2. Економічний стан найпотужніших західноєвропейських країн (друга половина XIX – початок XXст. )

Втрата Англією світової економічної гегемонії

З останньої чверті XIX століття Англія починає поступо­во, але неухильно втрачати роль економічного центру світу. Можна знайти тому багато обгрунтувань:

1) забезпечувати високі темпи росту при високому рівні економічного розвитку набагато складніше, ніж при низькому;

2) дещо спізніла модернізація в США і Європі, особливо в Німеччині, здійснювалася на базі передових технологій, у той час як на острові значна частина устаткування встигла застаріти мо­рально, фізично зберігаючи працездатність;

3) колонії забезпечували більш високий рівень прибутку, за рахунок дешевої робочої сили, тому капітал витікав туди;

4) політика протекціонізму, що практикується водночас з експансією на світові ринки промисловців США (зерно, стать, нафта, машини), Франції (розкіш, продовольство, озб­роєння,) і Німеччини (вугілля, сталь, машини й устаткування), звузила ринки для англійських товарів:

5) недооцінка значення електричної енергії призвела до слабкої енергооснащеності праці в Англії в порівнянні із США і Німеччиною.

У результаті частка Великобританії у світовому промис­ловому виробництві скоротилася з 32% у 1870 р. до 14% у 1913 р., хоча саме виробництво за цей період виросло в 2,3 рази. Але у Франції виробництво потроїлося, а частка скоротилася з 10 до 6% світового, у Німеччині ріст склав 6 разів (!), а частка зросла з 9 до 16%, у США промислове виробництво збільшилося в 9 разів, частка ж Сполучених Штатів склала 38% світового промислово­го виробництва. Промисловий центр світу явно відійшов на інше узбережжя Атлантики, якщо вже в 1913 році США виробляли більше продукції, ніж Англія, Франція і Німеччина разом узяті. Втрата світової гегемонії відбувалася повільно і практич­но непомітно для сучасників, тим більше, що прибутки всіх про­шарків англійського населення впевнено зростали. Національ­ний доход Англії в останню чверть XIX століття виріс у три ра­зи, а прибутки від вкладень за кордоном — у дев’ять разів.

Причини уповільнення промислового розвитку Франції

Промисловий розвиток Франції в аналізований нами пе­ріод також істотно сповільнився, особливо в порівнянні з США і Німеччиною, від якої в 1871 році Франція потерпіла нищівну військову поразку, яка спричинила втрату Ельзаса і Лотарингії, загибель 1,5 млн. чоловік, що складало 3,5% населення країни, контрибуцію в 5 млрд. франків та інші «втрати» у розмірі більше 10 млрд. франків (2 млрд. дол.).

Велика частка привозної (дорогої) сировини знижувала конкурентноздатність французьких товарів на світовому ринку, а стагнація чисельності населення призвела до відносного зву­ження внутрішнього ринку. Значна частка сільськогосподарсь­кого населення (більш половини) вела до дорожнечі робочої сили. У промисловості було зайнято всього 2 млн. чоловік, у той час як у сільському господарстві — 5, у торгівлі — 4 мільйони.

Усе це призвело до переорієнтування капіталів з внутріш­нього на зовнішні ринки і з промислових на позичково-лихварські операції. Франція перетворилася в найбільшого кредитора Захо­ду. Тільки Росії було надано позик на 12 мільярдів франків (біля 5 млрд. золотих рублів). Прошарок рантьє складав біля 15% на­селення Франції. За темпами ж концентрації банківського капіта­лу Франція займала перше місце у світі.

Технічний прогрес і його наслідки

В останню третину XIX століття було зроблено багато важливих наукових і технічних відкриттів, віддалені техніко-економічні наслідки яких відчувалися протягом всього наступного століття. Наприкінці вісімдесятих англієць Парсонз і швед Лаваль винаходять парові турбіни, що незабаром об’єднуються з динамо-машиною в турбогенератор. І світ вступає в століття еле­ктрики, що змінює століття пару в якості головного техніко-тех-нологічного чинника. З’являються електростанції, газові ліхтарі замінюються електричними, з’являються трамваї, новий імпульс для розвитку одержують металургія і хімія.

Ще в шістдесяті роки Д.І. Менделєєв винаходить засіб буріння для видобутку нафти, що знайде широке застосування в Пенсільванії. Видобуток нафти збільшиться з 25 тис. тонн у 1860 р. до 800 тис. у 1870-м і 20 млн. тонн у 1890 р. Але століття нафти прийде дещо пізніше — її століття двадцяте.

У вісімдесяті ж роки німцями Дизелем і Отто будуть винай­дені двигуни внутрішнього згорання, а в 1885 році Даймлер і Бенц побудують перший автомобіль. Дещо пізніше брати Райт побудують свій перший літак, а безіменні конструктори — підводний човен.

У цей же період з’являться нові матеріали: вулканізована гума, дюралюміній, пластмаса.

У 1895 році італієць Марконі і росіянин Попов винахо­дять радіо, що стане відмінним додатковим засобом зв’язку разом із телефоном, винайденим Беллом у 1876 році, і телеграфом. І в цьому ж 1895 році брати Люм’єр відкривають еру кінематогра­фу, якому призначено згодом перетворитися в одну із головних галузей господарства, принаймні в США.

