ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі на основі системного дослідження предметної зумовленості та методологічного базису науки фінансового права здійснено теоретичне узагальнення суспільно-політичних, структурно-організаційних та теоретико-методологічних передумов її становлення.

1. Предмет науки фінансового права є явищем, зумовленим історичним етапом її розвитку, який з кількісної сторони, характеризується накопиченим емпіричним матеріалом, а з якісної - сукупністю і ступенем розробленості теоретичних узагальнень і рівнем розвитку методології, що іманентно рівню інтелектуально-культурного розвитку тієї чи іншої спільноти на конкретному етапі її існування. Тому предмету науки фінансового права властивий одночасно суб’єктивний та історичний характер. Суб’єктивність предмета фінансово-правових досліджень проявляється у самовизначенні та позиціонуванні суб’єкта по відношенню до предмету, а також

екстрадефінітації, яка полягає у позиціонуванні суб’єкта пізнавальної діяльності в існуючій системі ціннісних та ідеологічних координат юридичної науки. Історичний характер предмету науки фінансового права як суспільствознавчої науки проявляється в тому, що він безпосередньо пов’язаний з етапом, на якому знаходиться в конкретний момент часу наукове знання в цілому і його окремий сектор зокрема. Предмет науки фінансового права є історичним, оскільки він змінюється в міру залучення в сферу пізнання все нових і нових властивостей та явищ фінансово-правової дійсності та виключення з неї всього того, що виявляється помилковим.

2. Наука фінансового права, наповнюючи змістом і розкриваючи суть поняття відповідної правової галузі, безперервно розширює і поглиблює фінансово-правові знання. Правова дійсність пізнається з огляду на те, що вона існує у фінансово-правовій сфері і досліджується за допомогою правових методів, має юридичний, фінансово-правовий характер. Межа між об’єктом вивчення, що відображає його емпіричне знання, з одного боку, і юридично пізнаною дійсністю, втіленою в системі фінансово-правових понять і характеристик з іншого боку, є умовною. У науковий обіг вводиться не лише теоретичне, але й емпіричне знання, а пізнаваний об’єкт стає невід’ємною складовою предмета пізнання. У процесі застосування юридичного методу, об’ єкт науки осягається як її предмет, тобто відбувається перетворення емпіричного об’єкта в теоретичний предмет. З цього випливає висновок про тісне переплетення об’єкта і предмета науки фінансового права. Предмет даної науки об’єднує і мета пізнання відповідної сфери дійсності, тобто безпосереднього об’єкта вивчення, і проміжні результати в досягненні такої мети, і зміст фінансово-правового знання, що складається в процесі наближення до мети. За такого підходу до розуміння проблеми предмета науки, розкриття поняття фінансового права стає її основною метою, орієнтиром для формування відповідної наукової галузі. Разом з тим, об’єкт і предмет вивчення є різнорідними явищами. Перше з них належить до права і об’ єктивується у фінансово-правових відносинах та нормах, друге - до наукового знання про ці норми і відносини, що відображається у наукових джерелах.

3. Наука фінансового права є сукупністю, сумою накопичених, осмислених і систематизованих знань про певну сферу дійсності, а також пізнавальною діяльністю суб’єктів у цій сфері. Іманентною властивістю науки є її направленість на щось, що в силу цієї направленості і є для цієї науки її предметом. З огляду на це, виділена та відокремлена суб’єктом пізнання частина певної сфери правової дійсності є предметом юридичної науки.

Фінансово-правова дійсність є відокремленою сферою правової дійсності, яка складається у сфері дії норм фінансового права і досліджується однойменної наукою за допомогою відповідних методологічних прийомів. До об’єктів дослідження належать норми фінансового права, що формалізовані в різних джерелах, фінансово-правові відносини, а також саме фінансово-правове знання як результат вивчення вказаних об’єктів. Дослідження різних проявів об’єктів науки фінансового права сприяє всебічному осягненню її предмета. Тому можна стверджувати, що об’єкт науки фінансового права формалізується у її предметі, а предмет розкривається через пізнання об’ єкта. Дане твердження знаходить своє відображення у співвідношенні предмета науки і предмета галузі фінансового права. Вони існують в нерозривному взаємозв’язку і у взаємному впливі. З одного боку, норми та інститути фінансового права, будучи об’ єктом пізнання науки, визначають теми і напрямки дослідження, сприяючи осягненню її предмета. З іншого боку, фінансово-правова наука, критично оцінюючи право, вирішує завдання його вдосконалення і таким чином впливає на предмет галузі.

