6.1. МЕХАНІЗМ ФІНАНСУВАННЯ ОСВІТИ В СУЧАСНИХУМОВАХ

Видатки на освіту складають найбільшу частину місцевих бюджетів, Цоча величина її може значною мірою варіювати залежно від кількості нпичальних закладів, що відносяться до юрисдикції даного району, та Обсягу бюджету, який в свою чергу визначається рівнем розвитку Виробничої сфери району, обсягом податкових надходжень та тою їх Чисткою, що залишається у власному розпорядженні району. Наприклад,, у Володимир-Волинському районі Волинської області видатки на освіту вкладали у 1999 році 44,3%, у 2000 році — 42,8% районного бюджету. У самому місті Володимир-Волинському з міського бюджету на освіту було виділено у 1999 році 24,7%, 2000 — 26,9% всіх видатків. У таких вели­ких містах як Львів вони сягають 17-19%, Київ — 19% міських бюджетів. [Т 2000 року освітні фінансові бюджети складаються з двох частин: загального і спеціального фондів. Загальний фонд містить обсяг над­ходжень із державного бюджету та розподіл видатків за класифікацією на виконання навчальним закладом своїх функцій. Спеціальний фонд містить обсяг надходжень від надання тих чи інших платних послуг, здачі В оренду приміщень тощо./Такий підхід до формування бюджетів та відображення їх у нормативних документах дозволяє мати більш повну інформацію про те, за рахунок яких джерел і в яких обсягах фінансується діяльність як окремих навчальних закладів, так і певної ланки системи освіти. Так, у 1999 році в кошторисі державних навчальних закладів ИІ-ІУ рівнів акредитації, підпорядкованих Міністерству освіти, державні видатки складали близько 45 відсотків, у 2000 році — 55 відсотків, на 2001 рік — близько 49 відсотків всіх видатків. Для вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів ці цифри дещо вищі: 65-66 відсотків у 1999-2000 роках та 61 відсоток для 2001 року. Частка державного фінансування в кошто­рисі професійно-технічних закладів залишається достатньо високою (84-96%, на 2001 рік — 79%), що свідчить про недостатнє використання можливостей залучення приватних ресурсів та коштів підприємств.

Податкові джерела бюджету освіти. Особливістю економіки освіти є те, що в цій сфері держава виступає як один з суб'єктів економічної діяльності. Зумовлена характером освіти як суспільного блага еконо­мічна поведінка держави має свою внутрішню логіку, свої способи акумуляції ресурсів та певні критерії їх витрачання. Принципова відмінність держави від інших суб'єктів ринкового господарства проявляється в тому, що у своїх відносинах з партнерами держава та її органи мають особливе право — право примусу, встановлене і захищене законодавством. Це право дає їй можливість формувати ресурси для

■'«>-*

' і'

і

'1

своєї економічної діяльності за рахунок законного вилучення частини доходів громадян та підприємств у вигляді оподаткування. ■ > ■■

Обсяги та структура акумульованих за допомогою оподаткувашш коштів повинні відповідати потребам в суспільних благах та спраипі ливому перерозподілі. Така відповідність могла б бути досягнута при суворо цільовому призначенню кожного податку. Зв'язок податку з кой кретним напрямом розходу коштів, конкретним видом суспільних бллі. що фінансується за його рахунок, називається маркіровкою податку [Маркірований податок має цільовий характер, акумульовані надход ження можуть витрачатися тільки на певні цілі. Кошти, акумульовані за допомогою немаркірованих податків, можуть використовуватися і; і різним призначенням. У світовій практиці застосування маркірованих податків для цілей освіти частіше всього відноситься до сфери про­фесійної підготовки працівників та реабілітації безробітних! Фінансу­вання систем загальної середньої та вищої освіти, як правило, здійс­нюється із загальних надходжень державних та місцевих бюджетів.

Деякі країни вводять податки, спеціально призначені або маркі­ровані для цілей освіти. Причому цільове призначення може бути чітко визначене: на потреби початкових і середніх шкіл (шкільний податок) або потреби професійно-технічного навчання. Ці податки встанов­люються, як правило, для підприємств. Так, в Угорщині компанії сплачувати 1,5% від фонду заробітної плати платежі до централізованого Фонду Професійного Навчання (ФПН). Взагалі професійна освіта в Угорщині фінансується з трьох джерел: державні, місцеві видатки та асигнування з ФПН. В 1996 році професійні середні заклади отримували фінансування в такому співвідношенні: з державного бюджету —27,5%, місцевих бюджетів — 53,5% та ФПН — 19% (156, с. 209).

Немаркіровані податки дозволяють уряду більш гнучко використо­вувати і перерозподіляти кошти між різними напрямами. Водночас, за такої системи втрачається зв'язок між попитом населення на певні суспільні блага та обсягами державного фінансування. Більша частина суспільних благ, що надається державою, фінансуються за рахунок немаркірованих податків.

В Україні освіта фінансується урядом також із загальних податкових надходжень, акумульованих за допомогою різних податків. Разом з тим, певний зв'язок між фондами системи освіти та конкретними податками простежується. Ресурси державного сектору формуються як на націо­нальному рівні, так і на рівні регіональних, місцевих органів влади.

157

Тема 6. ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ ОСВІТИ

Ііж бюджетами різних рівнів існує розподіл відповідальності за і акумуляцію відповідних податків та їх використання. ■ • ;

, Доходна частина державного бюджету головним чином формується ! їй рахунок непрямих податків: податку на додану вартість та акцизного ІЙору. Доходи місцевих бюджетів складаються з прямих податків: Податку на доходи (прибутки) підприємств і організацій, прибуткового Податку з громадян та інших місцевих податків та зборів. Таким чином, .Хоча фінансування освіти здійснюється за рахунок немаркірованих, Мобто не цільового призначення податків, ми бачимо, що^переважна 1 чистина видатків на освіту формується з надходжень від податку на прибуток підприємств та прибуткового податку з громадян.^

Зв'язок освітніх видатків з певними податковими надходженнями втрачається через те, що майже всі обласні бюджети є дефіцитними 1 отримують суттєві дотації із центру, окрім АР Крим, Дніпропетров­ської, Одеської областей і м. Києва. Причому розмір дотацій може скла­дати 52,6% (Вінницька область), 58,4% (Волинська), 57% (Житомирська), 53,4% (Закарпатська), 53,4% (Хмельницька та Чернівецька області) всіх видатків обласного бюджету (розраховано по: 102).

