Держава і право у вченнях мислителів Нового часу

Умови формування нового мислення щодо суті держави та права:

1. Буржуазні революції останній третині XVI — на початку XVII ст. у західноєвропейських країнах.

2. Розвиток мануфактурного виробництва, яке прийшло на зміну ремеслам.

3. Новий спосіб виробництва сприяв поділу праці, зростанню її продуктивності, пошуку способів раціоналізації виробничих процесів, стимулював розвиток суспільних і природничих наук.

4. У боротьбі між емпіризмом і раціоналізмом подальшого розвитку набула філософія, формувалися підвалини буржуазної правової свідомості.

Першу спробу з’ясувати сутність і призначення права й держави за нових умов зробив голландський юрист і громадський діяч Гуго де Гроот Гроцій (1583—1645) у праці «Про право війни і миру. Три кни­ги, в яких пояснюється природне право і право народів, а також прин­ципи публічного права». На думку мислителя, право — це сума соціа­льних норм. Основою, витоками права є прагнення індивідів до спокійного спілкування з іншими.

В основі виникнення держави, на думку Г. Гроція, є суспільний до­говір (договірна теорія походження держави). Держава — це досконала угода вільних від природи людей, укладена заради додержання права і спільного інтересу. Держава виконує владні функції за допомогою по­літичних інститутів.

Г. Гроцій проводив чітку межу між природним правом і правом, установленим волею. Право, що встановлюється волею людей, має від­повідати вимогам природного права. Тільки в цьому випадку воно буде спрямоване на захист або відновлення справедливості.

Від категорії «право» Г. Гроцій відрізняв категорію «закон». Остан­ній, на його думку, — це засіб, за допомогою якого здійснюється право, він силою примушує людей дотримуватися норм права. Ця сила уособ­лена в державі.

У державі панує громадянська влада, яка є верховною і суверенною. Держава здійснює владні функції з допомогою політичних інститутів.

Видатним фундатором державно-правових учень нового часу був англійський мислитель Томас Гоббс (1588—1679). Проблеми держав­ності, права, законності, миру і порядку досліджувались ним у працях «Філософські засади вчення про громадянина», «Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської».

Гоббс розглядав три моменти становлення політичного організму: природний стан — перехід до держави — державний стан.

У природному стані, зазначав Гоббс, немає загальної влади, немає законів і, відповідно, немає справедливості. У цьому стані немає влас­ності, кожен має право на все, у тому числі й на життя іншої людини. У природному стані точиться «війна всіх проти всіх».

Аналізуючи й конструюючи систему державності, Гоббс зупинився на тому, в який спосіб примиряються в державі страх і свобода, свобода й необхідність. Держави не вічні. Вони ослаблюються й занепадають, але не внаслідок дії об’єктивно-історичних чинників, а через недоско­налість їхніх законів, недостатність абсолютної влади, приватних су­джень про добро і зло.

Абсолютна влада, підкреслював Гоббс, ґрунтується на принципах розуму. Досі створювалися недосконалі держави, принципи розуму зроблять існування держав довговічнішим.

Гоббс пропонував проект держави, яка є: засобом приборкання при­страстей у досягненні мирного стану (перший ступінь); засобом схо­дження до Царства Божого через спокуту, розкаяння, хрещення, спа­сіння (другий ступінь).

Гоббсівська державно-правова концепція значною мірою вплинула на нідерландського мислителя Баруха (Бенедикта) Спінозу (1632—1677). У своєму «Богословсько-політичному трактаті» Спіноза обстоював тезу, що людина насамперед залежить від закону «природної необхідності», що ви­пливає з самої природи. Але, крім цього, вона залежить і від законів, що встановлені волею самих людей для безпечного та зручного життя.

Спіноза зазначав, що перший («божественний») закон має на меті лише найвище благо, а інший («людський») — це спосіб життя, він слу­гує збереженню держави.

На думку Спінози, право верховної влади є нічим іншим, як приро­дним правом, що визначається могутністю народу, а не кожної особи окремо. Волю держави необхідно вважати «волею всіх», а рішення держави має визнаватися як рішення кожного.

