1. Господарський розвиток за первісної доби

Існує думка, що далекі предки людей 100, 200 і навіть 300 тисяч років тому жили невеличкими стадами на кшталт сучас­них людиноподібних мавп. Наука, у її сучасному стані, не в си­лах ні підтвердити, ні спростувати цю гіпотезу.

Про причини революції дотепер ведуться дискусії між при­хильниками космічних (змінилася жорсткість випромінювання) і кліматичних (глобальне похолодання) версій. Але суть у тому, що близько 35 тисяч років тому всеїдні і досить-таки смирні предки людей переходять, не маючи поки ще ніякої зброї, крім палиць, ка­менів, зубів і пазурів, до полювання на великих тварин — мамонтів і биків. Для полювання формується так званий «пронатовп» — не­велике людське стадо — перша форма соціальної, а не біологічної спільності, що є щаблем на шляху від череди до племені.

Палеолітична революція поклала початок дуже тривало­му періоду в розвитку людства (біля 20 тисяч років) — стадії ДИКОСТІ. За ці двісті століть людина навчилася поводитися з вогнем, засвоїла плетиво, винайшла спис, лук зі стрілами, буме­ранг, кам’яну сокиру. З’явилися рід і сім’я, власність і обмін, мі­фологія і культ. Стадія дикості закінчилася з винаходом гончар­ного мистецтва, прирученням тварин і окультуренням злаків. Новий революційний крок відбувся близько 10-12 тисяч років тому — люди у Середземномор’ї, Індії та у Тихоокеанському регіоні почали переходити до осілості. Господарство, що носило привласнюючий характер, стало відтворюючим.

Територія України в палеоліті належала до високорозвинутих регіонів світу. Перша людина з’явилася 1,5 млн. років тому. Оскільки клімат був суворий і холодний, то люди селилися пере­важно в південній частині України. Відома 1 тис. пам’яток пале­оліту, зокрема Королеве, Рокосове в Закарпатті, Лука-Врублівецька над Дністром, Амвросіївка в Донбасі, Кіїк- Коба в Криму тощо.

Першим історично сформованим соціальним інститутом був ПОДІЛ ПРАЦІ. Спочатку він носив статньовіковий харак­тер, потім став племінним і «фаховим». Необхідність соціаль­ного регулювання сексуального життя виникла у давні часи. З появою обмежень у сексуальних контактах між людьми фор­мується найважливіший соціальний інститут — СІМ’Я.

Сім’я виконувала і виконує багато важливих функцій у різноманітних сферах людського життя: репродуктивну — наро­дження, виховання, соціалізацію нащадка; сексуальну — ор­ганізація комунікацій між чоловіками і жінками для досягнення сексуального задоволення; економічну — виробництво і роз­поділ матеріальних благ, організація їх споживання (побут), пе­редача у спадщину; психологічну — забезпечення почуття безпе­ки, емоційну підтримку, відпочинок, соціальне схвалення.

З формуванням сім’ї виникає РІД.

Рід виявився дуже стійким інститутом. Ще й сьогодні у ба­гатьох народів можна зустріти його у вигляді КЛАНА — групи поєднаних у господарських і побутових стосунках родичів. Декілька родів складали ПЛЕМ’Я, основним завданням якого було захоплення, освоєння і захист певної території.

З переходом від інстинктивно-психологічної діяльності, яким було, наприклад, полювання пронатовпу, до осмисленої ді­яльності (організоване полювання, підтримка вогню, виготов­лення знарядь) виникає ще один важливий соціальний інсти­тут — РЕЛІГІЯ.

З виникненням релігії лідерство в племені поступово пере­ходить до старійшин. З появою перших знарядь виникає ще один важливий інститут — ВЛАСНІСТЬ. Споконвічно власність но­сила особистий характер. Знаряддя належить тому, хто його ви­готовив і вміє ним користуватися. Неолітична революція

З неолітичної революції почалася стадія ВАРВАРСТВА. Множилися культурні злаки, землеробство стало основним за­няттям, з’явився поділ праці, кам’яні і дерев’яні будови, ручний млин, гончарне колесо, ковальський міх, виплавка залізної руди і виготовлення знарядь із заліза. Почалося виробництво рослин­ної олії і виноробство, виготовлення візків і бойових колісниць, будівництво судів з колод і дощок.