Дотації та інші міжбюджетні трансферти виконують функцію компенсації областям недостаючих коштів. Однак, діюча методика і практика виділення трансфертів з центру не є достатньо ефективною. Вона не забезпечує цільового фінансування відповідних видатків, не сти­мулює регіони до збільшення власних видатків на освіту. І саме головне — великою мірою залежить від суб'єктивних, неекономічних чинників. Ситуація на місцях характеризується низькою виконавчою дисцип­ліною, коли ніхто не відповідає за те, що кошти пішли не на освіту, а на інші цілі. ■ '"■і.:у\і-'у^'і'я%з*.і так великою кількістю та обсягом податків. Саме цим пояс­нюється те, що не був введений в дію указ (1999 р.) про спрямування сум комунального податку та податку з реклами на погашення заборгованості з виплати заробітної плати працівникам закладів загальної середньої освіти та впровадження місцевого збору за використання суб'єктами підприємницької діяльності приміщень у центральній частині населе­ного пункту і будинках, що є пам'ятниками історії та культури.

В багатьох країнах ця проблема вирішується через надання місце­вим бюджетам цільових дотацій чи субсидій (зокрема на освіту). Так, у Росії здійснений перехід на норматив бюджетного фінансування в роз­рахунку на одного учня, що передбачає цілеспрямовану підтримку вели­чини федерального нормативу через систему цільових стимулюючих субсидій. Ці субсидії виділяються при нестачі у регіону власних коштів, якщо частка видатків на освіту в консолідованому бюджеті регіону перевищує певну нормативну величину (наприклад, цю середню частку по країні). Для отримання необхідних коштів регіон може підвищити свої видатки на освіту та, відповідно, отримати додаткові кошти з федерального бюджету. Головний ефект від такої системи вбачається у впровадженні прозорості фінансових потоків для всіх учасників освітнього процесу.

Необхідність підвищення ефективності міжбюджетних відносин у сфері фінансування освіти потребує з одного боку, зміцнення місцевої фінансової бази системи освіти:, а з іншого — посилення відповідальності місцевих органів державної влади. Така можливість створюється більш чітким розмежуванням повноважень мЬк бюджетами різних рівнів, посиленням ролі та обґрунтованості нормативів, а також зміною самого характеру трансфертів, що поступають з центру в регіони. Ці трансферти, так звані дотації вирівнювання, мають носити суворо цільовий характер (принаймні на освіту). До того ж, у центрального уряду завжди є можли­вість надати цим дотаціям стимулюючого характеру, тобто ввести додат­кові, чітко визначені і прозорі умови, за яких обсяг дотацій може бути збільшено. Такими умовами можуть бути: певний відсоток видатків на освіту з місцевих бюджетів (наприклад, 30%), забезпечення середнього рівня видатків на одну особу не нижче встановленого нормативу по країні та інші.

Практика державного фінансування освіти не може бути сталою і незмінною, необхідність підвищення її економічної ефективності потребує вдосконалення всього фінансового механізму: податкової

159

Тема 6. ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ ОСВІТИ

ізи, нормативного визначення обсягів фінансування, системи між­бюджетних відносин. Нагальною є потреба формування прозорого, цільо­вого, стимулюючого характеру фінансування бюджетних сфер і освіти у тому числі, з посиленням елементів відповідальності та зменшенням впливу суб'єктивних чинників (ручного керівництва) на процес прий­няття фінансових рішень в системі освіти.

Державне регулювання приватної освіти може приймати різнома­нітні форми, залежно від цілей, поставлених центральними керівними органами. В цьому разі важливо подивитися на досвід розвинених країн і ішсокою часткою приватної освіти, але сильним державним контролем приватної діяльності. В Данії та Голландії держава надає субсидії навчаль­ним закладам, але суворо обмежує можливості додаткових прибутків. Вона виплачує заробітну плату всім вчителям і в державному, і в при­ватному секторах системи освіти, забезпечує будівлями і державні, і приватні школи через муніципалітети з рефінансуванням центральним урядом. Плата, яку збирають приватні школи за навчання, дуже низька, що пояснюється по-перше, побоюванням втратити державну субсидію, а по-друге, сильною конкуренцією, що зумовлено відносною легкістю входу на ринок, встановленою законом. До того ж держава здійснює дійовий контроль через такі ключові аспекти освітньої системи, як єдині навчальні плани, система національних екзаменів для закінчення початкової і середньої школи та контроль за критеріями відбору сту­дентів. У результаті такої політики соціальне становище студентів приватних закладів в Голландії не відрізняється від тих, що навчаються в державних закладах.

Фінансування державою навчальних закладів може бути націленим не тільки на кількісні (чисельність студентів або випускників), а й якісні показники. В Чилі на початку 80-х років був впроваджений механізм фінансування вищої освіти на основі якісних показників. За спеціально створеною Програмою Непрямого Фінансування навчальні заклади отри­мують фінансову допомогу за кожного студента, що вступив і який одержав найвищі бали успішності. Грошова сума нагороди залежить від рангу успішності студента. Найвища сума представляє суттєву частку сукупних видатків на один рік навчання в типовому навчальному закладі. Цю допомогу можуть одержувати всі навчальні заклади, і дер­жавні, і приватні. Метою цієї програми є стимулювати конкуренцію між закладами за підвищення якості навчання і таким чином задіювати їх відбирати кращих студентів. Однак, чилійські дослідники зауважують: щоб ця програма ефективно діяла, необхідна об'єктивна інформація

про якість навчання та послідовні дії держави з метою стандартнішій системи оцінювання успішності учнів та студентів (156, с. 53-54).

7, . •

и 6.3. РОЗШИРЕННЯ ПРИВАТНИХ РЕСУРСІВ

ОСВІТИ

Реальністю сучасного розвитку освіти в країнах світу стає зроста ним частки приватних джерел фінансування освіти, що зумовлене різному нітними причинами. На користь розширення приватної освіти вису ваються, як правило, такі аргументи: необхідність забезпечення обсягів фінансування освіти, достатніх дл м

потреб сучасного економічного і соціального розвитку суспільства; Ф необхідність трансформації системи освіти з метою поліпшені ні якості навчання за умов обмежених можливостей державною

бЮДЖеТу; '; ; :

Ду; .;,. ; . : . .і.,:'-..

