§ 6. Зміцнення національної валюти - чинник гарантування економічної безпеки

Основною, хоч і прихованою загрозою, пов’язаною з проведенням монетарної політики, є наростаючий розлад функцій національної валюти. Ця небезпека конкретно виявляється в послабленні функціональних можливостей національної валюти, у втраті спроможності забезпечувати потребу грошового обігу в засобах платежу, обігу і заощадження, зокрема в неухильному випередженні попиту на іноземну валюту стосовно національної, що створює постійну загрозу девальвації курсу гривні.

Політика обмеження грошової емісії: мотивації і наслідки.

Труднощі з поновленням економічного зростання, поліпшенням інвестиційного клімату, розвитком підприємницької ініціативи і, що не менш тривожно, виконанням державного бюджету тісно пов’язані з орієнтацією “на подальше зниження рівня інфляції і накопичення міжнародних резервів”, з використанням арсеналу придушення попиту на національну валюту (політико-процент-них ставок для підтримки стабільного валютного курсу) і обмеження її пропозиції по каналах кредитування реального сектора.

Справді, проблема вибору орієнтирів кредитно-емісійної політики вумо-вах спаду виробництва, загострення платіжної кризи і різких коливань обсягів грошової — одна з центральних. Безумовно, вона не може вирішуватися окремо від розробки загальної стратегії розвитку украшської економіки.

Оцінка достатності обсягів грошової емісії і відповідно вибір напрямку емісійної політики (активізувати або обмежувати зростання грошової емісії) залежать насамперед від оцінки тенденцій, що виникають у ході реформування економіки і здійснення політики придушення інфляції.

Курс на забезпечення фінансової стабілізації і зміцнення національної валюти, а точніше, курс на обмеження грошової маси і бюджетного дефіциту (шляхом скорочення бюджетного фінансування передбачалося придушити платоспроможний попит і відповідно інфляцію) реалізує дуже спрощений підхід до розв'язання важливої економічної проблеми.

Річ у тому, що прийняття розмірів бюджетного дефіциту і грошової емісії як жорстких орієнтирів неприпустимо не тільки тому, що в принципі відсутні надійні критерії рівнів цих розмірів, а й тому, що в період стійкого спаду виробництва робиться чітка установка на обмеження мобілізаційних можливостей економіки і активізації важелів бюджетно-податкової і кредитно-грошової політики. Крім того, нормативний підхіддо визначення обсягів бюджетного дефіциту і грошової маси явно суперечить самій природі цих розмірів, їх сггнтетич-ному характеру. Якщо рівні цих розмірів можуть служити барометром або, точніше, індикатором стану економіки, то це не означає, що вони можуть бути заданими в розрахунках таких важливих систем, як формування державного бюджету і потреби грошового обігу в грошовій масі.

“ Нормативний” характер сучасної фінансової політики робить її детонатором соціально-економічних потрясінь. Соціально-економічне напруження на початку 1999 р. значною мірою пов’язане з наростаючим дисбалансом між державними зобов’язаннями щодо фінансування витрат бюджетної сфери і можливістю їх забезпечення. Цей дисбаланс, безперечно, породжений повною розлагодженістю бюджетної й емісійної політики держави з реальною ситуацією в економіці.

На відміну від розвинутих країн, де вся інституціональна структура ринкової економіки чітко реагує на макроекономічні установки, в українській економіці ще не сформовані економічні системи, спроможні самі вибирати макроекономічні орієнтири й адекватно реагувати на макрофінансову (жорстку або м’яку) політику держави. У цьому зв’язку безпрецедентними є відмови уряду виконувати свої бюджетні зобов’язання в межах сум, встановлених законом про державний бюджет, спроби ставити їх у залежність від нездатності держави забезпечити своєчасний і достатній збір податкових платежів у межах, встановлених державним законом. Не менш одіозно на фоні спаду виробництва і тенденції звуження ринків збуту укра'їїгської продукції виглядає аргументація в обгрунтування рестрикційного курсу грошової кредитної політики.

