Предмет та функції економічної теорії

Предмет економічної теорії надзвичайно складний і багатогранний, так само як складна, багатогранна і динамічна економічна життєдіяльність людини. Цим пояснюється неможливість короткого і всеохоплюючого визначення предмету, яке було б придатне для всіх етапів розвитку людського суспільства.

Сучасні західні економісти визначають економічну теорію як науку про:

А. Маршалл

* сферу індивідуальних! суспільних дій людей, що найтіснішим чином пов'язана зі створенням і використанням матеріальних основ добробуту;

П. Самтельсон

«

* дії людей у процесі вибору обмежених ресурсів для виробництва різних товарів.

Е. Долан

* діяльність людей за умов рідкісності ресурсів.

Дж. Рооінзон

* вивчення поведінки людей як зв'язку між метою та обмеженістю засобів, що можуть мати альтернативні шляхи застосування¹.

К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю

* ефективне використання обмежених виробничих ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення потреб людини

Рис. 1.1 - Еволюція визначення предмета економічної теорії

Як бачимо, формування предмета економічної теорії представники традиційних шкіл пов'язували з примноженням багатства, економічними законами, виробничими відносинами між людьми, а сучасні західні економісти - з проблемами «рідкісності», «обмеженості ресурсів та ефективності їх використання», «альтернативності вибору» тощо. Таке розмаїття визначень предмета економічної теорії не можна вважати недоліком чи слабкістю науки. Воно є природним явищем, оскільки відображає еволюцію вивчення такого складного і суперечливого соціального об'єкта, яким є економічна система.

Економічна теорія - динамічна наука, яка постійно збагачується новими знаннями, предмет її дослідження розширюється і уточнюється. У сучасних умовах гуманізації, інтелектуалізації, соціалізації суспільного життя та глобалізації економічних процесів її предметна сфера еволюціонує в напрямку розширення та ускладнення проблематики, залучення до наукового дослідження додаткових шарів соціально-економічних відносин, врахування багатомірності їх взаємодії і визначення людини як центру економічної системи.

Парадигма сучасної вітчизняної економічної теорії повинна мати ще й національно-історичну складову, яка передбачає врахування

трансформаційної специфічності національної економіки, її інституціональних та відтворювальних особливостей, а також національного економічного менталітету народу, історичних, культурних, демографічних та інших особливостей країни. Врахування національно-економічної компоненти є важливою умовою глибокого розуміння сучасних соціально- економічних процесів, які відбуваються в країні, наукового прогнозування тенденцій їх розвитку в перспективі.

Отже, розвиток економічної теорії відбувається на основі поєднання процесу плюралізації зі зростаючою тенденцією до інтеграції її різноманітних напрямів і шкіл, з превалюванням синтезованих і комплексних підходів до дослідження соціально-економічних процесів.

Не в протиставленні, а у взаємозбагаченні й науковому синтезі різних концепцій і полягає синергізм ефекту спільної праці вчених-економістів, який дає змогу глибше розкрити предмет економічної теорії в усій його багатогранності.

Узагальнюючи сказане, предмет економічної теорії можна визначити наступним чином:

Економічна теорія - це наука, яка вивчає закони розвитку економічних систем, діяльність економічних суб'єктів, спрямовану на ефективне використання обмежених ресурсів з метою задоволення безмежних суспільних потреб.

Термін економія ввели в обіг давньогрецькі мислителі Ксенофонт і Арістотель. У перекладі з грецької він буквально означає "мистецтво ведення домашнього господарства", «домоводство» («ойкос» - дім, домашнє господарство; «номос» - вчення, закон).

Термін «політична економія» вперше був застосований французьким меркантилістом Антуаном Монкретьєном у праці «Трактат політичної економії», написаній у 1615 р. З грецької «політикос» перекладається як державний, суспільний. Отже, цей термін у поєднанні з терміном «економія» означає науку про ведення господарства в державі, суспільстві.

