Теорії конкуренції та сучасність

Економічна наука тлумачить природу взаємодії ринку та фірми залежно від того, якої концепції конкуренції — поведінкової, струк­турної чи функціональної — вона дотримується.

У другій половині XX ст.

Завдяки змінам на ринку появилися нові, суперечливі тенденції, притаманні сучасному розвитку конкуренції та монополії.

Перша тенденція — до посилення монополізації ринку. Інфор­маційно-технологічна революція (ІТР) викликала перехід до значно вищого рівня господарств, сприяла об’єднанню підприємств у ве­ликі господарські комплекси. Утворилися потужні природні моно­полії, які охоплюють національний економічний простір.

Друга тенденція — до загострення конкуренції. ІТР надзвичайно прискорила удосконалення технічної бази виробництва, що різко посилило суперництво, особливо у галузі впровадження новітніх до­сягнень техніки і технології. Така конкуренція воістину стала світо­вою (глобальною), охопивши усі країни з відкритою економікою.

Отже, наприкінці XX ст. склалася парадоксальна ситуація. На ринку водночас посилили свої позиції прямо протилежні види вза­ємодії суб’єктів господарювання. До яких же наслідків приводить зіткнення двох вказаних тенденцій? ^[1]

По-перше, докорінно змінюється роль багатьох монополій. На рубежі XIX-XX ст. традиційним було прагнення монополій галь­мувати застосування науково-технічних новинок, аби не допустити зниження ринкових цін. Однак тепер великі господарські об’єднан­ня стають легальними монополіями, використовуючи протягом пев­ного терміну патентне право для оновлення технології.

По-друге, впровадження досягнень ІТР вимагає великих витрат. Як правило, такі витрати не здатні здійснити дрібні підприємства, Що є типовим для вільної конкуренції. На відміну від них, саме ве­ликі корпорації, спираючись на високі доходи, добиваються у своїй галузі першості у науково-технічному прогресі. Цим вони зміцню­ють своє переважне становище на ринку.

По-третє, важливого значення набула участь великих господар­ських об’єднань у глобальній конкуренції, спрямованої на завою­вання світового ринкового простору. У багатьох країнах держава на­дає національним монополіям допомогу в освоєнні новітніх науко­во-технічних досягнень, у підготовці наукових та інженерних кадрів, а також забезпечує їх іншими економічними перевагами.

Отже, для сучасного періоду характерним є незвичний синтез конкуренції та монополії. Основними формами своєрідного поєд­нання двох видів взаємодії суб’єктів ринку виступають монополіс­тична конкуренція та олігополія.

У монополістичній конкуренції органічно представлені дві різні сторони. Одна з них полягає у тому, що фірма створює легальну монополію, яка за допомогою патентів, торгових та фірмових знаків захищається від конкурентів. Цьому ж сприяє диференціація товарів ~~ надання їм таких індивідуальних властивостей (за якістю, фор­мою, кольором, упаковкою, умовами продажу), які роблять ринок збуту монополістичним. Інша — у тому, що на ринку, де продаються однорідні товари, є багато різних конкурентів, які здійснюють дифе­ренціацію своїх продуктів.

Монополія і конкуренція своєрідно поєднуються і в олігополії. Олігополії нерідко різними шляхами (через “лідерство у цінах”, та- ємні “джентльменські угоди”) обминають антимонопольні закони і добиваються підвищення ринкових цін або, щонайменше, підтри­мують вигідні їм ціни.

В літературі, присвяченій висвітленню проблем конкуренції та конкурентних ринків, в принципі, відомі три підходи. Перший ви­значає конкуренцію як змагальність на ринку. Другий — розглядає конкуренцію як елемент ринкового механізму, який дає змогу врів­новажити попит і пропозицію. Ці два підходи ведуть своє похо­дження ще від класичної економічної теорії. Третій підхід визначає конкуренцію як критерій встановлення типу галузевого ринку. Цей підхід ґрунтується на сучасній теорії морфології ринку.

