Австрійська школа маржиналізму: основна проблематика досліджень
Вагомий внесок у розробку ідей маржиналізму зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки ХІХст. Засновником австрійської школи став професор Віденського університету К.
Менгер, який виклав початки граничної корисності у «Основах політичної економії» (1871) та «Дослідження про методи соціальних наук і політичної економії» (1883). Ідеї Менгера розвивав Ф.Візер у працях «Про походження та основні закони господарської цінності» (1884), «Природна цінність» (1889), «Теорія суспільного господарства» (1914), «Закон влади» (1926), а також професор Віденського університету, президент Австрійської академії наук, міністр фінансів Австрії Е.Бем- Баверк у працях «Основи теорії цінності господарських благ» (1886), «Природна вартість» (1889), «Капітал і прибуток» (1884), «Позитивна теорія капіталу» (1891), «Теорія Карла Маркса і її критика» (1896).За теорією Карла Менгера (1840—1921), гранична корисність певного блага визначається двома чинниками — інтенсивністю індивідуальної потреби і рідкістю (або запасом) цього блага. Менгер категорично не визнавав вплив ціни на граничну корисність. Принцип спадної корисності — вартість однорідного блага визначається тією найменшою корисністю, якою володіє остання одиниця цього запасу. Ставлячи цінність блага в залежність від його рідкості, Менгер робить висновок, що вона визначається обсягом пропозиції благ. Таким чином, він спростував теорію вартості класичної школи.
Велику роль Менгер приділяв обміну в економіці на відміну від представників класичної політичної економії, які називали людей торгівлі паразитами. Проблема обміну Менгера побудована на позиції мінової концепції. Всіх, хто займається обмінними операціями, він назвав такими самими виробниками, як землевласники і фабриканти, тому що мета будь-якого господарства полягає не у кількісному збільшенні благ, а у більш повному задоволенні людських потреб.
Загалом обмін є продуктивним, адже він змінює граничну цінність блага, змінюючи його запас.Більш розгорнутий виклад теорії граничної корисності дав Ейген Бем-Баверк (1851—1919). Він розрізняв суб’єктивну (особиста оцінка товару споживачем і продавцем) і об’єктивну (пропорції обміну, які формуються на ринку у ході конкуренції) цінність.
Новим елементом теорії цінності було визначення граничної корисності, за якою цінність речі вимірюється граничною корисністю, тобто мінімальною корисністю, яку отримує від даного виду матеріального блага людина. Межі коливання ціни товару залежать від граничної корисності: верхня максимальна межа товару — це суб’єктивна оцінка з боку покупця, нижня мінімальна ціна — з боку продавця.
Теорія граничної корисності була доповнена теорією очікування, тобто враховувався фактор часу, який впливає на граничну корисність господарських благ. Бем-Баверк розробив оригінальну психологічну теорію процента, за якою для раціонального суб’єкта, зокрема власника грошового капіталу, певне благо має більшу граничну корисність тепер, ніж у майбутньому. Походження відсотка Е. Бем-Баверк пов’язував із впливом фактора часу на граничні корисності.
Бем-Баверк створив теорію альтернативних витрат, суть якої полягає в тому, що витрати виробництва продукту залежать від альтернативних можливостей, якими доводиться жертвувати заради виробництва.
Фрідріх фон Візер (1851—1926) використовував принцип граничної корисності для оцінки вартості витрат виробництва. Закон Візера — вартість витрат виробництва є похідною від вартості продукту. Він ввів категорію «альтернативні витрати» та відстоював втручання держави в економіку і виступав захисником приватної власності, яку розглядав у тісному взаємозв’язку з проблемою приватної організації господарства. Визнаючи правомірність лише приватної економіки, Візер стверджував, що суспільство не повинно відхиляти право приватного володіння, «оскільки держава не в змозі керувати всіма засобами так ефективно, як це роблять приватні особи». Ф. Візер критикував теорію К. Маркса не лише за те, що той виводив зміст господарювання лише з однієї праці, а й за те, що Маркс не бачив взаємозв’язку між змістом господарювання і владою капіталу, внаслідок його походження.
Візер розробив «теорію зумовленого доходу», за якою відбувається перехід від кардиналістського (кількісного) до ординалістського (порядкового) підходу у вимірі корисності благ.
9.3.