4. Кінцевий результат наукової діяльності залежить не тільки від того, хто діє (суб’єкт) або на що вона спрямована (об’єкт), але і від того як відбувається даний процес, які способи, прийоми, засоби при цьому застосовуються. У зв’язку з цим, межа між сутнісною і методологічною частинами пізнавальної діяльності носить умовний і динамічний характер, так як обидві частини є напрямками однієї науки, хоча кожна і володіє відносною автономністю. Оскільки основною функцією методу наукового дослідження є внутрішня організація і регулювання процесу пізнання або практичного перетворення того чи іншого об’ єкта, то метод зводиться до

сукупності визначених правил, прийомів, способів, норм пізнання і дії.

діяльності та багато інших соціальних факторів. Метод пізнання фінансового права - це система способів і прийомів пізнавальної діяльності, що застосовуються суб’єктом для пізнання визначеного ним предмету дослідження з метою набуття нових знань про фінансове право.

5. Систематизація фінансово-правових знань, зумовлена і прямо залежна від предметно-методологічної визначеності науки фінансового права. Предметна зумовленість методології фінансово-правових досліджень забезпечує змістовну єдність фінансово-правової науки. У свою чергу, основні завдання науки фінансового права служать свого роду програмою її системи, яка орієнтує всі структурні складові останньої. Тому, предметно- методологічна визначеність і її програмна (цільова) заданість надають системі науки фінансового права якість цілісності. Це знаходить своє відображення у наступній логічній схемі. Предмет науки виокремлює і об’єднує фінансово-правове знання і у такий спосіб персоніфікує його. Конкретизація предмета зумовлює внутрішню структуризацію науки фінансового права, виділення за предметними ознаками відносно самостійних частин її системи. Методи дозволяють диференціювати фінансово-правове знання на методологічні блоки, які здатні або зайняти у структурі науки самостійне місце (наприклад, історія науки, історія галузі фінансового права), або надати методологічного забарвлення певній предметно-визначеній частині системи науки (наприклад, компаративне, емпіричне, статистичне знання тощо).

Система науки фінансового права являє собою систему наукових знань про чинне фінансове право, його правові інститути, що відображає певною мірою систему даної галузі права. Однак, це не дає підстав для ототожнення правової галузі з наукою про неї. Система науки фінансового права не копіює систему галузі, так як вона ширша і багатша за неї. Наука включає до свого складу окрім знання про чинне фінансове право також об’ємну інформацію про його понятійно-категорійний апарат, про існуючі фінансово-правові теоретичні концепції і положення, коментарі діючих фінансових законів, соціологію фінансового права, історичний матеріал про його становлення, галузеву бібліографію тощо.

6. Складові системи науки фінансового права розрізняються між собою за складністю побудови, за методом і прийомами виділення, за характером зв’язків і відносин тощо. Така побудова системи науки об’єктивується в її структурі, яка являє собою її внутрішню форму, що характеризується стійкістю і закономірністю зв’язків окремих складових. Компоненти, що становлять систему науки фінансового права, є продуктом розумової діяльності, а тому є відображенням пізнання досліджуваних наукою явищ фінансово-правової дійсності. Вони піддаються систематизації лише в опосередкованому вигляді - у формі понять, принципів, теорій, наукових дисциплін та інших теоретичних комплексів знань. Дана обставина посилює вплив суб’єктивного моменту на побудову системи юридичної науки, відмежовує її від системи галузі як зумовлюючого її начала. Аналіз системи науки фінансового права передбачає виділення її складових елементів, розкриття їх внутрішніх і зовнішніх зв’язків та взаємодії, а також методологічних блоків фінансово-правового знання. За своєю будовою елементи її системи можуть бути простими і складними. До числа перших належать наукові поняття, які виступають первинними, необхідними і неподільними елементами. У функціональному плані поняття відіграють роль логічних утворень, інтегруючих фінансово-правове знання і сприяють його об’єднанню в більш складні компоненти - теоретичні побудови і підсистеми.

