3. Бурхливе піднесення господарства в ХІ-ХШ століттях

На початку XI століття починається бурхливий еко­номічний і демографічний підйом у Західній Європі, чому сприяє прискорення економічного розвитку, населення стабільно зрос­тає і досягає 73 мли.

З початком нового тисячоліття починається поступове відродження забутих навичок і ремесел. Біля 1150 року почнеть­ся видобуток кам’яного вугілля, а біля 1240 р. із Китаю буде за­позичений порох, який почне застосовуватися у військовій справі, що згодом забезпечить Європі важливу перевагу в бо­ротьбі за світове панування.

Кінь поступово почне замінювати вола в якості тягової сили. Складається система трипілля. Поліпшується обробка землі — оранка проводиться до 4 разів. Проводиться розчищення зе­мель під нові ріллі.

В Іспанії будуть побудовані перші паперові млини, що, в свою чергу, приведе до широкого застосування паперу в книж­ковій справі. З’являються перші немонастирські центри освіти - Оксфорд, Кембридж, Сорбонна, Карлов університет.

У цей період з являється багато нових міст. Тільки в Цен­тральної Європі — більше 1500. Відроджуються і старі міста: Лютеція (Париж, 60 тис. жителів), Тулуза, Ліон, Бордо, Генуя (по 50-70 тис. жителів у кожному), Венеція (65-100 тис.), Неаполь (біля 80 тис), Флоренція (100 тис), Мілан (80 тис), Севілья (біля 40 тис), Кельн (25-40 тис). Частка міського населення швидко росте і досягає 20-25%.

Але типове середньовічне місто дуже невелике. Так, у Ні­меччині того часу було більше 4000 міст із населенням менше 2000 жителів у кожному, 250 міст із населенням від 2 до 10 тисяч і лише 15 міст із населенням понад 10 тисяч жителів. Площа ти­пового міста також дуже мала — від 1,5 до 3 гектар.

Міста площею від 5 до ЗО гектар уже рахувалися досить значними, а понад 50 — просто величезними. До початку XIV століття вулиці найважливіших французьких міст, а також найбільших міст Європи типу Праги, будуть замощені камінням.

Із збільшенням кількості міст зростає і їхнє значення. По­силюється поділ праці. У найбільших містах нараховується вже до 300 ремісничих фахів, в самих маленьких — не менше 15.

У міста стікається різноманітний сторонній люд: злиденні прочани, комедіанти, учені, студенти, купці. Вільний світ міста задасть більш швидкий ритм життя, ніж на селі. Життя в місті менш прив’язане до природних циклів. Міста стають центрами обмінів у широкому розумінні цього слова.

Комунальні революції

У ранньому середньовіччі місто було таким же сеньйо­ральним володінням, як і село, і тому належало феодалу, на землі якого розташовувалося. Сеньйор вершив суд, дозволяв будів­ництво, збирав податки, керував обороною, сприяв ринку ремес­ла. Починаючи з XI століття, економічно зміцнілі міста (комуни) все сильніше прагнули звільнитися від влади земельних магнатів. Здійснення цього почалося з прагнення зменшити і стабілізувати ренту, а потім переросло в боротьбу за самоврядування.

Деякі міста домоглися бажаного шляхом разового викупу у феодала різноманітних прав і вільностстей. Інші перейшли під владу і заступництво більш сильних феодалів — епіскопів, гер­цогів, королів, імператорів. Третім вдалося, витримавши трива­лу боротьбу, вигнати своїх сеньйорів.

У результаті двохсотлітньої боротьби багато західноєвро­пейських міст одержали ряд важливих прав і привілеїв, у числі яких:

• право мати вибраних із числа городян посадових осіб мера, комунальних радників-магістратів, стражників; встановлення особливого міського права і суду, непідвласного церковному і феодальному (земельному) праву;

- право мати власні (міські) податки, фінанси, фор­мувати за свій рахунок ополчення і наймати воїнів;

• право на власну дипломатію й екстериторіальність;

• здійснення принципу: «Повітря міста робить вільним», відповідно до якого біглий селянин (холоп), провівши в місті рік і один день, ставав вільним городянином, членом ко­муни, котрого вже не можна було видавати феодалу;

• заміна всіх поборів щорічним внеском була ко­лишньому власнику землі найчастіше дуже символічна: бочка пи­ва, дюжина курок, унція срібла або солі, три золотих монети і т.п.

Комунальні революції сприяли подальшому зміцненню міст, росту політичного і економічного впливу третього стану, особливо купецтва, утвердженню керівної ролі міста відносно се­ла, яке встановлювалась за допомогою міських ринків, уже кон­трольованих не феодалами.

Економічні причини хрестових походів

Торговий баланс з Азією в середніх віках був негативним, що призводило до постійного відтоку золота і срібла, котрих, особливо золота, у Європі і без того було дуже мало. Необхід­ність же постійного отримання з Азії і Китаю прянощів, солі, спецій створювала загрозу потрапити в економічну залежність від цього регіону, де пануючою релігією був іслам.

Поліпшення умов життя в Європі призвело до відносного (у селян) і абсолютного (у дворян) перенаселення. Надлишок ли­царів особливо відчувся з укоріненням так званого майоратного права, за яким спадкові землі не можна було дробити між усіма синами, а віддавалися старшому сину. Молодші діти землевлас­ників були позбавлені засобів існування, що призвело до поси­лення розбоїв на дорогах.