В економічній науці термін «політична економія» домінував до кінця XIX ст. - часу виходу (1890 р.) праці відомого англійського економіста А. Маршалла «Принципи економіки». Економікс — це неокласичний напрям в економічній науці, який має за мету синтезувати класичну політичну економію і маржиналізм.

В сучасних умовах в більшості країн світу (особливо англо- американських) політична економія функціонує під назвою «економікс», в ряді інших - як «економічна теорія» або як «політична економія». Кожна з них має свій аспект дослідження і викладення. Проте, по суті, вони є назвами однієї і тієї ж самої економічної науки, що постійно розвивається та досліджує економічні явища і процеси на різних етапах розвитку людського суспільства.

Еволюція термінів «економія», «політична економія», «економікс», «економічна теорія» об'єктивно зумовлена розвитком самої економічної науки і об'єкта її осягнення - економічної системи.

Об’єктом вивчення економічних наук є економіка в цілому. Якщо об’єкт вивчення є спільним, то предмет вивчення різний. Тому економічна теорія в широкому розумінні включає такі розділи: основи економічної теорії (політекономія); мікроекономіка, мезоекономіка, макроекономіка,

мегаекономіка (рис. 1.2).

Рис. 1.2 - Структура загальної економічної теорії

Основи економічної теорії (політекономія) - це фундаментальна, методологічна частина економічної науки, яка розкриває сутність економічних категорій, законів та закономірностей функціонування і розвитку економічних систем у різні історичні епохи.

Мікроекономіка вивчає економічні процеси і поведінку економічних суб'єктів первинної ланки: домогосподарств, підприємств, фірм. Вона виходить з проблеми пошуку шляхів ефективного використання обмежених ресурсів окремих економічних суб'єктів та аналізує проблеми функціонування окремих ринків товарів та послуг, фактори формування ринкових цін, та ставить за мету знаходження факторів мінімізації витрат та максимізації прибутку фірм, працюючих в умовах різних типів ринкових структур.

Макроекономіка - це наука про розвиток економічної системи країни в цілому. Вона вивчає агреговану поведінку всіх суб’єктів національної економічної системи, вплив на її розвиток економічної політики держави, досліджує такі значимі для кожної людини проблеми, як інфляція і безробіття, економічне зростання та його вплив на добробут населення, оподаткування і формування ставки банківського відсотку, причини дефіциту бюджету, його наслідки та пошук способів його покриття, коливання валютних курсів та багато інших проблем.

В останнє десятиріччя швидко розвивається третій напрям економічної науки - мезоекономіка ("мезо" - означає проміжний, посередині). Її розвиток викликаний тим, що в сучасній економіці господарської самостійності набувають регіони, посилюється роль галузей і підгалузей народного господарства, широко розвиваються різні форми господарських об’єднань та мережевих структур. Тому мезоекономіка стала основою для розвитку галузевих і регіональних економік і вивчає закономірності розвитку окремих регіонів країни, окремі галузі й підсистеми національної економіки

Мегаекономіка вивчає закономірності функціонування і розвитку світової економіки в цілому, тобто на глобальному планетарному рівні.

Кожна з цих складових економічної науки розвивається у нерозривному та органічному взаємозв'язку, що забезпечує зростання її ролі у розвитку суспільства. Зауважимо, що загальна економічна теорія не є механічною сумою її складових. Усі її частини перебувають у нерозривній єдності та органічному взаємозв'язку, що забезпечує цілісне сприйняття економіки як самодостатньої і динамічної системи, яка функціонує на національному і загальносвітовому рівнях.

Економічна теорія залежно від функціональної мети поділяється на позитивну й нормативну економічну теорію.

Позитивна економічна теорія ставить за мету всебічне пізнання економічних процесів та явищ, розкриває їхні взаємозв’язки та взаємозалежності, які зумовлюються реальною дійсністю. Тобто вона досліджує економічну дійсність і відповідає на запитання: яка вона є?