Перший підхід виходить з повсякденного розуміння конкуренції як суперництва за досягнення кращих результатів на будь-якому поприщі.

У визначенні конкуренції виділяються дві основні традиції. До першої належать представники менеджменту та австрійської школи економіки. Для них конкуренція передбачає змагання між окремими громадянами та фірмами за можливості покращити своє положення. Так, китайський закон “Про вільну торгівлю” визначає конкурен­цію як “будь-яку діяльність ділового підприємства в цілях змагання на певному ринку з іншими підприємствами за надані торгівлею можливості шляхом пропозиції більш прийнятної ціни, кількості, якості, послуг та інших умов”^[3]. Таке розуміння дуже близьке до бу­денного, звичайного вживання терміну “конкуренція”.

Розуміння конкуренції менеджерами також є дуже близьким до звичайного, хоча й враховує набагато ширше коло явищ. Так, у галузі звичайно присутні п’ять видів конкуренції: 1) конкуренція між учасниками галузі; 2) загроза з боку нових конкурентів в га­лузі; 3) конкуренція з боку виробників товарів-замінників з інших галузей; 4) конкурентний тиск постачальників, викликаний необ­хідністю взаємодії з ними та обов’язками перед ними; 5) конкурент­ний тиск споживачів, викликаний необхідністю взаємодії з ними та обов’язками перед ними.

До розуміння менеджерів близьке і розуміння економістів, які належать до австрійської школи. На їхню думку, конкуренція поля­гає у врахуванні реальних і можливих дій інших людей. Чим доклад­нішу інформацією про чужі дії та очікування ви маєте, тим краще ваші власні дії та очікування будуть їм відповідати і, завдяки цьому, більш конкурентними будуть пропоновані вами товари і послуги.

Поведінкове тлумачення конкуренції було характерним і для нео­класичної політичної економії. Неокласики, включивши в економіч­ний аналіз гіпотезу раціонального економічного агента, пов’язували конкуренцію із боротьбою за рідкі економічні блага, а також за гроші споживачів, на які їх можна придбати. З їхньої точки зору, фактор Дефіциту мав виключно важливе значення для пояснення поведінки ринкових агентів. Дефіцит, на їхню думку, є відносним: просто бракує благ порівняно з потребами людей. Звідси робився висновок про необ­хідність продукування благ для задоволення існуючих потреб. Однак економічні блага, як і ресурси, застосовані у їх виробництві, можна використати по-різному. Це створює проблему вибору, призначення кожного блага (ресурсу) для певних цілей, конкуруючих між собою.

Отже, для класиків та неокласиків конкуренція є притаманною Ринковій економіці боротьбою, суперництвом за найбільш вигідні Умови виробництва та збуту товарів. При цьому вона розглядається як зовнішня сила (стимул), що примушує економічних агентів під­вищувати продуктивність використання ресурсів, збільшувати ви­пуск товарів і послуг, розміри нагромадження, прискорювати тем­пи науково-технічного та технологічного прогресу, організаційних і ^стРУктурних змін в економіці. Інакше кажучи, конкурентний тиск на суб’єкта ринку породжує його конкурентну поведінку. Але, во­чевидь, вірно і зворотне: наявність конкурентної поведінки свідчить ^πP° те, що суб’єкт ринку зазнає конкуренції.

Останнє знаходить прояв у тому, що в процесі конкуренції окремі підприємства намагаються знизити витрати виробництва своєї продук­ті заради отримання додаткового прибутку. В результаті під тиском конкуренції впроваджуються досягнення науково-технічного прогресу, освоюються нові, більш прогресивні методи організації виробництва. Через це найбільш розповсюдженими методами чесної конкурентної боротьби стають технічні переваги, якість і надійність виробів, надан­ня різноманітних гарантій та післяпродажних послуг, умови оплати, включаючи споживчий кредит тощо. Водночас закономірно відбува­ється “відбракування” найменш ефективних підприємств.