За фасадом “фінансової стабілізації”, а точніше — придушення високих темпів інфляції ховається глибока поразка системи грошового обігу країни. Трансформація економіки, яка з'явилася за час здійснення реформаційних акцій — віддефіциту товарів до дефіциту грошей—призвела до розладу функцій обігу національної валюти. В єдиному просторі її обігу з’являються осередки нестабільності, що порушують його структурну однорідність. Тут варто згадати й емісію псевдоплатіжних засобів, ідоларизацію грошового обігу та заощаджень. Під впливом реформаційних акцій з'їх орієнтацією на обмеження кре- 95

дитної емісії відбувається неминуча передача національною валютою сво'іх функцій'ії замінникам, що виникають в міру наростання дефіциту коштів. З’являється множина фінансових структур, що емітують псевдогроші. Емітентами різного роду боргових зобов’язань виступають адміністративні органи регіонів, банки, підприємства. Особливо активно тут поводиться Міністерство фінансів України.

Одночасно зі збільшенням обсягів замінників грошей і збільшенням числа їх емітентів відбувається ослаблення функцій НБУ України, зокрема його прав монопольно здійснювати емісію грошей і організовувати їх обіг, а також бути кредитором останньої інстанції для кредитних організацій.

Не можна також не бачити, що зниження сукупного платоспроможного попиту і звуження внутрішнього ринку збуту національної продукції, а отже, зменшення обсягів грошового обігу ведуть до скорочення сфери й обсягів реального використання гривневої маси.

Очевидно, що в рамках існуючої грошово-кредитної політики НБУ слабко використовує своє монопольне право на грошову емісію. Масштаби наповнення міжгосподарського обороту платіжними-розрахунковими сурогатами різних найменувань (платіжні сертифікати, зобов’язання вексельного типу, взаємні заліки, податкові звільнення й ін.) свідчать про те, що забезпечення потреби обороту в платіжних засобах набуває стихійного характеру. Якщо формування грошової маси на основі використання механізму кредитної емісії є об’єктом регулювання НБУ, то наростання обсягів квазігрошової маси практично виводить основну частину грошового обігу зі сфери банківського регулювання і, що не менш небезпечно, єдиного інформаційного простору української економіки. При цьому органічна єдність усього грошового простору зменшує функціональні розходження між ними. Більше того, підвищується “цінність” псевдогрошей у зв’язку з їх спроможністю приховувати прибутки від оподаткування. В умовах відсутності централізованого контролю і регламентації в частині псевдогрошової маси, встановлення жорстких меж зростання гривневої маси (будь-яких агрегатів) стає безглуздим. Розширення сфери обігу псевдогрошей при тому, що відбувається постійне відновлення їх форм і механізмів дії, практично скорочує сферу функціонування гривневої маси і, що небезпечно, попит на неї. При цьому відбувається не тільки деформація складу грошової маси й ослаблення її функціональної спроможності, а і руйнується перспектива відновлення національної валюти. 96

За межами існуючого курсу грошової політики залишається і проблема подолання тенденції прискореного скорочення простору і зон функціонування гривні як валюти. Відбувається це в межах внутрішнього ринку України і ринку країн СНД. Треба зауважити, що на початку 1998 р. різко скоротилися кредитні відносини з країнами СНД. Не викликає сумніву, що зазначені тенденції практично припиняють можливість активного використання кредитної емісії щодо розширення меж сукупного платоспроможного попиту і в цьому зв’язку попиту на національну валюту. Практика штучного обмеження кредитної емісії і підтримки дефіциту гривневої маси сприяють витісненню національної валюти з усіх сегментів українського внутрішнього ринку. Таким чином, введення конвертованості гривні відкладається на невизначений термін, що не тільки не забезпечує стабільність національної валюти, а й призводить до дезорганізації всієї грошово-фінансової системи.