Нормативна економічна теорія з'ясовує об'єктивні процеси, дає їм оцінку, робить висновки та розробляє рекомендації щодо вдосконалення економічної системи, переходу її на вищий ступінь розвитку.

У процесі становлення і розвитку економічної теорії як науки були сформовані її основні функції (рис. 1.3): пізнавальна, методологічна, практична, прогностична, виховна.

Пізнавальна функція реалізується через дослідження сутності економічних процесів і явищ. Розкриваючи і формулюючи економічні категорії і закони, економічна теорія тим самим збагачує знання людей, примножує інтелектуальний потенціал суспільства, розширює науковий світогляд, сприяє науковому передбаченню економічного розвитку суспільства.

Рис. 1.3 - Функції економічної теорії

Методологічна функція полягає в тому, що економічна теорія виступає теоретико-методологічною базою для цілої системи економічних наук, оскільки розкриває основоположні базові поняття, економічні закони, категорії, принципи господарювання, які реалізуються в усіх галузях і сферах людської діяльності.

Практична функція економічної теорії зводиться до наукового обґрунтування економічної політики держави, розробки рекомендацій щодо застосування принципів і методів раціонального господарювання.

Економічна політика - це цілісна система заходів держави, спрямованих на розвиток національної економіки в інтересах усіх соціальних груп суспільства. Вона має визначати оптимальні варіанти вирішення макроекономічних проблем.

Між економічною теорією і практикою існує тісний взаємозв'язок (рис. 1.4). Будь-яка теорія без зворотного зв'язку з практикою втрачає цінність і сенс. Практика формує замовлення на теоретичні дослідження, дає матеріал для наукового аналізу та остаточно оцінює життєздатність будь-якої теорії. Практика - критерій істинності економічних знань. Вона веде до знання, знання - до передбачення, передбачення - до раціональних дій, дія - до удосконалення практики. Такий цикл зв'язків постійно повторюється, щоразу піднімаючись на вищий рівень.

Рис. 1.4 - Взаємозв’язок економічної теорії і господарської практики

Прогностична функція економічної теорії виявляється у розробці наукових основ передбачення перспектив соціально-економічного розвитку в майбутньому. По суті, вона зводиться до розробки прогнозів довгострокових програм розвитку суспільного виробництва з урахуванням майбутніх ресурсів та можливих кінцевих результатів.

Виховна функція - полягає у формуванні в громадян економічної культури, логіки сучасного ринкового економічного мислення, які забезпечують цілісне уявлення про функціонування економіки на національному і загальносвітовому рівнях і дають їм можливість виробити грамотну господарську поведінку в умовах ринкової системи. Вона виховує у них усвідомлення того, що досягти професійних успіхів і вищого життєвого рівня можна тільки оволодівши глибокими знаннями, в результаті наполегливої праці, прояву підприємливості та ініціативності, прийняття та обґрунтування рішень і здатності брати на себе відповідальність за свої господарські дії в умовах конкуренції.

Економічне мислення - це сукупність поглядів, уявлень та суджень людини про реальну економічну дійсність, які визначають її господарську поведінку.

Існує два види економічного мислення: буденне і наукове.

Буденне мислення — поверхове, однобічне і безсистемне сприйняття людиною реальних економічних процесів, на підставі чого вона робить суб'єктивні, часом помилкові висновки і судження щодо економічних проблем.

Наукове мислення — всебічне і глибоке пізнання людиною економічної дійсності на основі використання наукових методів дослідження, що дозволяє розкрити сутність економічних процесів, об'єктивно оцінити їхню суспільну значущість і прогнозувати тенденції розвитку в майбутньому.

Етапи формування наукового економічного мислення:

• спостереження і відображення у свідомості людини реальної дійсності;

• обробка та осмислення одержаної економічної інформації і вироблення на цій основі наукових понять, категорій і законів економічного розвитку;

• реалізація, впровадження людиною одержаних економічних знань у своїй господарській діяльності.

1.1.2