Таким чином, конкурентна поведінка суб’єктів ринку приводила до збільшення не тільки особистого, але й національного багатства. Тому змагальність економічних суб’єктів розглядалася тодішньої політичною економією як незаперечне благо, а її протилежність — монополія — як абсолютне зло.

Однак у поведінковій концепції конкуренції фактично було про­ігноровано той факт, що конкурентна боротьба ведеться й за мо­нополізацію ринків збуту, джерел сировини, результатів науково- технічного прогресу, вигідних умов отримання кредиту, за моно­полізацію кваліфікованої робочої сили тощо. Усе це призводило до нарощення елементів монополізму, зміні побудови ринку або типів ринкової структури. Це дало підстави для проникнення в економіч­ну теорію структурної концепції конкуренції.

До цієї, другої традиції належить більшість представників економіч­ної науки. На їхню думку, конкуренція існує тоді, коли фірми отриму­ють можливість не враховувати дії одна одної. Ринковий механізм, на їх погляд, повинен бути знеособленим і не залежати від дій окремих осіб.

Завдяки працям Ф. Еджуорта, А. Курно, Дж. Робінсон, Е. Чем- берліна та інших вчених структурна концепція конкуренції вийшла на перше місце, заповнивши фундамент сучасної economics чотир­ма типами ринків: досконалої конкуренції, монополістичної кон­куренції, олігополії та монополії. Позиції цієї концепції у західній економічній думці є настільки сильними, що сам термін “конку­ренція” найчастіше вживається саме у структурному розумінні. Ри­нок називається конкурентним, коли кількість фірм, що реалізують однорідний продукт, настільки велика, а частка конкретної фірми настільки мала, що жодна фірма одна і самостійно не може істотно вплинути на ціну товару шляхом зміни обсягу продажів. Отже, при структурному підході акцент зміщується із зіткнення фірм одна з одною на аналіз структури ринку й тих умов, які панують на ньому. Як підкреслює А. Юданов, “...у центрі уваги постає не суперництво фірм у встановленні ціни, не вияснення того, хто і чому переміг, а встановлення факту принципової можливості (або неможливос­ті) впливу фірми на загальний рівень цін на ринку. Якщо такий вплив неможливий, то йдеться про ринок досконалої конкуренції, у протилежному випадку — про один з різновидів конкуренції не­досконалої”^[4].

Таке розуміння конкуренції помітно відрізняється від її визна­чення у класичній та неокласичній теорії, яка не проводила різни­ці між конкуренцією та суперництвом (боротьбою). У структурній концепції конкуренції термін “конкуренція” використовується не для опису існуючої поведінки економічних агентів, а для характе­ристики моделі, побудови ринку, а відтак — для прогнозування по­ведінки продавців і покупців на тому чи іншому ринку. Формальни­ми критеріями його є рівень концентрації ринку одним (35%), трьо­ма (50%) та п’ятьма (70%) суб’єктами господарювання. При цьому в рамках такого розуміння ігнорується важлива обставина, а саме — зазнає чи не зазнає такий суб’єкт ринку конкурентного тиску. Звідси виникла потреба у новому погляді на природу конкурентного середовища.

Розглянута як динамічний процес, конкуренція як “творче руй­нування” — явище, визначене Й. Шумпетером — веде до відкриття нового товару, нової технології, нового джерела сировини або нового типу організації. Ця конкуренція, з одного боку, забезпечує істотне скорочення витрат і підвищення якості продукції, а з іншого — “вона загрожує існуючим фірмам не незначним скороченням прибутків і випуску, а повним банкрутством”. Монополістична практика служить тут елементом довгострокової політики росту галузі, а сама монополія має позитивні риси, які можуть переважати її можливі структурні на­слідки у вигляді обмеження випуску і зростання цін.

До позитивних моментів монополії тут можна віднести наступ­ні. Монопольний прибуток може служити ефективним способом нагромадження коштів для фінансування додаткових інвестицій у галузі. У розпорядженні монополіста можуть знаходитися методи виробництва, недоступні або важкодоступні для його конкурентів. Монополія може мати на порядок стійкіше фінансове положення, більше коштів для фінансування технічного прогресу, що йде на користь усієї економіки, а не тільки даної галузі.

