Економічна думка та становлення поглядів на державу та право в Україні раннього періоду Середньовіччя

Формування системи державно-правових поглядів ранньофеодаль­ної Київської Русі відбулося під впливом політичних, економічних та релігійних чинників. Серед них заходи зі зміцнення державного суве­ренітету, розвитку відносин і торгівлі з іншими країнами, введення християнства, виникнення першого джерела права — «Руської Прав­ди», ознайомлення з творами античних філософів.

Економічна думка середньовіччя відображена у головних докумен­тах та видатних пам’ятках Київської Русі, у «Руській правді», яка скла­далась із трьох частин: перша частина «Правда Ярослава» з’явилась у 30-х роках XI ст., друга — «Правда Ярославичів» — у 1072 р., третя — «Устав» князя Володимира Мономаха, був написаний у 1113 р. У цих документах змальовується народне господарство, що базувалось на зе­млеробстві та скотарстві; високий рівень розвитку сільськогосподарсь­кої культури; феодальне землеволодіння.

У «Правді Ярослава» проголошувалась недоторканність власності феодалів, а також юридичне закріплення розшарування суспільства. «Правда Ярославичів»» містить положення про охорону земельної вла­сності, охорону та порядок забезпечення майнових інтересів кредитора, аналізуються процеси феодалізації. «Устав» дає досить чітке уявлення про систему грошових одиниць. Основою цієї системи була гривня, яка виявила тенденцію стати загальним мірилом вартості і відігравала про­відну роль у штрафній шкалі. «Устав» також визначає умови перетво­рення закупів у холопів та навпаки. В цілому «Руська правда» — це правовий кодекс усієї країни, джерело пізнання державного та госпо­дарського розвитку Стародавньої Русі. Найпримітнішою рисою цього кодифікованого збірника звичаєвого права є відсутність смертної кари, тілесних покарань, заподіяння каліцтва. Особливо багато статей «Русь­кої Правди» захищають честь та гідність людини. «Руська Правда» за­початкувала формування інституту права і добу формування правосві­домості русичів.

Важливе значення мали також запровадження християнства та по­ширення письменності, завдяки яким стають відомі й починають вико­ристовуватись норми канонічного та східноримського права, політичні традиції Візантії.

Першою пам’яткою державно-правової думки Київської Русі було «Слово про Закон і Благодать» першого київського митрополита Ілла- ріона (1049). Суспільний прогрес, на думку мислителя, відбувається за­вдяки зміні принципів релігії. Він протиставляв два етапи розвитку людства: епоху Старого Заповіту та епоху Нового Заповіту. Ці етапи послідовно змінюють один одного в процесі історичного розвитку люд­ства. Співвідношення Старого та Нового Заповітів, закону та благодаті він використовував для тлумачення соціальної проблеми, пов’язаної передусім із питанням про місце окремих народів у світовій історії.

До основних положень вчення Ілларіона відносять:

- ствердження рівності між усіма народами та рівності всіх людей перед Богом;

- проголошення незалежності та самобутності як Київської Русі, так і інших країн;

- виклад патріотичної концепції всесвітньої історії, в якій почесне місце відводиться Київській Русі, пророкування великого майбутнього Давньоруській державі;

- зведення історії державності до історії великих самодержавців, прославляння тих князів, які дбали про єдність та міць держави (пропо­нував визнати Володимира святим, що сприятиме підвищенню автори­тету та незалежності держави);

- захист ідей єдиновладдя, що є основою єдності, міцності та тери­торіальної цілісності держави;

- визначення взаємин церкви та держави: церква повинна слугувати державі та правителеві, сприяти консолідації країни, стояти на сторожі загальнодержавного централізму;

- визначення основних рис та політичної програми верховної влади, її соціальної спрямованості.

Ідея централізації державної влади знайшла своє відображення в «Слові о полку Ігоровім» (1187), в якому засуджується принцип «уді­лів» як першопричина чвар та усобиць князів, для яких власна слава дорожча за благо Вітчизни.

Ідея одновладдя в державі знайшла відображення в ще одній пам’ятці Київської Русі — «Моління Даниїла Заточеника», яке з’явилося у XII—XIII ст. Автор засуджував феодальні війни, радить князеві зміцнювати військо, що має стати запорукою дієздатності влади в боротьбі як із зовнішніми ворогами, так і тими, хто творить беззакон­ня, проводить думку, що народ — джерело князівського багатства та могутності. Таким чином, в «Молінні» викладено поради князеві, як врівноважити владу, зробити її стабільною та непорушною. Водночас в «Молінні» порушено проблеми соціальної нерівності та несправедли­вості в суспільстві. Бідність та багатство позначаються на моральній та етичній поведінці людей. Його турбує проблема залежності холопів від боярської влади, яка знеособлює людину. Разом з тим він засуджує сва­вілля князів і бояр, які загрожували майну і життю вільних людей.

Належний внесок у розвиток економічної думки України зроблено так званою полемічною літературою, яка виникла у 80-ті роки XVI ст. у ході боротьби проти унії та католицизму. Видатною особистістю у сус­пільно-політичній, філософській та економічній думці XVI ст. постає український і польський публіцист, історик, філософ, письменник- гуманіст Станіслав Оріховський-Роксолан (1513—1566). У працях «Про природне право», «Напучення королеві польському Сигізмунду- Августу», «Хрещення у русинів», «Хроніки польські», «Політія коро­лівства Польського» обґрунтував ідею природного права і торкнувся питання поділу влади, наголошуючи, що стабільною держава буде ли­ше за умови священного дотримання права. С. Оріховський висловлює цікаві міркування про походження держави, форми державного управ­ління, його ієрархію та їхню роль у суспільному поступі.

Ідеї суспільного прогресу посідають значне місце у суспільно- політичній та економічній думці того часу. Основою розвитку держави, її процвітання Оріховський називає виховання громадян, яке не можли­ве без освіти.

Видатним українським мислителем-полемістом, провідним діячем антиуніатського та антикатолицького руху в Україні був Іван Вишен­ський (1545/50 — 20-ті роки XVII ст.). На відміну від інших полемістів Іван Вишенський спробував окреслити певний суспільно-політичний ідеал, втіливши його в концепцію про «істинну церкву». її основними аспектами були:

- ідея соборності церкви (суспільства), де всі люди рівні перед Богом;

- принцип соборності є запорукою рівності людей у церковно- релігійному і суспільно-політичному житті;

- домінування духовної влади над світською;

- суспільний ідеал І. Вишенського не містив ортодоксального като­лицизму, викривав узурпацію папою, римським правом абсолютної влади у релігійній сфері.

Твори Івана Вишенського наголошують на проблемах соціальної рі­вності, оскільки майново-соціальна нерівність людей походить не від природи і не від Бога, а від земних несправедливостей; показують ос­новні форми привласнення продукту праці селян і ремісників панами, шляхтою, духовенством, торговцями. Іван Вишенський критикував фе­одально-кріпосницький лад, засуджував фільваркову систему (перетво­рення феодальних маєтків на комерційно орієнтовані господарства), яка призводила до посилення експлуатації селянства. Полеміст ставить пи­тання про соціальну справедливість і зумовлює її судом і правдою, тоб­то законними гарантіями, які були відсутні в Речі Посполитій. Він ви­ступає проти тиранії і поневолення народів, відкидає практику насильницьких методів зміни форм правління, які здійснюються заради утвердження справедливості, рівності і свободи.

Полемічні твори українських публіцистів справили суттєвий вплив на розвиток суспільної думки та формування національної самосвідо­мості українського народу.