Історичні умови виникнення маржиналізму та його методологія. Й.Г. Тюнен, Ж. Дюпюї, А. Курно, Г. Госсен — попередники маржиналізму

В останній третині XIX ст. в економічній теорії виникла нова течія — маржиналізм (від marginal — граничний). Об’єктивні чинники вини­кнення теорії: поглиблення суспільного поділу праці, розширення капі­талістичного ринку поза національні межі, перехід економіки в моно­полістичну стадію розвитку, зростання взаємозалежності та конку­рентної боротьби між економічними суб’єктами.

Основна ідея маржиналізму — дослідження граничних економічних величин як взаємопов’язаних явищ економічної системи в масштабі фі­рми, галузі (мікроекономіка), а також всього народного господарства (макроекономіка). Методологія маржиналізму включає принципи: психологізація економічного аналізу, суб’єктивно-ідеалістичний підхід, позаісторичний підхід, перевагу обміну та споживання над виробницт­вом, принцип рідкісності, оперування граничними величинами, ідеоло­гічну нейтральність економічного аналізу.

У «маржинальній революції» прийнято виділяти два етапи. Перший етап (70—80 роки ХІХ ст.) — узагальнення ідей маржинального еко­номічного аналізу в працях Карла Менгера, Уільяма Стенлі Джевонса, Леона Вальраса. Уільям Стенлі Джевонс (1835—1882) подав до Бри­танської асоціації розвитку науки доповідь під назвою «Коротке пові­домлення про загальну математичну теорію політичної економії» (1871), де був сформульований новий принцип про спадну граничну корисність, яку Джевонс назвав останньою межею корисності. У праці «Елементи чистої економічної теорії» економічна теорія була повністю математизована. При цьому корисність та цінність благ визначались як функціональні залежності, а досконала конкуренція є головною умовою успішного розвитку ринку.

Другий етап (90-і роки XIX ст.) — відмова від суб’єктивізму і пси­хологізму 70-х років, формування неокласичної політекономії у працях Альфреда Маршалла, Джона Бейтса Кларка, Вільфредо Парето.

Попередниками маржиналізму були Г.

Свої закони Герман Госсен (1810—1859) опублікував у працях «Еволюція людської взаємодії» та «Розвиток законів суспільного життя і правил людської діяльності, які з цього випливають» (1854), в яких за­значив, що кожен учасник обмінної операції, розподіляючи свої засоби між^ізними покупками, намагається досягти максимуму вигоди.

Иоганн-Генріх фон Тюнен (1783—1850) вважається одним з пер­ших засновників граничного аналізу. Написав працю «Ізольована дер­жава в її відношенні до сільського господарства і національної еконо­міки» в двох томах (1826, 1850), в якій Тюнен збудував модель ідеальної ізольованої держави. Його «ізольована держава» має терито­рію у формі круга, у центрі якого знаходиться єдине місто, решта тери­торії зайнята сільськогосподарськими угіддями з однаковою родючістю ґрунту. Весь ринок збуту сільськогосподарської продукції розміщений у місті, а навколо нього концентричними кругами розміщені ферми. Всі необхідні промислові вироби фермери отримують від міста (немає вну­трішньої торгівлі). Немає ні транспорту, ні річок, єдиний вид транспор­ту — гужовий. Отже, Тюнен збудував модель, у якій неможливі комбі­нації факторів виробництва, що впливають на формування цін і доходів, залишився єдиний фактор — відстань від ферми до міста.

Неокласична доктрина успадкувала від своїх попередників — орто­доксів — такі принципово важливі постулати механізму функціонуван­ня ринкового господарства, як саморегульованість економіки, ефектив­ність цінової інформації, тотожність умов заощадження та інвесту­вання. Проте наприкінці XIX ст. цей перелік було доповнено ще двома, яких не знала класична теорія: абсолютна гнучкість цін та швидка їх реакція на порушення рівноваги і розподіл доходів відповідно до гра­ничної продуктивності факторів виробництва (земля, праця, капітал). Однак найголовнішим було те, що на зміну глобальним проблемам економічного зростання, збільшення та розподілу національного багат­ства між класами, що були центральними в роботах класиків (від А. Сміта до Дж.Ст. Мілля), друга класична ситуація принесла дослі­дження ціноутворення товарів на окремих ринках та найважливіших чинників, що впливають на нього: закономірностей формування спо­живчого попиту; варіювання пропозиції з точки зору поведінки окре­мих фірм у різних ринкових умовах; співвідношення попиту та пропо­зиції залежно від різних форм ринків; функціонування ринків факторів виробництва і механізму розподілу ресурсів та доходів.

Теоретичними засадами неокласичної доктрини є мікроекономічний аналіз і маржиналізм. Мікроекономічний аналіз бере свій початок у працях французьких економістів А. Курно та Ж.Дюпюї. Антуану Огю­сту Курно (1801—1877) належить заслуга відкриття закону попиту, який стверджує, що попит є функцією ціни: D = f(P) (де D — попит, P — ціна). Зміна величини попиту відбувається під впливом зміни цін за умови, що всі інші детермінанти залишаються постійними. Економіч­ний аналіз Курно грунтувався на емпіричних спостереженнях і фактах, у результаті узагальнення яких він дійшов висновку і графічно показав, що крива попиту пов’язує в часовому відрізку об’єм продажу і ціну, за якою товар було реалізовано. А.Курно на основі свого методу розробив різноманітні моделі поведінки фірми, фундаментом яких була саме крива попиту.

- криву попиту:

- функцію сукупного доходу:

- функцію граничного доходу:

Потім ці функції він зіставляв з функціями граничних та сукупних витрат, щоб довести, що дохід максимізується, коли

де МС — граничні витрати, а— граничний доход.

Як стверджував Курно, будь-яке ймовірне розширення виробництва буде припинене виробником, коли збільшення витрат перевищує збільшення прибутку. Заклавши основи теорії чистої монополії, А.Курно розробив та­кож концепцію дуополії, яка стала фундаментом таких важливих в економі­чному аналізі ідей, як модель недосконалої конкуренції та теорія ігор.

Теорія дуополії (два продавці) виходить з конкуренції полягає в то­му, що покупці оголошують ціни, а продавці пристосовують свій обсяг випуску продукції до цих цін. Кожний дуополіст оцінює функцію по­питу на продукцію і лише потім встановлює кількість для продажу, до­пускаючи при цьому, що обсяг випуску конкурента є незмінним.

Жюль Дюпюї (1804—1866) написав працю «Про вимірювання ко­рисності громадських робіт» (1844), у якій досліджував проблеми вимі­рювання користі від послуг, що надає суспільству держава та дав свою інтерпретацію взаємозв’язку граничної корисності та попиту, а також запропонував рівняння для кривої споживання.

Ж. Дюпюї, як і А. Курно, прийшов до висновку про обернену залеж­ність між цінами та кількістю товарів, на які є попит. Проте, на відміну від

останнього, він розглядав функцію попиту як функцію граничних корис­ностей: функція попиту нахилена негативно (низхідна), оскільки додаткова корисність, отримана від купівлі додаткових одиниць того самого товару, завжди знижується. Ж.Дюпюї проаналізував проблему цінності суспільних благ та дійшовши висновку, що вона може бути вищою, ніж це відображає фактично сплачена за них ціна, оскільки переважна більшість людей гото­ва заплатити за ці послуги більше, ніж платять насправді.

Отже, вже в середині XIX ст. були розроблені мікроекономічні заса­ди формування ціни, відповідно до яких процес урівноваження цін і кі­лькостей продукції розглядався як результат ринкового обміну.

9.2.