Наука фінансового права складається із системи понять, які в її структурі виступають первинними елементами фінансово-правового знання, а за своїм сутнісним змістом є теоретичними узагальненнями відповідного рівня. Будучи, з одного боку, формою мислення і вираження наукового знання, з іншого - засобом пізнання, поняття виконують як гносеологічну, так і методологічну функції. Гносеологічне призначення понять полягає у відображенні та фіксуванні найбільш загальних, істотних властивостей і найважливіших взаємозв’язків фінансово-правових явищ і процесів. У ході формування понять виявляються закономірності становлення і розвитку інститутів фінансового права, визначається місце того чи іншого об’ єкта в системі явищ фінансово-правової дійсності в цілому. Будучи науковими утвореннями, поняття є результатами пізнавального процесу. Разом з тим вони служать відправною точкою поглибленого і всебічного вивчення предмета науки фінансового права, є передумовою подальших наукових пошуків. Методологічна функція понять полягає у систематизації фінансово- правового знання. Саме у наукових узагальненнях концентрується основний зміст загальної теорії фінансового права, складаються її концепції, теорії, гіпотези, принципи та інші складні утворення наукової думки.

7. Головним стимулом для первісного формування та подальшого накопичення знань про публічні фінанси та їх правове регулювання став інтенсивний розвиток фінансово-правових відносин. На певному етапі суспільно-політичного розвитку країн Західної Європи цей процес призвів до формування науки про фінанси і її теоретичного осмислення (класифікації, систематизації, взаємодії з іншими науками), що знайшло своє вираження в теорії меркантилізму як історично першій цілісній системі знань про публічні фінанси. Своєрідним відгалуженням меркантилізму, що розвився в умовах фінансового господарства Німеччини стала камеральна наука про фінанси, як частина камеральних наук, що вивчають державне господарство. Саме німецькі камералісти зробили перші спроби систематичного викладення основ фінансового управління і створили теоретичні основи фінансової науки. В кінці ХУШ та на початку ХІХ ст. питання державних фінансів стають предметом детального і всебічного аналізу у зв’язку з докорінними перетвореннями в політичному, соціальному, економічному житті Європи під впливом Великої французької революції та технологічного процесу. Це було зумовлено тим, що існуюче правове відношення людини до людини вимагало виникнення у суспільстві певного порядку відносин, який би підпорядковувався ідеї правового відношення, був би не просто порядком, а саме правовим порядком. У зв’язку з цим, якісно новий погляд на державні фінанси був зумовлений впливом нових теорій у сфері філософії, державознавства та формуванням вчень фізіократів і концепції А. Сміта в рамках політичної економії.

Вагомість внеску А. Сміта у процес формування фінансової науки як комплексної системи знань полягає в тому, що завдяки йому вчення про фінанси набуло наукової форми. Внаслідок застосування поряд з історичним та порівняльним методами наукового дослідження також методу абстрагування, фінансова наука вперше у своїй історії здобула домінування над практикою. Вона набула настільки самостійного значення, що сформульовані наукові ідеї та положення почали використовуватись у законотворчій діяльності країн Європи. Подальший розвиток системи економічних знань в рамках політичної економії у ХУІІІ сторіччі створив передумови для відокремлення з неї фінансової науки. Інтенсивний ріст фінансового господарства став головним стимулом її подальшого становлення. На певному етапі суспільно-політичного розвитку у ХІХ ст. цей

двоєдиний процес призвів до формування системи науки про фінанси і її теоретичного осмислення (класифікації, систематизації, взаємодії з іншими науками) тощо. Перехід від абсолютизму - до конституційного управління, пов’язаного з розглядом та затвердженням бюджету народними представниками, зумовив необхідність розробки бюджетного права, вимагав нового підходу до трактування податків як джерела наповнення казни держави. Протягом другої половини ХІХ ст. у європейській фінансовій та юридичній літературі сформувались дві точки зору до трактування співвідношення фінансової науки і науки фінансового права. Відповідно до першої, вчені заперечували самостійність науки фінансового права і не визнавали меж та відмінностей між нею та фінансовою наукою. Представники другої точки зору виокремлювали науку фінансового права як галузь юридичних знань із системи економічної науки про фінанси, наполягаючи на її власному предметі дослідження, методології,

категоріальному апараті, ролі стосовно практики тощо.

8. Досліджуючи процес формування фінансово-правової думки у вітчизняній науці протягом ХУШ століття, слід відзначити, що він зумовлений насамперед суспільно-політичними та економічними

перетвореннями, які відбувались у даний період. Становлення абсолютизму, що зумовив необхідність ефективного функціонування розгалуженої і строго вибудуваної системи державних фінансів, стимулював у науковому середовищі пошук нових ідей та принципів здійснення фінансової політики держави, які б використовувались у комплексі з іншими управлінськими та економічними заходами. Ці процеси стають багатим підґрунтям для появи уявлень, ідей, поглядів, які у своїй масі зводяться до спроб пояснити і узагальнити причини і наслідки існуючих фінансових перетворень, вплив на них різноманітних факторів, в тому числі - засобів правового регулювання фінансових відносин. Фінансова політика, що реалізовувалась державою шляхом нормотворчої діяльності, знаходить своє відображення в перших теоретичних моделях фінансових систем, які пропонується впроваджувати у різних економічних і політичних умовах. Фінансово-правові погляди цього часу були продуктом та водночас віддзеркаленням фінансової системи держави і відображали практику правового регулювання насамперед податкових правовідносин. В той же час, вироблені фінансово-правовою думкою ХУШ ст. теоретичні положення заклали підвалини теорії вітчизняної науки фінансового права, стали методологічною основою її подальшого становлення.

9. Початок ХІХ ст. ознаменувався зародженням вітчизняної «академічної» фінансової науки. У працях Х. Шльоцера, Г. Шторха, Л.Г. Якоба та інших видатних вчених - представників «російсько-німецької школи» фінансова система Російської імперії вперше розглядається у якості цілісного об’єкту детального і всебічного дослідження. В цих роботах закладені підвалини теорії фінансової науки як системи взаємопов’язаних понять і категорій. Про значення наукового надбання «російсько-німецької школи» свідчить також той факт, що вказані вище праці її представників слугували основними та незмінними навчальними посібниками при вивченні системи державних фінансів протягом більше, ніж півсторіччя. При цьому, вони не втратили власної теоретичної значущості і у наш час.

Поряд зі становленням академічної фінансової науки в рамках політичної економії, чому сприяла насамперед наукова діяльність представників «російсько-німецької школи», у Російській імперії на початку ХІХ сторіччя почали формуватись та активно розвиватись фінансово-правові ідеї і концепції окремих складових частин фінансового права. Їх характерною особливістю було те, що вони були продуктом нового світогляду побудованого на принципово відмінних від феодальних цінностей засадах. Тісний взаємозв’язок науки з вільнодумством був головною особливістю становлення фінансової і фінансово-правової думки в Росії на початку ХІХ сторіччя. Політична економія, яка включала в себе основи науки про фінанси і яка народилась разом з конституційною свободою народів Європи, мала яскраво виражену антифеодальну й антикріпосницьку спрямованість.

Фінансово-правові ідеї першої половини ХІХ сторіччя, які сформувались в умовах панування кріпосництва і феодальних виробничих відносин не завжди були затребувані існуючою суспільною практикою і багато в чому випереджали свій час. Однак, разом з цим, вони означили напрямки майбутнього реформування фінансової системи та намітили перспективи удосконалення фінансового законодавства. Саме в даний період були сформовані передумови майбутнього інтенсивного розвитку фінансово- правової теорії і практики.

ІО.Структурно-організаційною складовою передумов становлення і розвитку вітчизняної фінансово-правової науки є запровадження фінансового права як навчальної дисципліни у вітчизняних університетах, що призвело до досягнення значних результатів як у підготовці юристів-теоретиків, так і в забезпеченні апарату державного фінансового управління кваліфікованими фахівцями. Головною передумовою запровадження навчального курсу фінансового права в системі університетської освіти стало створення на початку ХІХ ст. перших організаційно-структурних одиниць - кафедр політичної економії та законів про фінанси, на базі яких здійснювалась підготовка майбутніх теоретиків і практиків у фінансово-правовій сфері.

Аналіз становлення науки фінансового права та її викладання на юридичних факультетах у першій половині ХІХ ст., дозволив зробити наступні висновки: 1) не існувало єдиного підходу до найменування цієї навчальної дисципліни. У різні роки та у різних навчальних планах і курсах зустрічались такі назви, як: «Закони про державні повинності і фінансії», «Основи фінансової науки», «Теорія фінансів», «Основні начала фінансової науки», «Фінансове право», «Нариси науки фінансового права».

2) Викладання фінансового права фактично являло собою виклад комплексної навчальної дисципліни, що включала в себе елементи політекономії, камералістики, науки про фінанси, економічної політики, поліцейського права і фінансового законодавства. 3) Структурно навчальна дисципліна фінансового права належала або до камералістики, або читалася викладачами кафедри дипломатики і політекономії. В результаті цього, до кінця першої половини ХІХ ст. професорсько-викладацький корпус даних кафедр, який до цього переважно складався з іноземних викладачів, почав заповнюватися вітчизняними молодими вченими з числа вихованців рідних університетів, які внесли неоціненний внесок не лише у розвиток фінансово- правової науки, а й у процес удосконалення її викладання у вітчизняних університетах.

11. Становлення та розвиток ринкових капіталістичних відносин, що відбувались у країнах Центральної та Східної Європи у середині ХІХ століття, докорінно змінили господарську та фінансову системи тогочасного суспільства, стали підвалинами їх комплексної модернізації. У результаті глибинних реформ в цей період відбувались не тільки кардинальні зміни у суспільно-політичному та соціально-економічному житті суспільства, але й мала місце зміна державної ідеології, яка супроводжувалась виробленням якісно нових доктринальних підходів до формування бюджетної, податкової, грошово-кредитної політики держави, що потребувало належної теоретичної основи. Стрімкий розвиток економічних відносин вимагав комплексних наукових розробок, теоретичних обґрунтувань та узагальнень. Якщо при відносній спрощеності державного управління фінансовою системою, властивій епосі Абсолютизму, регулювання державними фінансами можна було здійснювати емпіричними методами, то перехід до вільного ринкового господарства потребував глибоких теоретичних оцінок і узагальнень щодо якості правового оформлення фінансових відносин та функціонування державного фінансового апарату. Звернення практиків до теорії стало необхідністю, тоді як заперечення чи зневажання наукових положень загрожувало настанням негативних практичних результатів. Даний чинник також зумовлював підвищений інтерес до наук, пов’язаних з економікою та державознавством, зокрема - до науки фінансового права. Зі збільшенням нормативно-правової бази регулювання державної фінансової системи все складніших форм набувала фінансова діяльність держави. У другій половині

ХІХ ст. збільшилась кількість правових норм, що регулювали відносини зі стягнення податків та здійснення державних видатків. Нормативному оформленню підлягав порядок складання державного бюджету, мала місце деталізація правового регулювання у сфері грошового обігу та розрахунків, управління зовнішнім та внутрішнім державним боргом тощо. Суттєве збільшення обсягу правових норм призвело до формування в системі національного законодавства окремої самостійної галузі - фінансового законодавства, що зумовило необхідність його теоретичного опрацювання.

12. Сформовані на початку другої половини ХІХ ст. гострі соціальні запити на теоретично обґрунтовану модифікацію фінансової системи держави зумовили потребу у систематизації існуючої сукупності знань про фінансове право та у виробленні нових концептуальних положень, спроможних змоделювати розвиток правового регулювання фінансового господарства. В історії фінансово-правової науки даний період став базою для переходу від емпіричних спостережень та історичних нарисів до аналітичних досліджень і побудови цілісних теоретичних систем - сукупності знань про фінансове право.

