2. Господарський розвиток західноєвропейських країн у YIII - IX століттях
Каролінгське відродження
Період із середини VIII до середини IX століття в західноєвропейській історії часто іменують «малим» або Каролінгським відродженням. Його початок можна пов’язати з діяльністю Карла Мартелла (715-741), що провів серйозну реформу державного керівництва і землеволодіння.
У зв’язку з обмеженістю орної землі у володіннях франків земельні талування дружинникам — бенефіції стали даватися не назавжди (у власність — феод, лен), а на час служби з тим, щоб потім їх можна було передати іншому дружиннику — васалу. У кожному районі, що об’єднував декілька десятків сіл, призначався королівський представник — граф, який виконував судові, адміністративні і фіскальні функції. Реформи Мартелла дозволили створити сильне військо, що складалося із закованих у броню кінних лицарів, об’єднати більшу частину французьких земель під владою короля, відбити натиск арабів, які отримали поразку на кордоні з Іспанією.Найвищого соціально-економічного піднесення Західна Європа досягла за правління Карла Великого (771-814). За чотири десятиліття його правління вдалося закріпити феодальну систему землеволодіння, збільшити врожайність зернових завдяки впровадженню більш раціональної системи землекористування з елементами іригації. Він об’єднав під своєю владою більшу частину земель Західної Римської імперії, включаючи територію сучасних Франції, Західної Німеччини, Північної Італії, Бельгії і Голландії, Австрії і Швейцарії.
У імперії Карла була відновлена дія римського права, модифікованого із врахуванням особливостей традиційного права франків. Розбій на дорогах, вперше відремонтованих від римських часів, був практично припинений, що відразу ж стимулювало розвиток торгівлі і ремесел.
Була проведена загальна, іноді насильницька, християнизація імперії. Швидко збільшилася кількість монастирів, а отже, і письменних людей. Імператор підтримував поширення писемності серед мирян, сприяв розвитку науки і мистецтва.
Карл Великий завершив земельну реформу, почату Карлом Мартеллом. Уся земля імперії була поділена приблизно на 110 ти
class="lazyload" data-src="/files/uch_group34/uch_pgroup167/uch_uch1348/image/image001.png">сяч вотчин. Вотчинна земля ділилася на дві частини: панську — домен від ¼ до 1/3 і надільну — селянську, частина якої була власністю окремої сім’ї — аллод (будинок, подвір’я, город, сад, виноградник, частина орного поля), а друга частина залишалася в колективній власності общини — ліси, луки, випаси, частина орного поля.
Але незабаром після смерті Карла його імперія була розділена на три частини — умовно кажучи, французьку, німецьку й італійську. А ще через декілька десятиліть у кожній із частин, а особливо у Франції, почалися міжусобні війни, що звели нанівець практично всі досягнення Каролінгського відродження.
Можна виділити чотири основні типи селян періоду Каролінгського відродження:
А — особисто вільні, практично незалежні від світської влади селяни, що знаходилися під заступництвом монастирів і були економічно від них залежні;
В — особисто вільні колони, що орендують частину землі бенефіциаріїв-вотчинників і залежать від умов оренди;
С — лити, що тримають наділи землі у спадковому користуванні і знаходяться під заступництвом феодала;
Д— поземельно і особисто залежні серви, практично раби.
Поступово розходження між цими категоріями стиралися і всі селяни стали особисто вільними, але економічно залежними, виконували панщину і сплачували оброк.
Феодальна вотчина і рента
Основними виробничо-розподільчими відносинами у середні віки була рента. Відомі три форми ренти: відробіткова (панщина), продуктова (оброк) і грошова (рента).
Розрізняють також два основних види ренти — фіксовану і прогресивну. Фіксували ренту або по душах (чоловічим), або по земельних ділянках. Прогресивна рента вилучалася або у виді частки врожаю (натуральна), або з частки прибутку (грошова).Ставки рентних платежів і умови панщини встановлювалися на довгий термін, іноді довічно (або для орендаря, або феодала). Але і після смерті учасників умови угоди найчастіше просто відновлялися в старому вигляді. Спроби переглянути умови ренти цілком могли викликати бунт, після придушення якого статус-кво найчастіше відновлявся.
Можливість вилучати частину, часом дуже значну, продукту селянського господарства була обумовлена структурою орної землі феодальної вотчини, яка була закріплена у феодальному праві принципом «немає землі без сеньйора».
На додаток до оброку і різноманітних трудових повинностей, що приносили феодалам чималий прибуток, останні встановили ще і баналітетні (монопольні) права на користування общинними млином, пресом, печами, соляними копалинами. Устрій ярмарків і ринків на залежних від феодалів землях також приносив гарний прибуток.
До X століття система утримань — бенефіції змінилася системою довічного успадкування (лен, феод) за умови прийняття васальної присяги. Присяга зобов’язувала робити поміч, переважно військову, своєму безпосередньому сюзерену, але не вищестоящому. Сюзерен також був зобов’язаний надавати допомогу своєму васалу, в іншому випадку він звільнявся від присяги.