Інтегративна юриспруденція та її розвиток
Серед найважливіших чинників, що зумовило виникнення у ХХст. інтегративної юриспруденції як одного з перспективних напрямів розвитку правової науки, слід виокремити:
- по-перше, те, що розвиток правової науки досяг рівня, коли домінуючою її тенденцією стає спеціалізація та диференціація юридичних знань.
За цих умов кожний напрямок юридичних досліджень набуває певної концептуальної завершеності — власні обґрунтування, понятійну логіку та критерії істинності, що спричиняє критичне розмежування та ворожнечу між різними школами правової думки;- по-друге, така роздробленість правознавства привела до нехтування основоположними правовими категоріями;
- по-третє, під впливом результатів новітніх пошуків у різних галузях науки істотно змінилася методологічна ситуація — плюралізм у методології, який прийшов на зміну однополісному баченню соціальної дійсності, передбачає можливість та доцільність різноаспектних вимірів права.
Засновником інтегративної юриспруденції є Джером Холл (1901— 1992), який спробував поєднати окремі елементи теорії природного права (вчення про моральну цінність), позитивізму та соціологічної школи права (умови виникнення і розуміння права, процес його функціонування). Інтегративне розуміння права є наслідком теоретичного пізнання та практичного освоєння соціально-правової дійсності, яке базується на комплексному використанні досягнень різних шкіл права.
На плюралістичному фундаменті нової методології юриспруденції, яка покликана забезпечити багатоаспектність підходів у досягненні істини наполягав видатний український правознавець Богдан Кістяків- ський (1868—1920). На його думку, різноманітність чинників, що зумовлюють існування права передбачають необхідність застосування різних наукових методів. Б.Кістяківський був прихильником теорії правового самовизначення держави. Він ототожнював правову і конституційну державу.
Рух до цілісного сприйняття права здійснюється і в російській полі- тико-правовій думці під назвою «синтетичної точки зору в юридичних теоріях». Критикуючи односторонню послідовність будь-якої юридичної концепції, Олександр Семенович Ященко (1877—1934) констатує їх відмінність у питанні про природу права.