Розглядаючи системність, як одну з ознак сформованості та самостійності науки фінансового права, зроблено висновок, що саме період 60-80-х років ХІХ століття став етапом її формування як самостійної галузі наукових досліджень на вітчизняних теренах. У цей час були опубліковані крупні монографічні роботи, які суттєво розширили сферу науки фінансового права, видані системні, фундаментальні за своїм змістом лекційні курси та підручники з даної навчальної дисципліни. У означений історичний період фінансово-правові дослідження набули «наукової форми» - почали здійснюватись на базі вітчизняних університетів штатними вченими, які нерідко поєднували власну наукову діяльність із громадською, політичною діяльністю чи державною службою. Наукові дослідження з фінансової та фінансово-правової проблематики виконувались на спеціально створених університетських кафедрах фінансового права у рамках захисту вченими магістерських і докторських дисертацій та отримання вченого звання доктора чи професора фінансового права. Тобто, фінансово-правова наука набула формального статусу академічної (університетської) науки.

13. Перехід від панування абсолютизму до конституційної форми правління, що мав місце у ряді країн Західної Європи у середині ХІХ ст., кардинальним чином вплинув на юридичну та фінансово-економічну науку. Будучи одним зі стрижневих та невід’ємних елементів конституційного правління, процедура розгляду та затвердження бюджету народними представниками постала ключовим питанням у проблематиці західноєвропейської фінансової та фінансово-правової науки. Проблеми організації фіскальної діяльності держави поступово заміщувались питаннями справедливості оподаткування всіх прошарків суспільства, узгодження державних потреб у фінансових ресурсах із загальносуспільними потребами, рівномірності розподілу бюджетних коштів тощо. Така зміна пріоритетів у предметі науки фінансового права призвела до трансформації методології фінансово-правових досліджень. Аналітичні методи класичної школи політекономії, що панували у ХУШ - на початку ХІХ ст. у європейській фінансовій думці та історичні методи німецької історичної школи другої половини ХІХ ст., застосовувались вітчизняними вченими- фінансистами з поєднанням соціологічних методів, в основу яких була закладена ідея причинного дослідження фінансово-правових явищ як продукту суспільно-політичних умов, а саме - економічного ладу і політичної організації конкретної держави. Теорія народного представництва та побудована на ній соціологічна методологія, що активно розроблялась і обговорювалась у широких колах західноєвропейської науки і громадськості знаходила свій відголос і у вітчизняній економічній та фінансово-правовій науці. Розвиток ринкових капіталістичних відносин та становлення інститутів народного представництва призвели до розширення сфери фінансово-правових досліджень, в яких головний акцент був зосереджений на бюджетно-правовій проблематиці. Вчення про бюджет у науці

фінансового права на межі ХІХ-ХХ ст. стало її системоутворюючим та одночасно каталізуючим фактором у розробці проблеми узгодження державних потреб у фінансових ресурсах при ефективному і справедливому розподілі загальнонаціональних доходів. Ключовою методологічною конструкцією науки фінансового права стала концепція причинно- наслідкового зв’язку фінансово-правових явищ як результату конфлікту чи компромісу різних груп соціально неоднорідного суспільства. Це призвело до розширення предмету фінансово-правової науки, збагачення її

методологічного арсеналу соціологічними методами дослідження суспільно- політичних передумов виникнення та існування інститутів фінансового права.

