Політична економія в Росії в другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.

На розвитку політичної економії в Росії позначились особливості її суспільно-економічного стану. Суттєві залишки кріпосництва, общинний лад, які надовго збереглись у пореформений період, зумовили появу критичного струменя в політичній економії, спрямованого проти пореформених порядків.

Значне місце в політичній економії Росії (на відміну від Заходу) посідали аграрні питання, і зокрема проблема общини. У розв’я­занні аграрного питання намітились два основні напрями. Представники одного — обстоювали поміщицький шлях аграрної еволюції. Представники другого — заперечували аграрну політику царизму, що призводила до зубожіння селянства, критикували способи ведення поміщицького господарства, проте фактично виступали за його збереження.

До цього (ліберально-народницького) напряму належала значна частина російських економістів. Він переважав у політекономії в пореформений період. Представники цього напряму виходили з ідей А. Сміта і Д. Рікардо. Вони прихильно ставились до економічної теорії К. Маркса, розглядаючи її як розвиток класичної теорії. Ідеї цього напряму набули найбільшого розвитку в працях М. О. Каблукова (1849—1919), О. С. Посникова (1846—1921), О. І. Чупрова (1842—1908), М. О. Каришева (1855—1905) та інших, праці яких було значною мірою присвячено аграрним проблемам.

Основу аграрної програми цих економістів становили: заперечення капіталістичної еволюції сільського господарства, захист общинного землеволодіння і збереження поміщицької земельної власності.

М. Каблуков, наприклад, усіляко захищав відробітки як форму поєднання інтересів поміщиків і селян. У центрі уваги О. Пос­никова була проблема збереження общини, розширення її меж за рахунок державних земель.

Програма професора Московського університету О. Чупрова передбачала збереження общини, запровадження раціональної землеробської культури, розвиток кустарних промислів тощо.

Проте суто аграрними питаннями не вичерпувались наукові інтереси ліберал-народницьких економістів.

Так, у Чупрова ми бачимо весь спектр питань політичної економії, а також конкретної економіки і теоретичної статистики. Теоретичну позицію Чупрова в політичній економії марксистська література трактувала як еклектичну, передовсім на тій підставі, що він визнавав наявність кількох шкіл у політичній економії і бачив певні позитивні риси в кожній із них. Виділяючи такі школи, як манчестерська, соціалістична та історична, Чупров підкреслював, що в кожній із них «виявляється своя частка істини». Політичну економію він розглядав як науку про вічні закони, що діють на всіх етапах історичного розвитку, у всіх суспільно-економічних формаціях. Саме тому він мріяв про синтез численних напрямів політичної економії, про створення єдиної економічної науки, що керувалася б єдиними істинами.

У своїх перших наукових працях і в лекціях Чупров виступає як прихильник класичної політичної економії, використовує певні положення економічної теорії К. Маркса. Щодо теорії корисності, то він уважає її другорядною.

Другорядне значення теорії корисності він пояснював неможливістю безпосереднього порівнювання благ за їхніми фізичними властивостями та суб’єктивним характером оцінок корисних властивостей тих чи тих предметів. На цій підставі він робив висновок, що мінові пропорції товарів визначаються не корисністю, а кількістю праці, необхідної для виготовлення цих товарів.

На близьких позиціях стояли Каблуков і Каришев, які підкреслювали величезну роль праці в господарському житті. На захист трудової теорії вартості і з критикою теорії корисності виступив А. О. Ісаєв (1851—1924). Він пропонував відмовитись від категорії граничної корисності і зосередитись на категорії корисності, яку досліджували ще економісти-класики. Гранична корисність, підкреслював він, пов’язана з діяльністю особи, а тому відбиває її власні інтереси, а не інтереси суспільства. Критикуючи суб’єк­тивну теорію цінності, Ісаєв був прихильником марксистського трактування вартості.

Слід звернути увагу на те, що наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. перед економістами постають нові проблеми, нові завдання. Значного розвитку набуває теоретичне розроблення економіки окремих галузей виробництва. Змінюється проблематика політичної економії. На перший план замість детального аналізу економічних категорій виходять питання економічної політики, посилюється вплив австрійської та німецької історичної школи. У політич­ній економії складається так званий соціальний напрям (соціальна школа), представники якого на перший план висували правові, етичні відносини людей. Прихильниками цього напряму були такі економісти, як С. Солнцев, П. Струве, В. Войтинський та інші. Формуються також психологічний та математичний напрями.