З приводу поняття ефективної конкуренції існують різні думки. Теоретики інновацій вважають, що ефективна конкуренція можлива лише в умовах динамічної економіки, де безперервний потік ново­введень трансформує статичну ситуацію. Динамічну конкуренцію, що стимулюється прагненням до отримання надприбутків за рахунок пе­реваги у витратах та якості самого продукту, і називають ефективною конкуренцією. Таким чином, з точки зору економічного зростання конкуренція є суперництвом старого з новим: нові товари, нові тех­нології, нові джерела забезпечення потреб, нові типи організації.

Ця концепція є набором відповідних критеріїв, які, як передбача­ється, відображають конкурентність ринку і тому можуть слугувати основою для формулювання реальної політики конкуренції. Крите­рії звичайно виводяться із загальної аналітичної схеми: “структура — поведінка — результат”, а саме:

— достатньо низькі вхідні бар’єри, через що потенційні конку­ренти можуть легко вийти на ринок при наявності можливостей отримання наднормативного прибутку;

— наявність досить великої кількості фірм, що забезпечує їх не­залежність одну від одної;

— відсутність змови між фірмами та угоди, що обмежують кон­куренцію;

— добре поінформовані споживачі здійснюють раціональний ви­бір між альтернативними виробниками тощо.

Функціональний підхід до тлумачення конкуренції пов’язаний з ім’ям Й. Шумпетера, який у своїй теорії інноваційного розвитку визна­чав конкуренцію як креативну руйнацію, боротьбу старого із новим. Цю боротьбу ведуть підприємці — організатори виробництва, які прокла­дають нові шляхи, здійснюють нові комбінації ресурсів. Для того, щоб здійснити свій вибір у світі обмежених ресурсів, підприємці повинні мати інформацію про те, що, як і для кого виробляти. Однак у ринко­вій економіці така інформація розпорошена поміж багатьма продавцями та покупцями. Отримати її можна, здійснивши “процедуру відкриття”, стверджував австрійський економіст Ф. Фон Хайєк, тим самим розви­нувши погляди Й. Шумпетера. Цілком очевидно, що функціональна концепція конкуренції є прямим продовженням понеділкової концепції, оскільки її наріжним каменем є поведінка підприємця-новатора, який руйнує стару організацію бізнесу. Звідси випливає, що суб’єкт ринку за­знає конкуренції, якщо його підприємництво є інноваційним.

Сьогодні можна стверджувати, що в умовах постіндустріалізму функціональний підхід найадекватніше відображає природу економіч­ного прогресу не тільки в ринково розвинених країнах світу, а й відпо­відає стратегічним завданням розвитку економіки України у XXI ст.

Правильність підходу Й. Шумпетера підтверджується тим, що на будь-якому конкурентному ринку фірма може зберігати свої по­зиції лише двома способами — постійно пропонуючи щось нове (нові продукти і послуги або їх нові модифікації), а також постійно знижуючи витрати з існуючої номенклатури товарів і послуг. Од­нак у сучасному світі різко зросла швидкість цих процесів через прискорення технологічного прогресу, розширення меж ринків та скорочення життєвого циклу продуктів і послуг і, особливо, строків проведення досліджень, розробок і впровадження інновацій.

Звідси — по-перше, ознакою того, що суб’єкт ринку зазнає кон­куренції, є постійне пропонування нових продуктів і послуг або їх

нових модифікацій. Підвищення динамічності конкурентного се­редовища вимагає дедалі швидшої реакції на зміни попиту. У разі, коли процес оновлення номенклатури складає від 5 до 10% до по­переднього випуску, то підприємство зазнає незначної конкуренції; якщо оновлення складає від 10 до 20%, то йдеться про середній конкурентний тиск на підприємство; якщо частка оновленої про­дукції у випуску перевищує 20%, то підприємство зазнає значної конкуренції, а понад 33% — дуже значної.

