4. Ліберальне народництво

Ліберально-народницький напрям суспільно-економічної думки виникає вже в 70-ті рр. Його представники були пов’язані з революційним народництвом, співчували йому, проте не ставили питання про селянську революцію.

Типовим представником ліберального народництва 70-х рр. в Україні був П. Червінський (1849—1931). У 1876—1890 рр. він очолював статистичне бюро Чернігівського губернського земства. Як і народники в цілому, він намагався обґрунтувати самобутній шлях економічного розвитку Росії. Проте, якщо більшість народників заперечувала можливість застосування вчення К. Маркса до російської дійсності, то Червінський намагався довести таку можливість.

Аналізуючи розвиток людського суспільства, він покладає в основу зміни типів народного господарства, теорію К. Маркса. Але, як типовий народник, він не бачить в Росії умов для розвитку капіталізму. Тут община перешкоджає обезземеленню селянства і утворенню пролетаріату. Якщо на Заході капіталізм, пише Червінський, — це результат історичного процесу розвитку, то в Росії його можна або штучно насаджувати, або затримати чи й зовсім припинити його розвиток. Сам він доводить можливість і необхідність запобігти капіталістичному розвитку Росії.

Проте Червінський добре розуміє переваги великого виробництва перед дрібним, переваги технічного прогресу. Майбутнє країни він бачить у такій організації господарства, коли община використовує сучасну техніку, але зберігає натуральне виробництво.

Ідеї народників знайшли відображення в працях багатьох земських статистиків, зокрема О. Шликевича (1849—1909), В. Вар­зара (1851—1940), О. Русова (1847—1915) та інших.

М. В. Левитський (1859—1936) — найвідоміший представник ліберального народництва в Україні. Він, як і ліберальні народники в цілому, критикує капіталізм, заперечує можливість його розвитку в Росії. Одним із доказів на користь цього погляду стала для М. Левитського теорія відтворення Сісмонді, яку сприйняли й російські народники.

Розглядаючи паростки капіталізму в Росії як штучне явище, він виступає із закликом спинити, затримати його розвиток. Капіталізму він протиставляє дрібне виробництво, напівнатуральне господарство селян і ремісників. Саме йому він провіщає велике майбутнє.

М. Левитський увійшов в історію суспільної думки не лише як теоретик ліберального народництва, а й як практик, котрий розробляв численні проекти розвитку дрібного виробництва, і намагався втілити їх у життя. Він є прихильником створення різних форм кооперації, артілей, сільськогосподарських виставок, надання дрібним виробникам дешевого кредиту тощо.

Найвідомішим теоретичним опрацюванням М. Левитського став «Артільний договір (для землеробських артілей)», який було перекладено багатьма європейськими мовами і який він наполегливо впроваджував у життя.

Т. І. Осадчий (1866—1945) — економіст, земський статистик, громадський діяч. Розглядаючи напрями народногосподарського розвитку країни, він займав дещо своєрідну позицію. Як сумлінний дослідник — статистик, котрий оперував величезним статистичним матеріалом, що свідчив про розвиток капіталістичних відносин, він визнавав неминучість такого розвитку і навіть наголошував на певній його прогресивності. Але, як переконаний народник, Осадчий називав цей процес «украй небажаним». Розвитку капіталізму він протиставляв дрібне виробництво селян і ремісників.