1. Господарство західноєвропейських країн на етапі раннього середньовіччя (Y – YIII ст.)

Темні часи (V—VIII ст.)

Населення Середземномор’я в результаті спустошливих війн візантійського полководця Велизарія, які супроводжувалися спалахами епідемій та голодом, у результаті знищення посівів і запасів продовольства, скоротилося більш, ніж у два рази — із 55 до 27 млн.

Військово-політичні бідування ускладнювались погір­шенням кліматичних умов в Європі — VI століття виявилося ду­же холодним. Впала врожайність зернових. Істотно скоротилося поголів’я худоби. Це призвело до несприятливих змін у структурі харчування. У їжу стали використовуватися дикі трави, корені, кора дерев.

Довгострокове погіршення структури харчування, а та­кож санітарно-гігієнічних умов призвело до негативних змін якості життя населення. Скоротилася середня тривалість життя. У першу чергу, через високу дитячу смертність. Істотно знизили­ся фізичні параметри людей — маса тіла у середньовічних чо­ловіків рідко перевищувала 100 фунтів (біля 45 кг), зріст — 4,5 фу­тів (142 см). Параметри жінок були на 10% менше.

Ситуація стабілізувалася лише в VII—VIII століттях. Але це була застійна стабілізація. Чисельність населення коливалася в ме­жах 30-35 млн. чоловік. У цей період міста втрачають своє еко­номічне значення. Навіть ремісники переселяються в села, які на декілька століть стануть основним типом поселень у Європі.

Як правило, село нараховувало від 10 до ЗО дворів (50 -300 жи­телів), хутір — 1-5 дворів (10-30 жителів). Частка ж суто місько­го населення падає до 3-7%.

Торгівля занепадає через розбій на дорогах, йде процес натуралізації господарського ладу. Патріархальна сім’я практич­но зруйнована, і на зміну їй приходить так званий християнський шлюб.

Християнська сім’я складається з подружньої пари із діть­ми і може включати інших близьких родичів, що неодружені — всього від 4 до 10 чоловік. Допускаються сім’ї, що складаються із вдови та її дітей.

Народжуваність у середні віки була дуже високою. Жінка від 15 до 40 років народжувала 12-15 разів з інтервалом у 1,5-2 року. Запобігання вагітності і аборти були піддані церковній анафемі і частково забуті. Сільські акушерки шельму­валися як відьми.

Хоча майнової правоздатності люди в середні віки досяга­ли досить пізно, наприклад, чоловіка у Візантії — тільки в 25 ро­ків, шлюб можна було укладати достатньо рано: хлопчикам — у 14-15 років, дівчаткам — у 13-14 років. В окремих випадках като­лицька церква освячувала навіть шлюби дванадцятилітніх. З чис­ла шлюбних партнерів виключалися родичі до 6 коліна, хрещени­ки, зведені брати і сестри. Тому шукати наречену своєму сину се­лянин мусив достатньо далеко від місця постійного проживання. Це сприяло розвитку міжсільських контактів, а точніше кажучи, перешкоджало їхньому остаточному припиненню і цілковитій на­туралізації господарського і громадського життя. Період із почат­ку VI до середини VIII століття часто іменують «темними» віками.

У «темні» віки відбувається деградація ремесел, деспеціалізація і натуралізація господарства. Основні культури — жито, пшениця, овес, ячмінь, бобові, льон. Багато трудових навичок, а також технологій і знарядь праці, наприклад, вітряні і водяні млини, механічні пилки, були втрачені. І знову відроджені лише через 500-1000 років.

Крах Західної Римської імперії призвів до дезорганізації адміністративного ладу Західної Європи. Осілі в її межах вар­варські племена мали значно нижчий рівень організації госпо­дарської діяльності, ніж римляни. Племінні, військові ватажки (герцоги) і дружинники захопили значну частину орних земель, але цілком контролювати і обороняти їх були не в змозі.

Класичне римське право, що захищало приватну власність, втратило свою силу.

Поступово окремі ватажки розбійних банд стали переходи­ти від тактики одноразових набігів на поселення — до постійної «годівлі» на певних територіях. Вони будували собі руками навко­лишніх селян укріплені замки. Звичайно, «осілі бандити» намагалися не допустити на свою територію інших бандитів і, таким чином, ставали захисниками селян, яких вони оподатковували даниною. Не виключено, що в окремих випадках селяни самі закликали «віль­них воїнів» для захисту своїх селищ, вважаючи за краще сплачувати постійну помірну данину, а не піддаватися періодичному здирству.

У період раннього середньовіччя істотно зросла роль ка­толицької церкви, особливо економічна й адміністративна. Ремісники, а також вчені люди, покидаючи міста, знаходили при­тулок у добре укріплених монастирях, що не поступалися ли­царським замкам.

Завдяки цьому монастирі стають центрами ремесел і обмі­ну, сховищами продовольства і товарів, а також знань, книг, на­ук, освітніми і медичними центрами. Звичайно, більшість антич­них рукописів, особливо тих, що не погоджувалися з християнсь­кою доктриною, були знищені, але інші, наприклад роботи рим­ських агрономів, а також Платона й Арістотеля, дійшли до на­ших днів саме завдяки тому, що зберігалися і переписувалися вче­ними ченцями.

Ставши осередком вченості, включаючи практичні знан­ня, монастирі змогли взяти на себе управлінсько-організаційні функції: спостереження за ходом сільськогосподарських робіт, організацій свят і навіть судочинства.

Частина селян віддала свої землі під заступництво церкви, а сама переходила під церковну юрисдикцію. Так церква посту­пово перетворилася в найбільшого феодала, на долю якого при­падало від ЗО до 50% усіх сільськогосподарських угідь.

Введена в середині VIII століття десятина — податок у розмірі 10% валового прибутку селянина на користь церкви - істотно зміцнила її економічне становище.

Ставши адміністративно-господарськими центрами, мо­настирі придбали ще одну важливу економічну функцію — інве­стиційно-кредиторську. Вони позичали селянам насіння, племін­ну худобу, знаряддя праці, а феодалам — гроші.

Незважаючи на те, що лихварство суворо засуджувалось як Старим, так і Новим Завітом, католицька церква в Західній Європі перетворилася в найбільшого лихваря, що конкурує з ломбардцями і євреями, які традиційно спеціалізувалися на цьо­му роді діяльності. Проти останніх пізніше спеціально було ор­ганізовано декілька масових погромів, ініціатива яких виходила від вищих церковних ієрархів.

Нагромадивши значні ресурси, церква змогла взяти на се­бе важливу соціальну функцію — організацію притулків для зне­долених, старців, дітей, жінок.