По-друге, ознакою конкурентної поведінки суб’єкту господарю­вання є постійне зниження витрат з існуючої та новоосвоєної но­менклатури випуску продукції на 5% щорічно. При зниженні витрат понад 20% на рік підприємство зазнає значної конкуренції.

По-третє, якщо прискорення технологічного прогресу становить понад 10%, то суб’єкт господарювання зазнає конкуренції; лімітне значення тут належить комп’ютерним технологіям, які оновлюються за 18 місяців, або до двох третин на рік. Отже, у разі зміни техноло­гічної бази виробництва від 10 до 30% підприємство зазнає значної конкуренції, а у діапазоні від 30 до 60% — дуже значної.

В рамках інноваційного підприємництва світ стає малим, а ринок великим. На своєму локальному ринку фірма сьогодні, як правило, стикається з товарами, виробленими за кордоном. Причому висока частка на своєму локальному ринку вже не є для фірми гарантією ста­більності її розвитку. При здійсненні антимонопольного дослідження має враховуватися стан продажів з урахуванням імпортних товарів.

Примус до інновацій, який призводить до скорочення життєвого циклу продукту, слугує додатковим фактором посилення конкуренції та нестабільності (коли з появою нових товарів можуть зникати або істотно потерпати не просто окремі підприємства, а й цілі галузі).

Таким чином, в економічній теорії існують два концептуальних підходи до трактування конкуренції.

Згідно з першим, конкуренція — це ситуація на ринку, за якої жоден з господарюючих суб’єктів не в змозі суттєво вплинути на загальні умови економічного обміну. Конкуренція тут є властивістю рівноважного стану будь-якого ринку зі статичними базовими ха­рактеристиками. Виходячи з цього, аналіз конкуренції в межах да­ного підходу здійснюється в термінах часткової або загальної рівно­ваги з використанням метода порівняльної статики. Найчіткіше цей підхід викристалізувався у парадигмі “структура — функціонування — результат”.

Другий варіант трактування конкуренції пов’язаний з її аналізом виключно як процесу. При цьому підкреслюється специфіка кон­куренції як процедури відкриття нових можливостей використання існуючих (доступних) ресурсів, а також створення нових ресурсів. За такого підходу конкуренція розглядається передусім як динамічний процес, що проявляється в удосконаленні продуктів і технологій, відкритті нових ринків, нових джерел сировини або нового типу організації. Це, зазвичай, вимагає здійснення інвестицій, стимулом для яких є можливість отримання позитивного прибутку, поки ці­нова конкуренція не призведе до зниження ціни до рівня довго­строкової рівноваги.

Розглянуті підходи до суті конкуренції можна узагальнити через дві характеристики — “конкуренція як результат” і “конкуренція як про­цес”^[5]. Другий варіант тлумачення конкуренції має принципово важли­ве значення для розуміння конкурентної політики в сучасних умовах.

Еволюцію поглядів економістів на проблему конкуренції і моно­полії, що знайшла своє відображення в конкурентній політиці роз­винених країн, можна стисло сформулювати у такий спосіб.

Перший етап наукових пошуків пов’язаний із формуванням моде­лі досконалої конкуренції, розробкою основних рис конкурентного ринку. Тут панує уявлення про те, що досконала (вільна) конкуренція має бути метою конкурентної політики держави, хоча ця мета на­справді є ідеальною, а відтак — практично недосяжною. Монополія розуміється тільки як негативне протиставлення вільній конкуренції, як структура, що знижує ефективність ринкової економіки.

Поступовий розвиток теорії конкуренції приводить до її розумін­ня як певного процесу, динамічного за своєю природою. У цьому процесі, як виявляється, конкуренція і монополія настільки пере­плетені, що доцільніше говорити про монополістичну конкуренцію —- таку структуру, в якій завжди присутні риси і монополії, і кон­куренції. До того ж, сама по собі монополія отримує на цьому ета­пі певні позитивні риси як фактор, стимулюючий нагромадження фінансових ресурсів, технічний прогрес у галузі та нейтралізуючий негативну економічну динаміку (пом’якшує, якщо і не усуває, кризи і спади в галузях).