♦ сучасна економічна ситуація є дуже мінливою, і відповідно — системи освіти повинна бути більш гнучкою, здатною пристосовуватися до нових умов і вимог ринку праці. Потреба зробити навчальні заклади більш динамічними реалізується у наданні їм більшої автономії ти можливостей отримувати додаткові доходи від своєї діяльності, ш надає більшій простір дії приватній діяльності;

і розмір паралельних приватних шкіл може зростати. І навпаки, дер­жавний сектор може розширюватися, тоді як приватний — ще скоріше розвиватися. Або державний сектор може скорочуватися, а приват­ний — скорочуватися меншою мірою, залишатися незмінним і навіть розширюватися;

3) зростання державного фінансування і підтримки приватних закладів. Уряди можуть посилювати приватний сектор наданням фінансової та іншої підтримки приватним закладам. Прикладом тому — експери­менти із системами ваучерів, коли сім'ї можуть обирати приватну школу для своїх дітей, але частину або всі витрати фінансує уряд;

4) зростання приватного фінансування і державного контролю. За цією формою приватизації освітні заклади номінально залишаються в державній власності, але зростає частка фінансування і контролю з недержавних джерел. Деякі країни переживають фінансові кризи, і щоб подолати падіння обсягів фінансування освіти, плата за неї перекладається на батьків та місцеві спільноти. В інших країнах за певними причинами органи влади, навіть за умов здорової фінан­сової ситуації, можуть вимагати від керівників більшої відповідаль­ності навчального закладу за результати своєї діяльності.Д Поширення приватного сектору освіти характеризується значною

різноманітністю як серед країн світу, так і різних рівнях освіти. Що стосується дошкільної освіти, то в більшості країн світу приватний сектор охоплює половину і більше всієї чисельності. Дуже мало приват-

І.С. Каленюк «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

162

них закладів в країнах Швденно-Східної Азії, та в останні роки епоси-рігається значне розширення чисельності в державному секторі у країни* Латинської Америки. Пов'язане це із значним розширенням додікіл мини навчання. Разом з поширенням дошкільної освіти на групи населення, ні- і традиційно виключалися з неї (діти з сімей з низькими доходами), рі імі зростає роль державного сектору. Протилежна тенденція спостерігаеп.оі м постсоціалістичних країнах. Поряд із скороченням чисельності дітей, ми* відвідують дошкільні заклади, зростає кількість приватних закладів п|>н відповідному скороченні державного сектору. Держава традиційно виступає як найбільш динамічний суб'єкт, що намагається задовольниш освітній попит населення, яке живе в умовах бідності.

Аналіз початкової освіти, з іншого боку свідчить, що в останні десятиріччя ситуація залишається практично стабільною. З 1975 року, по теперішній час приватний сектор і в розвинених, і в країнах, що розни ваються, складає між 10 і 15% всієї спискової чисельності дітей. Виняток складає лише Океанія, де ця цифра сягає майже 25% (171, с. 87).

Стосовно середньої освіти слід відмітити дві тенденції. Перша -приватний сектор відіграє дуже різну роль у розвинених країнах і в краї­нах, що розвиваються. У перших приватний сектор складає приблизно 15% спискової чисельності (стільки ж, як і в початковій освіті), тоді як в країнах, що розвиваються частка приватної чисельності — майже 30% (171, с. 87). Друга — це різні тенденції змін в співвідношенні приватного і державного секторів в різних країнах. У розвинутих країнах ситуація залишається стабільною, тобто частка приватного сектору слабо змі­нюється. А в країнах, що розвиваються, відмічається зниження частки чисельності в приватному секторі освіти. Це зниження пов'язується з економічною кризою, яка особливо зачіпає середні класи, що пере­важно мають доступ до приватної освіти.

Інша ситуація у сфері професійної освіти. Загалом механізм фінансування різних форм і рівнів професійного навчання грунтується на тому положенні, що ця освіта є послугою, витрати на яку більшою мірою мають нести ті, хто її отримує. Суспільні вигоди загальної почат­кової і середньої освіти є більшими, і тому державне фінансування, як правило, акцентується на цій сфері. У сфері ж професійного навчання державне фінансування виправдане в тому випадку, коли вигоди від нього є дуже широкими і впливають на великі групи населення. Фінансування державою закладів професійної освіти має здійснюва­тися в тому випадку, якщо підготовлені кадри можуть бути забезпечені роботою на ринку праці і це врешті проявиться у зростанні їх добробуту.

163

Тема 6. ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ ОСВІТИ

В Україні протягом 90-х років відбувається стрімкий розвиток Яри питного сектору освіти: з одного боку, з'являються навчальні закла­ди, засновані на інших формах власності, з іншого — розширюється Чистка приватних ресурсів в доходах державних закладів. Перша Тенденція добре простежується за даними таблиці 6.5, яка характеризує Кількість і питому частку недержавних навчальних закладів у загальній ..Кількості навчальних закладів різних рівнів та чисельність учнівського Контингенту цих закладів.

: На рівні середньої загальної освіти частка приватних навчальних Закладів є найменшою, що зрозуміло з огляду на державну політику гарантування всім громадянам України безкоштовної повної середньої освіти. Найбільш вагомою є частка приватного сектору на рівні вищої освіти: майже третину вищих навчальних закладів ІІ-ІУ рівнів акре­дитації складають недержавні заклади, але навчається в них лише 8% всіх студентів даної групи закладів. Таким чином, швидке зростання кількості вищих навчальних закладів ще не означає, що вони займають вагому частку у залученні молоді до вищої освіти.

Набагато більш масштабним є поширення інших форм залучення приватних ресурсів у сферу освіти в Україні. Як правило, традиційні державні навчальні заклади фінансуються через комбінацію державних асигнувань (централізованих або місцевих) та плати за навчання. Плата за навчання може встановлюватися обов'язково для всіх студентів, а може для окремих категорій на основі різних принципів. В Україні в державних вищих навчальних закладах плата за навчання вводиться для студентів, які приймаються понад державне замовлення. В 2000 році в державних навчальних закладах І-ІІ рівнів за рахунок коштів держав­ного бюджету навчалося 46,8% всіх студентів (у 1999 р. — 56,3%), за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб — 40% (1999 р. — 31,2%), в навчальних закладах III-IV рівнів — відповідно 59,6% (1999 р. — 48,3%) та 50% (1999 р.-38,4%).

Частка позабюджетних доходів в кошторисах вищих навчальних закладів є достатньо високою, що загалом свідчить про явно недостатні обсяги фінансування державою. В Україні окремо не виділяється в статис­тиці частка плати студентів за навчання, всі позабюджетні надходження об'єднуються у загальному фонді. За даними Міністерства фінансів, серед вищих навчальних закладів ІП-ІУ рівнів акредитації, підпорядкованих Міністерству освіти і науки, спеціальний фонд складав у 1999 році в середньому 122,4% загального (бюджетних видатків), що складає більше

ІIII

І.С. Каленюк «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

164

половини (55%) всіхдоходів ВНЗ, У доходах вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації частка спеціального фонду складала 34,3%.

