Шведська (стокгольмська) школа маржиналізму
Значний внесок у розвиток світової економічної науки зробили шведські вчені, представники стокгольмської школи. Її засновником був Кнут Вікссель (1851—1926), який заклав основи теорії розподілу факторів виробництва, вчення про «недосконалу конкуренцію», теорію кредитно-грошового регулювання циклу, теорію ціни та інфляції у працях «Цінність, капітал і рента» (1893), «Дослідження в галузі суспільних фінансів» (1896), «Проценти на капітал і ціна товарів» (1898).
Головну увагу К. Вікссель зосереджував на проблемі динаміки цін. Розкриваючи механізм руху цін, він дійшов висновку, що за умов «грошової економіки», коли товари вже не обмінюються на товари, а лише на гроші, закон ринку Сея не має сенсу. Грошовий попит не може відокремлюватися від товарної пропозиції і може збільшуватися за рахунок появи на ринку нових дорогоцінних металів. Отже, Віксель заперечив кількісну теорію грошей і відкинув ідею, що головною причиною зміни цін є зміна кількості грошей.У теорії К. Вікселя важливе місце належить концепції кумулятивного процесу (тенденції до прискорення певного процесу). Аналіз кумулятивних процесів та дослідження проблем порушення економічної рівноваги дали можливість Вікселю створити теорію економічного циклу. Механізм циклічного розвитку господарської кон’юнктури він пов’язував із процесом нагромадження капіталу, коливанням норми процента.
Вікссель визначив необхідність втручання держави в механізм встановлення рівноваги, тобто він вперше використав принципи теорії граничної корисності для аналізу суспільного сектора. В праці «Дослідження в галузі суспільних фінансів» сформульовані принципи та процедури прийняття рішення і області фіскальної політики:
> основна частина бюджетних надходжень має бути від прямих податків на доходи та майно;
> рішення про доходи та витрати приймаються в комплексі і відображають суспільні переваги;
> важливу роль у досягненні соціальних результатів грає процедура прийняття рішення.
Таким чином, проблеми податків Вікссель розглядає з точки зору теорії граничної корисності в межах суспільного сектору.
Продовжив дослідження математичної школи Густав Кассель (1866—1945) — відомий шведський економіст, професор політичної економії і фінансів Стокгольмського університету. Він написав праці «Природа і необхідність процента» (1903), «Теорія соціальної економіки» (1870). Він розглядав економічні коливання й кризи як процеси, зумовлені явищами економічної історії. Кассель заперечував можливість побудови загальної теорії криз, вважаючи їх кон’юнктурним явищем.
Серед факторів, що визначають рух торговельно-промислового циклу, Кассель відокремлює норму процента. Висока норма процента зменшує вартість основного капіталу, а якщо вона тримається довго, то призводить до скорочення його виробництва, що породжує депресію. Г. Кассель в основному притримувався кількісної теорії грошей та теорії ціноутворення.
9.6.