§5. Типи грошових систем

Грошова система - це форма організації грошового обігу в країні, що склалася історично і закріплена національним законодавством. Вона встановлює основні принципи, вимоги, нормативи, що регламентують відносини між суб’єктами грошового обігу.

Грошові системи сформувалися в XVI — XVII ст. з виникненням і утвердженням капіталістичного способу виробництва, хоча окремі їх елементи з’явилися в більш ранній період. З розвитком товарно-грошових відносин і сучасного способу виробництва відбуваються істотні зміни в грошовій системі.

Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі та змісті її елементів. Основними з них є:

1) найменування грошової одиниці;

2) масштаб цін;

3) валютний курс;

4) види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу;

5) регламентація безготівкового обороту;

6) державний апарат, який здійснює регулювання грошового обігу.

Найменування грошової одиниці (національної валюти), як правило, виникає історично. До введення власної грошової одиниці в Україні функціонувала грошова одиниця колишнього СРСР—карбованець (рубль), сотою долею якого є копійка. Найменування “рубль” закріпилося за грошовою одиницею Росії відносно пізно — в XVII ст. Становлення державної незалежності України обумовлює перехід до найменування стародавньої грошової одиниці, що використовувалася в Київській Русі - гривні.¹

Масштаб цін—історично обумовлений елемент грошової системи, що визначає ваговий вміст у грошовій одиниці металу, який у відповідний період виконував роль грошей. Установлений державою золотий (чи срібний) вміст грошей виступав важливим елементом системи ціноутворення в країні.

Валютний курс - це співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн. Він являє собою своєрідну “ціну” валюти однієї країни, виражену в валютах інших країн. Залежно від типу грошової системи валютний курс може визначатися ринком або встановлюватися державою в особі уповноважених нею на те органів.

Держава визначає види готівкових грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу на її території. До них належать: банківські білети, казначейські білети та розмінна монета. Істотна відмінність грошових білетів полягає у механізмі їх емісії - порядку випуску в обіг та вилучення з нього. При бюджетній емісії, яка проводиться спеціальним органом Міністерства фіїгансів (казначейством), в обіг випускаються казначейські білети. Кредитна емісія обумовлює випуск банкнот. Банківські білети надходять у сферу обігу в зв’язку з видачею кредиту, його погашення обумовлює вилучення грошових знаків з обігу.

У період перебування України у складі СРСР на її території оберталися готівкові знаки всіх трьох видів. Однак відмінність банкнот від казначейських білетів фактично була формальною. У зв’язку з відсутністю казначейства всі грошові знаки випускалися в обіг Держбанком СРСР. Зазначена різниця в найменуванні паперових грошових знаків підлягала ліквідації згідно із законодавством про банки і банківську діяльність в СРСР. Але заміна одно-, трьох- та п’ятикарбованцевих казначейських білетів зразка 1961 р. не була завершена. Питання про види готівкових грошових знаків та їхню платіжність нині вирішує кожна з незалежних держав, що входили до колишнього СРСР.

¹ “ Гривня” як грошова й вагова одиниця Стародавньої Русі походить від найменування обруча—прикраси із золота чи срібла, який носили на шиї (“загривку”). Частина цього обруча (рублена гривна), що оберталася в ролі грошей, стала основою найменування грошової одиниці “рубль”(карбованець).

Основним компонентом грошової маси в сучасних умовах є не готівкові знаки, а залишки на рахунках у банках та небанківських кредитних установах. Вони використовуються для платежів шляхом перерахувань коштів з рахунку платника на рахунок їх одержувача. Принципи функціонування грошей, записаних на рахунках “грошей безготівкового обороту”, або “електронних”, в умовах проведення платежів на базі електронно-обчислювальної техніки, визначаються державою через регламентацію безготівкового обороту. Вона включає визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків і режиму використання грошей на рахунках, форми розрахунків, порядок платежів тощо.

Операції щодо готівкових і безготівкових розрахунків здійснюють банки та небанківські органи. Однак безпосереднє регулювання грошового обігу здійснюють банки, що зумовлює виділення їхяк самостійного елемента грошової системи. Механізм регулювання позначається побудовою самої банківської системи—її організації за однорівневим чи дворівневим принципом.

Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи. Як елемент господарського механізму країни грошова система відображає властиву йому сукупність економічних відносин, у зв’язку з чим набуває характеру системи ринкового чи неринкового типу.

Неринкову грошову систему відрізняє наявність значних обмежень щодо функціонування грошей (талони, карткові системи розподілу тощо), використання адміністративних методів регулювання грошового обігу (раціонування видачі грошей, лімітування кредитів тощо), розмежування сфер гоівкового і безготівкового обігу, заборона певних грошових операцій, здійснення контролю за грошовими операціями юридичних осіб та громадян і ін. У такій грошовій системі фактично порушуються її межі як форми організації обігу грошей, і регулювання поширюється на сам зміст грошових операцій. Даний тип грошової системи властивий адміністративно-командній економіці, якою і була система управління економікою колишнього СРСР.

