4. Господарство українських земель доби середньовіччя.

У Київській державі (IX — сер. XII ст.) умовне землево­лодіння, васально-сеньйоріальні відносини не набули поширен­ня, обмежувались рамками: великий князь — удільні князі. Панівною формою власності була вотчина на спадковому праві, формально визнана на з’їзді князів у Любечі в 1097 р.

У добу середньовіччя існували різні форми промисло­вості: домашнє виробництво, ремесло, дрібнотоварне вироб­ництво, з кінця XV ст. — мануфактури. Процес урбанізації по­чався в XI ст. У ході «комунальних революцій» міста домоглися самоврядування на основі магдебурзького права. За рівнем роз­витку ремесло Київської держави поступалося західноєвропейсь­кому. Більшою, порівняно із Західною Європою, була роль міст. Але монголо-татарська навала, втрата державності призвели до руйнування і уповільнення розвитку ремесла і міст в Україні, відставання в економічному відношенні від Західної Європи. Це­хи виникли наприкінці XIV ст., до більш пізнього періоду відно­ситься також розвиток товарних відносин в українській промис­ловості та мануфактур. Міста не стали такою політичною силою, як західноєвропейські, мали аграрний характер, потрапили в фе­одальну залежність від короля, магнатів. Лише незначна їх части­на керувалася обмеженим магдебурзьким правом, яке закріплю­вало привілейоване становище польського і німецького като­лицького населення і обмеження прав корінного українського.

У період становлення феодальних відносин панувало нату­ральне господарство, до процесу обміну залучалася незначна ча­стка продуктів виробництва, з розвитком сільського господарст­ва, ремесел і міст почали розвиватися товарно-грошові відносини.

Середньовічна торгівля мала корпоративний характер, типовою її формою став ярмарок, зростання внутрішньої торгівлі призвело до формування національних ринків. Розши­рення зовнішньоекономічних зв’язків західноєвропейських країн було пов’язане з левантійською торгівлею (ХІІ-ХV ст.), що мала транзитний посередницький характер, і діяльністю Ганзейського союзу (ХІV-ХV ст.). На противагу Заходу, в Київській державі (IX — сер. XII ст.) торгівля набула значного розвитку, тому деякі історики підкреслюють комерційну спрямованість її економіки. Якщо в ІХ-ХІІ ст. переважала торгівля України з Візантією і Сходом, то в ХІV-ХV ст. — із Західною Європою.

У феодальному суспільстві розвивався лихварський капі­тал, поширилися кредитні операції, виникли перші банки, ство­рювалися спеціальні банківсько-лихарські компанії. У Київській Державі значного поширення набули кредитні угоди. У ХІУ-ХУ ст. торгівля набрала нових форм: виникли товариства купців, си­стема торгівельних контрактів і кредитних операцій. Але євро­пейська середньовічна торгівля обмежувалася поганим станом доріг, митами і всілякими данинами на українських землях, рег­ламентацією державного законодавства на користь феодалів.