Уточнення механізму реалізації конкуренції приводить до появи концепції працюючої конкуренції і змагальних ринків — принци­пово нового погляду на структуру ринку. Конкурентний результат у вигляді економічної ефективності цін і обсягів продажів може бути досягнутий без конкурентного процесу і поза ним. У цей період продовжуються пошуки кількісних показників конкуренції через економетричні дослідження галузей і побудову регресійних моделей ринків. Але все ще панує ідея про те, що конкуренції на ринках тільки бракує, а конкурентна політика повинна прагнути до збіль­шення ступеня конкурентності ринків.

Сучасні уявлення про конкуренцію характеризуються насампе­ред зміною концепції “конкуренція” на ширше поняття “взаємодії фірм на ринку”. Для ефективної взаємодії фірм на ринку однаково важливими є і конкурентний процес (теорія добросовісної конку­ренції), і конкурентний результат (економічна ефективність в усіх її формах).

Завдяки такому підходу починає розвиватися уявлення про те, що конкуренція може бути надлишковою, яка веде не до ефективності, а до руйнування ринку і галузі. Зокрема, надлишковій конкуренції піддаються галузі природної монополії (відповідно до технологічної концепції), а також рекламомісткі й наукоємні ринки. Крім того, спостерігається розрізнення між конкуренцією, що сприяє розви­тку ринку (добросовісна, “чесна” конкуренція), і конкуренцією де­структивною (недобросовісною), навіть утих галузях, де конкурент­ні взаємодії в принципі бажані.

Конкуренція через інновації навряд чи може задовольняти прин­ципи досконалої конкуренції. Конкуренція через впровадження нових продуктів і процесів є недосконалою як по суті, так і за результатами. Без стимулів вищої віддачі не було б мотивів до інновацій.

Розвиток виробництва набуває дедалі інноваційного характеру, а інноваційна конкуренція, по суті, є недосконалою, з великими зо­внішніми ефектами, сильним монопольним елементом.

Новим явищем ринкової конкуренції є становлення мережевої економіки внаслідок витіснення з 80-х рр. XX ст. четвертого тех­нологічного укладу п’ятим, у якому домінуючі позиції посідають новітні комп’ютерні та інформаційні технології, засоби космічного зв’язку, волоконна оптика, біотехнології.

У працях 90-х рр. XX ст., спеціально присвячених Інтернет-еко- номіці, зазначалося, що її швидкий розвиток істотно змінює по­ведінку економічних агентів, характер їх взаємодії, процеси ство­рення і розподілу доданої вартості, стандартизації і диверсифікації виробництва, взаємозв’язки макро- і мікроекономіки. Утвердження електронної економіки багато в чому обмежує і деформує ринкові відносини, диверсифікує форми власності, позбавляє прибуток його колишньої ролі суцільної мотивації та мірила виробництва, а також змінює джерело виробництва нової вартості.

⁶ Див.: Бутенко Б. Задачи правового регулирования телекоммуникационно-информаци­онной инфраструктуры РФ // Вестник связи. — 1997. — № 10; Социально-экономичес­кая природа информационного продукта и информационного ресурса / Под ред. Д. Пла- хотной. — M., 1992; Ingram J., Dunn R. International Economics. 3 ed. New York, 1993.

Виходячи з цього, антимонопольним органам слід обережно стави­тися до паростків “нової економіки”, які на даному етапі можуть су­перечити законодавчим вимогам щодо концентрації ринкової влади.