, ., Таблиця 6.5

Державні та недержавні навчальні заклади в Україні*

Кількісні показники

загальноосвітні середні заклади,

у тому числі недержавні заклади

Чисельність учнів середніх загальноосвітніх закладів, всього,

гому числі недержавній закладів

ВНЗ І-ІІ р.а., всього (одиниць)

»гу числі недержавні

ВНЗ І-ІІ р.а.,

студентів

лу числі недержавна

ш-г\

одиниць)

р. а., всього

недержавні

ісельність студентів ВНЗІН-ІУр.а'„

му числі недержавних

зсього

одиниць)

:лі недержавні

удентів

зсіх ВНЗ

тому числі недержавних ВНЗ

1996

тис.гри

22,

0,089

7134

9.2

790

49

595

274

977

56

1064

127

1572

84,5

100

0,4

100

0,13

100

6,2

100

4,8

100

100

100

11,9

100

5,4

1999

тис.грн

0,211

6857

17,9

658

61

504

35

313

93

1285,4

04,2

971

162

1789

139,2

100

100

0,26

100

9.3

100

6.9

100

297

100

100

16,7

100

7,8

2000

тис. грн. %

0,229

6763

20.

664

71

43

зі;

92

1402,9

117,1

979

1930,9

160,1

100

10,

100

8,1

100

29.2

100

100

16,6

100

* Складено за:

Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2001/02

навчального року. Статистичний бюлетень. — К., 2002. — С... . ..

165

Тема 6. ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ ОСВІТИ

Таблиця 6.6

Динаміка прийому на перший курс у державні ВНЗ за джерелами фінансування (1997-2000)

Залучення додаткових джерел є об'єктивно необхідним, але це не по­винно означати усунення держави від цієї важливої проблеми. До речі, в інших країнах, і в тому числі тих, де значно поширений приватний сектор освіти, питома частка плати за навчання приватними особами є досить незначною в загальній сукупності доходів навчальних закладів. У країнах світу плата студентів за навчання в середньому складає в доходах державних вищих навчальних закладів 10 і більше відсотків, у тому числі в самих бідних країнах 13%, в країнах із середніми доходами 15-17%. Нарис. 6.2 можна побачити дані деяких країн про частку плати за навчання в поточних доходах державних вищих навчальних закладів: Франція — 2%, Японія — 4%, Китай — 9%, Нова Зеландія — 10,5%, Сінгапур та Іспанія — 20%, Сполучені Штати — 25%, Республіка Корея — 40%, Велика Британія - 10% (156, с. 42).

В середньому, частка плати за навчання може встановлюватися 30 і більше відсотків загальної вартості конкретної програми навчання, але водночас можуть впроваджуватися механізми стимулювання успішності навчання, які передбачають звільнення від плати. В Китаї плата студен­тів складає 9 відсотків вартості підготовки одного студента. Але якщо

студедти показали найнижчі рівні успішності, то їх плата буде в десяті. разів більшою, ніж звичайних студентів. В Угорщині також введенії плата для студентів, які не отримують високих оцінок (156, с. 41).

Республіка Корея Ірландія Сполучені Штати [^___________

Іспанія ц__и________^

Сингапур І' " " І

20

30

40

50 і

Рис. 6.2. Частка плати за навчання в доходах вузів (156, с. 42)

В Росії законодавством обмежена частка студентів, що може прийматися у державні ВНЗ на умовах оплати навчання 25 відсотками для підготовки спеціалістів в галузі права, економіки, менеджменту, державного управління. Ставиться питання про поширення цієї норми на всі інші спеціальності.

Навпаки, програми продовженої освіти, підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників фінансуються в першу чергу через плату своїх клієнтів. Найчастіше — це короткострокові спеціалізовані курси. Ціна встановлюється таким чином, щоб покрити навчальні витрати. Програми продовженої освіти приносять навчальним закладам додаткові прибутки, таким чином зміцнюючи їх фінансову базу. Вони мають невисокі функціональні витрати через те, що використовуються наявні будівлі, обладнання і персонал. Потенційно ці програми можуть залучати велику кількість студентів. Водночас слід відмітити, що при­бутки від такої діяльності не є стабільним.

Рис. 6.3. Чисельність студентів приватних ВНЗ, у %. ' !: (За Ніепег ейисаііоп: Йіе 1е88оп« оГехрегіепсе / ІВШ), \¥В, 1994. — Р. 35)

У Новій Зеландії уряд надає часткове фінансування державним і приватним закладам за умови встановлення плати за навчання. Водно­час, всі студенти віком до 22 років отримують стипендії в розмірі 95% оплати навчання, студенти, яким вже є 22 роки, — в розмірі 75%. Закладам покривається в середньому 80% витрат, тоді як студенти фактично опла­чують близько 20% вартості їх курсу. На покриття адміністративних витрат кожного закладу уряд надає грант 1000 доларів на 1 студента (в еквіваленті повного часу), але не більше 250 тис. доларів, оскільки невеликі навчальні заклади мають більшу частку адміністративних витрат (154, с. 215).

Важливою також виявляється проблема залежності приватизації освіти з підвищенням якості навчання. Приватна форма навчання озна­чає вищий рівень відповідальності за результати своєї роботи і загалом

І.С. Каленкж «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

168

більший освітній динамізм. Але, напевно, категорично заявляти про не­можна лише на основі широкої достовірної інформації стосовно резуі 11. татів навчання у державних та приватних закладах. Очевидною зал и шається тенденція замкнутого кола: оскільки приватна освіта поглинає, як правило, студентів із середніх і вищих верств, то таким чином діти з благополучних сімей ідуть в школи з кращим обладнанням, меншою наповнюваністю класів і груп, бітьш кваліфікованим штатом викла дачів та досягають кращих результатів ніж ті, хто навчається в звичайн и х державних школах. З іншого боку, далеко не завжди приватний сектор пропонує якісні освітні послуги. Та й введення платності навчання 11 державних навчальних закладах, як свідчить практика в Україні, привело до притоку не самих успішних учнів, до того ж, не стало чинником більш відповідального відношення студентів до навчання. Таким чином, все більше зникає протилежність між приватним та державним секторами, коли перший характеризується ефективністю та динамізмом, а другий -негнучкістю та неефективністю.

6.4. ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ФІНАНСУВАННЯ — ОСВІТИ

Еволюція системи освіти проявляється у все більшому розширенні джерел фінансування на кожному рівні освіти. В реальній практиці відбувається не просто розширення приватних джерел, а ускладнення. комбінування різних фінансових потоків для оплати навчання. Це зумовлює необхідність аналізу всього механізму фінансування освітньої галузі та особливостей кожного з фінансових потоків. Всю сукупність ресурсів, що направляються на фінансування освіти, можна представити такою схемою: державні, приватні ресурси, кошти підприємств та джерела суспільних фондів та змішані форми. Державні та приватні форми фінансування вже були розглянуті вище, тому звернемося детальніше до інших.