Удосконалюються також способи знищення людей. Мак­сим побудував перший кулемет, що дає небачену ще в історії можливість одному солдату на відкритому просторі змагатися відразу з цілою сотнею. Нобель винаходить зброю страшної руйнівної сили — динаміт. З’являються артилерійські снаряди, начинені бойовими отруйними речовинами: іпритом, фосгеном.

Концентрація виробництва і капіталу

Технічний прогрес призвів до того, що головна роль в економічному розвитку перейшла від легкої, текстильної, харчо­вої галузей до важкої промисловості, машинобудування і метало­обробки, транспорту. Останні потребують великих вкладень капіталу, мають більш тривалі ділові цикли, а оптимальний об­сяг виробництва і зайнятості на них істотно вищий. Для притяг­нення великих довгострокових капіталів створюються акціо­нерні товариства відкритого і закритого типу, учасниками яких стають десятки і навіть сотні тисяч громадян. У періоди криз такі значні компанії із компетентним керівництвом і великим запасом тривалості вважаються більш стійкими, ніж дрібна приватно­підприємницька сімейна фірма.

У результаті кількість невеликих підприємств до кінця XIX століття істотно скоротилася, а їхня частка в сукупному ви­робництві впала до 50 і навіть 30%.

Так, у США до початку XX століття було більш 300 тис. компаній, але лише 3 тис. з них мали обсяг виробництва понад мільйон доларів. Але на цих найбільших компаніях було зайнято 30% всіх працюючих по найму американців, вони випускали 43% всієї промислової продукції країни, на їхню частку припадало 70% сукупної потужності устаткування. Аналогічна картина спо­стерігалася в Англії, Франції, Німеччині, Японії і Росії.

Але тим самим порушувалися практично всі умови існу­вання вільної конкуренції. Структура ринку перейшла в новий стан, де почали переважати монополістичні тенденції. Ха­рактерними ознаками-умовами цього стану є:

- дещо невелика кількість виробників (продавців) у кожній галузі (два-три десятки), з істотною, значи­мою долею ринку (3-15%) у кожного з них;

- неоднорідність товару, диференційованого по ринкових сегментах, захищеного патентами, лі­цензіями, товарними знаками і марками;

- нерівномірність розподілу інформації;

- існування серйозних бар’єрів для входу в галузь;

- злиття банківського капіталу з промисловим;

- вихід компаній за рамки національних меж. Основними формами монополістичних об’єднань є:

картель — учасники якого зберігають юридичну, фінансову, виробничу і збутову незалежність, але пов’язані угодами про регулювання обсягів виробництва, про наймання робочої си­ли, про цінові діапазони і ринки збуту;

синдикат — у котрому, зберігаючи юридичну, фінансову і виробничу незалежність, учасники здійснюють розподіл замов­лень, організацію постачань сировини і збут продукції через єди­ну контору;

трест — у котрому, зберігаючи юридичну незалежність, підприємства, що роблять однорідну продукцію, об’єднують фінанси, виробничі потужності і збут;

концерн — у якому, зберігаючи юридичну, виробничу, а іноді і збутову незалежність, підприємства об’єднані загальним фінансуванням і стратегічним керуванням у холдинг шляхом пе­рехресного володіння акціями.

Розрізняють вертикально-інтегровані концерни, що об’єднують підприємства по ланцюгу випуску готової продукції (шахта - сталеливарна компанія - завод двигунів - шарикопідшипниковий завод - шкіряна фабрика - лакофарбова фаб­рика - складальний цех), і горизонтально-інтегровані, об’єдну­ючі підприємства суміжних областей (тютюнова фабрика - винзавод - макаронна фабрика - готельна мережа - ресторан).

Боротьба за ресурси і сфери впливу

Найважливішим економічним ресурсом на початку XX століття стала нафта. У той час було три основні регіони її видо­бутку: США (Пенсільванія, Техас, Каліфорнія), Російська імперія (Азербайджан, Поволжя) і регіон Перської затоки, що входить у сферу британського впливу. Німеччина, на частку якої припадало 16% світового виробництва, не мала виходів до знач­них запасів нафти і залежала від постачань з Росії і США.

Іншим важливим ресурсом була селітра — сировина для виготовлення озброєнь. Основним регіоном її видобутку стала Південна Америка, що домоглася політичної незалежності в се­редині XIX століття. Сполучені Штати, перетворившись у голо­вну промислову державу світу, на частку яких припадало 38% світового виробництва, категорично застерігали європейські країни від втручання у справи Західної півкулі, що вони оголоси­ли зоною своїх інтересів.

В умовах виробництва, що стрімко зростає, величезне стра­тегічне значення мали ринки збуту. Якщо в США такий ринок був, що називається, «під боком», Британія і Франція були колоніальни­ми імперіями і могли нав’язувати свою продукцію залежним країнам за завищеними цінами. Якщо Російська імперія приєднала величезні території в Азії, на господарське освоєння яких у неї навіть не вистачало ресурсів, то Німеччина була практично позбав­лена ринків, яким вона могла б диктувати свої умови.