Дестабілізація функцій національної валюти.

Прийнято вважати, що в Україні існують своя грошова одиниця - гривня і своя фінансова система. Наукові диспути ведуться в основному про те, яка система краща—кейнсіанська чи монетарна, а також чи варто мінімізувати рівень інфляції чи робити її досить високою.

Щоб визначитися з цих питань, необхідно розглянути функції грошей. Будь-яка національна грошова одиниця має бути засобом накопичення, мірою вартості й засобом обігу.

• Перші дві функції у нас стійко - прямо чи опосередковано - виконує долар. Спробуємо розглянути третю функцію - засіб обігу. Її характеризує такий параметр, як рівень монетаризацїї, тобто кількість грошей в економіці країни.

Як відомо, ступінь (рівень) монетаризацїї економіки розраховується як частка від ділення грошей, які перебувають в обігу, на обсяг ВВП.

Ступінь монетаризацїї=

= (Грошова маса в обігу) / ВВП

Обидва показники використовуються у номінальному вираженні. Зіставлення в реальному вимірі не є, як вважається, конче необхідним. Властивістю показника ступеня монетаризацїї є те, що запас зіставляється з потоком. Гроші є запасом певного виду капіталу (ресурсів) і вони можуть (цілком природно) бути зафіксованими лише на певну дату, стан грошей фіксується моментними спостереженнями. ВВП — це потікдоданої вартості, який створюється протягом певного часу і тому фіксується інтервальними спостереженнями. Якщо вдається знайти аналітичний взаємозв’зок між кількістю грошей в обігу та ВВП, то найкращі уявлення про динаміку ступеня монетаризацїї може дати перша 97

похідна від кількості грошей до В ВП. У іншому разі скорочення кроку спостережень (часової відстані між сусідніми спостереженнями) грошей і ВВП дозволяє отримати точніше уявлення про динаміку “забезпечення" грішми процесу виробництва та споживання ВВП.

Економічний зміст ступеня монетаризації. За аналогією з капіталомісткістю, фондомісткістю можна сказати, що ступінь монетаризації є “грошом-істкістю” продукції. Якщо виходити з такої точки зору, то низька “гро-шомісткість" нібито віддзеркалює високу ефективність використання грошей. Адже більш низький стосовно ВВП рівень, наприклад, виробничих запасів відображає більш високу ефективність їх використання. І тоді, здається, можна пишатися тим, що в Україні на виробництво одиниці продукції порівняно з іншими країнами потрібно значно менше такого привабливого виду капіталу, яким є гроші.

Але гроші відрізняються від інших видів капіталу найвищою ліквідністю, форма їх матеріалізації не істотною перешкодою для майже миттєвого переорієнтування з одних напрямів інвестування (використання грошей) на абсолютно інші. Під “майже миттєвим переорієнтуванням" ми розуміємо їх більшу мобільність порівняно з іншими видами активів. Такої властивості, наприклад, нема у виробничих запасів як складової оборотних фондів (оборотного капіталу). Водночас запас грошей на певну дату є тим обсягом ВВП, створеного до цієї дати, який економічні агенти вважають за доцільне зберігати в грошовій формі, це “запас ” ВВП у найбільш мобільній формі. Можна дати і таке-пояснення: приріст грошової маси, зрештою, має своїм джерелом приріст ВВП. Зростання монетаризації означає, що дедалі більша частка ВВП зберігається у грошовій формі. Однак таке твердження є абсолютно коректним за умов бе-земісійного примноження грошової маси, примноження її тільки за рахунок взаємовигідної співпраці пари “банк-економічний агент”. Випуск Центральним банком держави “пустих" грошей, грошей, які не є результатом приросту створеної доданої вартості, спроможний викривити картину. Протягом певного проміжку часу може скластися враження, що адміністративне, емісійне примноження Центральним банком грошової маси в обігу дає зростання ступеня монетаризації. Однак, інфляція, яка безумовно прискорить зростання цін, досить швидко все поверне на “круги своя”. Ступінь монетаризації незабаром знизиться. Теоретично і Національний банк, емісійно кредитуючи суспільне виробництво, може взяти безпосередню участь у зростанні реального ВВП (хоча це функція комерційних банків). Однак, якщо це коли-небудь вдасться організувати за умов створення “надійної та злагодженої системи просування грошової маси", то однак цей кредит матиме джерелом погашення приріст реаль-ноїдоданої вартості, реального ВВП.