Г Кошти підприємств. Підприємства та організації, незалежно від форми власності, можуть виділяти кошти на освіту двома шляхами: через створення та фінансування закладів професійної підготовки та через оплату навчання своїх працівників в інших навчальних закладах, і У світовій практиці фінансування професійної підготовки праців­ників здійснюється переважно підприємствами, причому схеми фінансу-

169

Тема 6. ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ ОСВІТИ

вання варіюють від майже повної свободи підприємств в цьому питанні до фіскальних стимулів або ж — жорсткого регулювання розвитку навчальної діяльності підприємств. Виділяються такі рсновні_тиди фінансування підприємствами_др,офесійного навчання .працівників— Перший —__дераава^_не_реошює. видатки підприємств на навчання. В деяких країнах історично склалося усвідомлення важливості цієї діяльності та реально представлені зобов'язання підприємців щодо розвитку людських ресурсів — тому не має потреби в держаному регулюванні. В інших випадках така нейтральна роль уряду може проявитися загалом у недостатніх інвестиціях підприємців в освіту та професійну підготовку. В таких країнах, як Німеччина, Японія, Швейцарія, підприємці добровільно беруть значну, законодавчо визначену відповідальність за фінансування навчання працівників. Ніяких законодавчих зобов'язань щодо організації та фінансування навчання працівників не мають підприємства в Канаді, Нідерландах, Швеції, Великобританії, США.

Другий тип — держави впроваджутють^прямі ф^н^на)ві__с^[имули_ підприємствам для організаціГнавчання у^^^о^міїзілтшаддз'вання витрат на навчання ІІСхГ грантів. Уряди таких країн, як Чілі, Німеччина, Республіка Корея, Пакистан, Великобританія, стимулюють підприємства для організації навчання. Також уряди можуть намагатися законодавчо захистити інвестиції підприємців у навчання — наприклад, норматив­ними положеннями може передбачатися, що працівники повинні сплатити частину вартості навчання, якщо вони покинули підприєм­ство до певного часу після його завершення. Уряди можуть впроваджу­вати схеми обов'язкового навчання працівників на підприємствах (Данія, Франція, Індія, Ірландія, Республіка Корея, Пакистан, Малайзія, Нігерія, Сінгапур та деякі латиноамериканські країни).

— у більшості індустріальних країн колективніутоди між

профспілками та підприємцями стали важливим інструментом фінансу­вання Ітрофесійного навчання промисловістю. Ці угоди часто вклю-чаютьіпункти, які передбачають схеми фінансування навчання промис­ловістю та мінімальні рівні асигнування ресурсів. Держава може втручатися в забезпечення цих пунктів та співфінансувати навчання. В Бельгії, Данії, Нідерландах підприємці і профспілки створюють спільні фонди для фінансування навчання працівників згідно пунктів в колек­тивних трудових угодах. Четвертий — промисловість і уряд можуть погоджуватися спільно фінансувати відпустки працівників на період навчання. Такі загально-

1.С Каленюк «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

170

державні схеми, як правило, передбачають фшансові внески підприємств на основі заробітної плати працівників, а держава виступає як органі­затор, співфінансист та контролер. Спільне фінансування урядом і під­приємствами оплати відпусток на період навчання для працівників застосовується у Бельгії і Франції.

Серед систем професійної підготовки різних країн світу особливої популярності завдяки своїй ефективності здобула дуальна система професійного навчання, що поширена в Австрії, Данії, Швейцарії і особливо — Німеччині|7],уальна система комбінує навчання на робо-чому місці з теоретичною підготовкою в навчальному закладі. Фінансу­вання дуальної системи включає платежі підприємців, які покривають витрати на практичне навчання, і державне фінансування. Внесок учнів, як правило, полягає в результатах їх продуктивної пращ] Німецька дуальна система фінансується федеральним і земельними урядами, підприємцями і учнями, причому найвагомішою є частка підприємців. Крім того, уряд надає пільги підприємцям: їх витрати на навчання віднімаються з оподатковуваного прибутку. Земельний уряд надас гранти місцевій владі для будівництва і утримання навчальних закладів, купівлю обладнання і заробітну плату вчителям. Витрати підприємців на навчання не нормуються. В більшості випадків учні є достатньо продуктивними, щоб полегшити тягар витрат для підприємців. За під­рахунками норма видатків широко варіює серед підприємств. У велию™ підприємств одержується менша віддача від витрат, малі фірми отри­мують більше і витрачають менше. В середньому чисті витрати пере­вищують ВМ 20 000 на одного учня в рік, і це при тому, що тільки половина випускників залишається в тих фірмах, де проходили навчання. Хоча система дуального навчання довела свою високу ефективність, багато спроб ввести цю систему в інших країнах зазнали невдач. Головною причиною цих невдач виступає невідповідність фінансового механізму, для якого необхідною умовою виступають добровільні і водночас масштабні дії та зобов'язання підприємців. Дуальна система також часто критикується за те, що дуже рано визначає долю молоді: до 70% випускників середньої школи поступає в систему професійного навчання.

В Україні до складу навчальних закладів підприємств на даному етапі відносяться головним чином професійно-технічні училища, які забезпечують їх робітничими кадрами. Система професійно-технічної освіти на сучасному етапі переживає складні часи. Раніше до 40-50% фі­нансування профтехучилищ здійснювалося базовими підприємствами

171

Тема 6. ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ ОСВІТИ

ги галузевими міністерствами і відомствами. Це відбувалося, перш іа псе, за рахунок безоплатної передачі виробничого обладнання, осна­щення, сировини, організації виробничої практики, оплати праці настав­ників. Обсяги такої допомоги в умовах важкої економічної ситуації скоротилися до мінімальних розмірів, що безумовно негативно відобра­жається на розвитку сфери професійно-технічної освіти.

В статті 5 Закону України «Про професійно-технічну освіту» визна­чено, що «професійно-технічна освіта здобувається громадянами України у державних і комунальних професійно-технічних навчальних закладах безоплатно, за рахунок держави». Це положення фактично Обмежує можливості навчальних закладів отримувати позабюджетні кошти за рахунок основної своєї діяльності. Як свідчить досвід інших країн, професійно-технічна освіта повинна бути передана підприєм­ствам, які поєднуватимуть навчання загальним дисциплінам та здобуття навичок практичної кваліфікації. Таким чином буде здійснюватися під­готовка працівників, які володіють саме тими знаннями та навичками роботи, що необхідні даному підприємству.

Підготовка персоналу вищої кваліфікації, як правило, має місце на контрактній основі. Підприємства та організації направляють на навчання своїх працівників або здійснюють оплату навчання для цільо-іюї підготовки кадрів необхідної їм кваліфікації.

Поширеною формою участі підприємств у підготовці фахівців ви­ступає фінансування підвищення кваліфікації їх працівників, яке також здійснюється переважно на контрактній основі. Ця форма навчання відбувається в галузевих освітніх закладах підвищення кваліфікації, вищих навчальних закладах, школах бізнесу тощо.