Держава виникає на основі суспільного договору через необхідність влади і законів стримувати пристрасті людей. Як і Т. Гоббс, Б. Спіноза був апологетом сильної державної влади. Але, на відміну від свого попе­редника, він заперечував втручання верховної влади в особисте життя людей і накидання законів їхній совісті, свободу якої він усебічно обсто­ював. Свобода, на його думку, найкраще забезпечується демократичною формою правління. Тому найкращою державною формою організації су­спільства, яка б унеможливлювала повне підкорення особи верховній владі, є демократія у формі республіки. Ця форма найбільш наближена до свободи вже з тієї причини, що джерелом влади в демократичній рес­публіці є народ, незалежно від того, в чиїх руках зосереджена верховна влада. А оскільки народ є джерелом влади, то він має найбільше можли­востей на та власну безпеку і реалізацію потреби свободи.

Чільне місце серед авторів державно-правових концепцій того часу посідав англійський філософ Джон Локк (1632—1704). У відомому творі «Два трактати про державне правління» він одним із перших роз­робив концепцію поділу влади. Локк переконаний у необхідності поді­лу влади на законодавчу, виконавчу й федеративну. Законодавча —це влада, котра має право вказувати, як повинна застосовуватися сила держави для збереження співтовариства та його членів. Виконавча влада підпорядкована парламенту. В разі необхідності парламент у змозі її замінити. Федеративна влада є органом, який обстоює інте­реси держави в міждержавних стосунках. їй належить право вирішення питань щодо війни, миру, союзів і договорів з іноземними державами та окремими іноземцями.

На думку Дж. Локка, поділ влади — необхідна умова забезпечення свободи, тобто умов для реалізації індивідом своїх природних прав. Ідею мислителя про поділ влади підтримали багато хто з представників Просвітництва.

Він погоджувався з тим, що в додержавному стані панував природ­ний закон. У природному стані всі люди рівні і незалежні, а тому мають однакові права і обов’язки.

Розглядаючи співвідношення свободи і права, природного і грома­дянського права, Локк відкидав твердження Гоббса, що це протилежні, несумісні явища. Він зауважував, що метою закону є не знищення чи обмеження свободи, а навпаки — її збереження й розширення. Свобода людей за умов існування системи правління полягає в тому, щоб жити згідно з приписами законів, загальних для кожного і встановлених за­конодавчою владою.

Локк визначає наступні форми правління: демократія — коли су­спільство створює закони та призначає для виконання цих законів по­садових осіб; олігархія — коли суспільство передає законодавчу владу до рук кількох осіб та їхніх спадкоємців або послідовників; монархія — коли влада передається в руки однієї особи. Суспільство в разі пот­реби може встановлювати складні та змішані форми правління.

Автором оригінальної державно-правової концепції був англійський представник нового часу Девід Юм (1711—1776). Основні праці: «Тра­ктат про природу людини», восьмитомна «Історія Англії», «Есе на сус­пільно-політичні, морально-естетичні та економічні теми».

Він будував свою теорію виходячи з почуттів. Розрізняв природні та штучні почуття. До першої групи він відносив любов, ненависть, спів­чуття тощо, тобто природні реакції людини; до другої — штучні почуття.

Юм визначив джерела виникнення власності — це право:

а) володіння;

б) першого захоплення;

в) давності;

г) приросту і спадку;

д) і продукт власної праці.

Мислитель обстоював тезу, що держава є органом примусу та охорони приватної влади, а суспільство — продуктом власності. Себто Д. Юм у своїй теорії розрізняв такі категорії, як держава й суспільство. Суспільство, на ду­мку Д. Юма, виникло як наслідок розростання сімей і є продуктом власності.

Держава є органом примусу та охорони власності. Її невід’ємний ат­рибут — політична влада.

У 1766 році Юм і Тюрго (у листуванні) обговорюють ринковий ме­ханізм вільної конкуренції, який пізніше отримав назву «модель вільної конкуренції» або «модель встановлення середньої норми прибутку». Тут йдеться про можливості вільного переливу капіталів між галузями і вільною конкуренцією між ними (при відсутності системи монополій), норма прибутку на капітал у всіх галузях виробництва і торгівлі завжди буде прагнути до єдиного «середнього» рівня, скрізь пропозиція задо­вольнятиме попит. У цілому на ринку товарів буде стільки, скільки по­трібно, не більше і не менше. Так повинен діяти природний порядок.

5.4.