14. На основі аналізу праць, присвячених фінансово-правовій проблематиці кінця ХІХ - початку ХХ століття, зроблено висновок про існування двох доктринальних підходів до трактування предмета науки фінансового права, що сформувалися в цей період. Відповідно до першого підходу, предметом науки фінансового права є фінансове господарство держави: його сутність, структура, форми та методи державної фінансової політики тощо. У межах даного напряму здійснювалася розробка економічної догматики науки фінансового права. Такий підхід сформувався під впливом німецької наукової школи фінансів, що набула особливого поширення в російській імперській науці. Результатом такого тлумачення було віднесення науки фінансового права до складу фінансової науки як її допоміжної, другорядної складової. Представниками другого підходу визначалася домінуючою юридична складова предмета науки фінансового права. Характеризуючи науку фінансового права як науку про правові норми, що регулюють сферу державного фінансового господарства, в рамках даного підходу обґрунтовувалось, що її зміст повинен становити систематичний виклад правил та норм, що визначають завдання, органи, межі, принципи, засоби та відповідальність фінансового управління, відповідність сформованим поняттям про мету держави, про політико-громадянську свободу та корінні умови добробуту окремих громадян і всього народу.

15. Зі становленням капіталістичних відносин в промисловості, фінансовій та банківській сфері наприкінці ХІХ - початку XX ст. значно збільшився попит на фахівців юридичного та фінансово-економічного профілю, що у свою чергу, стимулювало розвиток фінансово-економічних та суміжних з ними правових наук, призвело до розширення спектру університетських дисциплін і збагаченню їх проблематики. Формування широкої і чисельної верстви юристів-фінансистів, що були затребуваними у різних сферах фінансової практики, як в системі державного управління фінансами, так і у сфері приватного підприємництва, в тому числі - у банківській та кредитній системі, супроводжувалось становленням потужної вітчизняної наукової школи фінансового права. У вітчизняних університетах сформувалась ціла плеяда видатних вчених, авторів як фундаментальних наукових праць з фінансово-правової проблематики, так і великої кількості підручників, навчальних посібників, курсів лекцій з фінансового права. Широке та взаємодоповнююче поєднання наукової та педагогічної діяльності у стінах університетів, що полягало у постійному вдосконаленні методики викладання фінансового права, сприяло бурхливому розвитку фінансово- правової освіти держави в цілому.

16. Падіння Російської монархії, зумовлене окрім зовнішніх, також внутрішніми факторами, результатом яких стало створення на її теренах нової радянської держави, призвело до кардинальної зміни всіх існуючих ціннісних ідеалів: морально-етичних, релігійних, філософських,

ідеологічних, в тому числі - правових та економічних. Положення марксизму-ленінізму, що були проголошені єдиновірними, стали

визначальними, керівними для всіх без винятку галузей науки. Радянська влада та її ідеологія створили для вітчизняної науки жорсткі доктринальні та методологічні рамки, вихід за межі яких прирівнювався до злочину, а вчений, що дозволив собі подібне, - визнавався ворогом радянської держави та народу. Разом з тим, обґрунтовано доведено, що марксистсько-ленінська доктрина завоювала пануюче становище у радянській науці, набувши при цьому широкого поширення у дореволюційній російській правовій, економічній, історичній та інших науках. Концепція К. Маркса здійснила істотний вплив на російську дореволюційну науку фінансового права. Її ключова ідея про існування перманентної боротьби антагоністичних соціальних груп, результатом якої і стало виникнення фінансово-правових інститутів та фінансового права в цілому, вплинула на зародження соціологічного напрямку, що сформувався у вітчизняній фінансовій науці на межі XIX-XX ст. Об’єднуючою ідейною лінією у працях представників даної наукової течії було те, що вони приділяли особливу увагу проблемі методології науки фінансового права та проводили розмежування між фінансовою наукою і фінансовим правом.

Паралельно до соціологічної методології дослідження фінансово- правової проблематики, як способу вивчення колективних фінансових потреб та організації їх забезпечення, у радянській фінансово-правовій науці на початку ХХ ст. розробляється абстрактно-типологічна методологія, у рамках якої фінансове господарство суспільства розглядається без його прив’язки до певних державно-владних утворень. У зв’язку з кардинальною відмінністю від пануючих у фінансовій та фінансово-правовій літературі наукових підходів, абстрактно-типологічна концепція публічних фінансів, не отримала належної уваги з боку наукової громадськості. Ключова наукова категорія даної концепції - публічність фінансів, як їх іманентна властивість та ознака - не вписувалась у ленінську доктрину радянської держави і фактично була піддана забуттю у радянській фінансовій та фінансово-правовій науці.