Перепідготовка або здобуття другої спеціальності, другої освіти також може відбуватися за рахунок підприємств. Останні можуть безпосередньо організовувати та оплачувати перекваліфікацію своїх робітників. Централізовано така діяльність проводиться державою з метою врегулювання проблем працевлаштування. Всі підприємства, незалежно від форми власності, сплачують податок у розмірі 1,5% фонду оплати праці своїх працівників у Фонд сприяння зайнятості населення. Таким чином, держава забезпечує організацію діяльності цього фонду, а фінансують її проведення підприємства. Кошти Фонду сприяння зайнятості розподіляються таким чином: виплата допомоги по безробіттю, професійне навчання, громадські роботи. В загальній кіль­кості осіб, що отримують допомоіу за рахунок Фонду сприяння зайня­тості, тільки 13-15% отримують професійну підготовку та перепідготовку.

І.С. Каленюк «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

179

/-Зовнішні ресурси./Глобалізація світогосподарських зв'язків зумоші и ч процес постійного поширення і поглиблення форм міжнародної сипі праці. Освіта, як надзвичайно перспективний і важливий напрям дія її, ності, також все більше залучається до міжнародного співробітництві.

("Фінансові надходження у сферу освіти з-за кордону здійснюються ш спеціальними програмами, які впроваджуються міжнародними органі щ ціями іноземними суспільними та приватними благочинними фондами В Україні працюють десятки міжнародних та іноземних організаиіІІ (Фонд «Відродження», Комітет Фул Брайта, Британська рада, Францун.-кий культурний інститут, Німецька служба академічних обмінів (БАЛІ >) та багато ін.), які на конкурсній основі надають стипендії, гранти, адмі ніструють платні міжнародні стандартизовані екзамени (ТОЕРЬ, ЯЛІ. ОКЕ та ін.), надають інформаційно-консультативні послуги та сприяю 11, академічним обмінамЛ'Щорічна допомога міжнародних організації) у галузі освіти оцінюється в ЗО млн. доларів (3-5% державних видатнім на освіту). За інформацією МОН на долю європейських країн прима дає 60% усієї іноземної допомоги в галузі освіти.

Міністерством освіти спільно з Інформаційним Агентством С1ІІЛ впроваджуються такі основні програми:

а) Акт на підтримку свободи — для учнів 9-10 класів, студентів 1-3 курсіи та випускників вищих навчальних закладів України; Програма ім. Едмунда Маскі для аспірантів та молодих науковців; Програма ім. Фул Брайта для дослідників та викладачів. Європейським Союзом розроблена спеціальна програма Тасіс для нових незалежних держав з метою сприяння розвитку гармонійних і міцних економічних та політичних зв'язків між ЄС та цими країнами, підтримки зусиль країн партнерів для створенню суспільств, заснован и ч на політичних свободах та економічному процвітанні. Програма Тасіс включає фінансування за багатьма пріоритетними напрямами, одним з яких виступає і розвиток системи освіти.

Спеціалізованою підпрограмою Тасіс з питань трансєвропейського співробітництва у сфері вищої освіти виступає програма Темпус, яка сприяє співробітництву між вищими навчальними закладами нових країн та країн ЄС з метою підтримки, розвитку і реструктуризації вищої освіти. Програма Темпус охоплює до 10% фінансового кошику Тасіс, здійснюється вона на основі фінансування двох категорій проектів за пріоритетними напрямами: спільні європейські проекти і «компактні» проекти. Метою спільних європейських проектів, на які виділяється до 500 тис. ЕКЮ, є розробка і модернізація програм навчання за пріо-

б)

в)

173

Тема 6. ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ ОСВІТИ

тими дисциплінами, вдосконалення організаційної структури ітпдін управління вищими навчальними закладами. «Компактні»

іКти, при обсягах фінансування до 200 тис. ЕКЮ, орієнтовані на кон-ІТН її ютреби відповідних закладів.

Прикладом таких проектів є створення нової школи по підготовці тінників соціальної сфери при Києво-Могилянській академії. Були і/ісгавлені дворічна магістратура та річний модульний курс підго-» соціальній сфері, розрахований як на вже працюючих, так і на іх викладачів цієї дисципліни. В програмі використовуються Передові методики навчання та залучення до практичної роботи. При цій школі також організований спеціальний курс для працівників вйкінльної сфери. За програмою Темпус впроваджені спільні європей-ЦіКІ проекти для реструктуризації факультету банківської справи Ц Київському торговельно-економічному інстшуті, для розвитку сільсь­кого господарства і харчової промисловості в Білоцерківському держав-Цбму аграрному університеті, для розвитку підготовки менеджерів освіти Р К пінському державному економічному університеті та багато інших.

Проектами Темпус були охоплені такі сфери: економіка — 43%,

Менеджмент і адміністрація університетів — 17%, вивчення мов — 17%,

Цфопейські дослідження — 11%, суспільні науки — 9%, право — 3%.

^о 2000 р. за програмою Темпус було профінансовано 96 проектів

') них ще продовжують працювати у 31 вищому навчальному закладі), Шильні обсяги фінансування склали 25 млн. ЕКЮ.

Створене в Україні представництво Фонду «Відродження» впро-ВВджує різні проекти, спонсоровані Фондом Сороса, Світовим Банком ТИ Ін. міжнародними організаціями. Міжнародний фонд «Відродження» висіювано у квітні 1990 року. Він є міжнародним громадським бліігочинним фондом, який фінансує проекти і програми, що сприяють Ниціональному відродженню і демократизації освіти, розбудові громад­ського суспільства, культури. Свою першу фундацію — Фонд Відкри­того Суспільства — Джордж Сорос заснував у Нью-Йорку у 1979 році, першу Східно-Європейську фундацію — в Угорщині у 1984 році. Сьогодні Дж. Сорос фінансує мережу фундацій, які працюють у 25 країнах Центральної і Східної Європи, Південної Африки, Гаїті і США. Мережу фундацій складає 31 національна організація в різних країнах, які орієнтовані на розбудову відкритого суспільства.

У 1997 році витрати фонду Відродження у сумі ШО 15,5 млн. розпо­ділялися таким чином: 54% (8,4 млн.) — освіта, 27% (4,2 млн.) — громад-

І.С. Каленюк «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

174

175

Тема 6. ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ ОСВІТИ

ське суспільство, 10% (1,6 млн.) — культура та 9% (1,4 млн.) — адмі ністративний бюджет.

Співпрацюючи з неурядовими організаціями, приватними і держав ними установами в Україні, така відома міжнародна організація як Між народний Валютний Фонд підтримує різноманітні освітні програми, надаючи різні гранти.

Міжнародне співробітництво у сфері освіти є надзвичайно важливим процесом з огляду на перспективи входження України як розвиненої держави у світове товариство. Міжнародні зв'язки на національному рівні, а також на рівні окремих навчальних закладів та приватних осі(> необхідно розвивати і поширювати. Разом з тим, не слід розраховувати на іноземну допомогу як на кардинальний засіб вирішення фінансових проблем освітньої галузі. Вона повинна залишатися допоміжним каналом надходження фінансових ресурсів, а опиратися необхіднії лише на власні сили.

