Маржиналістські ідеї в Україні

У 70—80-х роках XIX ст. українська політична економія починає сприймати ідеї маржиналізму. Українські економісти ведуть жваві дис­кусії з питань предмета політичної економії і «економікс», економічної природи категорій «цінність» і «гранична корисність», висуваючи ча­сом оригінальні їх трактування.

Становлення і розвиток другого класичного стану, як і першого, в різних країнах відзначалися національною специфікою і відбивали її особливості. В Україні ця специфіка виявилась у тому, що, по-перше, класичний стан настав дещо пізніше порівняно із Західною Європою; по-друге, маржиналізм і неокласичний напрям в економічній теорії бу­ли менше поширені. Таке становлення супроводжувалося більш гост­рим протиборством з іншими теоріями (особливо марксизмом та істо­ричною школою); по-третє, пошук консенсусу серед економістів виявився в оригінальних спробах поєднання теорій трудової вартості та граничної корисності, граничної продуктивності факторів виробництва Дж.Б. Кларка і М.І. Туган-Барановського, а також виникненні такого специфічного явища, як «легальний марксизм». Серед українських еко­номістів — представників маржиналізму — виділяються, окрім Є.Є Слуцького, професори Київського університету Д.І. Піхно (1853— 1913), О.Д. Білімович (1876—1963), професор Новоросійського універ­ситету Р.М. Орженцький (1863—1923). Вони були не лише добре зна­йомі з економіко-математичними працями західних вчених, а й самі здійснили оригінальні дослідження, які справили значний вплив на роз­виток світової економічної думки XX ст.

Маржиналістські ідеї в Україні найкраще представлені у працях Михайла Івановича Туган-Барановського (1865—1919). До основ­них його праць відносять: «Промислові кризи в сучасній Англії, їх при­чини і вплив на народне життя» (1894), «Нариси з нової історії полі­тичної економії та соціалізму» (1907), «Паперові гроші і війна» (1915), «Соціальні основи кооперації» (1916), «Паперові гроші і метал» (1917), «Звідки беруться гроші для війни» (1917), «Соціалізм як позитивне вчення» (1918).

У 90-х роках XIX ст. маржиналізм не набув широкого розповсю­дження в Україні, а більшість теоретиків сповідували принципи або класичної політекономії, або марксистського економічного вчення. В цей час в основі більшості університетських курсів політичної економії знаходилась теорія цінності К. Маркса.

Проте вже наприкінці 90-х років XIX ст., а особливо на початку на­ступного, більшість українських дослідників почали схилятись до принципів неокласичної теорії, яка розвивалась на ґрунті маржиналіз- му. Це пояснювалось тим, що вони усвідомили кризовий стан класичної політекономії і намагались знайти правильні відповіді в теорії «еконо­міко». Поступово відбувалась зміна усіх уявлень і понять, яка склада­лась протягом сотень років. За цих умов широко розповсюдилась суб’єктивно-психологічна концепція так званої «Київської» економіч­ної школи, яку започаткував М. Бунге. Предметом політекономії М. Бунге вважав вивчення людських потреб, не зводячи їх до суто матеріа­льних і особистих. Він відстоював приватновласницько-ринкову мо­дель економічного розвитку.

Наступником М.

Однак, найвідомішими представниками суб’єктивно-психологічного напряму в економічних дослідженнях в Україні на початку XX ст. стали Р. Орженцький і О. Білімович.

Роман Орженцький (1863—1923) ґрунтовно виклав і проаналізував теорію граничної корисності фундатора «австрійської» економічної школи К.Менгера. Він ввів у науковий оборот поняття «об’єктивна оці­нка ціни», або «розцінки» і визначив її максимальне та мінімальне зна­чення, критерії поділу благ на споживчі та продуктивні. Р.Орженцький прийшов до висновку, що цінність і ціна формуються не на особистих, а на суспільних оцінках корисності благ.

Олександр Білімович (1876—1963) обґрунтовує психологічну тео­рію цінності, пов’язує останню з потребами, з яких виводить величину господарської цінності блага, і пропонує власну їх класифікацію.