Психологічний напрям почав формуватись у працях українських економістів і згодом поширився в усій Росії. Його представники розвинули далі суб’єктивну теорію цінності, запровадили поняття об’єктивної й суб’єктивної господарської цінності, поширили суб’єктивні принципи психології окремої людини на психологію «колективності», застосовуючи такі поняття, як «соціальні оцінки», «суспільна гранична корисність». Один із представників цього напряму (В. Войтинський) пропагував поєднання психологічного напряму з історичним.

Основи математичної школи в Росії заклав ще Чупров. Значний внесок у розроблення математичних методів зробили такі економісти, як Ю. Жуковський, В. Дмитрієв, Л. Слонімський та інші. Так, Ю. Жуковський з допомогою цих методів намагався дати аналіз теорії прибутку і теорії ренти Д. Рікардо. Л. Сло­німський пропагував ідеї Й. Тюнена і А. Курно.

Найпослідовнішим прихильником математичних методів дослідження був В. Дмитрієв. Його праці справили значний вплив на розвиток економіко-математичних досліджень не тільки в Росії, а й за кордоном. Головна мета його економічних нарисів — довести сумісність трудової теорії вартості і теорії граничної корисності.

Основна теоретична праця Дмитрієва «Економічні нариси» складається з трьох частин, які було об’єднано й видано 1904 р.

У першому нарисі Дмитрієв дає математичний аналіз теорії цінності Рікардо, розглядає питання кількісного аналізу співвідношення між ціною і витратами виробництва і робить цікаві висновки щодо визначення повних витрат праці. У другому нарисі він аналізує теорію конкуренції А. Курно, у третьому — викладає еволюцію теорії граничної корисності.

Дмитрієв заклав основи системи міжгалузевого балансу, яку згодом розробив В. Леонтьєв під назвою моделі «витрати-ви­пуск». На жаль, праці Дмитрієва і його наукові досягнення в СРСР з 20-х рр. ігнорувались офіційною наукою.

У цілому математичний напрям не набув у Росії великого поширення, багато економістів критикували математичну школу.

План семінарського заняття

1. Економічні питання в працях декабристів.

2. Економічні проблеми в працях революційних демократів О. Герцена і М. Огарьова. М. Чернишевський.

3. Соціально-економічні ідеї революційного та ліберального народництва.

4. Політична економія в Росії наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.

Теми рефератів

1. Аграрні проекти П. Пестеля, М. Муравйова, М. Тургенєва.

2. Порівняльна характеристика економічних ідей революційного та ліберального народництва.

3. «Політична економія трудящих» М. Чернишевського.

4. Математична школа в політекономії Росії.

Література

1. Аникин А. В. Путь исканий. Социально-экономические идеи в России до марксизма. — М., 1990.

2. Аникин А. В. Российская экономическая наука: просветительство и первые школы // Вопросы экономики. — 2001. — № 2.

3. Антонов В. Ф. Революционное народничество. — М., 1965.

4. Волк С. История взглядов декабристов. — М.; Л., 1958.

5. Карамова О. В., Семенкова Т. Г. История русской экономической мысли. Ч. 3. — М., 1999.

6. Лавров П. Л. Избранные сочинения. — М., 1935.

7. Народническая экономическая литература. — М., 1958.

8. Русские экономисты (ХІХ нач. ХХ в.). Вып. І. — М., 1997.

9. Семенкова Т. Г. Экономические взгляды П. Л. Лаврова. — М., 1980.

10. Чернышевский Н. Г. Избранные экономические произведения: В 3 т. — М., 1948—1949.

11. Шаблиовский Е. С. Чернышевский и Украина. — К., 1978.

Навчальні завдання

1. Проаналізуйте політичну та економічну програми декабристів.

2. Проаналізуйте сутність «селянського соціалізму» Герцена.

3. Назвіть основні напрями революційного народництва та дайте їм характеристику.

4. Назвіть спільні риси та відмінності між революційним та ліберальним народництвом.

5. Проаналізуйте еволюцію політичної економії в Росії у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.

Питання для перевірки знань

1. Яку програму висували дворянські революціонери на початку ХІХ ст.?

2. У чому суть учення М. Тургенєва про державні податки?

3. Які основні засади вчення М. Чернишевського про общину?

4. Які дві тенденції відомі в розвитку народництва?

5. У чому суть економічної програми ліберального народництва?

6. Які питання вийшли на чільне місце в працях російських економістів у пореформений період?

Тести

1. Установіть відповідність:

2. До якого напряму (школи) належать названі економісти?

3. Назвіть авторів указаних теорій і наукових творів: