2.5. ФУНКЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

Співвідношення діалектичної філософії і методів економічної теорії становить ключову проблему методології економічної теорії. Остання як невід’ємна складо­ва вчення про суспільство органічно пов’язана і базується на діалектичній філо­софії як науці про загальні закони розвитку природи і суспільства.

Єдність природи і духу, матерії і свідомості, причинно-наслідкові зв’язки, природно-історичний характер розвитку економіки і суспільства - все це стано­вить складні системи утворень і зв’язків. І завдання науки про суспільство, у тому числі економічної теорії, полягає у тому, щоб розкрити природу суспільства і його економіки, виявити об'єктивні закони їх функціонування і розвитку, закономір­ності цивілізаційного прогресу, його історичні етапи, шляхи і способи розв’язання складних економічних, соціальних і духовних проблем.

Найширше і найпослідовніше можна розкрити взаємозв’язок і взаємодію діа­лектичної філософії та економічної теорії через функції цих наук. Як відомо, саме функції розкривають сутність тієї чи іншої науки. Тому функції і діалектичної фі­лософії, і економічної теорії - це не просто перелік тих форм і напрямів, в яких проявляється функціонування і розвиток кожної з наук, це певна система, в якій є головні, системоутворюючі функції та інші, дуже важливі, але все ж визначува­ні форми і процеси.

Оскільки діалектична філософія є методологічним підґрунтям економічної тео­рії, саме вона визначає загальні закони розвитку природи, людського суспільства та мислення, то методологія економічної теорії не лише спирається на них, але й реалі­зує їх стосовно своєрідності власного об’єкта дослідження. Звідси випливає й те, що функції економічної теорії не можуть не відображати функцій діалектичної філосо­фії і не реалізувати їх щодо такої особливої форми руху матерії, як економіка.

На жаль, в економічній теорії проблема функцій довго не розроблялася і нині існують досить різні підходи і трактування цієї проблеми. Одні вчені дають занад­то звужене розуміння функцій економічної теорії, виокремлюються теоретико- пізнавальна, практична і виховна її функції^{[118] [119]. Інші дослідники дещо збагачують розуміння функцій економічної теорії, проте залишаються в межах звуженого їх трактування. Вони наголошують на таких функціях: теоретико-пізнавальній, прак­тичній, прогностичній і методологічній[120]. Не заглиблюючись в аналіз, зауважимо, що у першому випадку немає світоглядної і, що зовсім незрозуміло, навіть методо­логічної функції, хоча здавалося б, усі розуміють роль економічної теорії для систе­ми економічних наук. Адже вона є методологічним підґрунтям цієї системи. У дру­гому випадку враховується ця функція, але немає її світоглядної форми. Напевно, багато економістів-теоретиків виходять з того, що діалектична філософія переду­сім реалізує світоглядні підходи і тому робить непотрібним існування світоглядної функції у системі функцій економічної теорії. На нашу думку, кожна наука являє со­бою певну цілісність, системність, що й має відбитися на системі функцій.}

Ще один підхід до розкриття системи функцій економічної теорії полягає в тому, що дається надто широке трактування змісту цієї системи. Але досягається це фактично не за рахунок збільшення функцій, а за рахунок широкого трактуван­ня їх змісту. Особливо це стосується практичної функції, в якій виокремлюються такі аспекти:

"а) всебічне обґрунтування необхідності і шляхів впровадження прогресив­них типів і форм власності, які найбільше відповідають інтересам людини, колективу і суспільства;

б) вироблення наукових засад управління народним господарством, з’ясування шляхів оптимального поєднання ринкових важелів регулювання економі­кою з державним регулюванням за допомогою економічних, правових та адміністративних методів;

в) дослідження найраціональніших шляхів впровадження досягнень науково- технічної революції у виробництво;

г) вивчення досвіду розвинених країн для його творчого застосування в умо­вах України;

д) пошук раціональних шляхів виходу країни з глибокої кризи, обґрунтуван­ня оптимальних напрямів переходу від державно-бюрократичного соціа­лізму до змішаної економіки;

е) визначення основних методів підвищення ефективності виробництва і на цій основі - піднесення добробуту населення”^[121].

На нашу думку, безліч шляхів реалізації практичної функції не розв’язує проб­лему, а ще більше її ускладнює. Неважко помітити, що чимало пунктів передба­чають здійснення пізнавальної функції, наприклад, обґрунтування прогресивних типів і форм власності, вироблення наукових засад управління, оптимальне поєд­нання ринкового механізму з державним регулюванням, впровадження досягнень HTP у виробництво, вивчення досвіду розвинених країн, обґрунтування опти­мальних напрямів переходу до змішаної економіки, визначення основних методів підвищення ефективності виробництва.

національної інноваційної системи. Це вкотре доводить, що економічна теорія як складна система залежностей має внутрішню логіку, структуру у вигляді вищих і нижчих “поверхів” чи сходинок наукового пізнання істини. І тоді, коли дотриму­ються цієї логіки, досягають успіху у розкритті сутності соціально-економічних процесів, у переконливості положень і висновків.

Крім практичної функції, якій відводиться перше місце і яка характеризуєть­ся детальним змістом, автори виокремлюють пізнавальну функцію, яка розкриває економічні закони та категорії і механізм їх дії, “практично-світоглядну, яка орієн­тує економічну теорію на вироблення нового типу економічного мислення...”¹.

Як бачимо, порівняно з першими підходами, які повністю ігнорують світогляд­ну функцію, у цьому разі вона визнається як “практично-світоглядна” Але, на жаль, це не свідчення прогресу. Адже із тлумачення авторів випливає, що під назвою "сві­тоглядна” насправді розуміється “вироблення нового типу економічного мислен­ня”, що далеко не одне й те саме. Цілком зрозуміло, що "нове економічне мислен­ня” є необхідною умовою формування світогляду людини. Але це звужує і навіть обмежує розуміння світогляду, а тому й світоглядної функції. Як вже зазначалося, світогляд - це не лише знання чи мислення, це інтеграція знання і почуттів, пере­творення їх у переконання, спрямоване на розв’язання найважливіших проблем людського існування, тобто це не тільки знання і переконання, але й практична дія у питаннях вирішення найважливіших проблем людського життя.

Як і в перших підходах, визнається існування пізнавальної функції, але, як не дивно, вона ототожнюється з методологічною функцією. "Пізнавальна функція економічної теорії є методологічним підґрунтям для інших економічних дисцип­лін”, - пишуть автори^{[122] [123]. На нашу думку, при спорідненості пізнавальної і методо­логічної функцій, їх взаємозв’язку не можна не помічати, що вони характеризують різну роль економічної теорії. У першому випадку - це проникнення в глибинні сфери економіки, розкриття істинних зв’язків і залежностей, притаманних певно­му способу виробництва, системі його виробничих, економічних відносин. У дру­гому випадку - це застосування і використання знань, накопичених економічною теорією, категорій і законів, розкритих нею, методів, притаманних цій науці, з ме­тою розв’язання проблем конкретних економічних наук. Отже, без знання ново­го, що забезпечується пізнавальною функцією, економічна теорія не може бути повноцінним методологічним підґрунтям для інших наук, але цей внутрішній взаємозв’язок двох функцій не заперечує того, що пізнання економіки і економіч­ного розвитку та використання цих знань в інших економічних науках - це різні процеси і ототожнювати їх не можна. Вони характеризують різну роль економіч­ної теорії і тому виражені у різних її функціях.}

Зрештою, і в першому, і в другому підходах немає внутрішньої логіки, систем­ності у розгляді функцій економічної теорії. Вадою першого підходу є ігноруван­ня головної визначальної, світоглядної функції, хоча розуміння загальних зако­нів природи, суспільства і мислення озброює людину у її практичній діяльності. У другому підході на перше місце висувається практична функція, а вже потім - пізнавальна. І хоча неправильно трактується її зміст, все ж згадується світогляд­на функція як практично-світоглядна. Важко збагнути, чому цю функцію так на­звали. Адже автори не лише розпочинають розгляд функцій з практичної, але й дають її широке обґрунтування, а насамкінець згадують практично-світоглядну функцію. Очевидно, це пояснюється тим, що автори зводять її зміст лише до “ви­роблення нового типу мислення”.

Це свідчить про те, що і нині перед економічною теорією як актуальне стоїть завдання подальшого поглибленого вивчення функцій економічної теорії і об­ґрунтування внутрішньої логіки зв'язку і залежностей між функціями, забезпечен­ня системності в їх пізнанні і використанні.

Методологічним підґрунтям розв’язання цієї проблеми є встановлення взаємозв’язку і взаємодії функцій діалектичної філософії та економічної теорії. У філософській науці обґрунтована така система функцій філософії: світоглядна, онтологічна, гносеологічна, методологічна, ціннісна та праксеологічна функції^[124]. На нашу думку, практично такі ж функції виконує економічна теорія. Але схожість, адекватність зовсім не означають їхню тотожність. Так, світогляд - це не сукуп­ність знань про світ, а своєрідний синтез знань, осягнення світу людиною, тобто це система принципів і знань, ідеалів і цінностей, сенсу і мети життя, які визна­чають і мислення, і діяльність людини, спосіб її життя. Світогляд проявляється у життєво-практичній і теоретичній формах, різновидом якого є філософія. Ядром світогляду є переконання, яке поєднує мислення, думку з дією людини, з втілен­ням ідей, надій і вірувань у практичну діяльність. Якщо немає переконань, то не­має і світогляду. Світогляд інтегрує знання і почуття у переконання, орієнтує не лише поведінку людини, але й визначає сенс її життя. Отже, світоглядна функція, даючи цілісну картину світу як матерії, що рухається, відіграє важливу загально- методологічну роль для інших наук, у тому числі і для економічної теорії. Водночас це не механічне перенесення цієї функції, а її творче застосування з урахуванням специфіки цієї науки. Загальні філософські світоглядні підходи, які охоплюють і природу, і суспільство, і мислення, в економічній теорії застосовуються до еконо­міки - національної і світової. Масштаби світові, але вони стосуються хоч і голов­ного, але все ж елементу суспільства, його важливої складової. Однак справа не лише у відмінності масштабів, але й у змістовному співвідношенні. Якщо діалек­тична філософія розкриває загальні закони розвитку природи, суспільства і мис­лення, то економічна теорія досліджує економічні закони, тобто закони розвитку такої своєрідної сфери людського буття, як економіка.

Досвід свідчить, що загальнофілософська світоглядна функція стосовно сус­пільства і його економіки конкретизується і знаходить чітко визначену суспіль­ну форму. Так, протягом більш ніж півтора століття у суспільствознавстві панував формаційний світоглядний підхід, який виходив з того, що розвиток людської циві­лізації - це закономірний перехід від однієї суспільно-економічної формації до ін­шої, від нижчої формації до вищої. Існування первіснообщинної, рабовласницької, феодальної і капіталістичної суспільно-економічних формацій незаперечно довели життєздатність формаційного підходу. Але все у житті змінюється, розвивається. Перехід людства від індустріального до інформаційного (постіндустріального) сус­пільства пов’язаний з такими глибокими змінами у розвитку суспільства та його економіки, за яких основні засади формаційного підходу, насамперед класовий під­хід, виявилися не в змозі розкрити нові процеси, властиві новій епосі. І хоча фор­маційний підхід зберігає певне значення для аналізу суспільно-економічних проце­сів, проте перше місце посів цивілізаційний світоглядний метод, який спирається на технологічні способи виробництва, розкриває закономірні етапи розвитку циві­лізації: аграрне (доіндустріальне), індустріальне та інформаційне (постіндустріаль- не) суспільства, тобто дає чітку історичну періодизацію. Водночас технологічний принцип, закладений у цій теорії, дуже чітко характеризує структуру сучасного сві­ту. Це насамперед розвинені країни, які ввели інформаційний спосіб виробництва і на цій основі перейшли до нового, інформаційного (постіндустріального) суспіль­ства. Друга частина людства, на яку припадає половина населення, живе в умовах індустріального способу виробництва. Решта жителів планети, яка за чисельністю становить приблизно третину, живе в умовах доіндустріальної стадії. Як бачимо, технологічний принцип, який є підґрунтям цивілізаційного підходу, дає конкретне уявлення про сучасний світ і є надійною підставою для активної діяльності OOH та інших світових організацій з розв’язання складних економічних, соціальних та культурологічних проблем світу.

Отже, світоглядне значення економічної теорії полягає в тому що вона дає не лише науково обґрунтовану періодизацію історії людської цивілізації, але и чітку картину сучасного світу. Тим самим економічна теорія озброює людей знаннями історичної перспективи і окреслює шляхи її досягнення.

Світоглядна функція нерозривно пов’язана з онтологічною (від грецьк oηroσ суще), тобто з вченням про буття, його сутність і форми. Для цього необхідно було встановити співвідношення між матерією і свідомістю, матеріальним та ідеаль ним, природним і духовним. Це виявилося надзвичайно складною проблемок», і вона недаремно увійшла в історію філософії як головне її питання. Адже на це пи тання давалися дуже різні відповіді: моністичні, дуалістичні і плюраліс.тичні Нін історія філософії - це боротьба матеріалізму та ідеалізму. І в наш час, коли. їда валося б, значною мірою подолані крайні ідеалістичні трактування суспільного буття, коли значно поширилися матеріалістичні підходи, саме життя з новой» < и лою поставило проблему співвідношення матеріального і нематеріального, май» ріальното та ідеального. Справа у тому, що індустріальному суспільству влас гине не лише переважання матеріального виробництва, але й стрімке зростання мате ріальното багатства. Це, на нашу думку, сприяло поширенню матеріалістичного роцміння ісюрії, матеріалістичного тлумачення життя сучасного світу 3 пере ходом від індустріального до інформаційного суспільства або суспільства жаиь ситуація змінюється докорінно. Адже v новому суспільстві панівною стає сфера ιuκΛvι, тобі о нематерідчьне виробництво. Це пояснюється тим, що суспільство досягає такого науково-технічного рівня виробництва і продуктивності праці, коли порівняно невелика частка зайнятих у матеріальному виробництві забезпе­чує такі обсяги виробництва матеріальних благ, матеріальної продукції, які зде­більшого задовольняють потреби суспільства і створюють можливості для пере­важної зайнятості у сфері послуг, тобто у науці, освіті, охороні здоров’я, культурі та інших галузях, які безпосередньо впливають на умови життя і праці людей, за­безпечують всебічний розвиток її здібностей. Коли ми знаємо, що приблизно 10 % зайнятих у США забезпечують функціонування такого потужного промислово­го потенціалу, як американський, а 2,5 % зайнятих у сільському господарстві го­дують не лише США, а й інші країни світу, то стає зрозумілою глибина змін на користь нематеріального виробництва, нематеріальних благ. Але й це ще не все. Важливим фактором змін між матеріальним і нематеріальним виробництвом, між матеріальною і нематеріальною продукцією, між матеріальним і нематеріальним багатством є те, що новому суспільству та економіці властиве перетворення ін­формації і знань у вирішальний і якісно новий фактор виробництва. Необхідно наголосити, що саме фактор виробництва визначає природу суспільства. Коли разом з працею і землею з’явився такий фактор, як капітал, тоді і суспільство та його економіка стали називатися капіталістичними. І якщо нове суспільство на­зивають інформаційним або суспільством знань, то це визначається тим, що ін­формація і знання стали головним виробничим ресурсом нового суспільства. При цьому слід враховувати, що це не лише новий фактор виробництва порівняно з традиційними - землею, працею, капіталом, він відкриває новий клас засобів пра­ці. Якщо в індустріальному суспільстві машинна техніка, створена ним і прита­манна йому, здебільшого реалізувала і примножувала фізичні можливості люди­ни, то комп’ютерна техніка, інформаційно-комунікаційні технології пов'язані з реалізацією можливостей людського розуму та їх примноженням. Саме ця обста­вина визначила процеси інтелектуалізації економіки, що проявилося у поширен­ні специфічних понять: інтелектуальна праця, інтелектуальний продукт, інтелек­туальна власність, інтелектуальний капітал. На відміну від категорій "власність”, "капітал”, "продукт’! які виражають суспільно-економічні відносини, мають мате­ріальну форму, інтелектуальні поняття теж виражають суспільні відносини, але вони у кращому разі можуть мати матеріальну основу. Наприклад, інтелектуаль­ний капітал являє собою єдність людського і структурного капіталу. Якщо люд­ський капітал - це сукупність знань і навичок, тобто має інтелектуальний зміст, то структурний капітал представлений сукупністю тих матеріальних засобів, які забезпечують функціонування людського капіталу. Отже, інформаційне суспіль­ство чи суспільство знань характеризується не лише пануванням нематеріально­го виробництва, нематеріального багатства, а й утвердженням системи понять, які виражають процеси інтелектуалізації економіки. Ми звикли, що в умовах ін­дустріальної епохи виробничі, економічні відносини - це відносини між людьми, але стосовно матеріальних речей, які набували форми власності, капіталу, товару та ін. І коли відбувається докорінна зміна співвідношення між матеріальним і не­матеріальним, коли панівним стає такий інтелектуальний фактор виробництва,

як інформація і знання та відповідна система інтелектуальних понять, економічна теорія опиняється перед нагальною потребою розкрити природу нових понять, спільне і відмінне в них. Адже невипадково для характеристики цих нових по­нять ми використовуємо добре відомі економічні категорії - продукт чи товар, власність, капітал, додаючи до них принципово нову властивість - інтелектуаль­ний чи інтелектуальна. Перед нами постає питання: чи можна називати ці поняття економічними категоріями? Адже до цього часу економічні категорії ми називали економічними тому, що вони виражали економічні, тобто матеріальні відносини і втілювалися у матеріальних продуктах. Інакше кажучи, як і раніше, перед діалек­тичною філософією і економічною теорією стоїть проблема співвідношення мате­ріального і нематеріального, матеріального та інтелектуального. І в цьому ключову роль має відігравати онтологічна функція цих обох наук. Аналіз свідчить, що сві­тоглядна і онтологічна функції глибоко взаємопов’язані і дають не лише загально- наукову, але й специфічну, економічну картину світу.

Істотною функцією діалектичної філософії є пізнавальна, яка зумовила ство­рення і розвіггок важливої складової цієї науки - теорії пізнання, гносеології. Ка­тегорії чуттєвого і раціонального, емпіричного і теоретичного пізнання, істина і хибність думки, абстракція і узагальнення використовуються для пізнання приро­ди, суспільства і мислення. Боротьба раціоналізму і сенсуалізму в історії філософії привела до виокремлення форм чуттєвого пізнання (відчуття, сприйняття, уявлен­ня) і форм раціонального знання (понять, суджень, умовиводів), які зрештою не протилежності, а взаємопов’язані і взаємодоповнюючі складові процесу пізнання. До того ж, теорія пізнання збагачується розвитком науки, наукових знань, збіль­шенням арсеналу теоретико-пізнавальних категорій, емпіричного і теоретичного знань. Теоретичне знання, яке спирається на емпіричне, тобто на спостереження і вимірювання реальних процесів та їх узагальнення, виявляється у розвитку нау­ки. її положеннях і висновках, у досягненні істини, тобто відповідності отриманих знань змісту об’єкта пізнання.

Теорія пізнання свідчить, що у складному пізнавальному процесі проявля­ються усі функції у зв’язку і взаємодії. І лише у такий спосіб досягається істинне філософське знання. Це пояснюється не лише тим, що світоглядна, онтологічна функції визначають підходи до пізнавальної діяльності, але й тим, що пізнання ор­ганічно пов’язане з праксеологічною функцією, яка становить критерій істинного знання, відповідність його реальним процесам природи і суспільства, перевірку отриманих знань шляхом експериментів, наукових досліджень та ін.

У теорії пізнання гносеологічній функції відводиться важливе місце у системі функцій економічної теорії, але, як й інші функції, вона служить розкриттю законів функціонування і розвитку дуже важливого, але своєрідного об’єкта - економіки, способу виробництва та притаманного йому механізму дії. Пізнавальні процеси, тобто гносеологічна функція, реалізуються не в статичних, а в умовах швидких і глибоких змін, що робить цей процес особливим. З усією силою це проявляється в сучасних умовах, коли людство переходить від індустріальної до нової, вищої стадії цивілізаційного прогресу - інформаційної (постіндустріальної). Складність

ситуації полягає в тому, що інформаційне суспільство чи суспільство знань - це якісно нове суспільство, вчення про його природу, механізми функціонування і розвитку лише починають складатися. Водночас чимало так званих постсоціаліс- тичних країн переходять від командної, планової економіки до ринкової. Якщо природно-історичний процес переходу від натурального господарства до ринко­вої економіки добре досліджений, то рух від командної економіки до ринкової - явище нове, не досліджене, що поставило завдання: за допомогою гносеологіч­ної функції розкрити ці нові і багатогранні процеси, насамперед головні ознаки нового суспільства і властивої йому економіки. Поступово, але невпинно еконо­мічна теорія просувається цим шляхом, доводячи, що інформаційна (постіндуст- ріальна) економіка докорінно відрізняється від індустріальної, характеризується буквально протилежними рисами: матеріальне виробництво - нематеріальне ви­робництво; земля, капітал і праця - інформація і знання; праця, що базується на матеріальному інтересі, - творча праця як внутрішня потреба людини; ринкова економіка - її державне корегування. Це дало підстави деяким авторам вважати, що Україні необхідно спочатку завершити індустріальний етап розвитку, підготу­вати “інституційні, організаційні та матеріально-технічні передумови” і лише піс­ля цього розпочинати постіндустріальну трансформацію української економіки. А якщо врахувати, що цей автор був причетний до влади, то його підхід мав місце в економічній політиці держави.

Аналіз засвідчив, що таке трактування розвитку економіки і суспільства супе­речить закономірним процесам становлення інформаційного (постіндустріального) суспільства. Глибока помилка цього автора полягає у тому, що він не розрізняє такі процеси: системна трансформація, яка забезпечує становлення нового способу вироб­ництва, і часткова трансформація, коли використовуються окремі, хоч і дуже важливі надбання нової економіки і суспільства. Так, промислова революція в Англії відкри­ла індустріальну епоху і визначила індустріалізацію як магістральний шлях творен­ня індустріального суспільства. Для царської Росії лише революція 1917 р. відкрила шлях потужної індустріалізації і переходу колишнього CPCP на індустріальну стадію розвитку. Але це не означає, що в Росії до першої половини XX ст. не відбувалися про­цеси індустріалізації. Навпаки, і в першій половині XlX ст., а особливо після реформи 1861 р., здійснювалося будівництво залізниць, зростало машинобудування, особливо сільськогосподарське. На початок XX ст. розвинулося навіть літакобудування. Але це були окремі процеси, і Росія залишалася здебільшого аграрною країною. Отже, законо­мірність прогресу цивілізації така: поступово відбувається кількісне нагромадження індустріальних форм економіки, які з часом (а в Росії навіть з досить тривалим часом) переходять у нову якість, тобто нове індустріальне суспільство. Ця закономірність виявилася й на сучасному етапі. Розвинені країни, які перейшли на нову, інформа­ційну, постіндустріальну стадію, визначили інформатизацію як магістральний шлях розвитку цивілізації. І кожна країна, яка турбується про майбутнє, не тільки може, а повинна використовувати надбання цивілізації, що й відбувається в Україні: зростан­ня комп'ютеризації країни, поширення інформаціїїно-комунікаційних технологій, мо­більного зв’язку, ролі і значення інтернету тощо. До того ж, головна проблема полягає

не у тому, відбувається інформатизація чи ні. Вона відбувається» х\е, на жаль, дх^ке гю- віуьно. Це не відповідає не лише потребам прогресу іщвілізаци, але й ткм можливою тям, які має Україна. Досить сказати, що за оцінкою експертів, наша країна мала кібер­нетичний потенціал, який становив 35-40 % колишнього Союзу. Проте ш мо.жлквосп не використовуються. В Україні дещо більше 1 млн комп’ютерів, толі як V F∖χτι і Польст їх більш ніж по 9 млн. Інші країни, наприклад Індія, які не мали такого потенціал*. до­моглися величезних успіхів у цих напрямах.

Все це незаперечно свідчить, що гносеологічна, пізнавальна функція, розкри­ваючи закономірності, стадії, етапи і шляхи цивілізацімного прогреем озброює народ знанням історичних перспектив і шляхів Lx творення, відкриває можліївост: для створення науково обґрунтованих програм розвитку економіки і суспільства, визначення конкретних шляхів і засобів їх реалізації заради досягнень держав і народів в успішному просуванні до вершин цивілізації.

Істотну роль у філософії відіграє аксіологічна функція, тобто визначення цін­ностей і керування ними у життєдіяльності людини. Цінності як філософська ка­тегорія визначають вибір людьми напрямів і мотивів власної поведінки. Розріз- няються предметні цінності, тобто об'єкти природи і суспільства, людина і різкі сторони її життєдіяльності (робота і відпочинок, умови життя і проведення до­звілля, сімейне життя і громадська діяльність). Досвід свідчить, що оцінка одного і того ж явища має суб’єктний характер, що визначається багатьма факторами «рі­вень освіченості, культури, співвідношення особистих, колективних 1 O СПІЛЬНИХ інтересів, рівень усвідомлення загальнолюдських інтересів та ін.). Ціннісні орієн­тири є свідченням зрілості людини, розвитку її громадянських якостей.

В економіці відносини між людьми регулюються вартістю, тобто втіленою X товарах суспільно необхідною працею, що надає економічним відносинам екві­валентного характеру. Але поряд з вартістю цінність не лише має право на існх вання, але й є необхідною умовою функціонування і розвитку економіки і суспіль ства в цілому. Це випливає із самої природи товару, що має не лише вартість, але й споживчу вартість, яка характеризує корисність речі, її здатність задовольняти певні потреби людини. Однією з істотних суперечностей ринкової економіки є невідповідність між затратами праці на виробництво товару та його якісними ха рактеристиками. Споживач нерідко стає перед фактом, що вартість, а тому і ціна його влаштовує, але рівень відповідності товару сучасній моді, дизайну низька, в усякому разі недостатня, і людина відмовляється від купівлі. Виходить, що при реа­лізації товару важливу роль відіграють і вартість як економічна категорія» і корис­ність речі, її цінність, яка враховує не лише економічні, але й психологічні момен ти. Тому поняття “цінність" не лише не суперечить категорії вартості, а становить необхідну і реальну умову обміну товарів, успішного функціонування економіки. Тому, на наш погляд, філософська аксіологічна функція поширюється не лише на економіку, але й потребує глибокого обґрунтування ЇЇ специфічних рис і форм ви­користання в економічному житті.

На жаль, аксіологічна функція філософії зовсім не визнавалася в економічній тео­рії, що збіднювало її зміст і обмежуъало роль y^r суспісьно-економічномх житті. Ue.

напевно, можна пояснити такими обставинами. Тривалий час в економічній теорії людина розглядалася як фактор виробництва. Це означає, що із усього багатства людської особистості виділялася одна сторона - здатність людини до праці, тобто робоча сила і все зводилося до визначення вартості і ціни товару - робоча сила та існденцій їх руху. Для цього залучалися дослідження безробіття та його впливу на ці процеси. Іак, завжди приділялася значна увага, особливо наприкінці XIX ст„ про­блемам використання робочої сили, підвищенню рівня ЇЇ експлуатації. Тейлоризм поряд з турботою про наукову організацію праці зосередив зусилля на раціоналіза­ції рухів людини у процесі виконання виробничих операцій, що забезпечило і поси­лення експлуатації, й істотне підвищення продуктивності праці. Водночас німецька історична школа політичної економії розпочинає вивчення проблеми людини. Так, Г. Шмоллер вважав, що предметом політичної економії є вивчення діяльності лю­дини, спрямованої на задоволення її потреб¹. Він наголошував, що вона має вивча­ти не лише відносини між людиною і засобами виробництва, але й відносини між людьми. Для цього політична економія має взаємодіяти з етикою, історією, соціо­логією та іншими гуманітарними науками. Вернер Зомбарт і Макс Вебер продовжи­ли цю думку і доводили, що політична економія має вивчати не лише економічні, але й моральні, етичні аспекти господарської діяльності, психологію людей^{[125] [126].}

Американський економіст і соціолог Торстейн Веблен як предмет цієї науки визна­чав поведінку людини у її ставленні до матеріальних засобів існування^[127], а Джон Ком- монс розглядав політичну економію як науку про діяльність людей. Джон Бейтс Кларк доводив, що політична економія має справу з уявленнями людей про цінності, тому іс­нують, на його думку, етичні критерії, які на відміну від критеріїв ринку є невід'ємною частиною її інструментарію. Англійський економіст Джон Гобсон вважав, що політич­на економія - це мистецтво спрямовування матеріальних інтересів людей на досяг­нення максимального добробуту, він обстоював гуманістичну політичну економію.

Отже, історія економічної думки наочно доводить, що лише наприкінці XIX - початку XX ст. представники історичної школи, інституціоналізму і маржиналіз- му обстоюють позицію всебічного вивчення людини політичною економією, її мо­ральних й етичних аспектів, цінності і природи людського духу, енергійності нації, проблем мотивації та економічної поведінки людей.

На жаль, ці підходи до вивчення людини були звужені, тобто зведені до макси- мізації доходу. Цю лінію розпочав А. Маршалл, який зауважував, що економічна наука (або економіка) досліджує нормальну життєдіяльність "людського суспіль­ства, або сферу індивідуальних чи суспільних дій, тісно пов’язаних зі створен­ням і використанням матеріальних основ добробуту"^[128]. Таке тлумачення предмета економічної теорії і ролі людини відбилося у роботах різних вчених. Так, П. Caмуельсон пише, що "це наука, яка вивчає, як люди І суспільство здійснюють кнг цевий вибір рідкісних ресурсів, як виробляти різні товари і розподіляти їх для споживання”¹. Як зазначають деякі дослідники, серед майже ЗО визначень предме­та економіки переважають трактування, які зосереджуються на поведінці людини, групи людей у різних сферах суспільного відтворення за обмежених, ресурсів з ме тою максимізації прибутків або задоволення потреб людини”⁷.

На жаль, ці підходи були механічно сприйняті й перенесені в російську і у країн ську економічну літературу. Так, у російському підручнику предмет політичної економії тлумачиться як вивчення поведінки і діяльності людини або груп людей з метою максимізації прибутку чи задоволення їх потреб (потреб суспільства) в умовах обмеженості ресурсів і безмежності потреб"’. В українській літературі зро­блено спробу доповнення традиційного визначення предмета економічної теорії вивченням економічної поведінки людей у процесі виробництва, розподілу, обмі­ну і споживання матеріальних благ"⁴.

Ми недаремно почали вивчати проблему висвітлення діяльності людини в економічній теорії, починаючи з кінця XlX ст. Не можна не помітити, що упро­довж багатьох десятиліть тлумачення діяльності людини як фактора виробництва німецька історична школа і представники інституціоналізму обгрунтовують необ­хідність розгляду економічної діяльності людини в єдності з морально-етичними аспектами, людським духом, громадянською активністю. Д. Б. Кларк прямо вка­зував, що політична економія має справу з уявленнями людей про цінності (виді­лено нами, - авт.). На жаль, після досить істотного просування економічної тео­рії’ у напрямі розширення меж дослідження людини, включаючи її морально-етичні аспекти і навіть ціннісну орієнтацію, у подальшому, починаючи з А. Маршалла, утверджується значно обмеженіший підхід до людини: все зводиться до її пове- діїїки, спрямованої на ефективне використання обмежених ресурсів з метою мак симізації прибутку чи задоволення матеріальних потреб людини.

Лише у сучасних умовах становлення інформаційного суспільства або суспіль­ства знань ситуація змінюється докорінно. Людина стає не лише носієм знань, але водночас фактором їх реалізації у процесі виробництва. Виникає якісно нова кате­горія - людський капітал. За цих умов розвиток людини, її фізичних і розумових здібностей, тобто гідні умови життя і праці, зростання загальної освіченості і під­вищення професійного рівня, охорони здоров’я, морально-етична атмосфера - все це необхідні умови для нормальної життєдіяльності людини і успішного розвит­ку економіки й суспільства. Цілком зрозуміло, що в цих умовах система ціннісних орієнтацій, яка, до того ж, розвивається і змінюється, стає необхідним і дійовим засобом розвитку людини, зростання людського фактора. Це дає підставу зроби-

¹ Samuelson R Economics : 10^th ed / P. Samuelson. - Токіо, 1980. - Р. 2.

ⁱ Мочерний С. В. Економічна теорія / С. В. Мочерний, М. В. Довбенко. - К. : Академія, 2004. - С. 15.

³ Экономическая теория / под ред. В. Д. Камаева. - М.: Владос, 1998. - С. 12.

* Гальчинський А. С. Основи економічної теорії / А. С. Гальчинський, П. С. Єщенко, H L Пал­кій. - K., 1995. - С. 14.

ти висновок, що аксіологічна функція філософії, яка до останнього часу недооці- нювалася і навіть ігнорувалася в економічній теорії, потребує не лише визнання її реального значення в економіці, але й подальшого розкриття сутності, форм і методів застосування і використання на практиці. Нова економіка і суспільство іс­тотно змінюють роль і місце людини і на виробництві, і в суспільстві, що зумовлює зміну ціннісних орієнтацій та форм і методів її реалізації у практиці господарюван­ня, у суспільному розвитку. Це широка і багатогранна проблема. Наприклад, нещо­давно виробництво задовольнялося працівниками з середньою освітою. Сьогодні і у нас, а особливо у розвинених країнах, на робочі вакансії дедалі більше потрібні працівники з вищою освітою. Раніше можна було закінчити вуз і цієї підготовки ви­стачало на все трудове життя. Сьогодні потрібно систематично підвищувати ква­ліфікацію. Цілком зрозуміло, що нині для реалізації нових мотивів і цінностей по­трібні заходи для створення сприятливих умов з метою оволодіння і забезпечення безперервної освіти. Якщо не створити таких умов, то ціннісні орієнтири, які ви­значають розвиток економіки, не будуть реалізовані, що негативно позначиться на розвитку економіки. Або візьмемо мотивацію праці. У сучасних умовах ключову роль відіграють матеріальні стимули, хоча й нині вони іноді доповнюються і мо­ральними заохоченнями. Але в міру розвитку нової економіки і суспільства зрос­тає питома вага розумової праці, яка дедалі ширше набуває характеру творчої праці як внутрішньої потреби людини. За цих умов посилення дії матеріальних стимулів має супроводжуватися зростанням ролі моральних стимулів.

Широкий прояв ціннісних орієнтацій становить соціальна сфера, умови життя і споживання людини. Розвиток науки, техніки і виробництва зумовлюють створення і поширення нових товарів тривалого користування, що активно впливає на зміни ціннісних орієнтацій. Ще кілька десятиліть тому великим надбанням було радіомов­лення, і люди поступово переходили від примітивних радіоприймачів до досконалі­ших їх форм. Розвиток телебачення як складнішої і досконалішої системи інформа­ції супроводжується кількісним зростанням і якісним удосконаленням телевізійних приймачів. Сьогодні з посмішкою згадуємо телевізори 50-х років XX ст., які аж ніяк не можуть порівнятися із сучасними приладами, набагато технічно досконалішими. Схожі процеси ми спостерігаємо при порівнянні звичайного телефонного зв'язку з мобільними телефонами, при переході від різного роду вентиляторів до кондиціо­нерів тощо. Цілком зрозуміло, що досягнення у виробництві якісно нової продукції зумовлює зміни ціннісних орієнтацій людини. Дослідження цих процесів має прин­ципове значення для розуміння і регулювання попиту і пропозиції, ціноутворення, способу життя людей та піднесення їхнього добробуту.

ГІраксеологічна функція філософії означає, що практика як критерій істини розглядається широко, тобто включає об’єктивні процеси: взаємодію людини і природи, взаємодію людей між собою. Вона відіграє вагому роль у встановленні іс­тини як необхідної умови результативної пізнавальної, гносеологічної діяльності. Цілком зрозуміло, що ця функція філософії безпосередньо стосується економічної теорії. Адже вона покликана до життя потребами суспільства, є теоретичним під­ґрунтям його діяльності у розвитку економіки, розв’язанні економічних і соціаль-

них проблем з метою поліпшення добробуту людей. Тому вона виконує практичну функцію, яка має двоїсту форму: по-перше, вона є теоретичною основою еконо­мічної політики держави; по-друге, на ній ґрунтується ідеологічна робота, тобто освоєння великою кількістю працівників досягнень економічної теорії, принципів економічної політики держави, розуміння шляхів і методів реалізації економіч­них знань у господарсько-практичній діяльності. Це дає підставу говорити про те, що економічна теорія виконує дві функції - господарювання та ідеологічну. На її основі розробляється перспективна економічна політика і вона ж є основою фор­мування економічної і політичної свідомості трудящих, їхнього розуміння тих за­вдань і цілей, які висуває держава перед країною, народом, і шляхів їх досягнення. Це має забезпечити активну, цілеспрямовану діяльність мільйонних мас людей, спрямованих на розвиток економіки, істотне поліпшення умов життя і праці.

Аналіз свідчить, що функції економічної теорії становлять єдність, в якій є голо­вні, визначальні елементи та ті, що визначаються. Раніше формаційний підхід, який був підґрунтям економічної теорії, уявлявся як щось незмінне, що постійно існує, і це призвело до того, що світоглядна функція повністю ігнорувалася, про неї навіть не згадували. У сучасних умовах, коли змінився характер суспільно-економічного розвитку', коли основою економічної теорії став цивілізаційний підхід, зрозуміло, що світоглядну функцію не лише не можна недооцінювати, вона насправді формує світоглядний характер економічної теорії. Саме світоглядна функція визначає най- загальніші підходи до розвитку суспільства, на яких ґрунтуються і пізнання, і ме­тодологія досліджень. Це має принципове значення і для практичної діяльності. Будь-який відступ у трактуванні функцій економічної теорії неминуче негативно позначається на тому чи іншому напрямку людської діяльності. Ще раз підкресли­мо - головною функцією є світоглядна, оскільки вона є тією базою, яка визначає розгортання гносеологічної, пізнавальної і методологічної форм діяльності люди­ни. Світогляд дослідника визначає хід пізнання економіки, її методологічні підходи і засоби. Це має принципове значення і для практичної діяльності людей.

Отже, світоглядна функція є системоутворюючою. Будь-яка недооцінка світо­глядної функції неминуче призводить до викривлень у теорії, до помилок у піз­навальній діяльності чи визначенні методологічних пріоритетів. Системний ха­рактер функцій економічної теорії, їх взаємозв’язок і взаємодія відбиваються у нерозривній єдності теорії і практики.

Проте при органічній єдності усіх функцій між ними є певні відмінності. Об’єктивний поділ функцій створює можливість певного відриву у часі між до­сягненнями у розробці світоглядних, пізнавальних і методологічних проблем та їх реалізацією у господарсько-практичній та ідеологічній діяльності. До того ж, проблема впровадження наукових результатів і в господарську, і в ідеологіч­ну практику досить складна. Досвід свідчить, що між науковою розробкою про­блем і втіленням їх у навчальний процес минає чимало часу. Ще більший розрив у часі між науковою розробкою проблем та реалізацією їх у господарській практиці. Завдання полягає у тому, щоб прискорити втілення наукових розробок у навчаль­ний процес та у господарську практику.

них проблем з метою поліпшення добробуту людей. Тому вона виконує практичну функцію, яка має двоїсту форму: по-перше, вона є теоретичною основою еконо­мічної політики держави; по-друге, на ній ґрунтується ідеологічна робота, тобто освоєння великою кількістю працівників досягнень економічної теорії, принципів економічної політики держави, розуміння шляхів і методів реалізації економіч­них знань у господарсько-практичній діяльності. Це дає підставу говорити про те, що економічна теорія виконує дві функції - господарювання та ідеологічну. На її основі розробляється перспективна економічна політика і вона ж є основою фор­мування економічної і політичної свідомості трудящих, їхнього розуміння тих за­вдань і цілей, які висуває держава перед країною, народом, і шляхів їх досягнення. Це має забезпечити активну, цілеспрямовану діяльність мільйонних мас людей, спрямованих на розвиток економіки, істотне поліпшення умов життя і праці.

Аналіз свідчить, що функції економічної теорії становлять єдність, в якій є голо­вні, визначальні елементи та ті, що визначаються. Раніше формаційний підхід, який був підґрунтям економічної теорії, уявлявся як щось незмінне, що постійно існує, і це призвело до того, що світоглядна функція повністю ігнорувалася, про неї навіть не згадували. У сучасних умовах, коли змінився характер суспільно-економічного розвитку, коли основою економічної теорії став цивілізаційний підхід, зрозуміло, що світоглядну функцію не лише не можна недооцінювати, вона насправді формує світоглядний характер економічної теорії. Саме світоглядна функція визначає най- загальніші підходи до розвитку суспільства, на яких ґрунтуються і пізнання, і ме­тодологія досліджень. Це має принципове значення і для практичної діяльності. Будь-який відступ у трактуванні функцій економічної теорії неминуче негативно позначається на тому чи іншому напрямку людської діяльності. Ще раз підкресли­мо - головною функцією є світоглядна, оскільки вона є тією базою, яка визначає розгортання гносеологічної, пізнавальної і методологічної форм діяльності люди­ни. Світогляд дослідника визначає хід пізнання економіки, її методологічні підходи і засоби. Це має принципове значення і для практичної діяльності людей.

Отже, світоглядна функція є системоутворюючою. Будь-яка недооцінка світо­глядної функції неминуче призводить до викривлень у теорії, до помилок у піз­навальній діяльності чи визначенні методологічних пріоритетів. Системний ха­рактер функцій економічної теорії, їх взаємозв'язок і взаємодія відбиваються у нерозривній єдності теорії і практики.

Проте при органічній єдності усіх функцій між ними є певні відмінності. Об'єктивний поділ функцій створює можливість певного відриву у часі між до­сягненнями у розробці світоглядних, пізнавальних і методологічних проблем та їх реалізацією у господарсько-практичній та ідеологічній діяльності. До того ж, проблема впровадження наукових результатів і в господарську, і в ідеологіч­ну практику досить складна. Досвід свідчить, що між науковою розробкою про­блем І втіленням їх у навчальний процес минає чимало часу. Ще більший розрив у часі між науковою розробкою проблем та реалізацією їх у господарській практиці. Завдання полягає у тому, щоб прискорити втілення наукових розробок у навчаль­ний процес та у господарську практику.