Кембриджська школа маржиналізму та виникнення неокласичного синтезу

Теорія кембриджської школи представлена дослідженнями А.Маршалла, Ф. Еджворта, А. Пігу, Р. Хоутрі.

Альфред Маршалл (1842—1924) виступає засновником нового на­прямку економічної науки — неокласичного аналізу, який означає ком­промісне поєднання різних теоретичних концепцій у праці «Принципи економіко» (1890).

Значення теоретичного здобутку англійського економіста А. Мар­шалла виходить далеко за просторові та часові рамки його життя та дія­льності. Загальновизнано, що запропоновані ним ідеї лягли в основу од­ного з найважливіших розділів сучасної економічної теорії — мікроекономіки, визначили її структуру, постулати та категоріальний апарат. А. Маршалл спрямував економічний аналіз на розробку розгор­нутої теорії ціни, дослідження факторів, що формують попит та пропо­зицію, забезпечують їх рівновагу. Вирішуючи ці проблеми, А. Маршалл вводить в економічну теорію поняття еластичності попиту на споживчі товари та вторинного попиту на фактори виробництва, надлишку спожи­вання, репрезентативної фірми, квазіренти, надлишку попиту та інші, які вплинули на подальший розвиток понятійного апарату економічної тео­рії. «Квазірента» — прибуток, який отримують за рахунок використання особливого, або унікального неприродного (штучного) блага; «рента споживача» — прибуток, який одержує споживач внаслідок того, що ку­пує товари за ринковою ціною, а не за цінами попиту. А. Маршалл розг­лядає механізм динаміки витрат виробництва в залежності від змін мас­штабів випуску продукції і виводить закони: постійної, зростаючої, спадної віддач. А. Маршалл по суті обмежився вивченням проблеми ці­ноутворення з позицій окремих підприємств (а саме, стосовно представ­ницької фірми, під якою він розумів фірму із середніми галузевими хара­ктеристиками).

Ціна, яку згоден заплатити споживач, визначається граничною ко­рисністю, а ціна, яку визначає виробник, залежить від витрат виробни­цтва. Поєднує ці дві ціни — ціна рівноваги, під якою розуміється мак­симальна ціна споживача і одночасно мінімальна ціна виробника. У контексті співвідношення ціни й корисності він виводить поняття спо­живчого надлишку. Ціна пропозиції залежить від дії факторів виробни­цтва: землі, праці, капіталу і організаторських здібностей.

Вирішальне значення для формування методології неокласичної тео­рії мало введення А. Маршаллом фактора часу в економічні дослідження, а також широке застосування ним частково-рівноважного підходу та фу­нкціонального аналізу. В аналізі ціни А.Маршалл надавав виключного значення фактора часу. Він перший обґрунтував відмінності у взає­мозв’язку між витратами та ціною залежно від того, який підхід (корот­ко-, середньо- чи довгостроковий) покласти в основу аналізу. А. Мар­шалл сформулював правило, згідно з яким ціна у короткостроковий період рівноваги попиту та пропозиції значною мірою залежить від по­питу, тоді як при продовженні періоду рівноваги зростає вплив витрат виробництва, а ціна товару завдяки внутрішній та зовнішній економії знижується до певного «нормального рівня». А. Маршалл використову­вав фактор часу не тільки в аналізі ціни, а й попиту, пропозиції, доходів тощо. А.Маршалл розрізняв дію трьох часових періодів. Протягом коро­ткострокового періоду пропозиція товару обмежується його запасом, а останній визначає ціну, при цьому обсяг виробництва залишається не­змінним.

А. Маршалл висунув один із варіантів кількісної теорії грошей. Цей варіант отримав назву теорії касових залишків, або «кембриджська вер­сія», за якою обсяг грошової маси визначається впливом рівня цін, об­сягу виробництва та кембриджським коефіцієнтом.

Кембриджське рівняння грошового попиту:

ків. Це частина РУ, яку люди бажають зберігати у формі готівки, не вкладаючи в цінні папери і не витрачаючи на споживання.

Заслугою А. Маршалла є його теорія розподілу факторів виробництва: праці, капіталу і землі, які, на його думку, теж підлягають впливу попиту і пропозиції. Важливим фактором організації та ефективного управління економікою, Маршалл називає людський капітал, здібності і освіту люди­ни не менш важливими ніж будь-які засоби виробництва й інші види капі­талу. Велике значення він надає також інноваціям у виробництві, тобто використанню нових знань у підприємницькій діяльності.

Збагаченню методології економічного дослідження сприяв розроб­лений і широко використаний А.Маршаллом частково-рівноважний пі­дхід, який полягає у застосуванні у своїх узагальненнях припущення «при інших рівних умовах», тобто він припускав, що всі інші фактори, за виключенням тих, які він у даний момент розглядає, залишаються незмінними. Такий метод спрощував процес аналізу шляхом виділення впливу того фактора, який досліджується.

Представники класичної школи в своїх наукових пошуках застосо­вували причинно-наслідковий аналіз. Розробляючи теорію цінності, ва-

ртості, А. Сміт, Д.

Доробок А. Маршалла в розвитку методів економічного аналізу по­лягає в тому, що саме йому вдалося остаточно поєднати дослідження в галузі економічної теорії з математичним апаратом, дати «зелене світ­ло» подальшому бурхливому і плідному розвитку математичної еконо­міки, що дістала назву економетрики, та пов’язаних з нею дисциплін і напрямів.

Френсис Ісідро Еджворт (1845—1926) написав праці «Нові і старі методи етики» (1877), «Математична психіка» (1881), «Праці з полі­тичної економії» (1925). Він встановив закон зростання виробництва фірми, яке вигідно продовжувати до тих пір, поки гранична виручка не зрівняється з граничними витратами. Еджворт доводив, що такий при­ріст потребує додаткових витрат виробництва. Він ввів в економічну теорію метод дослідження граничної корисності благ, криві байдужості для опису ситуації кількісного вибору між двома товарами, ставши од­ним із розробників ординалістської (порядкової) версії граничної кори­сності. Еджворт першим почав застосовувати економічні індекси (кіль­кісні та цінові) для економічного аналізу ринкової поведінки суб’єктів господарювання.

Артур Пігу (1877—1959) — учень А.Маршалла — автор концепції економіки добробуту, яка була висвітлена у працях «Багатство і добробут» (1912), «Економічна теорія добробуту» (1924). Оригінальність вченого по­лягає в тому, що він за основу дослідження бере не стан загальної рівнова­ги, а навпаки відхилення від такого стану. Причинами такого відхилення він називає протистояння приватних і суспільних інтересів.

Погляди Пігу сприяли утвердженню ідеї про необхідність обмеже­ного державного регулювання ринкової економіки. Значну увагу він приділяв проблемі зайнятості населення, яку зв’язував з рівнем заробі­тної плати і реальним попитом на працю. Якщо номінальна зарплата скорчується повільніше, ніж падають ціни, то зростає реальна зарплата, що веде до збільшення сукупного попиту і випуску продукції. Унаслі­док цього зростає зайнятість, або, як зазначає Пігу, національний дохід, тобто та частка матеріального доходу суспільства, яка виражена в гро­шах, — товари та послуги для кінцевого споживання. Запропонував пе­рерозподіляти доходи через активну податкову політику та обґрунтував необхідність прогресивної системи оподаткування, яка передбачає збі­льшення ставки оподаткування пропорційно зростанню доходу, а також запровадження податку на спадщину.

Ральф Джордж Хоутрі (1879—1975) — англійський економіст, представник кембриджської школи, який розглядав економічну діяль­ність у тісному зв’язку з політикою, етикою, владою держави, психоло­гією. В своїх працях «Добра і погана торгівля» (1913), «Капітал та за­йнятість» (1937) Хоутрі розробив основи грошово-кредитної політики, яка має бути гнучкою, а не обмежувальною; політика високої заробіт­ної плати має забезпечувати пропорційно більший приплив грошей і пропорційно вищі прибутки та ціни. Хоутрі ефективно поєднав грошо­во-кредитну політику з політикою у сфері заробітної плати та рухом рі­вня цін і довів, що тільки так можна забезпечити грошову рівновагу, стабільність заробітної плати й рівень цін.

Він також створив теорію, яка пов’язує споживчі доходи й витрати з економічним циклом. Важливою складовою його моделі є кредитна си­стема, тому що приплив грошей з банків для задоволення потреб торго­вців веде до підвищення доходів. Звідси випливають доходи і витрати споживачів, включаючи чисті інвестиції. Отже, Ральф Джордж Хоутрі зумів поєднати у своїй теорії кількісну теорію з рухом рівня цін.

9.4.