В Україні цей період тривав від другої половини IV по II тисячоліття до н.е. Найбільш відомою культурою цієї доби була трипільська, названа так від однойменного села на Київщині. Трипільці заселяли територію від Карпат до Південного Бугу, Придніпров’я, Волинь, Степове Причорномор’я. Для поселень характерне кругове розташування жител. Трипільці жили в постійних спорудах чотирикутної форми. Будуючи хату, забива­ли в землю дубові палиці, між якими закладали стіни з плетеного хворосту, обмазаного глиною. Дах покривали соломою або оче­ретом. Він мав чотири схили та отвір для диму. Долівка — гли­няна, у середині приміщення — велика піч, навколо якої лежанка з випаленої цегли. Хати розмальовували як зсередини, так і ззовні. З’явилися протоміста, площею до 400 га.

Основним заняттям трипільців було хліборобство. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всі садово-городні культури, відомі в Україні. Землю обробляли дерев’яною моти­кою з кам’яним чи кістяним наконечником, пізніше ралом. Бо­рошно одержували за допомогою кам’яних зернотерок (жорен), жали збіжжя кістяними або крем’яними серпами. Трипільці роз­водили велику і дрібну рогату худобу, коней, свиней. Розвива­лось общинне ремесло. Почали використовувати перший штуч­ний матеріал — кераміку. Збереглося чимало цегляного посуду, випаленого з глини, прикрашеного чорним, білим та жовтим ор­наментом, жіночі статуетки прабатьків. Для щоденного вжитку використовували миски, немальовані горщики сірого кольору. Виникло прядіння і ткацтво, ткацький верстат. Протягом неоліту остаточно завершилося формування техніки обробки каменю (шліфування, пиляння, свердління), вдосконалення луку і стріли, з’явилися справжні кам’яні сокири. Виник наземний транспорт — лижі, віз, сани, волокуша, худоба використовувалася як тяглова сила.

Населення трипільської культури стало субстратом, праосновою українського народу, який не прийшов з інших країн, а з давніх-давен жив на своїй землі, освоюючи територію від Дніпра до Дністра. Саме це ставить Україну в один ряд з давніми світовими культурами. Етнополітична революція

Близько 6,5-8,5 тисяч років тому, а ця дата практично збі­гається з біблейською датою створення світу, з’являються перші міста, формується патріархальна сім’я, починають формуватися етноси, з’являється ринок, держава. З винаходом буквеного пись­ма і формуванням держави починається стадія ЦИВІЛІЗАЦІЇ.

Споконвічно влада у племені належала найбільш сильним і кмітливим чоловікам, ватажкам у полюванні і військових захо­дах, де брали участь уже дорослі і здорові члени племені. З перехо­дом до регулярного ведення сільського господарства функція охо­рони території племені, а пізніше общини, поступово відокрем­люється. Формується прошарок воїнів, а їх ватажок стає царем або князем. Влада царя, практично абсолютна у поході, в мирний час ще довго була символічною. Побутові суперечки общинників ви­рішуються загальними зборами, старійшинами, а пізніше — «суд­дями». Тільки з об’єднанням функцій військового ватажка і судді влада військової аристократії істотно зміцнюється. Виникнення рабства

Поки продуктивні сили були слаборозвинуті, продукт, вироблений родом або сім’єю, ледь забезпечував прожитковий мінімум членам роду, сім’ї, общини або племені. Використовува­ти примусову або найману працю в таких умовах було економіч­но невигідно. Полонених або відпускали, або вбивали, або прий­мали в рід, сім’ю.

Зростання продуктивних сил забезпечило спочатку неве­лике, а потім істотне перевищення виробленого продукту над не­обхідним мінімумом. У цих умовах стало економічно вигідно обертати бранців у рабів, примушуючи їх працювати за їжу і дах (необхідний продукт) і привласнюючи додатковий продукт. Услід за перетворенням полонених у рабів стали перетворювати злочинців із числа членів роду (замість страти або вигнання), а потім боржників і збіднілих общинників у рабів. Спочатку бор­гове рабство було обмежено 3-7 роками, але потім стало безстроковим. З розшаруванням общини на багатих і бідних почастіша­ли випадки продажу в рабство дітей і молодих жінок. Діти рабів також ставали рабами, іноді навіть у тому випадку, якщо один із батьків був вільним. Так рабство стало спадковим станом.

Спочатку рабів використовували лише для виробництва найбільш важких робіт: розчищення полів, риття каналів. Потім їх функції істото розширилися: збір врожаю, випас худоби, приго­тування їжі, ремесло, торгівля, виховання дітей, храмова служба, ведення домашнього господарства, деякі адміністративні функції.

Споконвічно раби належали всьому родові або племені, всій общині. Пізніше рабів змогли одержувати великі й еко­номічно сильні патріархальні сім’ї, що підсилило їхню автономію.