Наприкінці 70-х pp. на Заході, передусім у США, відбувається відродження консервативних традицій в економічній теорії.

Вони впевнено захоплюють колишні позиції кейнсіанства та соціал- реформізму.

Засади неокласичних ідей відображалися в неоліберальних тео­ріях та теоріях економічного зростання, використовувались як ме­тодологічна база досліджень у контексті визначення міжрегулюю- чого впливу держави.

Проте самі доктрини «неокласичного відродження» характери­зуються крайнім радикалізмом, заперечують необхідність втручання держави в економіку і за теоретико-методологічними підходами є суто неокласичними. Незважаючи на певні відмінності, їм прита­манний ряд спільних ознак: вони виходять з того, що життєздатність капіталістичної системи зумовлюється внутрішніми стимулами еко­номічного розвитку; головна цінність суспільства — не соціальна справедливість, а свобода; гарантом загальної свободи є економічна свобода, яка ототожнюється з ринком, конкуренцією. Представники цього крила неокласичної школи рішуче виступили проти активного втручання держави в економіку, не погоджуючись навіть на ту об­межену роль, яку визнавав за нею, наприклад, Фрідмен.

Ідеї консерватизму втілено в низці економічних теорій, у тому числі в теоріях «раціональних очікувань» та «економіки пропозиції».

4.1.