Саме прагнення встановити контроль за основними тор­говими шляхами — «Великим шовковим» і північним морським «З варяг у греки», а також попутно вирішити проблему перенасе­лення наштовхнуло католицьку церкву до ідеї організації походів спочатку в Палестину, а потім проти слов’ян і монголів. І Папу не засмутив той факт, що мусульмани в цей час володіли Іспанією, а слов’яни вже давно прийняли християнство.

Ремісничий цех

Для захисту своїх інтересів ремісники в самому кінці «тем­них» сторіч починають об’єднуватися в цехи, які зіграють важли­ву, прогресивну роль у зберіганні технологій, та й самого ремісничого стану.

Цех виконує ряд важливих функцій:

• організація опору феодалам — світським і духов­ним; захист від конкуренції — зовнішньої і внутрішньої;

• організація кооперації — споживчої і збутової;

• організація взаємодопомоги — трудової і грошової;

• зберігання і передача в спадщину технологій і ви­робничого майна;

• охорона і захист власності.

Членом цеху був тільки майстер. Секрети майстерності передавалися в спадщину — синам, зятям, учням. Цехи жорстоко регламентували не тільки технологію і об’єм виробництва, збут і постачання, але і внутрішній розпорядок робіт, відношення між майстрами, учнями і підмайстрами. Період учнівства також рег­ламентувався. Його термін у міру розвитку ремесел і закос­теніння цехової структури зростав із 5-6 років до 10-15 років. Для одержання звання майстра потрібно було не тільки пройти всі щаблі учнівства, створити «шедевр», зробити великий внесок у цехову скарбницю, але й влаштувати бенкет для майстрів. Потім до умов вступу додалося «законне» походження, довести яке було аж ніяк не просто. Так з’являється категорія «вічних» підмайстрів, які іноді створювали свої «малі» цехи.

Під час війни цех виступав як окремий ряд. Він також мав свої місця в церкві, каплиці, скарбницю.

Але вже з XIV століття цеховий уклад починає гальмува­ти розвиток ремесла і перетворює його в мануфактурне вироб­ництво. Останнє успішніше розвивається там, де цехова регла­ментація була не настільки жорсткою.

Купецька гільдія

Торгові люди також намагаються об’єднуватися «за інте­ресами» — у кумпанства, товариства, гільдії.

Функції купецької гільдії аналогічні функціям цеху, це:

• захист і охорона власності; обмеження внутріш­ньої конкуренції;

створення монопольних умов у зовнішній торгівлі;

• упорядкування мір і ваги;

• політичний вплив — внутрішній і зовнішній;

• боротьба проти феодалів і ремісників.

Соціальна структура середньовічного суспільства

Соціальна структура середньовічного суспільства була досить-таки простою. У «темні» століття більше 90% населення складали селяни (колони, віллани, лити, серви), більш-менш осо­бисто залежні від власника землі — духовного або світського фе­одала. Частка середніх прошарків (ремісників, солдат, ченців, слуг, чиновників, торговців) складала біля 7-9%. Вищий проша­рок (феодали, дворяни, вище духовенство) не перевищував 1,5-2%. Для простоти можна вважати, що сто селян могли прокормити десять ремісників і двох ледарів.

У період комунальних революцій частка середніх про­шарків швидко зростає і досягає 15-20% населення, а частка се­лян знижується до 80%. До кінця середньовіччя частка селян скорочується в найбільше розвинутих країнах до 75%, а частка се­редніх прошарків зростає до 25%. Правда, в середніх міських про­шарках відбувається істотне розшарування. Значна їхня частина поступово переходить у стан пауперів — найманих робітників, положення яких навіть гірше, ніж у селян. Соціальна структура в середньому столітті була дуже жорсткою. Стан людини визначався при народженні. Перейти із селянського стану в ремісничий було вкрай важко, а у вищий прошарок — практично неможливо. Змішані шлюби були прак­тично виключені, тим більше, що шлюби укладались, як правило, всередині цеху, гільдії або общини. Єдиним кар’єрним східцем, по якому можна було піднятися простолюду, була цер­ковна ієрархія, та й такі випадки були одиничними. Криза XIV століття

Чотирнадцяте століття знову виявилося для Європи дуже невдалим. Практично все століття в центрі Європи йшли крово­пролитні війни. Найбільш відома з них — Столітня війна між Англією і Францією.

Наприкінці другої чверті століття сірі пацюки, що мігру­вали з Центральної Азії, принесли епідемію бубонної чуми, від якої загинуло біля третини населення Європи — приблизно 25 мільйонів чоловік. Міське населення скоротилося в 4 рази, а населен­ня окремих міст скоротилося навіть у 10 разів!

Крім того, відбулося чергове локальне похолодання, погіршилися умови визрівання зернових, що призвело до голоду.

У результаті цього населення Європи скоротилося з 73 млн. чоловік у 1300 р. до 42 млн. у 1400 р. Точних даних немає, але є підстави думати, що в 1350 році населення Європи не пере­вищувало 33 млн. чоловік.

У другій половині століття наступає період «феодальної реакції». Землевласники намагаються повернутися до натураль­них форм стягування ренти, підвищити оброк, переглянути умо­ви оренди землі. У зв’язку з різким скороченням чисельності ро­бочого населення зросла оплата найманої праці. Спроби скоро­тити її, поряд із зростанням податкового тиску, призводять до серії потужних виступів: повстання Уота Тайлера в Англії, Жакерія у Франції тощо.