Найвизначнішим українським представником «математичного» на­пряму економічних досліджень став вчений із світовим ім’ям, еконо­міст, математик і статистик, професор Київського університету і Київ­ського комерційного інституту Євген Євгенович Слуцький (1880— 1948). Його твір «Теорія кореляції і елементи вчення про криві розподі­лу» (1912) був тривалий час найкращим посібником з математичної статистики. Він став фундатором сучасної математичної теорії спожи­вання, яка відкрила принципово новий напрям економічних дослі­джень. Слуцький виявив умови, за яких функція корисності досягає свого максимуму і запропонував способи обчислення її параметрів. Він розробив математичні методи, які дозволяють досліджувати величини функції корисності і функції попиту залежно від руху цін і зміни дохо­дів споживача.

Уже в 30-ті роки XX ст. праця «До теорії збалансованого бюджету споживача» здобула високу оцінку зарубіжних економістів, зокрема Р. Аллена і Дж. Хікса. Ідеї Є. Слуцького лягли в основу книжки Дж. Хі- кса «Вартість і капітал» (1939). У ній Хікс високо оцінює наукові роз­робки Є. Слуцького й наголошує, що він був першим економістом, кот­рий зробив значний крок вперед. У праці «До теорії збалансованого бюджету споживача» Слуцький започаткував якісно новий етап у роз­витку теорії попиту, визначив принципово нові підходи до розв’язання проблем зв’язку між ціною, попитом та функцією корисності.

У 1926 р. Є. Слуцький висунув нову тоді теорію границь стохастич- них функцій, на підставі якої побудував математичну теорію циклів, що виникають з випадкових причин (статті про це опублікував 1937 р. в американському журналі «Econometrica»). Хоча Хікс і дізнався про стат­тю Слуцького тільки тоді, коли основні ідеї його власної праці були опу­бліковані в журналі «Economica» (1934), це не завадило йому визнати, що «теорія, яку буде викладено в цьому і двох наступних розділах (праці «Вартість і капітал»), належить, по суті, Слуцькому...». Про величезний вплив праць Є. Слуцького на розвиток економічної науки і, зокрема, еко­нометрики писав Р. Аллен. Ще у 1936 році він опублікував працю, прис­вячену Слуцькому, в якій дав високу оцінку його теорії поведінки спо­живача. У 1950 р. Аллен в журналі «Економетрика» опублікував нову статтю, присвячену Слуцькому. Він писав, що праці Слуцького мали ве­ликий і сталий вплив на розвиток економетрики у двох важливих напря­мах: теорії поведінки споживачів і аналізі часових рядів. Високо оціню­ють економісти і внесок Слуцького в розробку основ праксеології в «Етюді до проблеми будування формально-праксеологічних засад еко­номіки», який було опубліковано українською і німецькою мовами. Слу­цький уперше в світовій літературі поставив питання про необхідність формування особливої науки — праксеології, яка б розробляла принципи раціональної поведінки людей за різних умов.

Ідеї Є. Слуцького, з дещо модернізованим математичним апаратом, широко використані у творах зарубіжних економістів Р.Аллена, Дж. Хікса, Хауттакера, Дебре, Ерроу та інших. Підсумовуючи цей корот­кий огляд розвитку політичної економії в Україні, слід ще раз наголосити на його певних особливостях. Українські вчені не тільки запозичували економічні ідеї, теорії західних економістів і розвивали їх з урахуванням соціально-економічних особливостей розвитку України, а й створювали наукові теорії, які стали надбанням світової економічної думки.

Отже, Слуцький став фундатором сучасної математичної теорії споживання, яка відкрила принципово новий напрям економічних дос­ліджень. Він виявив умови, за яких функція корисності досягає свого максимуму і запропонував способи обчислення її параметрів, а також розробив математичні методи, які дозволяють досліджувати величини функції корисності і функції попиту залежно від руху цін і зміни дохо­дів споживача.