Зниження монетаризації віддзеркалює протилежний процес, уякому дедалі менша частка ВВП зберігається у грошовій формі. Тобто високий ступінь 98 монетаризації вказує нате, що сукупний економічний агентсхильний до збереження більш значної частки ВВП у грошовій формі капіталу. Або, з другого боку, зростання ступеня монетаризації вказує на зростання мобільності економіки, на зростання потенційної гнучкості поведінки економічних агентів.

Більшість фахівців вважає, що в Україні надто низький рівень монетаризації економіки, що становить близько 15%, тоді як у розвинутих країнах він становить: у Великій Британії —100%, Німеччині — 70 %, Швейцарії — 120 %, Китаї—100-120 %, СІЛА—близько 70 %, у колишньому СРСР — 80 %.

Рівень монетаризації економіки 15 % означає майже восьмиразовий річний обіг грошей, що малоймовірно. Наприклад, уСША швидкість обігу агрегату М2 коливається у межах 1,5-1,8 раза.

Мала кількість грошей в економіці призводить до невблаганного зростання кредиторської заборгованості, що сягнула на 1 вересня 1999 р. 161,4 млрд грн і дебіторської заборгованості — 213,1 млрд грн, в той час як на початок листопада грошова маса становила лише 20,4 млрд грн. Економіка відповідає на низький рівень монетаризації захисними діями—бартером і взає мозаліками, тобто фактично квазігрішми. Причому боротьба з бартером неминуче призводить до зростання взаємозаліків і навпаки. Боротьба ж з бартером і взає мозаліками при фіксованому рівні монетаризації неминуче призводить до стагнації економіки. А пряме накачування грошей в обіг за допомогою емісії тільки погіршує ситуацію, оскільки можна як завгодно пояснювати інфляцію, але у будь-якому разі її високий рівень - це високий податок на всю економіку, що фактично унеможливлює перші дві функції грошей.

Насправді першопричина поганого стану економіки полягає зовсім в іншому. Фактично рівень монетаризації економіки України становить набагато менше 1 %.

Для того щоб це збагнути, потрібно повернутися до знаменитої схеми Маркса: Г—Т—Г. Товар у будь-якій цивілізованій країні — це вся сукупність національного багатства: будівлі, споруди, земля, власне товари, послуги, повітряний і частотний простір країни, корисні копалини та ін. Для успішного функціонування економіки кількість грошей має відповідати всім тим товарам , які залучено в обіг. У С РСР існували банківські білети (10 крб. і вище), що забезпечували всі активи Держбанку СРСР, і казначейські білети (1,3 і 5 крб.), наякихбуло написано: забезпечується всім надбанням СРСР.

Коли Л.Ерхард уводив дойчмарки, він розрахував суму грошей, необхідну для нормального внутрішнього обігу згідно з рівнем цін, віднімаючи при цьому введені в Німеччині за планом Маршалла євродолари.