Г Змішані форми фінансування освіти. Навепеня вище структура поход ження освітніх витрат не вичерпує всю різноманітність систем і спо­собів фінансування. Все більше розвиваються змішані та з'являються нові механізми оплати освітніх послуг. Головна їх мета — навести мости між державним та приватним секторами, поєднати різні механізми фінансування та надання освітніх послуг, ввести елементи конкуренції та відповідальності за якість наданої освітиЦХарактерними прикладами цього можуть служити розвиток кредитних форм фінансування освіти, ваучерної освіти та інших?

Основною причиною появи кредитних форм оплати освіти можнії назвати недостатність платоспроможного попиту населення на освітні послуги, які, як відомо, дуже дорогі. Власних коштів населення недос­татньо для формування попиту на освітні послуги на суспільно необхідному рівні. В той же час впровадження кредитних відносин у галузь освіти є не простим завданням з огляду на особливість цієї галузі.

Кредити на здобуття освіти характеризуються високою мірою ризику. Для суб'єкта ризик пов'язаний з такими моментами, як втрата часу, доходу на період навчання. Виникає багато умов: чи знайдеться робота за фахом, чи відобразить заробітна плата зміну кваліфікаційного статусу і т. ін. Для фінансових закладів ризик полягає в тому, що у суб'єкта не буде матеріальної можливості повернути позику на навчання. Цей ризик може бути зменшено матеріальною підставою, як це і практи­кується у багатьох видах позик. Теоретично це можливо — отримати позику під певні матеріальні цінності для оплати навчання. Але ж від

І

дача на інвестиції в навчання може проявитися тільки в довгостро­ковому періоді, коли людина закінчить навчання і почне працювати, віддача може не бути швидкою і взагалі її може не бути. Фінансові ж Заклади турбує конкретна оцінка проекту, конкретні величини надання Позики, ризику та відсотків. Моральні та соціальні вигоди, що буде мати суб'єкт, його сім'я, підприємство чи суспільство, не відносяться до вартісних критеріїв надання позики.

Як свідчить практика функціонування відповідних програм в інших країнах, підставою забезпеченості кредитів на навчання може бути ставка заробітної плати, яку буде отримувати особа після закінчення Навчання. Позики також можуть видаватися на умовах виконання сту­дентами певної роботи. Позики на навчання скоріше всього виправдані у сфері середньої спеціальної та вищої освіти, професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників.

\' Системи кредитування навчання бувають двох типів: 1) державні (які можуть бути на рівні всієї держави або штату, регіону, області тощо) — нони організовуються і впроваджуються державними установами; 2) кредитні системи, впроваджені окремими навчальними закладами.] В усіх випадках організація і функціонування систем кредитування освіти потребують втручання держави. Тільки на основі створення державою сприятливих умов для впровадження таких систем та цілеспрямованих дій для їх організації можуть розвиватися кредитні форми оплати навчання.

Як правило, кращих успіхів досягають ті програми, за якими платежі і поверненням кредитів здійснюються з майбутніх заробітків випуск-11 иків. Практикуються системи прямих та гарантованих позик студентам, В яких стипендія надається у вигляді позики, а розмір платежів за кредит гііілєжить від майбутнього заробітку студента. Управління такими програмами простіше організувати та загалом вони дешевші, тому що повернення позик здійснюється через існуючі перерозподільчі механізми (такі як збір податків чи система соціального страхування).

Наприклад, нові схеми підтримки студентів у Швеції мінімізують ризик дефолту, обмежуючи виплати для повернення позики 4 відсот­ками доходу студентів після закінчення вузу. В Гані прийнята проста студентська програма, в якій платежі здійснюються через систему соціального страхування. В Австралії — через систему оподаткування. Норма виплат — 2,3 або 4% залежно від розміру оподатковуваного доходу випускника. Функціонування такої поширеної системи студентських позик дозволило Австралії підвищити участь студентів в оплаті їх

І.С. Каленюк «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

176

навчання в державних навчальних закладах і досягти 30% росту чисельності студентів за останні п'ять років без суттєвого зростання державного фінансування (156, с. 47-48).

Використовуються також інші системи кредитування: у Франції і Німеччині 25% позики повертається через 3 роки після закінчення навчання шляхом щомісячного повернення внесків, в Англії студенти зобов'язані почати повернення позики з того моменту, як їх заробіток буде складати 85% від середньонаціонального.

Впровадження систем студентських позик на основі їх майбутніх доходів може сприяти підвищенню можливостей сьогоднішніх студен тів в оплаті їх навчання, і тим самим — розширенню фінансових ресурсів вищої освіти. Однак, дієздатність таких систем значною мірою залежить від існування систем оподаткування особистих доходів чи системи соціального страхування, доступу до точної інформації стосовно доходів населення та наявності компетентних фахівців з управління цими кредитними фондами. Впровадження ефективних кредитних програм потребує продуманої системи організації та управління акумульованими фондами, із дієвими стимулами для мінімізації дефолтів та втрат.

У практиці багатьох вузів використовуються навчальні виробничі програми, коли отримані на навчання позики студенти мають можливість повернути, працюючи влітку, неповний робочий день в лабораторіях, на кафедрах чи в бібліотеці, приймаючи участь в навчальних виробничих програмах. Наприклад, у сільськогосподарському коледжі Колбскіл, що відноситься до університету штату Нью-Йорк, студенти можуть отримати погодинну роботу на території коледжу тривалістю 5 годин на тиждеш. з оплатою ШБ 4,25 за годину.

Такі програми мають адміністративні переваги над схемами креди тування, вони не потребують збору документів про фінансовий стан студентів. Крім того, часто системи роботи в процесі навчання можуть сприяти більшому залученню студентів до своєї професії, підвищенню їх кваліфікації та налаштованості на свою професійну спеціалізацію.

Кредитні форми оплати знаходять поширення і у сфері професійно-технічної та продовженої професійної освіти. Для оплати навчання на курсах професійної підготовки чи перепідготовки пропонується система зворотного страхування, коли після закінчення навчання працівник сплачує платежі, величина яких залежить від рівня доходу. Ризик невпевненості віддачі частково нейтралізується тим, що платежі будуть надходити обов'язково, хоча і різні за розмірами. .-..■,-.;

177

Тема 6. ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ ОСВІТИ

Використовується також і система гарантування заробітної плати (Сиагапіеесі \Уа§е), яка направлена на ризик збільшення заробітної плати після завершення курсу навчання. За цією системою виплати надаються тим, хто закінчив навчання і отримує заробітну плату меншу, ніж йому було обіцяна. Ці виплати здійснюються з фонду, який формується з надходжень від заробітної плати, що отримують вище гарантованої. Платежі сплачують працівники, які заробляють більше після завершення навчання, ніж обіцяний приріст заробітної плати. Податок сплачується з різниці між їх реальним заробітком і гаран­тованим рівнем зарплати.