17. Аналіз стану та динаміки фінансово-правових досліджень, як і становища науки фінансового права у радянській державі в цілому, дозволило виділити два відносно відокремлених за часовими рамками та за сутнісним змістом періоди її еволюції. Перший період, який хронологічно відповідає 20-тим - 30-тим рокам ХХ ст., характеризувався відмовою від набутого теоретико-методологічного доробку вчених, який не вписувався у рамки марксистсько-ленінської ідеології, його повного заперечення та визнання ворожим для молодої радянської держави. Ідеологізація науки, її перенесення на марксистсько-ленінську основу шляхом прямого втручання партійного та адміністративного апарату держави призвели до трагічних наслідків не лише у теоретичному та структурно-організаційному, але й у людському вимірі. Теоретичні дослідження фінансово-правових інститутів здійснювались або у рамках фінансової науки як складової марксистської політичної економії, або у ракурсі адміністративно-правової проблематики. Статус науки фінансового права як самостійної і відокремленої галузі правових знань фактично було нівельовано, що призвело до вибіркового та часто тенденційного дослідження і трактування фінансово-правових явищ.

На противагу першому, другий період вітчизняної фінансово-правової науки, що припав на 40-ві - 80-ті роки ХХ ст., є одним з визначальних у процесі її становлення. Відмовившись від монізму економічної складової її предмету, радянські вчені фінансисти «другої хвилі» фактично вибудували нову систему знань про фінансове право, у якій головний акцент робився на вивченні і обґрунтуванні закономірностей та особливостей правового регулювання фінансових відносин. Саме у цей період вченими детально розроблений понятійно-категорійний апарат загальної частини фінансового права, сформовані єдині підходи до трактування його предмету та системи, які стали базовою теоретичною основою для подальших фінансово-правових досліджень.

18. Кардинальне реформування економіки пострадянської України, що розпочалось на початку 90-х років ХХ сторіччя, змістом та спрямуванням якого став перехід до ринкових правовідносин, повністю оновило фінансове законодавство держави та водночас загострило потребу у перегляді теоретичних позицій та підходів до розуміння фінансового права, його системи та окремих складових інститутів. Відмова від принципу монополії державної власності у сфері фінансів, зміна ідеологічних орієнтирів з державоцентристських на антропоцентристські та соціоцентристські визначили тенденції розвитку фінансового права як галузі національного права в умовах становлення соціально-орієнтованої національної ринкової економіки.

Характеристика розвитку вітчизняної фінансово-правової науки на сучасному етапі дозволила зробити висновок про наявність різних підходів до визначення предмету та структури фінансового права, його окремих складових (підгалузей та інститутів), а також щодо можливих шляхів та варіантів подальшого становлення. Поряд з існуючою полемікою у сучасній фінансово-правовій літературі має місце одностайність у розумінні фінансового права як правової галузі, що зазнала змін, зумовлених насамперед об’єктивними факторами. Тому, теоретичне осмислення нових фінансово-правових реалій, вироблення нових підходів до основних положень фінансового права спрямовано на адекватне застосування норм законодавства у практичній діяльності.

19. Розвиток фінансово-правової науки на сучасному етапі зумовлений потребами і запитами соціальної дійсності, які випливають із глибинних змін предмету і системи фінансового права. Перетворення соціально- економічного й політичного ладу на пострадянському просторі, що супроводжуються процесами демократизації суспільства, встановлення нових форм його взаємодії з державою, гостро потребують належного юридичного забезпечення, яке би базувалось на відповідній науково- теоретичній базі. Це зумовлює потребу у переосмисленні пануючих у фінансово-правовій науці підходів щодо розуміння її ролі і значення у новітніх умовах соціальної дійсності. Нагальною є потреба у виробленні та концептуальному обґрунтуванні таких теоретичних положень фінансово- правової науки, які би стали основою фінансового права на нових етапах його розвитку, методологічним ключем у його ідентифікації як самостійної галузі права в системі права сучасної держави.