Історичні передумови і основні теоретико-методологічні засади кейнсіанства. Економічне вчення Дж.М. Кейнса
Кейнсіанство — одна з провідних течій сучасної економічної думки. Головною з особливостей епохи, що зумовили її появу, було швидке руйнування з розвитком капіталізму механізмів автоматичного ринкового саморегулювання.
На межі XX ст. монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства. Отже, сама дійсність спростувала ілюзії неокласиків щодо здатності ринкового механізму автоматично забезпечувати рівновагу на ринках товарів, праці та капіталу. Навіть сама раціональна поведінка господарюючих суб’єктів не забезпечувала системі стійкої рівноваги, оскільки на мак- рорівні діяли інші закономірності, що не зводилися до суми рішень, прийнятих на мікрорівні. Найбільш яскравим проявом цієї розбіжності стала Велика депресія початку 30-х рр. XX ст., яка супроводжувалася різким спадом виробництва, масовим безробіттям, фінансовими потрясіннями. Криза продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів. Високий рівень усуспільнення та ускладнення господарського механізму нагально потребували планомірного регулювання економіки в загальнонаціональних масштабах, тобто посилення ролі держави в економіці.Стало очевидно, що економічна система ринкового типу не тільки не здатна забезпечити автоматичне відновлення порушеної рівноваги, але і породжує нерівноважні ситуації через внутрішні особливості, а не в результаті впливу зовнішніх для неї факторів.
Історичні умови виникнення кейнсіанства:
• ускладнення структури виробництва і ринку;
• функціонування недосконалих форм конкурентної боротьби і втрата ринковим механізмом автоматичного саморегулювання;
• світова криза надвиробництва і затяжний характер депресії 1929— 1933 рр.;
• масове безробіття.
Основоположником нового напряму в розвитку економічної думки став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883—1946).
Основна праця — «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936). Вчення Кейнса стало своєрідною реакцією на неокласичну школу й маржиналізм, які панували в економічній науці до нього і до яких колись належав і він сам як учень А. Маршалла і кембриджської школи. Економічна криза 1929—1933 рр. різко змінила погляди Кейнса. Він рішуче й безоглядно пориває з поглядами А. Маршалла, його ідеями фритредерства, проголошуючи, що капіталізм доби вільної конкуренції вичерпав свої можливості. Попередниками Кейнса, які розробляли ті чи інші функціональні зв’язки процесу відтворення і положення яких він розвиває далі, можна вважати так звану стокгольмську школу — Б.Оліна, Е. Ліндаля; Ф. Кана у Великобританії та А. Ханта у Німеччині. Однак тільки Кейнс чітко сформулював новий напрям економічної теорії — теорію державного регулювання економіки.Центральною ідеєю, навколо якої будується вся система його доказів, полягає в тому, що конкурентна ринкова економіка не може забезпечити автоматичне відновлення рівноваги за умови повного використання ресурсів. Основною причиною, яка порушує рівновагу в економічній системі, є нестача ефективного попиту, величина якого тотожна національному доходу.
Новаторство економічного вчення Дж. Кейнса з погляду предмета вивчення та методології виявилось у наданні переваги макроекономіч- ному аналізу перед мікроекономічним. Це означає, що на відміну від інших економістів, які зосереджували свою увагу на діяльності окремих господарських одиниць, Кейнс значно розширив рамки дослідження, роблячи спробу розглянути національне капіталістичне господарство в цілому, оперувати переважно агрегатними категоріями — споживанням, нагромадженням, заощадженнями, інвестиціями, зайнятістю, тобто величинами, котрі визначають рівень та темпи зростання національного доходу. Однак головним у методі Кейнса було те, що, аналізуючи сукупні народногосподарські величини, він прагнув установити при- чинно-наслідкові зв’язки, залежності та пропорції між ними.
Це і зробило його основоположником макроекономіки як самостійного розділу економічної теорії.Другою важливою складовою економічного новаторства Кейнса можна назвати обґрунтування концепції так званого «ефективного попиту», тобто потенційно можливого і стимульованого державою попиту.
Кейнс розглядає ефективний попит у зв’язку з дією трьох факторів: схильності до споживання, схильності до інвестицій, переваги ліквідності. Перший фактор — схильність до споживання — визначає величину споживчого попиту. Основними факторами, що впливають на обсяг інвестицій, за Кейнсом, є норма процента й норма очікуваного прибутку. Інвестиції у моделі Кейнса відіграють визначальну роль у досягненні рівноваги. Ще одним фактором, котрий впливає на ефективний попит, Кейнс називає переваги ліквідності. Ліквідність у Кейнса — це можливість продати за одиницю часу за максимальною ціною будь-яке майно. Кейнс указував на існування трьох мотивів, здатних спонукати людину зберігати передовсім гроші, а не активи, що дають дохід (земля, будівлі, акції, облігації). До них належать: трансакційний мотив (готівка для укладання угод), мотив перестороги (бажання мати готівку для непередбачених платежів) та спекулятивний мотив (острах втратити капітал). Попит на гроші за трансакційним мотивом — це попит на гроші для угод. Згідно з теорією Кейнса, трансакційні грошові залишки перебувають у прямій лінійній залежності від номінального доходу і не відчувають на собі впливу зміни величини витрат чи вигод. Даний мотив не враховує реальних втрат від збереження грошей. Обсяг попиту на гроші за мотивом перестороги залежить від обсягу неперед- бачуваних платежів, який прямо пропорційно залежить від обсягу доходу і не залежить від величини процентної ставки. Спекулятивний попит на гроші — це певний резерв грошей, за допомогою якого економічні суб’єкти прагнуть застрахувати себе від можливих втрат у результаті коливань ринкової кон’юнктури. Спекулятивний мотив зумовлює попит на гроші, який перебуває у зворотній залежності від процентної ставки за облігаціями.
При зростанні процента спостерігається активізація процесу нагромадження капіталу та зменшення попиту на грошову масу. Такий попит на гроші проявляється на ринку цінних паперів.Загальний попит на гроші, за теорією Кейнса, визначається і рівнем доходу, і рівнем процентної ставки. Математично функція попиту на гроші у кейнсіанській моделі має вигляд: М° = М° (У+, /_) Між сукупним попитом і фактором переваги ліквідності, на відміну від двох попередніх факторів, існує обернена залежність.
Кількісно схильність до споживання вимірюється часткою доходу, що використовується на споживання і залежить від об’єктивних та суб’єктивних чинників. До об’єктивних чинників відносять: зміну одиниці заробітної плати, з допомогою якої вимірюють усі вартісні величини; зміни в різниці між величиною доходу й обсягом чистого доходу; випадкові зміни в цінності капіталу, які не враховувалися під час визначення чистого доходу; вплив на частку доходу, що споживається, зміцнення грошей, непрогресивне оподаткування; зміни в податковій політиці; зміни в оцінці співвідношення між нинішнім і майбутнім рівнями доходу. До суб’єктивних чинників відносять: обережність; передбачливість; розрахунок; ощадливість та інші психологічні риси людини; суспільні навички і настанови.
Недостатнім попитом Кейнс пояснює циклічний характер виробничого процесу, а причини інфляції та безробіття пояснюються браком синхронності прийняття основних економічних рішень, зокрема, рішень щодо заощаджень та інвестицій. Регулювання сукупного попиту, за Кейнсом, може здійснюватись за допомогою інструментів грошово- кредитної та податково-бюджетної політики держави. Грошово- кредитне регулювання базується на теорії процента, при цьому від його величини залежить гранична ефективність інвестицій. Методами податково-бюджетного регулювання Кейнс визначає прецесійний та інфляційний розриви в економіці.