Чому виникла така ситуація з нашою національною грошовою одиницею, дуже легко визначити, трохи повернувшись назад, до моменту введення карбованця. Коли Росія відділила свою фінансову систему за допомогою Російського конвертаційного центру (РКЦ), у нас вчинили суто формально. Всі гроші на 99

рублевых рахунках назвали карбованцями, а готівку в рублях почали обмінювати на готівку в карбованцях, але “твердість” останніх протрималася менше місяця (у перші дні через їх дефіцит і віру людей у нову “ міцну” грошову одиницю: за карбованець можна було отримати до 10 рублів.) Однак “накачування” карбованців через емісійний центр, який важко було назвати своїм національним банком, швидко призвело до падіння курсу карбованця відносно рубля. За ним пішов і безготівковий карбованець, що дало великий простір для швидкого збагачення завдяки доступу до РКЦ, де обмін відбувався за курсом 1:1.

Таким чином, введення карбованця не спиралося ні на кейнсіанську модель, ні на монетаристський підхід, як це зробив Л.Ерхард. Треба зазначити, що введений карбованець взагалі ні на що не спирався. За відсутності продуманої податкової системи податки збирали через емісію, як у перші роки радянської влади, тобто податком обкладали всю країну через інфляцію.

Це прискорило доларизацію країни і прагнення зберегти кошти шляхом вкладення їху матеріальні активи: золото, житло, машини та інші види майна. Цим пояснюємо різке падіння рівня монетаризації країни — з 80 % до 12 % (пізніше він виріс до 15 %). Але ці 15 % визначаються за вузькою базою товарів, залучених в обіг.

М’яке введення гривні у 1996 р. не можна вважати введенням національної грошової одиниці, оскільки ця процедура просто полягала в перейменуванні карбованців на гривню, без урахування активів країни, її національного багатства, середньої ціни продажу одиниці національного продукту, обсягу послуг і кількості товарів. Тобто ця так звана реформа, що полягала у введенні гривні, не була монетариською, як і сучасна грошова політика.

Основним елементом впливу на економіку в кейнсіанській моделі є зміна рівня відсоткової ставки. У нас же рівень відсоткової ставки настільки великий (через відсутність довіри до економічної політики держави і безглуздо жорсткої податкової політики), що його зміна ніяк не впливає на реальну економіку. Цей рівень розрахований тільки на ризиковий капітал, який після 17 серпня 1998 р. став у нашій державі набагато обережнішим, і за ризик потребує ще більш високої відсоткової ставки. Отже, у нас насправді унікальна за своєю недієздатністю грошова політика.

Звідси й унікальна величина відношення очікуваного у 1999 р. зовнішньоторговельного обігу до очікуваного у 1999р. ВВП, яка становить понад 90 %. Це приголомшливий рівень для будь-якої розвиненої країни. (У 1999 р. він становив 78 % — цифра не менш фантастична).

Внаслідок такого “введення” національної грошової одиниці за бортом виявилися квартири, що були приватизовані, акціоновані промислові об’єкти, земля, що була приватизована, і багато іншого, побудованого і створеного за рахунок обігу долара. Під цю власність у період високої інфляції в 1992-93 ро-100 ках активно вводили долар—для виконання функції засобу обігу. Так, тільки ринок приватного житла у Києві становить не менш як $ 15 млрд. Тільки в 1998 р. через біржу Десятину було продано квартир на $ 1 млрд, а вся готівкова база країни (агрегат МО) становила в жовтні 1999 р., за перерахунком надолари, близько 1,9 млрд. Абсолютно зрозуміло, що ця кількість грошей не може обслуговувати навіть нормальну сплату податків при наявних ставках, навіть при всьому бажанні їх платити. Ще більше вражають цифри, наведені Анатолієм Гальчинським. Вартість землі, що була приватизована, згідно з наявними розцінками, становить 190 млрд грн. Можете порівняти цю цифру з усією грошовою масою країни (агрегат М2) — 20,4 млрд грн. А якщо додатково врахувати весь приватний житловий фонд і всю акціоновану власність, то стає абсолютно зрозумілим, що навіть $7-8 млрд, що беруть участь - за непрямими оцінками — в обігу (не враховуючи тих, які використовуються як засіб накопичення), не можуть обслуговувати економіку країни. Тому вона задихається за відсутності своєї національної грошової одиниці й просто не може активно розвиватися, тому що власність її громадян не залучено до товарно-грошових відносин, а щежє державна власність, не забезпечена грошима.