При визначенні того, — зазнає чи не зазнає конкуренції суб’єкт ринку, — слід враховувати, що в умовах глобалізації істотно зміню­ється зовнішнє середовище діяльності фірм, а саме:

- національні ринки споживчих товарів, природних ресурсів, за­собів виробництва, капіталів, інформації і технологій, робочої сили дедалі більше інтегруються один з одним і включаються в єдиний світовий ринок, де іноземні фірми діють на рівних правах з вітчиз­няними, а передача інформації і розрахунки здійснюються в реаль­ному режимі часу через Інтернет;

— обсяг і умови реалізації товарів і послуг (у тому числі вимоги до якості і ціни) дедалі частіше визначаються не на ринку, як це було раніше, а ще до початку виробництва, на основі довгострокових контрактів з конкретними замовниками;

— у загальній масі товарів все більшу роль відіграють не стандарт­ні матеріальні блага (продовольство, сировина і паливо тощо), а по­слуги (інформаційно-маркетингові, інжинірингові, консультаційні, навчальні тощо), науково-технічна продукція (патентні і безпатентні ліцензії, комп’ютерні програми тощо), складні технічні комплекси за індивідуальними замовленнями;

- ціни визначаються витратами на одиницю споживчого ефекту, а не на одиницю продукції; в міру насичення ринку і розширення середнього класу зростає роль нецінової конкуренції, спостерігаєть­ся суттєва диференціація цін для різних сегментів ринку;

“ в структурі витрат виробництва збільшується частка трансак- ційних (на підготовку, укладання, юридичний супровід і страхуван­ня контрактів), спряжених (в інші галузі і сфери діяльності) й аван­сованих (на НДДКР, навчання кадрів тощо) витрат.

Усе це вимагає при перевірках відповідних підприємств здійснен­ня порівняння із середньогалузевими показниками. В інноваційно­му підприємництві усі наведені вище ознаки будуть більшими.

Мережеву економіку (електронний бізнес або Інтернет-бізнес, що розвивається на базі високих технологій), слід розглядати не як єдине ціле, а як єдність декількох складових: 1) основних мережевих провай­дерів; 2) компаній, які розробляють програмне забезпечення; 3) мере­жевих брокерів (проміжний рівень); 4) найважливішою складовою елек­тронного бізнесу є електронна комерція за типом В2В й за типом В2С.

Сьогодні в інформаційному просторі розгортається гостра конку­рентна боротьба як між традиційними компаніями і новими Інтер- нет-компаніями, так і серед нових Інтернет-компаній. Відбуваєть­ся постійний процес поглинання одних компаній іншими з метою зайняти якомога більшу частку на глобальному мережевому ринку або захопити за допомогою конвергенції якомога більше локальних мережевих ринків. Останнім часом дедалі частіше нові Інтернет- компанії поглинають традиційні промислово-фінансові компанії, які поки що мають більші обороти, але їхня частка на ринку має яскраво виражену тенденцію до зменшення.

Слід, серед іншого, зазначити, що суб’єкт ринку зазнає незначної конкуренції, якщо:

а) конкурентна боротьба відбувається лише на окремих вузько- спеціалізованих ринках конкретних видів продукції;

б) під впливом міжгалузевої конкуренції капітал спрямовується у галузі, що характеризуються на цей час однаковою або вищою нормою прибутку.

Суб’єкт ринку не зазнає конкуренції, якщо:

а) конкуренція набуває вкрай монополістичних форм згвинчу­вання цін, внаслідок чого співвідношення прибутку, отриманого у поточному періоді, до прибутку, отриманого у базовому періоді, кратно перевищує співвідношення величин капіталу та/або праці, застосованих, відповідно, у поточному та базовому періоді;

б) має місце економія на витратах за рахунок фальсифікації якос­ті товарів;

в) не відбувається впровадження у виробництво нових товарів, або оновлення асортименту продукції, робіт, послуг;

г) капіталовкладення підприємства спрямовується у ті підприєм­ства, що випускають аналогічну продукцію;

д) не здійснюється модернізація основних фондів підприємства, погіршується капіталозброєність праці K/L, розрахована по залиш­ковій вартості основних фондів.

У сучасних умовах особливої актуальності набуває підтримка конкурентних структур.

1.2.