Грошову систему ринкового типу характеризує вільне функціонування грошей. Зберігаються лише певні обмеження проведення грошових операцій на рівні банків як елемента грошової системи країни. При цьому регулювання грошового обігу проводиться через використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку та структуру грошової маси.

Відповідно до механізму регулювання валютних відносин виділяються грошові системи відкритого та закритого типу. У відкритій грошовій системі відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Режим регулювання валютних відносин та визначення валютного курсу забезпечують органічне включення національної економіки у світову. Грошовасистема закритого типу передбачає використання валютних обмежень, 90 які зумовлюють ізоляцію національної економіки від світової. За таких умов валютний курс не відображає реальної інвалютної ціни грошової одиниці країни, фактично виступає як формальний елемент грошової системи.

Відповідно до загальних законів функціонування грошей виділяються само-регулюючіта регульовані грошові системи. Саморегулюючими булисистеми обігу металевих грошових знаків (монет). Основою саморегулювання виступала рівність вартості, яку виражали монети в обігу, і вартості металу, що містився в них. У зв’язку з цим у конкретний період часу безпосередньо в обігу (функція грошей як засобу обігу) перебувала кількість монет, необхідна для реалізаціїтоварів. Якщо через зміну обсягу виробництва і реалізації товарів потреба обігу в грошових знаках скорочувалася, то відповідна кількість монет вилучалася з обігу, перетворюючись на скарб. Прирозширеннівиробницгваітоварного обігу монети, щостановилискарб, надходили в обіг. Так через функцію грошей як засобу утворення скарбу здійснювалося стихійне регулювання грошової маси, завдяки якому кіл ькість грошових знаків в обігу під тримувалася на рівні потреби обороту в грошах.

Історично системи металічного обігу реалізувались у формі біметалізму та монометалізму. На ранніх стадіях розвитку капіталістичного виробництва грошова система, як правило, базувалася на біметалізмі.

При біметалізмі роль загального еквівалента законодавчо закріплялася за двома металами—як правило, золотом і сріблом. Відповідно до принципів регулювання співвідношення між золотими і срібними монетами виділяються три різновиди біметалізму:

— система паралельної валюти, за якої вказане співвідношення встановлюється стихійно на ринковій основі;

— система подвійної валюти, коли таке співвідношення визначаєтьсядер-жавою;

— система “кульгаючої” валюти, за якої один з видів монет карбує в закритому порядку.

Найпослідовнішою формою біметалізму була система паралельної валюти. Однак вона створювала технічні труднощі у функціонуванні сфери обігу в зв’язку з наявністю та постійними коливаннями подвійної системи цін. Спроби впорядкування обігу через законодавчу фіксацію співвідношення золотих і срібних монет, що, як правило, не відповідало їх ринковій вартості, неминуче вели до тезаврації монет, вартість яких недооцінювалась. Явище витіснення “хороших” грошей “поганими” визначається як закон Коперніка-Грешема. Воно обумовлює перехід від біметалізму до монометалізму.

Не припинило цього процесу введення деякими країнами системи “кульгаючої" валюти. Відмова від вільного карбування монет зі срібла прискорила їх знецінення, наплив срібла з сусідніх країн і вивіз золота за кордон. Тому вони змушені були зовсім припинити карбування монет зі срібла, а ті, що залишилися в обігу, перетворилися на розмінну монету.

91

Монометалізм - грошова система, при якій один метал (золото або срібло) служить загальним еквівалентом і основою грошового обігу, функціонуючі монети і знаки вартості розмінні на дорогоцінні метали. Срібний монометалізм існу-ваву Росії в 1843-1852 рр.,вІндії-у 1852- 1893 рр., у Голландії-у 1847-1875pp.

У царській Росії система срібного монометалізму була введена в результаті грошової реформи 1839-1843 рр. Грошовоюодиницеюставсрібнийрубль,який вміщував у 4 золотника 21 частки чистого срібла. Були випущені в обіг і кредитні білети, що оберталися нарівні зі срібною монетою і розмінювалися вільно на срібло. Проте ця реформа в умовах кріпосництва, що занепадало, придефі-циті державного бюджету і зовнішньоторговельного балансу не могла на тривалий період істотно стабілізувати грошовий обіг. Кримська війна 1853-1856 рр. спричинила велику додаткову емісію кредитних грошей, і вони фактично перетворилися в паперові гроші.

