сила, що повинна бути задіяна у процесі суспільного виробництва.

До робочої сили не відносять усіх тих, хто не може працювати через об’єктивні причини: за віком (діти та особи похилого віку), через каліцтво, внаслідок психічної хвороби та ін. Крім того, не розглядаються як робоча силайті, хто фізично цілком придатнийдо роботи, але не бажає працювати, бо є доходи від власності, зайнятим навчанням, доглядає маленьких дітей, перебувають на військовій службітощо. Відповідно, доскладу робочої сили включається, звичайно, близько половини від усього населення країни.

По-друге, кількість безробітних в країні визначається на підставі офіційних даних про тих, хто шукає роботу. Тобто враховуються лише ті, хто має оформлений статус безробітного. Отримання такого статусу передбачає звернення тих, хто шукає роботу до офіційних служб зайнятості населення, виконання певних умов та правил, порушення яких позбавляє безробітного можливості й надалі таким вважатись. Тож офіційні дані про кількість безробітних не включають тих, хто самостійно шукає роботу. Але недоліки офіційного обліку безробітних цим не обмежуються. Крім тих, хто шукає роботу самостійно і через це виключається зі складу безробітних, є ще й такі, що працюють з незалежній від них причин неповний робочий день. Ці люди бажають мати більше роботи, щоб отримувати повну зарплату, але неповна зайнятість теж не розглядається офіційною статистикою як безробіття. Нарешті не рахуються як безробітні й ті, хто взагалі не працює і не отримує заробітної плати, перебуваючи у довготривалих вимушених «відпустках» через зупинки підприємств в умовах кризового стану економіки.

Усе це дозволяє дійти висновку про наявність поруч з офіційно визнаним безробіттям так званого прихованого. Отже, реальний рівень безробіття треба було брозраховуватияк суму офіційного та прихованого безробіття. Проте проблема полягає в тому, що приховане безробіття може бути оцінено тільки приблизно. Статистика не може вважати прихованими безробітними всіх, хто не зареєстрований на біржі праці і в той же час не має роботи. Ми вже казали про те, що не все працездатне населення включається до складу робочої сили. Отже, 247

заміри рівня прихованого безробіття здійснюються за допомогою непрямих методів, що знижує достовірність отриманих результатів.

Слід сказати, що проблема правильного вимірювання рівня безробіття ускладнюється й тим, що деякі офіційно зареєстровані безробітні насправді зовсім не бажають отримати роботу, а тільки роблять вигляд, що шукають її. Для цього можуть існувати різні причини. В країнах із високим ступенем розвитку соціального захисту населення допомога по безробіттю дозволяє на досить пристойному рівні задовольняти свої потреби людям, які взагалі не мають бажання працювати. В інших випадках статус офіційно безробітного виступає прикриттям для людини, що отримує свої доходи від незаконних видів діяльності.

За всієї недосконалості його розрахунку, рівень безробіття є одним з найважливіших показників стану економіки країни. Перевищення нормального рівня безробіття завжди означає істотні економічні та соціальні втрати. Розглянемо спочатку суто економічний бік проблеми.

Як уже було з'ясовано, перевищення природного рівня безробіття означає появу безробіття циклічного, тобто, пов'язаного зі спадом обсягу національного виробництва. Цей зв'язок між надмірним безробіттям та втраченим обсягом виробництва товарів та послуг відбиває закон Оукена, який стверджує, що коли фактичний рівень безробіття перевищує природний рівень на 1%, то відставання обсягу ВНП від потенційного складає 2,5%. Отже, відсутність можливості отримання роботи людьми, що здатні бажають працювати, означає значні економічні втрати для суспільства у вигляді недовиробленої продукції через недовикористання такого важливого ресурсу, як робоча сила. Справді, для країни з розвинутою економікою недовиробництво навіть 1% ВНП — це втрата товарів та послуг на десятки або навіть сотні мільярдів доларів.

З другого боку, фактичний обсяг національного виробництва може іноді перевищувати його потенційний обсяг, розрахований для умов повної зайнятості. Це стає можливим, коли за відсутності циклічного безробіття відчутно зменшуються структурне та фрикційне безробіття. Таке становище характерне для екстремальних ситуацій, при яких в країні штучно обмежуються переходи з однієї роботи на іншу. Прикладом може бути неприродно високий рівень зайнятості в США під час другої світової війни. Проте, рівень безробіття нижчий за нормальний все ж таки є досить рідкісним винятком з правил в умовах ринкової економіки.

Ще більш важкими для суспільства порівняно з економічними, є соціальні наслідки безробіття. Втрата роботи без надії на отримання нової (як це трапляється під час економічних криз) для багатьох людей виявляється надмірним випробуванням. Статистика свідчить про тісний зв'язок між зростанням рівня безробіття та кількістю нервових захворювань, зруйнованих шлюбів, смертей від серцевих нападів та самогубств. Втрата такого джерела доходу, як заробітна 248

плата, часто підштовхує людей до пошуку засобів існування у тіньовій економіці. Отже, зростання рівня злочинності є одним з безпосередніх наслідків погіршення матеріальної забезпеченості населення внаслідок надвисокого рівня безробіття. Чим довше безробіття перевищує нормальний рівень, тим більше накопичується у суспільстві невдоволення існуючим становищем, що може призвести, врешті-решт, до серйозних соціальних потрясінь та громадських заворушень.