Позитивним моментом слід вважати появу та поширення кредитних відносин в системі освіти в Україні. Деякі приватні вищі навчальні заклади вже пропонують можливості оплати навчання в кредит. У той же час кредитування освіти має стати доступним широким верствам, і особливо талановитій молоді із сімей з невисокими доходами. Вирі­шення цієї проблеми потребує державної підтримки.

Міністерство освіти і науки України опрацювало механізм індиві­дуального кредитування, який передбачає видачу кредитів абітурієнтам, які успішно вчилися і не мають можливості оплачувати навчання. Випускник середньої школи на основі районного конкурсу отримує відповідний документ для вищого навчального закладу. У випадку успіш­ного складання іспитів, зараховується до вузу, а держава перераховує певну суму вищому навчальному закладу. Повернення кредиту починається з 12 місяця після закінчення вузу з розрахунку 3% річних. У 2000/2001 навчальному році було виділено 5 млн. грн. з державного бюджету на фінансування цієї програми.

Впровадження кредитних відносин у сферу освіти може стати пози­тивним фактором розвитку освіти. В той же час механізми кредитування освіти та забезпеченості кредитів повинні бути ретельно продумані та розроблені, виходячи з конкретних умов сучасної економічної ситуації в Україні. Кредитні механізми допомагають оплачувати освіту з приват­них джерел, тим самим сприяючи пристосуванню попиту та пропозиції освітніх послуг. Водночас встановлення низьких ставок відсотку і сприят-ливих умов щодо термінів повернення позик означає, що держава також бере на себе певну частку фінансового тягаря.

З'являються також і нові механізми організації освіти як суспіль­ного блага. У 80-х роках народилася ідея ваучерної освіти, яка впровад­жується в Великобританії, частково в США, країнах Латинської Америки тощо. Ця ідея поєднує в собі і використання конкурентних відносин

І.С. Каленюк «ЕКОНОМІКА ОСВІТИ»

178

в освітній діяльності, і державне фінансування освіти, але не пряме, а з;і допомогою цінних паперів — ваучерів.|§аучери — це випущені державою цінні папери, які підтверджують зобов'язання держави щодо фінансу­вання освітніх послуг певного типу одній особі на конкретну суму грошей. Реалізується ваучерна освіта в межах загальної концепції освітнього вибору — есшсаііоп споісе — у сфері початкової, середньої або профе­сійно-технічної освітиД

Схеми фінансування освіти на основі ваучерів переслідують декілька цілей. Перша — вони намагаються поліпшити ефективність системи освіти, посилюючи індивідуапьний вибір. Маючи ваучер, приватні особи не прив'язані до свого шкільного округу і можуть обирати навчальні програми і навчальні заклади. Друга — ваучери примушують навчальні заклади конкурувати за учнів, залучення яких дає можливість збільшу­вати свої фінансові надходження.

У Великобританії сім'ї, в яких є діти від 5 до 16 років, отримують на кожну дитину ваучери, якими потім розплачуються в школах за на­вчання. Вартість одного ваучеру дорівнює середній вартості навчання дитини в державній школі. Ваучери потім викуповуються у шкіл урядом. Одночасно підтримується поява багатьох різноманітних навчальних закладів, що розширює можливості батьків для вибору школи. Посилення конкуренції між школами за залучення учнів позитивно впливає на якість навчання. Диверсифікація навчальних закладів зумовлює пошук та вибір кращого батьками дітей, а ваучер — приблизно однакове право вибору для всіх, тоді як ринковий механізм встановлює не однакові права вибору для всього населення.

У Великобританії також прийнята спеціальна програма надання кредитів (ваучерів) на навчання молоді, яка закінчує школу, — Програма Навчання Молоді та Молодіжних Кредитів, яка діє з 1991 року. Метою цієї програми було, по-перше, допомогти молоді якнайскоріше знайти своє місце на ринку праці, а, по-друге, створити справжній ринок навчальних послуг. Навчальні кредити (ваучери) з певною грошовою ціною призначалися головним чином для 16-17 річних випускників школи для продовження навчання чи окремим молодим особам для пошуку роботи за певними спеціальностями. Величина кредитів варіювала від 500 до 5000 фунтів стерлінгів залежно від умов ринку праці та вартості навчання за різними програмами. Передбачувалося виді­лення кредитів на такі програми: програми учнівства, короткі загальні або більш спеціалізовані курси, академічні курси навчання у коледжах.

179

Тема 6. ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ ОСВІТИ

У цілому ініціатива навчаіьних кредитів підвищила конкуренцію між коледжами за студентів, примусила їх застосовувати стратегію дій у ринковому середовищі, що поліпшило їх діяльність. Однак, ця ваучерна схема виявилася коштовною, тому що молоді необхідно було забезпе­чити доступ до інформації, надання кваліфікованих консультацій, потрібний був компетентний персонал для оцінки і моніторингу діяльності навчальних закладів, ефективний контроль за використанням видатків по цій програмі. Але позитивні наслідки все-таки є більш важливими — державні видатки сприяли збільшенню чисельності молоді в навчанні, поліпшили ефективність діяльності навчальних закладів та якість освітніх послуг. Молодь отримала право приймати власне рішення і приводу того, як витрачати суспільні гроші (навчальні кредити).

В СІЛА штат Міннесота з середини 80-х років проводить експе­рименти з ваучерами у сфері середньої і професійної освіти. Однак, у США ідея ваучерної освіти не отримана суттєвого поширення. Більшу популярність, і зокрема в тій же Міннесоті, завоювала ідея чартерної освіти, коли статутом школи передбачається створення комітетів керівництва і управління доходами шкіл, в які входять адміністрація школи, батьки, представники громадськості.

Диверсифікація джерел фінансування освіти певним чином впливає і на самий механізм функціонування навчальних закладів. Необхідність управління різними потоками фінансових ресурсів, що поступають в навчальний заклад з різних джерел, вже потребує не тільки правової основи, а й ускладнює функції їх фінансових менеджерів. Проявом цього стало розширення підприємницької діяльності навчальних закладів. В США провідні вищі навчальні заклади перетворюються на солідні фінансові корпорації, що володіють значними фінансовими портфелями та інвестують кошти в різні підприємницькі проекти. В Україні також починає розвиватися така діяльність: в Києво-Могилянській академії разом з банком створено фонд для підтримки викладачів, відкритий для всіх пожертвувань. У солідну фінансову корпорацію перетворюється і такий відомий навчальний заклад, як Тернопільська академія народного господарства.