Вперше золотий монометалізм (стандарт) як тип грошової системи склався у Великій Британії наприкінці XVIII ст. і був законодавчо закріплений у 1816 р. У більшості інших держав він був введений в останній третині XIX ст.: у Німеччині — у 1871 -18 73 рр., Швеції, Норвегії і Данії — у 18 7 3 р., Франції — у 18 76-1878 рр., Австрії — у 1892 р., Росії іЯпонії — у 1897 р., у СІНА—у 1900 р.

Залежно від характеру розміну знаків вартості на золото розрізняють три різновиди золотого монометалізму: золотомонетний стандарт, золотозливко-вий стандарт і золотодевізний (золотовалютний) стандарт.

Золотомонетний стандарт найбільше відповідав вимогам капіталізму періоду вільної конкуренції, сприяв розвитку виробництва, кредитної системи, світової торгівлі і вивозу капіталу. Цей стандарт характеризується такими рисами:

у внутрішньому обігу країни перебуває повноцінна золота монета, золото виконує усі функції грошей; дозволяється вільне карбування золотих монет для приватних осіб (звичайно на монетному дворі країни); неповноцінні гроші, що перебувають в обігу (банкноти, металева розмінна монета), вільно і необмежено розмінюються на золото; дозволяється вільний вивіз і ввіз золота й іноземної валюти та функціонування вільних ринків золота.

Функціонування золотомонетного стандарту вимагало наявності золотих запасів у центральних емісійних банках, що служили резервом монетного обігу, забезпечували розмін банкнот на золото, були резервом світових грошей.

У роки Першої світової війни зростання бюджетних дефіцитів, покриття їх позиками і випуском грошей призвели до збільшення грошової маси в обігу, що значно перевищувало за своїм обсягом золоті запаси емісійних банків, ставило під загрозу вільний розмін паперових грошей на золоті монети. У цей період золотомонетний стандарт припинив своє існування в країнах, що воювали, а потім у більшості інших країн (крім СІНА, де він протримався до 1933 р.) був припинений розмін банкнот на золото, заборонений вивіз його 92 за кордон, золоті монети вилучались з обігу у скарб. По закінченні першої світової війни, в умовах розвитку економічної кризи жодна держава не змогла здійснити стабілізацію своєї валюти на основі відновлення золотомонетного стандарту.

В процесі проведення грошових реформ (1924-1929 рр.) повернення до золотого стандарту було здійснено у двохурізаних формах—золотозливкового і золотодевізного стандартів.

При золотозливковому стандарті, на відміну від золотомонетного, в обігу відсутні золоті монети і вільне їх карбування. Обмін банкнот, як і інших неповноцінних грошей, проводиться тільки на золоті зливки. У Англії ціна стандартного зливка в 12,4 кг становила 1700 фунтів стерлінгів, у Франції ціна зливка вагою 12,7 кг—215 тис.франків.

У Австрії, Німеччині, Данії, Норвегії та інших країнах був встановлений золотодевізний (золото-валютний) стандарт, при якому також відсутний обіг золотих монет і вільне карбування. Обмін неповноцінних грошей на золото провадиться за допомогою обміну на валюту країн з золотозливковим стандартом. Таким шляхом зберігався непрямий зв’язок грошових одиниць країн золото-девізного стандарту з золотом. Підтримка сталості курсу національної валюти здійснювалася методом девізної політики, тобто за допомогою купівлі або продажу національних грошей за іноземні залежно від того, знижується або підвищується курс національної валюти на ринках. Таким чином, при золотодевіз-ному стандарті валюти одних країн ставилися в залежність від валют інших держав.

В результаті світової економічної кризи 1929-1933 рр. золотий стандарт був скасований у всіх країнах (наприклад, у Великій Британії—у 1931 р., СІНА— у 1933 р., у Франції—у 1936 р.) і затвердилася система нерозмінного банкнотного обігу.

Створена в 1944 р., Бреттон-Вудська світова валютна система являла собою систему міждержавного золотодевізного страндарту для країн з вільно конвертованою валютою. Особливість золотодоларового страндарту виявлялася у тому, що він був встановлений лише для центральних банків, при цьому тільки одна єдина валюта — долар США — зберегла зв’язок з золотом. У зв’язку зі скороченням золотих запасів уряд СІНА з 1971 р. офіційно припинив продаж золотих зливків на долари і золотодоларовий стандарт припинив своє існування.

В умовах сучасного розвинутого ринку грошей банкноти зберігають кредитну природу - вони призначені для кредитування економіки, держави; випускаються під приріст офіційних золотовалютних резервів, але підпорядковуються закономірностям паперово-грошового обігу.

Варто мати на увазі, що стан грошової системи визначається процесами розвитку відтворення, наякий вона впливає, стримуючи або пришвидшуючи 93

його. Вплив грошової системи на економіку посилюється з розвитком сучасних фінансових ринків.