Водночас існуюча національна грошова одиниця—гривня — спирається тільки на куці резерви Нацбанку, тим самим штучно обмежуючи можливості країни й виконуючи лише декоративні функції. Зате вона зручна для демонстрації західному світу будь-яких заходів, що вимагає МВФ, оскільки за такого стану фінансового ринку будь-які пропозиції МВФ не можуть серйозно зачепити сукупну економіку країни— йсіру, йбілу, йтіньову. Про це свідчать і дані з роздрібного товарообігу країни. За сім місяців 1999 р. він становив, заданими Держкомстату, 12,48 млрд грн, тобто 32,8 грн на людину на місяць, що просто суперечить реальному життю.

У країні існує величезна власність (70-80 % від сукупного національного надбання країни), яку нескладно прорахувати за наявного рівня цін, але ця власність значною мірою не підкріплена ніякими грошима, іншими словами — висить у повітрі й не бере участі втоварно-грошовому обігу країни. Відсотків 10-15 сукупної власності країни забезпечує долар СІНА, але він не може повноцінно функціонувати як засіб обігу й обслуговує лише сірий і тіньовий ринок. ВикористовуючидолариСІНАв грошовому обігу країни, ми тим самим забезпечуємо СІНАсеньйоражем - емісійним доходом на суму не менш як $200 млн щорічно. На наступному місці стоїть квазівалюта — бартер і взає мозаліки. І лише на останньому—гривня, яка щонайбільше забезпечує декілька відсотків необхідної країні для повноцінного існування й розвитку грошової маси. Таким чином, ми можемо сказати, що в країні фактично відсутня національна грошова одиниця, адже гроші — це кров економіки. В цьому й причина структурних перекосів, аж надто помітна різниця між наведеними вище обсягами роздрібного товарообігу й, приміром, вартістю оренди в Києві, щодоходитьдо 101

$30 за кв.м на місяць і вище (як у розвинутих європейських країнах з прибутком на душу населення у десятки тисяч доларів на рік).

Безплатна передача землі ще більше погіршить стан грошового обігу в країні, оскільки роздана земля не буде втягнута в товарно-грошові відносини, й купувати її не буде за що. Адже якщо 15 % землі, що була приватизована, оцінюються в 190 млрд грн, то приватизація навіть 50 % землі ще більше знизить реальний рівень монетаризації країни й призведе до ще більшого перекосу масштабу цін міжпромисловою й сільськогосподарською продукцією. Необхідно разом з землею роздавати, приміром, і земельні гроші, які можна буде обміняти на реальні гроші під товарне постачання селу через створені для цього земельні банки. Можна використати й інші схеми.

Першочерговим завданням має бути серйозний аналіз грошового обігу. Насамперед треба забезпечити заходи щодо зв’язування власності громадян через запровадження інвестиційної гривні. Необхідно створювати інвестиційні та іпотечні банки і через них можна безболісно запроваджувати інвестиційну гривню під заставу приватної та акціонерної власності. Можна розробити комплекс заходів щодо зв’язування приватної власності й активів країни національною грошовою одиницею. Важливий необхідний захід — витіснення долара з обігу. Але зробити це можна лише без будь-якого примусу, спираючись виключно на довіру до національної валюти. Ці заходи повинні йти паралельно з проведенням податкової реформи, обов’язково пов’язаної з кількістю грошей в обігу. Тоді й рівень податкових ставок втратить свою актуальність, оскільки прямо залежатиме від монетаризації економіки.

При грамотному проведенні реформи національного грошового обігу, буквально за декілька років національний доход може вирости в кілька разів, забезпечивши тим самим гідне існування й пенсіонерів, і працюючих громадян країни, створить умови для внутрішніх інвестицій.