Рецесіинии розрив (РР) — величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати) для того, щоб збільшити рівноважний ВНП до неінфляційного рівня повної зайнятості (рис. 10.1). Якщо У0 < УМ, то сукупний попит неефективний, сукупні витрати не достатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів, хоча рівновага досягнута. Недостатність сукупного попиту депресивно впливає на економіку. Щоб позбутись цього та забезпечити повну зайнятість усіх ресурсів, необхідно про стимулювати сукупний попит і змістити рівновагу з точки Е0 до точки Е1. При цьому приріст сукупного доходу складає величину, яку знаходять помноженням величини РР на мультиплікатор автономних витрат.
Рис. 10.1. Рецесійний розрив
Інфляційний розрив (ІР) — величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні витрати) для того, щоб зменшити рівноважний рівень ВНП до неінфляційного рівня повної зайнятості (рис.10.2).
Рис. 10.2. Інфляційний розрив
Якщо У0 > УЕІ, то сукупні витрати завеликі, що призводить до інфляційного буму, рівень цін зростає, тому що фірми не можуть розширити виробництво та задовольняти сукупний попит, оскільки всі ресурси зайняті. Позбутися ІР можна, стримуючи сукупний попит і переміщуючи рівновагу з точки Е0 до точки Е1.
Досліджуючи можливості втручання в розширеній моделі товарного ринку, Дж.М. Кейнс обґрунтовує необхідність активізації інструментів фіскальної політики щодо збільшення державних інвестицій, надання пільгових кредитів. Таке стимулювання сукупного попиту закономірно приводить до зростання державних витрат і до дефіциту державного бюджету. В цих умовах кейнсіанці пропонують:
- ефективно використовувати бюджетні асигнування шляхом розробки довгострокових інвестиційних програм;
- збільшувати податкові надходження за рахунок розширення податкової бази;
- надавати державні позики і в певних межах використовувати грошову емісію.
На відміну від неокласиків Кейнс поставив безробіття в залежність не від заробітної плати, а від браку «ефективного попиту», а обсяг зайнятості — від рівня виробництва «національного доходу», тобто від сукупного ефективного попиту на споживчі та капітальні блага. Кейнс усупереч панівним тоді економічним поглядам доводить помилковість використання заробітної плати як засобу лікування безробіття. Революційний висновок кейнсіанської теорії полягає в тім, що за капіталізму не існує жодного механізму, який гарантував би повну зайнятість. Проте він же стверджує, що економіка може бути збалансованою, тобто може досягти рівноваги сукупного обсягу виробництва і за високого рівня безробіття та інфляції.
За відсутності автоматичного механізму досягнення повної зайнятості лише державне регулювання сукупного попиту відкриває можливість досягнення динамічної економічної рівноваги, тобто рівності сукупного попиту та сукупної пропозиції при повній зайнятості. Такий висновок міститься у розширеній макроекономічній моделі Кейнса — моделі відкритої ринкової економіки з державним регулюванням.
Недостатня ефективність ринкових регуляторів робить необхідним стимулювання інвестицій, зокрема, за рахунок державних витрат. Така політика може наблизити економіку до рівня повної зайнятості, оскільки інвестиційні ін’єкції збільшують національний дохід і зайнятість в обсязі більшому, ніж вони самі завдяки ефекту мультиплікатора.
Механізм мультиплікатора у Кейнса відображає взаємозв’язок між приростом інвестицій і приростом національного доходу. Мультиплікатор залежить від того, яку частку своїх доходів суспільство витрачає на споживання: що вища схильність до споживання, то більший мультиплікатор, і навпаки. Формула визначення мультиплікатора інвестицій, запропонована Кейнсом має вигляд: 
Через мультиплікатор інвестицій та зайнятості виникає можливість регулювання сукупного попиту. Збільшуючи схильність до споживання, можна збільшити мультиплікатор разом з попитом, зайнятістю і національним доходом, а допускаючи зростання схильності до заощаджень, можна зменшити мультиплікатор, попит, зайнятість і національний дохід (парадокс ощадливості).
Теорія мультиплікатора пов’язала приріст національного доходу з приростом особистого споживання, породженого витратами — інвестиціями чи державними витратами.
10.2.